«Допоможіть викрали мою дочку!»

«Допоможіть викрали мою дочку!» — з таким криком душі прийшла до нашої редакції Алла Крамаревська. із розповіді схвильованої жінки з’ясувалось, що її дочка Ірина зникла 9 квітня ідо сьогодні про неї нічого невідомо. Ця невідомість змучила матір. І Алла Євгеніївна звернулась до нас з останньою надією на допомогу, оскільки, за її словами, всі заяви, прохання і запити в різні установи не дають ніяких результатів. Чи не тому, говорить жінка, що до цього причетні близькі до одного з колишніх керівників області люди?



— Мій колишній чоловік Микола Базікало — військовий, — розповідає Алла Євгенівна.

— Ми приїхали до Чернігова з-під Семипалатинська (Казахстан). Як я не хотіла їхати сюди! Але в Чернігові жили моя мама й чоловікові батьки (зараз усі вони вже покійні), тому, коли в 1987 році чоловік вийшов на пенсію, ми повернулись до рідні. Згодом Іра вийшла заміж, народила синочка. З чоловіком у неї не склалося, й через півтора року вони розлучились. Василь почав гуляти, а через деякий час загинув у бійці біля нічного клубу. Дочка з онуком жили в мене (до того часу я з її батьком також розлучилася). Іра працювала на різних роботах, і скрізь у неї були чудові стосунки з колегами. За фахом вона товарознавець. їй запропонували стати директором чернігівської мережі закладів гральних автоматів, І з часом завдяки своїм здібностям і зв'язкам вона налагодила прибуткову справу. Звичайно, своїх дітей вихваляти негоже, але вам підтвердить будь-хто, що Іра дуже старанна, відповідальна, а ще добра і співчутлива. Саме цим і скористались Карасьови, один із яких, Руслам, хвалився, що він — хрещеник високопоса-довця. Руслан — затятий гравець, часто бував у закладах, якими керувала іра. Він побачив, що вона успішна, але самотня жінка, що живемо ми непогано, й непомітно проліз у нашу сім'ю. Спочатку вмовив Іру влаштувати на роботу його сестру Вікторію, потім зголосився разом з братом Романом зробити ремонт у нашій квартирі. За роботу Іра їм платила щодня, а я за свої гроші купувала шинку, щоб зробити „поденникам" бутерброди. Скільки грошей вони витягни з нас за той місяць!

Якось дочка сказала, що Руслан запропонував їй купити ділянку землі в одному з районів Чернігова й організувати спільну справу. Я не заперечувала, але порадила Ірі вимагати, щоб усі документи Карасьов оформив на неї. Він погодився, й дочка віддала йому свою частину суми. Потім він часто приїжджав, обіцяв, що земля ось-ось буде їхня, треба тільки ще трохи грошей — то комусь на хабар, то ще навіщось. Так Руслан безкінечно тягнув з Іри гроші. Усі витрати вона заносила у свій міні-комп'ютер, але він був з нею в день зникнення і зараз уже нічого не доведеш. 4 квітня вона висунула Русланові вимогу: або давай документи на придбану землю, або поверни гроші. Але Руслан віддавати грошей не поспішав.

9 квітня, наступного після Великодня дня, Іра зібралась на роботу. Сказала, що прийме касу й одразу ж повернеться додому. Опівдні її син Ван я почав проситися в гості до друга, але іри ще не було і я не дозволяла, казала: „Телефонуй мамі, питай дозволу в неї". Онук відповів, що вже пробував, але в неї відключений телефон. Я припустила, що вона поза зоною досяжності, і навіть материнська інтуїція не підказала нічого лихого. Після обіду пролунав телефонний дзвінок. Коли я підняла слухавку, почула спочатку глибокий вдих, а потім: „Іро!" Той чоловічий голос я пам'ятаю й досі! Я відповіла, що це не Іра, а її мама. Чоловік сказав: „Я вам більше підходжу, давайте познайомимось". Упевнена, що це хтось зі знайомих дочки, я назвала своє ім'я, а він почав допитуватись, де ми живемо, і кілька разів повторив, що зараз прийде. Я відмовила, мовляв, незнайомим людям адреси не даю, і він сказав: „Значить, ти — Алла, а я — Юра. Тоді все". Навіть після цього я залишилась спокійною, сходила в магазин, а коли донька і ввечері не прийшла, почала хвилюватись. Вона ніколи ні на хвилину не спізнювалась, завжди бігла додому до сина, без якого і дня не могла прожити. А тут її нема й нема. Я зателефонувала Карасьову і сказала, що зникла Іра. У відповідь він розсміявся: „Як це — зникла? Післязавтра ми з нею маємо їхати в Конотоп". І продовжував сміятись, не зважаючи на мої сльози, тому я поклала слухавку. У розпачі почала телефонувати всім знайомим, а вранці зі своєю другою донькою Тетяною (вона живе в Києві, але часто навідується) вирішили: їдемо в міліцію. Туди нас визвались відвезти своєю машиною Карасьови.

«ІРИНА ПОПЛАТИЛАСЬ ЗА СВОЮ ДОБРОТУ», — вважають колеги зниклої. Лариса, адміністратор одного із закладів, якими керувала Ірина, дуже переймається зникненням колеги й подруги, тому Її розповідь була емоційною.

— Іра — розумна людина й цікава співрозмовниця. В неї добра душа, вона всіх жаліла, й багато хто цим користувався. Я їй часто говорила: „ Ти не сонце, всіх не обігрієш". Ось взяла на роботу Вікторію Карасьову, а після кожної її зміни в касі завжди недостача. Крім того, ми помітили, що, коли Віка на роботі, тут весь час ошиваються і її брати, грають на автоматах, п'ють каву і підозріло часто виграють. Я Ірі сказала, що мені це не подобається, адже родичам працівників забороняється грати на наших автоматах, щоб не було підроблених виграшів. А Карасьови весь час позичали або просто виманювали в іри гроші, за що я її навіть лаяла. Ну які в неї з ними могли бути спільні справи?!

Я добре пам'ятаю той день, коли востаннє бачила Іру. Вона прийшла на роботу, щоб зняти зміну з Марії, яка працювала того дня. Уже виходячи на вулицю, Іра сказала: „Машо, тобі до побачення, а з тобою, Ларисо, я не прощаюсь: повернусь і ми поговоримо. Багато чого хочу тобі розповісти, порадитись". Все це сказала на ходу, спиною до нас, хоч завжди оберталась, прощаючись. Маша залишилась, щоб усім колективом відсвяткувати Пасху, але Іри ми так і не дочекались. А ввечері приїхав Руслан, хоч до цього рідко бував на моїй зміні (я його особливо не привічала, а він мене навіть побоювався). Такий задоволений, сміється, я Його в такому настрої ніколи не бачила. Зробив ставку на одному з автоматів, почав грати. Аж тут у нього задзвонив мобільний. Я кажу: „Вийди поговори, тут же шумно, нічого не чути". А він лише відмахнувся, продовжив грати і при цьому реготав у трубку. Уже потім я дізналась, що це дзвонила Алла Євгеніївна. Але мені він так нічого й не сказав, навіть не спитав, чи я бачила Іру, хоч це запитання було найлогічнішим після розмови зі стурбованою матір'ю. Погравши ще хвилин сорок, Руслан поїхав.

А вранці, десь о шостій, залітає на роботу наш інженер Борис І каже: „Іри нема". Я злякалась: „Як це — нема?!" Одразу ж викликала начальника нашої охорони Олексія (він колишній співробітник міліції) і попросила допомогти. Він радив почекати, може, Іра з'явиться. Але вона не така людина, щоб отак зникати. Вона завжди обережна, зібрана. Тому я наполягла, щоб Олексій допоміг родичам подати заяву про зникнення, не чекаючи належних трьох днів. А сама спробувала з'ясувати, що ж сталося з І рою того дня. Продивившись записи камери відеос-постереження, я майже посекундно розрахувала, як усе було. На плівці видно, як Іра зайшла на роботу (вже до іншого закладу), про щось розмовляла з працівницею Олею. Дівчина потім розказала, що Ірі хтось подзвонив і вона відповіла: „Так, Руслане. А це не рано? Може, пізніше? Ну добре". Після цього Іра ще трохи поговорила з Олею, щось поправила в акваріумі й не поспішаючи вийшла з приміщення. У мене й досі тремтять руки, коли згадую, як спостерігала в запису кожен Ірин крок до виходу. Коли її нога ступила на останню сходинку, я глянула на час на відеозаписі: було 9.32. А потім згадала, що о 9.35 (час залишився в пам'яті мобільного) ми з Машею дзвонили Ірі, щоб попросити купити плас-тикових стаканчиків. Але вона не відповідала, а коли набрали номер ще раз, телефон уже був відключений. Я припускаю, що за ці три хвилини між її виходом і нашим дзвінком вона й зникла. Але куди і як?

БЕЗРЕЗУЛЬТАТНІ ПОШУКИ

Родичі і друзі Ірини Філісюк роблять усе можливе, щоб відшукати жінку: об’їздили всі лікарні й морги в Чернігові, розвісили Ірині фотографії на залізничних станціях, розпитували там людей, але все марно. Збирають найменші деталі, які могли б допомогти в пошуках. Так, знайшлися люди, які нібито бачили Ірину біля „Будинку книги". Тепер уже колишній начальник охорони Олексій (Лариса його звільнила) спочатку говорив, що до нього підходили й вимагали викуп за Ірину, а потім відмовився від своїх слів. Родичі Ірини переконані, що н викрали, і навіть припускають, хто до цього причетний. Але стверджувати і звинувачувати когось поки що не можна. Триває слідство, тому міліція відмовляється коментувати цю справу.

Алла Крамаревська зверталась до міліції, до міської й обласної прокуратур, надсилала прохання посприяти прискоренню розслідування до Віктора Ющенка, Віктора Януковича, Юлії Тимошенко. Але на всі її запити або взагалі не-відповідають, або відповідають трафаретно: „Порушено кримінальну справу...”, „Вживаються всі передбачені законом заходи щодо встановлення місцезнаходження Філісюк І. м. Всі особи, вказані у ваших заявах, ретельно перевіряються щодо причетності до скоєння цього злочину...”

А дочки немає. Уже п’ятий місяць, і сил терпіти у матері теж уже немає.

P.S. Сім'я Ірини Філісюк просить усіх, хто знає що-небудь про зниклу, повідомити до редакції (конфіденційність і винагорода за корисну інформацію гарантовані). Прикмети жінки: зріст —170 см, вік — 40 років (виглядає молодшою), худорлява, блондинка. Була одягнена: чорна коротка дублянка, золотистий шарф, сині джинси, коричневі чобітки, Із прикрас — золотий ланцюжок із хрестиком, золоті сережки. Особливі прикмети: над губою зліва родимка, за правим вухом родима пляма, схожа на відбиток пальця, на правій руці біля ліктя шрам. Із собою мала: сумку з документами, два мобільні телефони, кишеньковий комп'ютер, ключі від гральних автоматів, чеки.

Імена і прізвища, крім імен і прізвищ зниклої та її родичів, змінені.

Аліна Долинець, «Гарт» №35 (2319) від 31 серпня 2007

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.