Чи є життя після в’язниці?

Орина Пушкарьова, інспектор Чернігівського міського відділу кримінально-виконавчої інспекції

21 листопада кримінальна інспекція святкує свій 8—й день народження. І хай не для інспекторів писали відому пісню, але і їхня служба теж «…сложна и на первый взгляд как—будто не видна». Їхнє основне завдання — слідкувати за виконанням покарань, не пов’язаних із в’язницею. Це і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, і громадські роботи, і виправні роботи, і так звані «умовні» терміни. А з цього року роботи в інспекції додалося. Тепер вони ще й ставлять на облік тих, хто звільнився з місць не таких віддалених достроково.

— Це люди, які потрапили під амністію або вийшли раніше за хорошу поведінку. Скажімо, комусь суд дав п’ять років. Людина відсиділа 3,5 і звільнилася. У ті 1,5 роки, що вона недосиділа, за нею особливий нагляд. Якщо за цей час вона скоїть злочин знову, то до нового строку додасться і той, «недосиджений». І не має значення, скоїла вона злочин через тиждень після звільнення чи за два дні до кінця свого випробувального терміну. Було таке, що наші клієнти гриміли назад за ґрати за «добре» святкування кінця випробувального терміну. За цей рік на облік стало 92 звільнених, 6 скоїли злочини повторно, — пояснює Орина Пушкарьова, інспектор Чернігівського міського відділу кримінально—виконавчої інспекції.

Така функція лягла на плечі кримінально—виконавчої інспекції лише з цього року. Раніше цією роботою займалися дільничні інспектори. Тепер їх підключають, коли за звільненим встановлюється адміністративний нагляд. Це стосується тих, хто сидів за «наркоманські» статті. Тоді дільничний перевіряє його за місцем проживання, слідкує за дотриманням ним усіх вимог.

Чи реально, побувавши «там», повернутися до нормального життя? Вдається це, прямо кажуть соціальні працівники, далеко не усім. Таку внутрішню силу мають тільки справжні лідери. Щоб допомогти колишнім в’язням знову стати членами суспільства, кримінально—виконавча інспекція направляє їх до міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. А там вже вирішують, що можна зробити для кожної конкретної людини.

— Перша проблема — це те, що у цих людей часто нема паспорта. За законом, його мають виготовити ще в колонії, але на практиці це виконується далеко не завжди. Зробити новий паспорт проблематично без прописки — це дуже розповсюджена проблема. Надзвичайно рідко з колонії виходять повністю здорові люди. На кожному кроці у них якщо не туберкульоз, то ВІЛ. А то й обидва разом. Грошей у них нема не те що на медичну допомогу, а й на одяг, взуття і навіть їжу. Практично усі мають професію, адже в колоніях є промзони, де засуджені працюють. Але знайти роботу для них — дуже складно. Хоча й є 5%—ва квота для цієї категорії населення, але вона не працює. Підприємствам потрібні працівники, яким можна довіряти. Усі ці і ще безліч інших проблем, починаючи від паперових і закінчуючи психологічними, ми намагаємося вирішувати. Але виключно тоді, коли людина сама цього прагне, — каже Людмила Мазур, начальник відділу соціальної роботи Чернігівського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

Але є й позитивні приклади! Є люди, які піднімаються з колін, які прагнуть щось зробити, у першу чергу для себе, які розуміють, що без ґрат життя цікавіше.
— Серед наших клієнтів є такі, хто працює у різних установах. Багато, звичайно, на будівництві. Але є і приватні підприємці! Коли людина намагається виправитися, це видно одразу, — каже Орина Пушкарьова.

Чи є життя після в’язниці? Звичайно є, але треба його захотіти! Та й багато залежить від оточуючих. Поставити клеймо і забути про людину — найлегше. Дати другий шанс — вже не так просто…

P.S. Вітаємо працівників Чернігівського міського відділу кримінально—виконавчої інспекції зі святом! Терпіння вам і наснаги!

Ольга Петрова, тижневик «Чернігівські відомості» №47 (975)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.