Буйволи, коні Пржевальського, муфлони та сотні оленів: чим дивує «Моровське» на Чернігівщині

Фото ілюстративне

— Я і директор, і єгер, і робітник, — посміхається Віталій Набільський, директор ТОВ «Спеціалізоване мисливське підприємство «Моровське», що розташоване на території села Отрохи на Козелеччині. — Але цю роботу щиро люблю, тому що моя душа з дитинства належить лісу.

Загальна територія «Моровського» входить до великого ТОВ «Міжрічинське», яке розташувалося на 102,5 тисячі гектарів, — найбільше приватно розбудоване мисливське господарство. У 2009 році «Міжрічинське» реорганізували, виділивши на сім окремих підприємств. «Моровське» — найменше з них, адже тут вирощують, утримують і частково випускають у дику природу благородних оленів. А ще у вольєр-розпліднику «Моровського» живуть плямисті олені, європейські лані, муфлони, коні Пржевальського, шотландські корови та індійські буйволи, які благополучно адаптувалися до місцевих умов.

— Взагалі територія «Моровського» невелика — всього 5,2 тисячі гектарів. У 2009-му, коли його відділили від «Міжрічинського», тут почалося справжнє будівництво — і в лісі масово облаштовувались підгодівельні майданчики (спеціальні території, де єгері розкладають корм для диких тварин у холодний або несприятливий період року. — Авт.).

У 2011-му ми збудували вольєр для перетримування тварин. Його територія складає 334,4 гектара. По периметру він обгороджений від дикого лісу сіткою. А з 2012 року у цей вольєр почали завозити благородних оленів. До цього в наших лісах вони фактично не водилися. Тут, у вольєрі, з'явилася малеча, яку частково і випускали в дику природу.

Потім потроху у вольєр додалися плямисті олені та європейські лані. Згодом завезли коней Пржевальського — двох самців і трьох самичок, ось тільки живуть вони тут уже близько десяти років, а потомства й досі немає. Та цьому є пояснення. Сюди їх привезли з одного з українських зоопарків, де умови були, очевидно, не найкращими, а коні Пржевальського — тварини генетично дикі, їхня репродуктивна система миттєво реагує на несприятливі чинники середовища. Через сильний стрес від поганих умов утримання, фізичні чи психологічні травми вони розмножуватися перестали.

— А ось муфлони, шотландські коровки та індійські буйволи дають хороше потомство. Завозили їх як екзотичні особини, а зараз маємо цілі стада, — розповідає Віталій В'ячеславович. — Звісно, що тварини живуть лише у вольєрі. Хоча умови тут фактично такі ж самі, як і в дикій природі, вони ручні й спокійно підпускають до себе людей. Найбільш лагідний у нас індійський буйвол Роман. Тільки підійди і чухай йому бочок, він одразу ж припадає до землі й витягується, наче кіт. Якщо у вольєрі ми помічаємо хвору тварину, то відловлюємо її, виходжуємо і лише потім знову випускаємо в природу.

Хоч у вольєрі «Моровського» всі тварини і живуть своїм диким життям, їх можна легко побачити, якщо просто пройтись цією територією.

— І в лісі, і у вольєрі тварин дуже багато, — говорить Віталій В'ячеславович. — Починаючи з початку повномасштабного вторгнення повністю припинився також і продаж тварин. Раніше диких тварин у нас купували інші господарства. Зараз такого теж немає. Ми лише охороняємо цю територію від браконьєрів і весь рік підгодовуємо тварин. Корми для цього закуповуємо. У вольєр на сезон нам потрібно десь 70–80 тонн сіна і стільки ж само зерна, ще 50 тонн таких же кормів щороку вивозиться в дикий ліс.

Окрема тема — вода. На території вольєра є озеро площею п'ять гектарів. До речі, ми його зариблюємо. Тут є щука, судак, карась, лин, лящ, та практично вся риба, яка водиться в Україні. Хіба що не заводимо дикого сома. Часто зайці приходять сюди і стоять біля води, не зважаючи на присутність людей. Також на території господарства ми почистили старі озера, щоб заходила вода, бо цього року вона дуже впала, навіть у болоті.

Саме на території «Моровського» розміщене найбільше за заповідне болото нашої області — Бондарівське. Його площа — 1300 га.



Фото ілюстративне

— Звіру є де перетримуватися. Люди там не ходять, тож це така собі схованка, — каже Віталій В'ячеславович. І зізнається: — Звісно, в дикому лісі мені набагато цікавіше. Наче і знаю тут усе, але все одно можуть трапитися сюрпризи.

Взагалі за звіром дуже цікаво спостерігати: і вдень, і вночі я можу робити це з вишок. Бачу, як ходять лосі та олені, як переміщається стадо диких свиней. А їх протягом останніх трьох років у нас значно побільшало. У 2013–2014 роках на Козелеччині був спалах африканської чуми свиней, тоді ми мали великий падіж диких кабанів. Зараз же їхня популяція доволі відновилася.

Ліс у нас підходить під саме село, тож часто звірі заходять навіть на крайні вулиці. Люди до цього вже звикли. Єдине — треба добре стежити за популяцією вовків. Звісно, як санітари лісу вони мають бути, але не багато. На всю територію «Моровського» достатньо трьох. Якщо вовків більше, вони починають заходити в село і нападати на худобу чи собак. Регуляція цього звіра має бути обов'язковою ще з однієї причини — бо інакше в лісі не залишиться інших тварин, особливо молодняку.

Буває, вовки в нас роблять підкопи під вольєром. Ось так минулого року задрали молодого баранця — легку здобич. Тому цих хижаків я періодично відстрілюю. Минулого року — чотирьох, позаминулого — п'ятьох, а також єнотовидних собак. Цього року вовки на очі мені ще не попадалися. Не думаю, що їх у лісі мало. Вони просто десь сховалися, бо злякав шум, спричинений обстрілами. Вовк — звір обережний, тож перестраховується.

Щороку Віталій Набільський подає дані своїх підрахунків щодо кількості тварин у «Моровському» в Чернігівське обласне управління лісового та мисливського господарства.

— Звісно, ці цифри доволі умовні, — пояснює. — Найзручніше рахувати тварин взимку, коли є сніг, бо чітко видно сліди. А так я фіксую їх кількість іще й під час спостережень із вишок. За 2025 рік серед копитних звірів у лісі я нарахував 54 благородних олені, 48 лосів, 156 косуль і 64 кабани; серед хутрових — 160 зайців-русаків, 120 ондатр, 48 бобрів, 42 норки, 12 борсуків, 10 видр, 44 куниці і 5 рисей. У вольєрі ж — 234 благородних олені, 225 плямистих, 123 лані та 58 муфлонів.

Іще одна цікавинка «Моровського» — поряд із ним розміщений екопарк «Dereville». Для його гостей організовують піші прогулянки, а також захопливі сафарі-тури для спостереження за тваринами в їхньому природному середовищі. Як ви здогадалися, саме на території вольєра «Моровського».

— Кілька років я допомагав організаторам «Dereville» із такими екскурсіями, але багато роботи маю в лісі, тож довелося відмовитись, — говорить Віталій В'ячеславович. — Про тварин у дикому лісі також треба добре дбати. Найсуворіше випробування для них — це зимовий період, коли природні джерела їжі ховаються під глибоким снігом і кригою, а світловий день стає занадто коротким для ефективних пошуків поживи. Остання зима була дуже важкою. Коли я приїжджав трактором, щоб вивантажити на спеціальних майданчиках корми, звірі десятками з'являлися з гущавини й бігли за мною. Як не крути, а для збереження біорізноманіття і підтримки екосистеми людина має старатися.

Скажемо чесно, без невтомної праці таких професійних помічників лісу багато видів лісових мешканців опинилися б під загрозою зникнення. І ця праця доводить: людина може бути не лише руйнівником, а й надійним охоронцем природи, даруючи дикому світу шанс на майбутнє.

Принагідно хочемо привітати всіх, хто віддав своє серце лісу, із професійним святом — Днем працівника лісового господарства, яке в Україні відзначали 20 вересня. Нехай ваша праця буде гідно оцінена, а кожен новий день приносить нові досягнення!

Джерело: газета "Гарт", Катерина Дроздова

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.