Як журналісти борги вибивали

Як журналісти борги вибивали

«У нас у місцевому СТОВ «Добробут» у працівників зарплата 300-400 гривень. А директор надбане чужим людям роздає. Заврайвно відвіз два причепи гною безплатно, а своїм по 250 гривень виписує.
Коли до нас у вересні прийшов новий вчитель Сергій Малофій, я зраділа, —розповідає Лідія Чорна, вчителька Дібрівненської школи. — Він викладач інформатики, а значить, навчить наших сільських діток роботи на комп'ютері. Молодий, енергійний. Та невдовзі заврайвно Денисенко мені і ще двом вчителям початкових класів запропонував, щоб ми віддали новенькому уроки фізкультури. Все для того, щоб у нього була певна кількість годин. Умовляла нас і директор, і Денисенко телефонував. Наполягав, мовляв, натомість беріть собі уроки української, вчителька пішла на пенсію, і будуть вам години. Я вже тридцять років працюю в школі, але ще ніхто так на мене не тиснув, як цього разу.

Мої колежанки підкорилися таки, віддали свої години. Я ж навідріз відмовилася, мотивуючи тим, що я не спеціаліст з того предмета і по закону маю право не погодитися.
Тоді мені сказали, що «по закінченні навчального року ти клас не набереш, а в травні тарифікація...» Я зрозуміла, що це погано для мене скінчиться за чотири роки до пенсії. Довелося звертатися до голови незалежної профспілки працівників освіти Городнянського району Олени Помагай. Я таки довела керівництву райвно, що так чинить нечесно. Після втручання Олени Яківни мене залишили у спокої. Можливо, це тільки до травня.

До Сергія у мене ніяких претензій. Він знайшов спільну мову з дітьми і з колективом. Але отака протекція, вважаю, не на користь...
Доки розмовляли   з учителькою, нагодилися   інші   селяни. Спитала їх про гній. — Сходіть до заступника директора Івана Чорного, він більше знає.
— А що тут приховувати? 26-27 жовтня возили наші хлопці гній у Городню завідуючому райвно, два причепи з доставкою. А в касу ні копійки не надійшло, — розповів Іван Чорний.

Олександр Пиниця, головбух, підтвердив, що, станом на обід 20 листопада, проплати не було.
— Я особисто двічі телефонував завідувачу відділу освіти Юрію Денисенку. Обіцяв, — каже Іван Григорович.
— Василь Петренко і Валера Редька возили. От розкажи, Василю, куди гній возив, — звертається до Петренка Іван Григорович.
—  Куди сказали, туди й повіз. В Городню, на вулицю Чорного.

Але журналісти такі, треба побачити самим. Поїхала на вулицю Чорного. Справді, на прихатньому городі Денисенків гній, розкиданий.
— Аби ж тільки гній! Рік тому директор відкрив фермерське господарство на дружину. Тепер у коморі не зрозумієш, де її зерно, де «Добробуту», бо лежить поруч. Де наші запчастини, де їхні і т.д, — каже Іван Чорний. — Нашим людям, щоб порожній причіп у двір закотити під гній, треба 70 гривень сплатити. На паї земельні людям по 0,7% заплатив, а на майнові ніхто й копійки не отримав.
Поспілкувалась із завідувачем районного відділу освіти Юрієм Денисенком. — Це не мій город, а моїх батьків. Гроші передав однією особою, але чому вона їх не заплатила, не знаю, — сказав Юрій Васильович. Ім'я тієї особи, що майже місяць не донесе гроші до каси сільгосптовариства, не назвав.

— А що ж із школою?
— Я ні на кого в школі не тиснув, — стверджує Денисенко. — Запропонував ті ж самі години вчителям замість фізкультури. Вчителі нічого не втратили. Пропонував віддати уроки фізкультури Малофію тільки тому, що він чоловік і легше впорається з фізкультурою, ніж з українською мовою, адже він не гуманітарій, закінчив фізмат за напрямком основи інформатики, фізика, астрономія, безпека життєдіяльності.
Як молодого спеціаліста я мав влаштувати його на роботу. Це прекрасно, що молодь бажає йти працювати в село. Як їх мало йде.

Директор Віктор Малофій каже, що для людей старається.
— Коли прийшов керувати господарством після Петра Буша, мені залишилося 400 тисяч гривень боргу. За три з половиною роки я погасив його. Хоч і невелику, але плачу людям зарплату. На фермерському господарстві працюю я і два сини. Є своя техніка, комбайн, трактор. Щодо гною, що хочете, те й пишіть.
Кожен керівник сігосппідприємства знає: без коробки цукерок чи без могорича нікуди не потикайся. Всі ми люди і справи вирішуємо, як у народі заведено.
А Іван Григорович Чорний не такий вже й правдолюб. Доскіпується через те, що наше господарство у нього тендер на розвозку вугілля по школах району цьогоріч виграло.

P.S. У понеділок уранці дзвінок з Дібрівного: «Дякуємо. Гроші ще в п’ятницю, після вашого від’їзду заплатили. Від імені матері Денисенко.

P.S.S. У понеділок увечері приїхав Юрій Денисенко. Показав квитанції на сплату. Сказав, що передав гроші через кілька днів після доставки добрива, а хто й чому їх не провів документально, не знає.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №48 (1228)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.