За вбивство вилами співмешканки Денис Відєнін отримав 12 років тюрми

Саме стільки Сосницький райсуд призначив 44-річному Денисові Відєніну, котрий у липні минулого року заколов вилами співмешкан­ку — 39-річну Антоніну Ірху із Шаболтасівки Понорницької грома­ди. Це вбивство сколихнуло всю Чернігівщину. І не лише через не­людську жорстокість, із якою ду­шогуб розправився із жінкою, а й тому, що воно стало показником недосконалості правоохоронної системи. Адже цій трагедії передували постійні знущання з потерпілої, про які всі знали, і багаторазові звернення Антоніни в поліцію. Проте трагедії ніхто не запобіг...



На фото Антоніна Ірха



На фото затриманий Відєнін

Відєнін — громадянин рф. Ходять чутки, що в росії він убив дружину і після цього перебрався в Україну. Кордон перетнув у серпні 2017-го. Оселив­ся на Рівненщині. Там познайомився з місцевою жінкою і за місяць одружився з нею. Попервах Відєнін здавався їй іде­альним чоловіком. Та вже за рік його бу­ло не впізнати — став випивати, вчиняти сварки, лаятися. І якось побив дружину так, що вона опинилася в лікарні. Це ста­ло останньою краплею. У серпні 2019-го пара розлучилася. Відєнін залишився на Рівненщині. Перебивався випадковими підробітками. Мав проблеми із законом. На нього завели кілька кримінальних справ: одну за крадіжку із супермаркету, другу — за завдання легких тілесних ушкоджень, третю — за носіння холодної зброї (штик-ножа від автомата Калашни­кова). Поки провадження дійшли до суду, скінчилися строки притягнення до відпо­відальності. Відєніна покарали лише за штик-ножа, та й то мінімально — прису­дили 510 гривень штрафу.

На Чернігівщину Відєнін переїхав уже після початку великої війни. Кажуть, тро­хи пожив в однієї жінки, потім в іншої. У квітні 2023-го його до себе в Шаболтасівку запросила Антоніна Ірха. Вона працювала завідувачкою місцевого клу­бу. Мешкала з 10-річним сином Олек­сієм. Із батьком хлопчика сімейне життя не склалося. Жили нарізно. Та влітку Тоня часто відпускала малого погостювати до тата в Понорницю. Це зрештою і врятува­ло Льоші життя (бо в момент убивства він був у батька).

Згадуючи Антоніну, односельці го­ворять, що вона завжди була усміхне­на, життєрадісна, чуйна до інших. Не пи­ла, не вешталася де попало. І мріяла про звичайне жіноче щастя. Тому й прийняла Відєніна. Правда не зразу — вони два ро­ки переписувалися в Інтернаті, перш ніж Тоня зважилася його запросити. Спер­шу все складалося добре. Денис дарував їй квіти, помагав по хазяйству, казав, що кохає. Олексієві Денис теж сподобався, тож він був не проти, аби той жив із ними. Та всього за кілька тижнів Антоніна зрозу­міла, що Відєнін — не той, хто їй потрібен. По-хорошому попросила співмешканця розійтися, але марно. Денис став знуща­тися з Антоніни. Напідпитку не раз вибивав двері, вривався в хату, трощив посуд, псував побутову техніку, меблі, обзивав Тоню, бив, тягав за волосся, змушу­вав роздягатися догола, глумився з неї. Деякий час вона терпіла, бо сороми­лася осуду. Та коли стала з’являтися на людях із синцями, усі зрозуміли, що по­терпає від домашнього насилля. Забили на сполох й односельці, і місцева влада. Дзвонили в поліцію і на гарячі лінії, вози­ли Тоню знімати побої. Оскільки Відєнін не давав їй спокою, Антоніна й сама по­чала викликати поліцейських. У липні ро­била це щонайменше 10 разів!

Полі­цейські приїжджали, затримували Відєні­на, складали на нього адмінпротоколи за вчинення домашнього насильства і від­пускали. Відєніну щоразу виносили за­боронний припис: щоб покинув місце проживання Ірхи і не наближався до неї. Та негідник раз за разом його порушував.

У середині липня, після чергового на­паду, Антоніна потрапила в лікарню з гі­пертонічним кризом. А Відєніна правоохоронці доставили до суду і клопота­ли про застосування щодо нього адміні­стративного арешту, проте суддя вирішив... оштрафувати чоловіка на 340 гривень. Після цього Відєнін ненадовго поїхав до знайомих у Мезин, що на Коропщині. Там теж «відзначився»: п'яний обзивав перехожих, погрожував їм, а ко­ли приїхали поліцейські, то кидався на них, хапав за форму. За це на нього скла­ли протокол за дрібне хуліганство. Тоді ж у селі згорів будинок. Місцеві були впевнені, що це справа рук Відєніна, та довес­ти цього не змогли.

Повернувшись із лікарні додому, Ан­тоніна зітхнула з полегшенням, адже Ві­дєніна в селі не було. Здавалося, тепер вона в безпеці... Проте 30 липня її зна­йшли убитою у власній хаті. Тіло виявив сусід. «Я днів зо два Тоні не бачив, то й вирішив піти провідати її. Заходжу в хату, а вона лежить поперек ліжка, у шиї — ви­ла, прип’ята ними до матраца. Уся аж синя», — розказував він.

Того ж дня Відє­ніна розшукали й затримали на Корюківщині При собі в нього були Тонині юве­лірні прикраси і її робочий ноутбук. У ско­єному він зізнався. Розповів, що ввечері 27 липня прийшов до Антоніни, прокрав­ся в сарай і заночував на горищі. А на сві­танку взяв вила й пішов у хату. Двері у веранду були незамкнені, а другі (ті, що ведуть у кімнату) він вибив плечем. Зай­шов у спальню, де спала Антоніна, і ввім­кнув світло. Вона прокинулась, спробу­вала встати з ліжка, та не змогла — Від­єнін повалив її і з усіх сил тиснув шию дерев’яним держаком вил, аж поки не перестала пручатися.

Як показала екс­пертиза, вона померла від удушення. Проте нелюд цього не знав і побоювався, що Тоня отямиться. Тому двічі проштрик­нув її шию вилами. Після цього, знаючи, де що лежить, забрав із шухляди комо­да золоті сережки, каблучки, кулончики і хрестик. Потім прихопив ще й ноутбук, сів на велосипеда, що стояв у дворі біля пар­кана, і поїхав.

Крім умисного вбивства, Відєніну ін­кримінували ще три статті Кримінально­го кодексу: ст. 126-1 (домашнє насиль­ство). ч. 1 ст. 162 (порушення недотор­канності житла), ч. 4 ст. 185 (крадіжка. скоєна у воєнний час). Загалом обвину­ваченому світило до 15 років в'язниці. Своєї вини не заперечував і заявив, що розкаюється. Суд врахував це як пом’якшувальну обставину. А до обтяжу­ючих відніс рецидив злочину, а також те, що вбивство було скоєне щодо близької особи. За вбивство суддя присудив 12 років, а за іншими статтями — від двох до семи. Оскільки за законом менш су­воре покарання поглинається більш су­ворим, то за сукупністю вийшло 12 ро­ків позбавлення волі. Також суд у по­вному обсязі задовольнив цивільний по­зов в інтересах малолітнього сина покій­ної. Відєнін має виплатити йому 300 ти­сяч гривень моральної шкоди.

P.S. Син Антоніни зараз мешкає з батьком (він і подав цивільний позов в ін­тересах Олексія).

Джерело: газета “Гарт”, Юрій Нікітін

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.