Із Вінниці до Чернігова через картали

Заступник головного лікаря ЧМЛ №2 Данило Лобас — старожил лікарні — працюе тут уже 16-й рік. Сьогодні він називає Чернігівщину своєю другою батьківщиною. Перша — Вінниччина. Там він народився, навчався у школі. А в 1963 році закінчив Вінницький медінститут і, як каже сам, поїхав по романтику на Урал. Дсдо у випускників був вибір, куди їхати, — розповідає Данило Григорович. — "Представники облздороввідділів з усього Союзу приїжджали до інституту й запрошували випускників на роботу. Мої одногрупники поехали й на Камчатку, й на Курили. А ми з моєю нареченою Лідою Волощук обрали Південно-уральську залізницю, станцію Картали. Парторг нашого курсу так і сказав уральському предетав-никові:”Це Лобас і Волощук — наречений і наречена, хочуть працювати разом".



Карталиська лікарня обслуговувала чималеньку територію, тож на виклики Данилові Лобасу доводилося їздити за сотні кілометрів тепловозом, доїжджав аж до Казахстану. І це при тому, що уральський клімат не назвеш м’яким. Але скаржитись ніхто й не думав, молоді люди були сповнені ентузіазму і долали труднощі з усмішкою. Недаремно саме ті часи лікар згадує з найбільшою ностальгією: „Фактично наша лікарня являла собою велику родину народів СРСР, були там і грузини, й осетини, й українці. Якби ви бачили, скільки гостей прийшло, коли ми З Лідою одружувалися! Це було справжнє комсомольське весілля. Відзначали ми його в Будинку культури залізничників. Разом з нами того дня одружувалися ще дві пари, так що гуляли, як кажуть, усім миром, про це потрійне весілля написала мюцева газета, то ми один примірник із ціею статтею відправили на мою батьківщинy, в село Пустовіти Хмельницького Району Вінницької області. А мої родичі саме були на буряках, тож читали ту газету всіею ланкою, і всі плакали..."

На Уралі молодята пробули 3 роки, а потім переїхали до Чернігова, звідки родом Лідія Олександрівна. Тут Данило Григоро-вич влаштувався в першу міськлікарню невропатологом, довгий час очолював н партійну організацію. Працював з такими метрами чернігівської медицини, як Валентина Гирина, Іван Марков, Петро Киян, Фе-досій Губенко. А 9 травня 1992 року, одразу після відкриття другої міської лікарні, перейшов працювати сюди. „І не жалкую, — говорить, — колектив тут хороший, дружний. У Чернігові працює чимало випускників Вінницького медінституту, всі вони користуються тут авторитетом. І напередодні Дня медичного працівника я хотів би всіх їх привітати з цим святом і побажати їм здоров’я та професійних успіхів!"

Валентина Євтушенко, «Гарт» №24 (2308) від 15 червня 2007

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.