Група підлітків збиткувалася над 82-річною бабою. Вибачився лише один
Кілька відеосюжетів про глумління над 82-річною Надією Пономаренко ічнянці побачили у середині червня, на «Тік-Ток» (сервіс для перегляду відео) і упізнали своїх земляків. Виклали ці відеоролики у фейсбук і звернулися до поліції з проханням розслідувати неподобство.
Підлітки сподівалися на лайки, а розгорівся скандал.
Надія Пономаренко
Правоохоронці відкрили кримінальні провадження за двома статтями: хуліганство та незаконне проникнення до житла. Ролики почали зникати з інтернету, та жителі Ічні ще раніше їх скопіювали і ділилися.
— Якби наді мною прийшли отак знущатися, я б їм, падлюкам, голови лопатою порозрубувала, — не стримує емоцій 68-річна Олександра Майструк, одна з сусідок баби Наді. — Куди батьки дивляться, що дітей вночі вдома немає? Вони ж їй вікна били, паркан повалили. Хлопці у вікна стукають, вибивають, баба верещить, а вони сміються. Вийдеш, вони порозбігаються. Хіба я їх наздожену? І дівчата приходили дивитися на те, що робили хлопці, й реготали. Городами тікали. Сусідам спокою немає, вона вищить день і ніч, бо її тривожать. Скільки поліцію викликала, у відповідь: «А, це та хвора? Приїдемо». Та ніхто не приїздив. Для чого їх там до півсотні голів служить?
Надю й били. Весною прийшла до мене, трясеться, вся у крові. Кажу: «Візьму води, будемо відтирати». Двічі сама їй кров обтирала, «швидку» викликали. Допитувалася: «Хто?» А вона: «Бандити». Людині 83-й рік...
Тільки один з того кодла приходив вибачатися — Овчаренко. Зіщулився: «Мені стидно. Я єдиний раз був». Та ви ж самі себе продали. Раз чи не раз і хто, на відео все є.
— Було, прийдуть, тарабанять у вікна. В хату заходять чоловік п’ять, хіхікають, матюкаються. У одного два ножі. Підстрибує: «Гроші давай». Я падаю навколішки, молюся Вони порозсідаються на ліжку, п’ють, курять, кидають недопалки на підлогу. Здівалися наді мною, як хотіли. Речі брали, розкидали по хаті. Отак, отак, — хапає і жбурляє свій одяг Надія Пономаренко. — Становлять мене біля вікна, а темно. Хочу світло увімкнути. Вони кажуть: «Заріжемо». Шибки не раз трощили. Я плакала, просила: «Не робіть цього». Поб’ють шибки, уламки скла в хату позалітають. Я їх з половиків по одненькому повишукую, назбираю і несу до поліції. Кажу: «На мене знову бандити напали». А поліцейський відповідає: «Ми за ними слідкуємо, найдемо — зв’яжемо. А ви оте викиньте», — і веде показувати, куди. За автостанцію, там кульків зі сміттям багато валяється. І так не один раз.
Олексій Остапенко
— І я їй не вірив. Приїду, вінка побиті. Засклив. Минуло три-чотири дні — знову. Я вже казав: «Задовбала ти вікна бити. Припиняй». Хіба я міг повірити, що хтось може знущатися над 82-річною людиною? Приїздив якось взимку, була в синцях. Думав, впала, забилася. А баба говорить: «Бандити побили», — зітхає 30-річний Олексій Остапенко, онук (його мати була єдиною донькою Надії Іванівни).
— Олексію, чому не вірили?
— Я ж знаю, яка вона. У нас з бабою конфлікти все життя. Я теж не святий. Батько помер, коли я був зовсім маленький. Мати, як мені минуло дев’ять років, померла. Виріс по інтернатах. Баба надто релігійна. Сусіди хоча б обмовилися тихцем, що тут діється. Я б тоді повірив і вжив заходів. Тепер, коли все випливло, знаю, скільки вона натерпілася і яких жахів. Бути весь час поряд не можу. Працюю у Сумській області. Коли час і здоров’я дозволяють, приїжджаю. За одинадцять років на бетоні болячок заробив. Я бригадир дільниці, не покину без нагляду працівників і матеріалів на мільйони. Написав заяву до поліції.
— Кажуть, що вітчим одного з хлопців служить у поліції?
— Я теж про це чув. Я слідчу Олену Остапець одразу запитав: «Це правда? Ми в одному кабінеті розмовляємо, а він в іншому? Якщо так, то Ічнянське відділення має передати справу до іншого району, аби не було впливу». Вона запевнила, що ніхто з близьких не працює. Я повірив. Та якщо з’ясується , що це не так, буде резонанс на всю Україну. Ця справа має дійти до суду. Я хоч і один курс провчився на юридичному, однак розбираюся в деяких питаннях. І не допущу, аби справу зам’яли.
На сторінці «Пороблено в Ічні» опублікували імена хлопців, які могли знімати ці відео: Вадим Овчаренко, Богдан Куліш, Денис Рудько, Євгеній Гараць. Двоє перших колишні учні школи №4. Овчаренку вже 17, Кулішу скоро буде 17, Рудько закінчив місцеву гімназію, Гараць — учень 11 класу гімназії.
— Ми співпрацюємо зі слідством. Надали поліції об’єктивні характеристики, — говорить Людмила Куцовера, директор Ічнянської гімназії. — Здивована, що у список потрапив випускник. Щодо учня у нас були розмови з мамою.
— Ви повірили, що ваші колишні учні здатні на таке? — спитала Олександру Колесніченко, директорку школи №4.
— Я побачила обличчя Вадима на відео. Упізнала. Коли він навчався у школі, не був організатором чогось нехорошого. Богдана знаю менше, він прийшов до нас з іншої школи. Обоє пішли після дев’ятого класу. Вадик поїхав з міста кудись навчатись. Богдан теж їздив, щось не склалося, повернувся до Ічні в училище. Минуло два роки.
Наймолодший Євген Гараць — онук батюшки.
— Він там не був, — стверджує його мати Любов Мазун і запевняє, що її чоловік не служить у поліції. Журналістам казала: «Це треба встановити, довести. Приїхали, кажуть на відео схожий. Може, і я з кимось схожа». А Женя говорив: «Баба думала, що то її онуки, зазивала в хату. Хлопці заходили, гуйяли в хаті. Вона може дві хвилини нормально говорити, а дві молитися, падати на коліна, проклинати усіх».
Рідним хлопців не віриться, що їхні сини можуть бути причетні до знущань над хворою людиною.
Тим часом місто обговорює, що у місцевій поліції по цій справі все вже вирішено. По провадженню піде один підозрюваний, Овчаренко, аби не було групового. Решта будуть свідками. Так станеться чи інакше, покаже час.
* * *
— У провадженні четверо фігурантів. Підозра ще нікому не оголошена. Тривають експертизи, по завершенню яких буде прийнято рішення про вручення повідомлення про підозру. Опитано близько двадцяти осіб, — повідомила 29-річна Юлія Ковтун, речниця Головного управління Нацполіції в області.
- А тим часом
— Я переселенка, батьки залишилися на Донбасі, бабуся у Криму. Як уявлю, що над ними хтось може отак збиткуватися, — говорить Карина. — Кинула клич своїм підписникам в мережах «Інстаграм» та «Фейсбук». За кілька днів назбирали коштів. У мене немає власного авто. Поїхала автобусом до Ічні, замовила там трійні склопакети (їх важко розбити), двері, та їх встановлення. Всі чеки виставила для звітності в інтернет. Купила продукти, ліки. Найняла людей, які обкосили бур’ян навколо дому бабусі.
Планую поставити паркан, аби ніхто чужий не зміг зайти до двору. Треба відремонтувати водогін. Навпроти двору Надії приймають метал. Здавачі ходили у її двір мити руки, ноги, і зламали кран, їй відключили водопостачання. І тепер бабуся, аби набрати води, ходить з відерцем майже за сто метрів. Це у її віці.
В Ічні зіткнулася з нерозумінням того, чому я допомагаю Надії Іванівні. Я усвідомлюю — все, що я роблю, після її смерті залишиться онуку. Та це мене не зупиняє. Ну то й що? Я хочу, аби людина, яка стільки настраждалася, провела залишок літ у спокої.
Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №29 (1783), 16 липня 2020 року
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.