Пором-утікач із Мезина опинився біля Малого Устя на Десні — його доля досі невідома

"Там йому жаба цицьки дасть",  — так багато хто з місцевих каже про подальшу долю порома, пришвартованого на Десні біля Малого Устя на Сосниччині. Хтось ходив роздивитися його зблизька, хтось спостерігав із моста, що неподалік сусіднього Великого Устя. Щоправда, з моста пором (по-місцевому — порім) здається набагато меншим, а насправді ж його площа понад 100 кв. м. Це два великі металеві байдаки (човни), з’єднані між собою масивними конструкціями.

Пором приплив сюди з Мезина Понорницької громади (Коропщина) ще в березні. Відірвався ввечері, коли було вже темно, а шукати почали вранці.

— За моїми підрахунками, пором проплив Десною близько 120 кілометрів, — каже в. о. директора Мезинського національного природного парку Володимир Сидоренко.

До того як пором «утік», на ньому катали туристів. Більше того — поряд з облаштованою в парку торік балочною каруселлю, з якої видно заплави Десни та озеро Хотинь, плавзасіб був родзинкою екскурсій. ТОВ «Авангард», у якого він перебуває на балансі, плати за експлуатацію не вимагало. Безкоштовно ним користувалися (ще з колгоспних часів) і селяни — в основному, щоб перевезти корів на пасовище за річкою або звідти сіно.

— На поромі поміщалося до п’яти одиниць сільгосптехніки, — зазначає староста Валентина Мишко. — Та з кожним роком такі перевезення все більше й більше втрачають актуальність, бо кількість корів у людей постійно зменшується.

Тож якщо раніше місцеві доглядали за поромом, то зараз він здебільшого «виживає самотужки».

Цієї зими, розказують, обмерз кригою, льоду вчасно не оббили, і під час скресання річки пором зірвало з кріплень і понесло Десною. Його намагалися перехопити, але крига була вже крихка — не підібратися. Зупинили тільки біля Малого Устя.

Проте і досі не забрали, хоч в «Авангарді» й обіцяли, що зроблять це після розливу — коли стабілізується рівень води і спаде швидкість потоку. Адже буксирувати пором доведеться проти течії — для цього потрібні потужний катер і велика кількість пального. І те, й інше зараз — неабияка проблема. У результаті пором продовжує залишатися на «квартирі» в іншій громаді.

— Як це питання вирішували раніше? — запитую старосту Радичівського (теж Понорницької ТГ) округу Володимира Ященка.

Перед тим як стати старостою, Володимир Петрович був (із 2010 року) головою сільради і має неабиякий досвід щодо забезпечення місцевої поромної переправи.

— Раніше було простіше. Принаймні в нас. Повз Радичів ходили транспортні баржі — возили крейду, будівельний пісок тощо. Відірвався пором — домовлялися з капітаном, і за помірну плату «втікача» повертали на місце. Та судноплавство, на жаль, занепало.

Запитую, чи задіяний зараз місцевий пором. За розмірами він приблизно такий же самий, як мезинський. І використовувався теж переважно в пору сіножатей.

— Уже третій рік на приколі, — каже староста.

— Бо господарі збувають корів?

— Зараз у селі близько 400 мешканців. Воно старіє, тримати господарство людям нелегко. Тому — так, збувають. На сьогодні в нас усього 43 корови. Сіно для них вирощують в основному на присадибних ділянках. Заготовляти його за Десною готові всього кілька власників. Та щоб було чим транспортувати, треба, аби пором був у належному стані. А доглядати за ним не так уже й просто: потрібно вчасно ремонтувати байдаки, замінювати троси, підтягувати пором до берега під час водопілля і повертати його на звичне місце, коли вода спадає. Раніше вдавалося організовувати місцевих чоловіків на ці роботи. Зараз охочих немає.

— На чиєму балансі радичівський плавзасіб?

— Ні на чиєму. Висить у повітрі. Раніше був на колгоспному.

Під час реформування колгоспів поромів не розпаювали, бо вони належали до об’єктів критичної соціальної інфраструктури. Їх передавали новоствореним КСП, сільрадам, комунальним підприємствам. Однак брати на баланс плавзасоби через високу вартість їх утримання погоджувалися не всі. Тому деякі пороми опинилися в так званому «сірому» статусі: де-юре вони ніде не перебувають на балансі, проте де-факто їх використовують місцеві мешканці, фермери, туристичні організації.

— Чим же ви тепер возитимете людей на екскурсії? — запитую Володимира Сидоренка.

— Уже возимо. Використовуємо пором із Деснянського (село за кілометр із лишком від Мезина. — Авт.). Він теж «Авангардівський». Надають безкоштовно.

Доля «втікача» поки що не відома. Місцеві говорять: якщо його не заберуть зараз, зробити це згодом буде набагато складніше, бо він може сісти на мілину. А транспортувати сушею — ще те випробування.

Дехто пропонує зробити з порома плавучий пивний бар. Дехто каже: байдаки згодом поріжуть на металобрухт, дерево зогниє…

Джерело: газета "Гарт", Марія Ісаченко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.