Вручення паспортів молодим талантам та ексклюзив від працівниці Меморіалу

Цього року акція «Я - громадянин України» вперше проходила у Крутах, на території Меморіального комплексу «Пям’яті Героїв Крут». 23 серпня сюди з’їхалося багато гостей. Чернігівська облдержадміністрація щороку в цей день організовує свято для найталановитіших дітей регіону: переможців олімпіад та конкурсів, спортсменів, активних представників учнівського самоврядування.



Хлопці та дівчата отримали ID-картки з рук очільника Чернігівської ОДА Андрія Прокопенка, голови обласної ради Ігоря Вдовенка та начальниці управління державної міграційної служби Ксенії Лук’янець.



Паспорт, Прапор і «Кобзар»...

По приїзду в Крути на школярів чекала екскурсія Меморіальним комплексом. Її провів представник Українського інституту національної пам’яті в Чернігівській області Сергій Бутко.

Потім очільники області вітали дітей та вручали їм ID-картки й подарунки.

– Разом з паспортом ви отримуєте символічний подарунок – прапор і «Кобзар». Раджу не ставити його на полицю, а прочитати. Впевнений, кожен з вас знайде в цій книзі відповіді на багато життєвих питань, – звернувся до молоді Андрій Прокопенко.

Ігор Вдовенко наголосив на символічності місця, де відбувається вручення, і додав:

– Конституція, прапор і паспорт – речі, що ідентифікують українця в усьому світі. Тепер у вас є все для цієї ідентифікації.

Ксенія Лук’янець сказала, що сьогодні юні громадяни творять нову історію – власників паспорта у вигляді пластикової ID-картки.

Після офіційних виступів у Крутах розгорнули 20-метровий синьо-жовтий стяг.







Юні громадяни

Після вручення перед гостями виступила учениця Бахмацької ЗОШ І-ІІІ ст. №5 Карина Васильченко – переможниця багатьох олімпіад та конкурсів. Вона зауважила, що відтепер успішність України залежить і від їхніх зусиль як громадян.

Проте більшість дітей не усвідомлюють свої таланти і досягнення. Срібна лауреатка Міжнародного природничого інтерактивного конкурсу з хімії «Колосок» Ірина Урода скромно розповіла, що планує стати криміналістом. Добре знає англійську мову, перемогла у Всеукраїнській дистанційній олімпіаді «Всеосвіта-Зима». І при цьому каже:

– Та не так багато у мене тих перемог. Враження від заходу позитивні. Дорослості від того, що отримала паспорт, поки не відчуваю.


Ірина Урода з мамою Вірою

Брат з сестрою – Володимир та Женя Дегтяр з Чернігівського ліцею №22 – мають досягнення у спорті. Женя – волейболістка, нещодавно увійшла до юнацької збірної України.

– У волейбол граю 4 роки. Мрію пов’язати з ним частину життя. Що потім робитиму – ще не думала, – розповіла дівчина.

А ось Володимир з професією визначився. Він ходить на секцію рукопашного бою. Неодноразово посідав призові місця на чемпіонатах України. Також здобув 4-те місце на світових змаганнях. Мріє стати військовим, тож сьогоднішня екскурсія припала до душі.


Володимир та Женя Дегтяр

– Найбільше сподобалось, як нам у вагонах розповідали історію. А вразило – що росіяни, сусідній народ, ні за що вбивали, – поділився враженнями хлопець.

Ані Женя, ані Володимир до сьогоднішнього дня не чули про бій під Крутами, в школі ще не вивчали.



Хто насправді керував боєм під Крутами і де наразі нащадки командира

Наукова співробітниця меморіального комплексу Наталія Примушко вивчала долю нащадків командира сил УНР Аверкія Гончаренка. Він родом з Чернігівщини – село Дащенки Варвинського району. На листи-запити в сільраді не відповідали. Минулого року їй вдалося відшукати внучату племінницю командира.

– Пані Кольченко (нащадок Гончаренка – авт.) працює медсестрою. Поділилася цікавими фактами про діда. Наприклад, у селі його називали «Ужтак». Бо коли йому розповідали про якусь подію, він любив казати: «Уж так сталося», – поділилася Наталія Примушко.



Під час бою під Крутами Аверкію Гончаренку було 27 років. Він був сотником.

– Що цікаво: в жодному підручнику історії (маю на увазі, шкільному, а не енциклопедії) не знайдете інформації, що боєм керував саме Аверкій. Причина в тому, що під час Другої світової війни він добровільно вступив до 14-ї гренадерської дивізії військ СС «Галичина». Це було не стільки за німців, скільки проти радянської влади, – продовжує розповідь пані Примушко.

Тому так довго губився слід нащадків командира. Сам він з 1952 року жив у США, де й помер. Відомо, що в нього були син та донька. Однак їхня доля поки невідома.

Наталья Найдюк, «Деснянка» №34 (821) від 20 серпня 2020

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.