Чернігівка Олена Божук надає психологічну допомогу учасницям шоу «Холостяк»

Олена Божук

У третьому випуску шоу «Холостяк» показують «Жіночий клуб» — це простір, де дівчата-учасниці рефлексують, розмовляють і працюють над собою. Їм допомагає 38-річна Олена Божук, чернігівка.

Що таке практика «Я залишаю»

Дівчата пишуть на аркушах те, що хочуть залишити в минулому — емоції, страхи, болючі спогади. Усе те, що їм заважає рухатись далі в пошуках взаємин. Потім вони спалюють ці аркуші «у вогнищі» — це символічний ритуал очищення і відпускання негативного.

Завдання Олени Божук, лікарки-психологині, — допомогти учасницям краще зрозуміти себе, свої переживання.

Відкрила фоп в Австрії

Олена закінчила чернігівську школу №7. Мати Тетяна Шморгун викладала в цій школі інформатику. Батько Анатолій Шморгун був деканом фізико-математичного факультету чернігівського педуніверситету. Вищу освіту Олена здобула в Національному медичному університеті імені Богомольця. Спеціальність «Медична психологія». Кандидатка медичних наук. Розлучена. Має двох дітей: 13-річну доньку Марію та трирічного сина Назара. Живе з дітьми у Відні, Австрія, з березня 2022 року. Назар там і народився.

Олена працює на телеканалі СТБ. По роботі часто приїздить до України. Зараз у стосунках. У Відні донька ходить у школу, син у садочок. Олена відкрила фоп в Австрії. Працює ментальним коучем (фахівець, котрий допомагає досягати цілей, мотивує та підтримує).

У 2016 році «Весть» запитала в Олени:

— В якому проєкті хотіли б ще себе спробувати?

— У шоу «Холостяк». Там пахне коханням, інтригами. Плюс є можливість подорожувати разом з учасницями, побачити світ.

«За живе», «Зважені та щасливі»

— Як ви потрапили на телебачення? Як вас помітили? — розмовляємо телефоном.

— Я працювала викладачем у Національному медичному університеті на кафедрі психології, — каже Олена Божук. — Дізналася, що медичний проєкт «За живе» на каналі СТБ шукає психолога. Прийшла на співбесіду і зайняла цю вакансію. Так я почала працювати на телебаченні. Був вересень 2015 року.

Проєкт через три місяці змінили. Багато співробітників скоротили. Я теж потрапила під скорочення. Бо була свіжа, новенька.

Водночас звільнилася психологиня, яка працювала на телепроєкті «Зважені та щасливі». Я опинилася на співбесіді. І мене одразу взяли на шостий сезон. Це був 2016 рік. Працювала з шостого по дев’ятий сезони. У десятому сезоні теж була. Я аналізувала анкети учасників. Допомагала розробляти психологічні сцени.

— А проєкт «Холостяк»?

— Була в Австрії й отримала телефонний дзвінок, що в 14-му сезоні буде новий формат. Запроваджується «Жіночий клуб». Поки одні дівчата на побаченнях з холостяком, іншим дають цікавинки для розвитку. І так вийшло, що на мій день народження, 23 червня, я поїхала на зйомки до дівчат. Це був третій випуск. Провела з дівчатами практику самопізнання.

На питання, чи побачимо ми ще Олену в цьому сезоні, сміється, лишаючи інтригу.

Які гонорари на телебаченні?

— Пристойні, — усміхається Олена. — Для ясності: я працюю на телеканалі СТБ на постійній основі, у відділі інтелектуальної власності й змісту контенту (те, що показують). Перед тим як будь-який проєкт виходить на екран, я дивлюсь психологічну складову. Щоб там не було пропаганди насилля. Щоб акуратно подавалися теми, які можуть бути тригерами (нагадуваннями, які викликають сильні емоції) щодо війни. А запрошення в проєкти на окремі сцени — це за окремий гонорар, що залежить від обсягу роботи.

Насправді на телебаченні гонорари гарні, але озвучувати не буду.

Про стосунки в парі

— Над чим треба працювати, щоб досягти щасливих стосунків у парі?

— Людина має бути щасливою наодинці з собою.

Жодна інша людина не зробить нас щасливими, якщо ми нещасні. Якщо нам дає щастя тільки присутність іншої людини, а її відсутність дає страждання, то спершу треба працювати над цим.

Стосунки мають бути побудованими за простою формулою:

«Удвох має бути краще, веселіше, цікавіше, ніж самому». Таке може бути, якщо дві людини емоційно зрілі та психологічно дорослі. У кожного це свій вік. Хтось такий вже у 17 років, хтось у 50.

— Що значать поняття аб’юз і газлайтинг? І яка між ними різниця?

— Найчастіше це є в стосунках у парі. Але може бути і в трудових або в дружніх відносинах. Аб’юз простішою мовою — насилля. Це може бути психологічне насилля. Емоційне насилля. Тобто, постійне приниження, підсміювання.

Може бути фізичне насилля. Коли людину б’ють або обмежують її волю, не дозволяють кудись вийти, переїхати, замикають, відстежують перебування. Це і про сексуальне насилля. Економічне. Коли людина прив’язана до гаманця іншої людини.

Газлайтинг — це складова психо­логічного насилля. Систематична зміна сприйняття людиною світу навколо. Коли систематично твердять: «усі навколо погані», «всі тобі бажають зла», «ти товста», «ти дурна» «звернись до лікаря», «ти психічно нездорова». Якщо це транслюється постійно і повторюється, то людина починає сумніватися в собі. І паралельним кроком з газлайтингом є відрізання соціальних контактів. Коли людина не може потім вийти до друзів, до родичів і перепитати: «так я худа чи не худа?», «дурна чи не дурна?» Нема можливості звіритися з реальністю. Таким чином людина опиняється в пастці. Самооцінка занижується, впевненість втрачається. І вже не віриться, що будуть кращі стосунки. Це може закінчитися і депресією, і суїцидальними думками.

— Як стати впевненою в собі? Чи важливо це для досягнення успіху?

— Впевненість, звісно, важлива. Для того, щоб досягти успіху, потрібно приймати рішення, робити вибір.

А невпевнена людина буде постійно зависати в моменті прийняття рішень, і тому будуть упущені можливості. Впевненість приходить з сім’ї.

Там давали позитивний зворотний зв’язок, схвалення, підтримку. Або ж впевненість приходить у роботі над собою. Давайте собі настанови, що я цього досягну попри все.

Як вижити за кордоном і в Чернігові

— З якими питаннями до вас звертаються клієнти?

— Я працюю з розладами харчової поведінки. За останні чотири роки найчастіші запити від переселенців, які сильно набирають вагу. Заїдають стрес. Також питання стосунків. Псуються стосунки на відстані з друзями, родичами. Люди відчувають сильну самотність. Виникають стани депресії, тривожні розлади, розлади сну та панічні атаки. Також є запити, як знайти своє призначення в житті. Це все я допомагаю пропрацювати.

— Як адаптуватися за кордоном?

— Чернігівці бачать, що в країні постійні обстріли, часто немає світла та тепла, і приймають свідоме рішення виїжджати. Зі складнощами адаптації стикалася і я. Це були моменти повної втрати сенсів. Повна невизначеність. Невідповідність освіти. Неможливість себе забезпечувати та відтворити звичний рівень життя.

Треба вчити мову країни проживання. На всіх фронтах була втрата ідентичності. Важливо повертати ті ритуали, які були вдома. Вечірні прогулянки в парку. Час на ранкову каву. Читання книг. Психіка, яка має щось стабільне, дає тілу розслабитися. Треба шукати і знайти «своїх». Яка б не була країна, є групи українців, які об’єднуються. Є суботні українські школи для дітей. Є купа гуртків, бібліотеки, волонтерські ініціативи. Тому що людині потрібна людина.

— Що порадите чернігівцям, які залишаються в місті?

— Дистанціюватися від токсичних людей. Окрім фізичних загроз ми потерпаємо від психологічного терору. Багаторічні розхитування сну називаються білий терор. Плюс інформаційне нагнітання в соцмережах. Розділення людей — це теж вид терору.

Старайтеся допомагати. Але при цьому ставте себе на перше місце. Для того, щоб відновлювати ресурс і далі передавати його іншим. Турбота про себе має залишатися в будь-яких умовах.

Важливо свідомо брати під контроль свої думки. Поганими думками людина провокує негативний емоційний фон. Від того з’являється апатія в діяльності. Треба плекати конструктивні думки. Зберігати звичні щоденні ритуали. Ранкові руханки, піші прогулянки, читання дітям перед сном. Це все на щодень буде давати певну стійкість.

Собі задумала випустити три книги. Одна — рекомендації з проживання горя. Друга — подолання емоційного заїдання в умовах вимушеного переселення. І третя — з приводу розладів харчової поведінки.

Про знижки

— Ви буваєте в Чернігові?

— Востаннє приїздила в серпні. Я дуже люблю своє місто. Мені прикро, що воно трохи занепало. Місто старіє. Хотілося б йому додати якоїсь жаги. Слідкую за тим, як відкриваються кав’ярні та кафе. Надихаюся чернігівцями, які попри все створюють нові бізнеси.

— Чи робите чернігівцям знижки?

— Я роблю знижку тим людям, які потребують. У терапії є такий закон — ціна має бути відчутною, але не занадто високою. Людина має заплатити ті гроші, які не змушуватимуть її злитися на терапевта за те, що віддав останнє. Терапія має змушувати відчути ціну і включити відповідальність. Приймати кожне слово активніше для того, щоб відбулися зміни. Я озвучую ціну — 50 євро (2450 гривень) за годину. І якщо людина пише, що це забагато, я можу дослухатись. Даю знижки родинам військових. Працюю з тими, хто очікує або хто втратив захисника чи захисницю.

Джерело: сайт газети "Вість", Юлія Нітченко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.