Чи завжди все гладко між місцевими і ВПО?

Немало людей, яких вій­на змусила залишити рідні домівки, обжива­ються на нових місцях, знаходять роботу, дру­зів. Проте, на жаль, іноді трапляються й конфлік­ти з місцевими мешкан­цями.

Скажімо, в Іванькові Понорницької громади (Коропщина) і досі згадують події шестирічної давності, коли все село повстало проти пересе­ленців із Маріуполя — родини Сергія Драгунова. Він привіз на свою малу батьківщину дру­жину, двох дітей і тещу. Але сто­сунки з односельцями не скла­лися. Спочатку скандали були з родичами, потім — ще й із сусі­дами. Зрештою в протистояння було втягнуте все село. Люди скаржилися правоохоронним органам на постійні провокації, погрози з боку переселенців.

Бувало, що починалося зі свар­ки, а закінчувалося бійкою. Зо­крема було відкрито 4 кримінальних провадження через завдання легких тілесних ушко­джень. Драгунови зверталися з аналогічними заявами.

У Коропській — тоді ще районній — держадміністрації ухвалили рішення врегулювати ситуацію в межах чинного за­конодавства. Але з цього нічого не вийшло — врешті-решт пе­реселенці виїхали із села.

Більш свіжий (події відбува­лися на початку нинішнього ро­ку) конфлікт між ВПО і місцевим жителем розгорівся в Низківці на Сновщині.

31-річний Віктор із сім'єю — дружиною і дитиною-дошкільням — приїхав сюди зразу після початку повномасштабного вторгнення.

— Вони жили під Черніго­вом. А там же пекло було в пер­ші дні війни. Чоловік рятував родину від обстрілів, — розка­зують у селі. — Сім’я оселилася в хаті, де колись жила Вікторова баба. Як жили, хтозна. Ніхто в їхні справи не ліз.

Заговорили про Віктора, коли він попався на крадіжці ку­курудзи в місцевого сільгосппідприємця. Був суд. Призна­чили 200 годин громадських робіт.

Скоро має відбутися ще од­не судове засідання. Цього ра­зу переселенцю вже світить тюрма. В обвинувальному акті, підготованому Корюківською окружною прокуратурою, зо­крема зазначено: «У ході досудового розслідування кримі­нального правопорушення бу­ло встановлено, що раніше су­димий фігурант, бажаючи помститися односельцю, домовив­ся зі знайомим, що той за вина­городу скоїть підпал автомобі­ля опонента». Знайомий (він із Менщини) виконав обіцянку цьогорічного 7 січня: уночі об­лив замовлену машину бензи­ном із каністри, яку йому дав Віктор, і підпалив. Авто зага­сили, але воно зазнало пошко­джень.

Злочинець, як і домовляли­ся, отримав винагороду — це­лофановий пакет канабісу: під час обшуку поліцейські вияви­ли і вилучили в нього близько 300 сухих подрібнених коно­пель. А також пально-мастиль­ні матеріали і транспортний за­сіб, яким співучасники приїж­джали до будинку постраждалого під час підготовки злочи­ну.

Кримінальні провадження були відкриті за трьома стат­тями Кримінального кодек­су України: ч. 2 ст. 194 (умис­не знищення чи пошкодження майна), ч. 1 ст. 307 (незакон­не виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, пере­везення чи пересилання з ме­тою збуту, а також незаконний збут наркотичних засобів, пси­хотропних речовин або їх ана­логів) і ч. 1 ст. 309 (ті ж самі ді­яння, що Й у ч. 1 ст. 307, але без мети збуту). Максимальне по­карання, що світить співучас­никам, — 10 років позбавлен­ня волі.

Про постраждалого — 23-річного місцевого мешкан­ця — у селі говорять:

— Роман — хороший, тру­дящий. Його та молодшого брата Бориса мама ростила сама. Вона працює в нас соці­альним робітником. Виховала синів гідно. Богдан іще навча­ється, та вже підробляє.

Про те, що Роман і Віктор не ладнали, селяни знали. Але, ка­жуть, ніхто не чекав, що непо­розуміння призведе до такого.
Запитую, чи немає в селі напруги у зв’язку з цими поді­ями.

— Вітя та його сім’я повер­нулися додому. Зараз у нас все спокійно.

Джерело: газета "Гарт", Марія ІСАЧЕНКО

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.