"Прошу у Бога смерті, а він її мені не дає..."

У свої 78 років Ольга Григорівна Лисогор перестала радіти життю і стала просити у Бога смерті. А все тому, що її онука, яку вона виховала сама, зробила необдуманий крок — повісилася.



На драбині, яку вона приставила до хліва і до якої прив'язала мотузку. Драбина була невисокою, близько двох метрів, і Оля піджала ноги. У такому вигляді Ольга Григорівна 3 червня, у неділю, і знайшла її. Знайшли й записку, яку залишила Оля.

— Я залишилася сама зі своїм горем. Ніхто мені Олечки вже не поверне, — плаче Ольга Григорівна. — Дуже мені важко, дуже. І жити не хочу на білім світі й одного дня. До того мені важко, що ані світу білого, ані людей не бачу. У мене Оля єдиною помічницею була, а зараз ні на кого й надіятися. Є ще старша онука Люда, проте вона навчається в Чернігові і приїжджає нечасто.

Чекала Олю зі школи, а зараз немає на кого чекати і ніко-" му я не треба на білому світі. Прошу у Бога смерті, а він її мені не дає... (Ольга Григорівна опускає голову, рукою прикриває очі... Не хоче, щоб ми бачили, як вона плаче. — Авт.). Не знаю, як тепер мені й жити, та й навіщо жити... / Руслана забрали в армію у травні. Він майже щодня телефонував моїй Олечці, запрошував на 9 червня на присягу. Онука так чекала цього дня. У суботу, 2 червня, з’їздила на базар, накупила собі обновок, а ввечері їй зателефонував Руслан і сказав: „Ти до мене не приїжджай. Нехай до мене приїде Свєта” (це перша дівчина Руслана). Після цього Оля пішла на дискотеку, а вранці, вийшовши надвір, я побачила її повішеною'. Покликала сусіда, а він уже викликав місцевого лікаря. Вночі Оля двічі заходила до хати, однак я до неї не вставала. Може, якби я вийшла та поговорила з нею, то цього б і не сталося.



Олю я забрала, коли їй був лише рік і чотири місяці. Люді тоді йшов п'ятий рік. До того вони жили в Чернігові. Батько дівчат помер, а мати (моя донька) невідомо де поділася. Зв’язків із нею ми не підтримували. Коли дівчатка залишилися самі, відразу знайшлися люди, які хотіли їх удочерити. Та, дякувати Богові, мені своєчасно про це повідомили, і я поїхала до Чернігова. Довідавшись від сусідів, що Оля перебуває в дитячій лікарні, приїжджаю туди та й кажу лікареві: „Я приїхала забрати Олю Соловей". Напевне, спершу мені не повірили, бо усі якось дивно на мене дивилися. Оля у цей час спала.

Коли вона прокинулася, медсестра сказала, що я можу зайти в палату. У супроводі лікаря і медсестри заходжу. Тільки я переступила через поріг, а Оля тягне до мене свої рученята: „Баба, баба”. Тут навіть у лікарів на очах з'явилися сльози.

Щоб забрати дівчаток, необхідно було зібрати безліч документів. Кожні 2-3 дні їздила до Чернігова, а оскільки не було де переночувати, то, не ївши і не спавши, блукала залізничною станцією. Врешті-решт я добилася свого — в облвиконкомі мені сказали: „Дівчатка будуть з вами, адже ми отримали безліч хороших відгуків про вас”.

— У ніч із суботи на неділю близько о пів на третю Оля прийшла до мене, — розпов^ ідає подруга Олі 18-річна Таня Шкуліпа. — Двері відчинив батько. Вона зайшла до мене в кімнату. Була якась знервована. Стала плакати. Розказала, що Руслан знову зустрічається зі своєю колишньою дівчиною, Светою, пише їй листи, постійно телефонує. Як вона мені розповіла, під час останньої розмови Руслан просто послав її подалі. А перед цим Оля збиралася їхати до нього на присягу. Вийшовши у двір, Оля ще раз зателефонувала Русланові, однак він не захотів говорити, а спитав лише: „ Чого ти від мене хочеш?” Оля попрощалась із ним і побажала йому щастя.

Оскільки в Олі була істерика, я хотіла залишити її ночувати у себе, але вона сказала, що вдома не замкнені двері та й бабуся хвилюватиметься, що її довго немає вдома. Нещодавно в нашому селі, також через хлопця, повісилася 18-річна дівчина, і Оля її мимохідь згадала під час нашої розмови: „Як я її розумію”. Однак тоді я не звернула на це уваги. На прощання подруга сказала, щоб я прийшла до неї наступного дня, а вранці я дізналася, що Олі вже немає. Напередодні смерті нашому спільному знайомому Миколі Оля сказала, що якщо Руслан її покине, то вона покінчить життя самогубством. Дуже вже вона його любить. Оля також не раз телефонувала у службу довіри і розпитувала про різні секти та про самогубство.

— О пів на сьому ранку головний лікар Іваницької сільської лікарні повідомив мені, що вдома повісилася 15-річна Ольга Соловей, яка проживала з бабусею, — розповідає дільничний інспектор міліції іваницької сільради Володимир Сміян. — Викликали слідчо-оперативну групу Ічнянського РВ УМВС. При огляді тіла слідів насильницької смерті не виявили, а знайдена передсмертна записка лише підтвердила, що Оля сама пішла із життя. Були опитані сусіди, однак ніхто з них нічого підозрілого в поведінці Олі не помітив.

Коментує головний спеціаліст, психолог Чернігівського міського центру соціальних служб для сім’ї', дітей та молоді Ольга Філіпська:

— Говорити про суїцид, а тим більше дитячий, завжди важко. Наявність передсмертної записки свідчить про те, що рішення Олі було не імпульсивним, а ретельно підготовленим. У більшості випадків люди, які вдаються до суїциду, шукаючи вихід із ситуації гострого душевного болю, заводять розмови про несилу перенести цю ситуацію або з родичами, або з друзями, як було і в цьому випадку.

Підлітковий вік — вік особливий. Пр-перше, для підлітків характерна „реакція гуртування”. Будь-який розрив із соціально значимими для підлітка людьми, у першу чергу їх ровесниками, є для нього психотравмуючим фактором. Батькам підлітків дуже важливо знати соціальне середовище своєї дитини, постійно цікавитися її стосунками з ровесниками. Більшість батьків часто скаржаться на те, що їхня дитина з певного часу ніби віддалилася від них. І це закономірно. Для більшості підлітків у цей період важливіші стосунки не з батьками, а з друзями.

По-друге, у підлітків мотивом для наміру вчинити суїцид можуть стати шантаж, нещасливе кохання тощо. Суїцидна поведінка підлітків, маючи багато спільного з поведінкою дорослих, відрізняється своєю віковою своєрідністю: схильністю до частих змін настрою, імпульсивністю у прийнятті рішень, вразливістю. До того ж у цей період підлітки, не маючи достатнього життєвого досвіду, варіантів поведінки в тій чи іншій складній життєвій ситуації, по-різному переживають гострий душевний біль (через розчарування, розлуку з коханою людиною, конфліктні ситуації з друзями, рідними тощо). Акт суїциду для деяких підлітків бачиться єдиним шляхом позбавлення від душевних мук. Вчиняють його не тому, що дійсно не хочуть жити, а тому, що не знають, як далі жити. Виливаючи душу кому-небудь, вони сподіваються, що, вислухавши, їх спинять і допоможуть знайти вихід. Однак у потрібний момент нікого, хто б їх зрозумів, може не опинитися поряд.

Віктор Шатковський, «Гарт» №26 (2310) від 29 червня 2007

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.