Знайдені в лісі під Малинівкою останки можуть належати зниклому безвісти Роману Губару: родина очікує результатів ДНК-експертизи

Тетяна Малашенко думає, що в лісі під Малинівкою лежало тіло її родича Романа Губара.

Тетяна Малашенко з Нових Яриловичів, що на кордоні з Білоруссю, не перестає шукати 47-річного Романа Губара, свого далекого родича. Чоловік зник з Халявина під Черніговом 15 березня 2022. Під час окупації села.

З рідні в Романа — двоюрідний дядько Микола. Тетяна — його дружина. Родина живе в Нових Яриловичах.

— З 2022 року ніяких новин про Романа, — каже Тетяна Малашенко. — Шукаємо його й досі. І живого, і мертвого. Якщо вбили, щоб поховати по-людськи. Ви уявляєте, тіла там пролежали чотири роки… Ні могили, ні хреста.

16 квітня цього року 35-річний Денис Панков з Малинівки Чернігівського району — це за п’ять кілометрів від Халявина, якщо навпростець, — у лісі знайшов останки двох тіл. Побачив взуття, що стирчало з-під землі. Трохи далі виднівся шматок тканини. Смикнув рукою. А то капюшон. А в ньому людський пробитий череп. Поряд було ще одне скелетоване тіло. Обоє прикидані землею. Руки зв’язані стяжками. В одного були кайданки. Одне тіло — у військовій формі, друге — у цивільному одязі.

— Батько Романа, Василь, помер у нас вдома, — продовжує Тетяна Малашенко. — 26 листопада 2022 року. У нас його свідоцтво про смерть. Ми його й поховали. Як Ромка пропав, забрали до себе. Дружина померла ще раніше, у 2019-му. Ромка неодружений, дітей не було. Тримав пасіку. У сільраді працював землевпорядником. Воював в АТО. Офіцер.

Зі слів місцевих, Ромка пропав 15 березня. У цей час ті тварі, — має на увазі росіян, — у Халявині та Малинівці ще стояли. Ми можемо тільки здогадуватися, що і як було. А люди майже не розказують.

Не вірю, щоб ніхто не знав, за яких обставин зник атовець. Хоч і нікого не виню. Єдине, що знаю, 25 лютого, на другий день повномасштабного вторгнення, він виїхав з дому. На велосипеді. Їхав у Полуботки. Велосипед кинув у кущах. А там його чекав чоловік на прізвище Іваненко. Це його друг з часів АТО, коли Ромка служив.

25 лютого був бій. Ромку поранило. Його привезли в Чернігівську обласну лікарню наступного дня, 26 лютого. Лице було сильно розбите. 15 швів медики наклали. Це ми вже дізналися самі. Шукали, розпитували лікарів. 27 лютого його повинні були перевезти в госпіталь. А він втік з лікарні. Обхідними дорогами пішов додому. Сусіди казали, що повернувся. А чи так воно було, чи ні?

— Батько його бачив?

— Так. Коли перед смертю забрали його до себе, не уявляєте, як він кричав: «Ромка, мій Ромка. Іванівно, знайди його. Живим чи мертвим. І поховай». Я казала: «Можливо, Рома в полоні». А він: «Який полон, він поранений». То приходив до тями, то знову губився. Перед смертю просив відвезти до Петрівни. До дружини. 28 листопада поховали біля дружини в Халявині.

— Що з будинком у Халявині?

— Спадщину ми не оформлювали. Стоїть. Спадкоємців нема. Можливо, відійде сільраді.

— Слідчі казали про речі? Як були вдягнені ті чоловіки, тіла яких знайшли в лісі? При собі щось мали?

— Ми ж не знаємо, у чому він був, коли зник. Єдині дві характерні ознаки, які можуть вказувати, що це Рома, — 45-й розмір ноги і зріст під два метри. Завжди сутулий ходив. Запитувала: «Ромко, чого сутулишся?» «Іванівно, неудобно, що я високий, а ви маленька». У мене на зберіганні всі його документи: військовий квиток, паспорт, нагороди, які отримав під час служби в АТО.

Після того як дізналися про два тіла, донька дзвонила в поліцію. Але конкретики ще не сказали. За цей час змінилася купа слідчих. Запропонували: «Приїжджайте з документами». Донька знайде час, поїде. Не відступимо. Результати ДНК-експертизи будуть готові через місяць.

Джерело: сайт газети "Вість", Юлія Семенець

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.