Заклад доброти і турботи: Городнянський ліцей і його особлива місія

У Городні завжди жили небайдужі, чуйні до чужої біди люди. За історичними згадками, наше місто ще у 1921 році приймало під своє крило знедолених дітей у місцевому дитячому будинку. А вже в 1957 році відкрили середню школу-інтернат (пізніше для дітей-сиріт). У 2016 році заклад було реорганізовано та перепрофільовано в комунальний заклад «Городнянська спеціалізована школа-інтернат І-ІІІ ступеня з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів», який підпорядковувався Чернігівській обласній раді.

Одночасно відбувались зміни у Городнянській спеціальній школі -інтернаті. У 2016 році почалась її реорганізація шляхом перетворення в комунальний заклад «Городнянський навчально-реабілітаційний центр» Чернігівської обласної ради. І в результаті цих процесів у 2018 році два заклади злилися в один, який наразі має назву комунальний заклад «Городнянський ліцей» Чернігівської обласної ради. Тут нині навчається 141 дитина.

КОЖНА ДИТИНА – ОСОБЛИВА

Комунальний заклад «Городнянський ліцей» Чернігівської обласної ради є закладом загальної середньої освіти, що забезпечує здобуття повної загальної середньої освіти, де навчаються також і діти з особливими освітніми потребами. Щоб працювати з особливою категорією дітей, наші педагоги, як правило, мають корекційну освіту або проходять навчання на курсах підвищення кваліфікації. Є в закладі спеціальний клас – десятий, у якому поглиблюються професійно-трудові навички учнів. У ліцеї також отримують освіту діти із вразливих категорій: діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, діти з категорії внутрішньо переміщених осіб, діти з багатодітних сімей, родин, які опинились у складних життєвих обставинах.

– Більша частина вихованців – із Городнянської територіальної громади. Але є діти і з інших громад області, – каже Марина Гарна, заступниця директорки ліцею з виховної роботи. Зараз діти відвідують ліцей та навчаються очно. Для цього маємо співпрацю з Городнянською міською радою, яка забезпечує підвозом наших вихованців шкільними автобусами до закладу щодня, якщо дозволяє безпекова ситуація. Заклад освіти облаштований укриттям на 200 осіб, тож учні й педагоги знаходилися в ньому під час тривог. Там тепло та є освітлення, мережа «Інтернет».

ПЕРІОД ОКУПАЦІЇ ПЕРЕЖИВАЛИ ЄДИНОЮ ДРУЖНОЮ РОДИНОЮ

Це укриття слугувало прихистком і в період окупації. І не тільки для вихованців та колективу, який ними опікувався, а й для жителів сусідніх вулиць, які приходили сюди, щоб перечекати тривожні ночі.
– На той час у нас на цілодобовому перебуванні в ліцеї знаходилося п’ятдесят вісім дітей, – каже Марина Гарна. – Звісно, ми не могли їх нікуди передати чи відправити, бо Городнянщина була відрізана від усього логістичного сполучення. Тому наші працівники пербували з ними цілодобово. Адміністрація цілодобово знаходилась у закладі та забезпечувала безпеку дітей. Було непросто налагодити харчування, адже постачання продуктів унеможливлювалося. Крім того, довгий час не було електроенергії, продуктів.

Дякуючи великій підтримці голови Городнянської громади Андрія Богдана, плідній співпраці директора закладу Людмили Хамайко з керівниками підприємств: ТОВ «Ратібор» Володимиром Романчуком, ПРАТ «ЕТНОПРОДУКТ» Євгенієм Гулаєм, СТОВ «Добробут» Віктором Малофієм, благодійними організаціями ми отримували необхідні продукти. Їжу готували вдома, у сусідів, працівників закладу на вогнищі тощо. Хліб привозили з міського хлібокомбінату – про це потурбувалось керівництво громади. Той важкий період нас усіх так об’єднав, що ми стали не просто колективом і учнями, а великою багатодітною родиною.

Під час окупації сталося й те, чого всі найбільше боялися – на територію ліцею навідалися російські військові. Проте в саме приміщення вони не потрапили – їх на порозі зупинила директорка Людмила Іванівна.
– Вона стала на порозі, – каже Марина Гарна, – І на їхні запитання ввічливо, спокійно, але дуже твердо відповіла, що заклад усім забезпечений, ніяка допомога не потрібна, у дітей всього вистачає і не треба їх лякати. Після деокупації Городнянщини дітей, які залишились у закладі, а саме дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, з метою безпеки було переміщено в республіку Польща, в місто Тчев.

ЩОБ У ДИТИНСТВА БУЛО МАЙБУТНЄ

Діти були влаштовані в гарний заклад соціального типу, де вони й нині проживають. Учителі та вихователі Городнянського ліцею по черзі, вахтовим методом, їздять у Польщу, щоб бути поруч зі своїми учнями. Навчатися діти продовжують онлайн у рідному закладі, а вже побутові справи беруть на себе староста міста Тчев Мирослав Аугустін, директор центру молоді Катаржина Врубель та працівники ліцею, стежачи, щоб проживання вихованців було комфортне та змістовне.

За три роки, що минули, частина переміщених у Польщу вихованців досягли повноліття та закінчили навчання в ліцеї. Усі вони повернулися в Україну, вступили в інші навчальні заклади, здобувають професійну освіту. Є випадки, коли українські родини виявили бажання взяти опікунство над дітьми-сиротами та дітьми, позбавлених батьківського піклування.

– Ми робимо все, щоб навчання для наших діток було доступним і комфортним, – каже директорка ліцею Людмила Хамайко. – Дякуємо всім, хто не залишається байдужим і допомагає в цьому, а саме: управлінню освіти Чернігівської обласної ради, керівництву Городнянської громади, яке завжди йде назустріч у вирішенні будь-яких питань, благодійникам, волонтерам, підприємцям, які допомагають чим можуть. Найбільше дякуємо нашим військовим, які відстоюють для дітей право на майбутнє. Адже саме вони, діти, і є майбутнім України. І ми, кожен на своєму місці, робимо все для того, щоб воно було щасливим.

Джерело: "Новини Городнянщини", Світлана Томаш 

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.