Піддони для «Ілліча»

Приступаючи до виконання редакційного завдання про масову вирубку дерев між селами Талалаївка і Велика Дорога Ніжинського району, я навіть не підозрював, до яких вражаючих висновків приведе це кількаденне, загалом не таке вже й складне, журналістське розслідування.



ДЕНЬ ПЕРШИЙ

Зустріч з керівником Ніжинського сектора держекоконтролю Михайлом Дубовиком відбулась у райдержадміністрації.

Про те, що дерева рубають, він знав. Але то, на його думку, — справа власника. Хоче — рубає, хоче — не рубає. Головне, щоб документ був оформлений і законодавство дотримане. Всі інші фактори - економічні, моральні, душевні та духовні — у такій ситуації краще залишати при собі. На моє запитання про те, що було б, якби він не підписав акта вирубки дерев, Михайло Іванович усміхнувся. А потім сказав, що у нього є інструкція, „де, як і коли” підписувати чи не підписувати той чи інший документ. Отже, ніякий контроль і контролер не врятували б придорожніх гігантів. Вони були приреченими, як і сотні інших дерев, що перебувають у власності Держ-служби автомобільних доріг і колись мали прикрість оселитися біля дороги. Більше того, Михайло Іванович заявив, що такі порубки фіксовані і можна відстежити їх наслідки. У той же час в районі дерева знищують для господарських потреб на інших дорогах і у віддалених лісонасадженнях. „Це біда”, — зауважив він. І відразу ж попросив не оприлюднювати сказаного Не погоджуючись з паном інспектором, дозволю собі судження: очевидно» Існує ввесь організована бізнесова структура» вка у визначений законом спосіб „замовляє” вирубку тієї чи іншої кількості „живих” і і потрібних людям дерев.

Хоч Михайло Іванович (за його словами) „не хоче брати участі у цьому ділі”, він підписує документи і не повідомляє про їхній зміст зацікавленій громадськості. Головне для Михайла Івановича, щоб у цих актах було зафіксовано рішення про компенсуючі посадки нових дерев. Він називає число буцімто вже висаджених дерев - 16000. Де? Десь у районі автодороги на Бахмач. А Велика Дорога і Та-лапаївка скрегочуть зубами від пилюки,.яка осідає на обличчях сблян. І не тільки від неї. Ятрять душу безсилля і неможливість зупинити наругу над природним надбанням держави.

ДЕНЬ ДРУГИЙ

Дорогою до офісу шляховиків я готував кілька гнівних тирад на адресу тих, хто травмує природу і збіднює навколишнє середовище. Але керівник Ніжинської філії Облавтодору Сергій Бортник відразу ж захистив себе відвертою констатацією фактів і деякими цікавими аргументами щодо утримання доріг в Ніжинському районі. Сергій Володимирович підніс над столом непримітну книжечку, де невеликими чорнимилітерами написано — „Технічні правила”. Як виявилось, саме цей документ і є визначальним для будь-яких рішень про вирубку придорожніх дерев. За 15 років роботи Сергій Володимирович наслухався з цього приводу чимало сентенцій. Тому до моїх гарячкових слів поставився терпляче і з розумінням. За його словами, технічні правила стверджують, що дерева, які ростуть менш ніж за 0,5 метра від дороги, заважають руху автомобільного транспорту і можуть стати причиною аварій. Дерева ж саджали кілька десятиліть тому (не менш ніж ЗО років), коли правила були іншими. А тепер ці тополі, акації, липи стали заручниками чиновницьких забаганок і приречені на вирубку. Із 402 кілометрів доріг у Ніжинському районі 200 кілометрів засаджено деревами, які підлягають знищенню. Спокійна відповідь Сергія Володимировича буквально приголомшила.

Виходить, усі насадження обабіч доріг будь-якої миті можуть бути знищені. Особливо тоді, коли Облав-тодор грається з мораторієм, як півень з яйцями.

Робота ця йде планомірно. Очищено від дерев дороги в селах Кропивне, Хвилівка, Вертіївка. 90 відсотків насаджень полягло у Талалаївці. Триває атака й на Велику Дорогу. Отже, Облавтодор оголосив війну лісонасадженням на всій території області. До речі, простежується цікава залежність.

Якщо десь трапляється аварія і водій з невідомої причини розбиває авто ударом об дерево, то у першу чергу винним визнають ... дерево, яке, мовляв, заважало п'яненькому чи сонному шоферу з'їхати з дороги. Наявність цих факторів в аварійних актах робить мотивацію достатньою, щоб знищити дерева вздовж усієї ділянки, де ця аварія сталася. Таким чином, одне  дерево стає причиною загибелі кількох інших. Так ось, саме аварія може стати вихідним моментом для всіх інших дій. Даішники пишуть звинувачувальні акти, Облав-тодор миттєво реагує, дерева спилюють і... Що? Аварії зникають? Зменшується їх кількість? Та ні ж бо! Авто то у кюветах догори колесами лежать, то лоб у лоб з іншими цілуються. А дерева зникають... Назавжди. Цікаво, що Облавтодор має „штатних" виконавців винесених тисячам дерев вироків.

У Ніжинському районі так званий тендер на вирубку дерев виграв приватний підприємець О. Залозний із Вертіївки. Він має потужну техніку, відпрацьовану технологію і великий досвід співпраці з Облавтодором.

Варто подякувати М. Дубовику і С. Бортнику за крихти інформації про діяльність цього підприємця. Те, що він має особливу довіру з боку обласних керівників, відомо всім. Але є нюанси, про які слід сказати.

Коли я запитав у шановних районних керівників, куди дівається деревина вони мені пояснил^ другий бік цієї історії — бізнесовий. Як відомо, порубка величезних дерев коштує чимало. Але Облавтодор розраховується з приватним підприємцем не грошима, а „натурою" - деревиною Обопільні розрахунки на „нуль" ведуться шляхом узгодження кошторисів вартості порубки і вартості деревини. Вони, як правило, дорівнюють одна одній. Таким чином, деревина одразу ж після порубки стає власністю приватного підприємця О. Залозного. А далі?

Далі ще цікавіше. Мої співрозмовники, звичайно ж, знають про долю величезної кількості деревини значно більше, ніж кажуть вголос. Але й вони на моє запитання з цього приводу повністю відкинули версію про виготовлення трун. Разом з тим виникла версія про те, що вертіївський бізнесмен на суперсучасній техніці виготовляє деталі для піддонів, які використовують сталевари для імпортного пакування металу. Буцімто замовником цієї спецдеревини є Маріупольський завод ім. Ілліча.

Ця версія дуже вірогідна, адже з дерев, зрубаних між Талапаївкою та Великою Дорогою, можна виготовити труни для всіх жителів регіону, включаючи й тих, хто тільки-но народився.

Можливо, й нова супер-техніка з’явилась у підприємця якраз для обробки деревини за європейськими стандартами. З такою технікою будь-який тендер виграти — як дерево зрубати. Особливо під замовлення таких солідних партнерів. Це підтвердив мій наступний співрозмовник.

ДЕНЬ ТРЕТІЙ

Село Велика Дорога розтяглося обабіч дороги Ніжин - Прилуки на 9 кілометрів. Усе життя селян пов’язане з дорогою, яка перепускає через себе тисячі різних автомобілів та автомобільчиків за добу. Але селяни до цього звикли.

Вийшло так, що мій автобус зупинився біля школи, яка розмістилася у мальовничому дворі за кілька десятків метрів від дороги. Не пригадую вже звідки, але я знав, що цього року виповниться рівно 30 років з дня відкриття школи. Тож пішов прямісінько до директора, щоб поговорити про справи ювілейні, а також зачепити й буденні проблеми. Про знищення дерев у Великій Дорозі наприклад.



Директор школи Валентин Коновальчук на цій почесній посаді не так уже й давно, але має чималий досвід викладацької роботи в агроінституті. Поговорили про школу, а потім домовились, що Валентин Юрійович запросить до себе кількох селян, з якими я міг би поспілкуватися.

Кілька хвилин чекання — і двогодинна розмова з Миколою Олександровичем Шовкуном, який живе майже поряд зі школою. Надзвичайна особистість, інтелігент, він 33 роки був директором цієї школи, а у Великій Дорозі прожив усе життя.



На моє запитання щодо вирубки дерев Микола Шовкун сказав, що у теперішніх керівників бізнес викривлює здоровий глузд. „У гонитві за прибутком вони здатні пустити під сокиру не тільки дерева, але й пам’ять людську. Гірко й боляче мені, що заїжджі бригади пиляють осокори та осики, посаджені мною власноручно у 1955 році. Тоді я, семикласник, із друзями висаджував ці дерева”, — гірко додав Микола Олександрович.

Кілька днів тому на сільському сході він досить різко виступив проти бездумного винищення дерев. Односельці його підтримали. Адже дерева захищали від шкідливих викидів, які з’їдають легені дітей та дорослих. Більше того. При вирубці гігантів нищать трав’яний покрив, палять гілки за допомогою гумових скатів. Одне слово, варвари. На місці ж винищених алей росте бур’ян у калюжах стічної води. Було помітно, що Микола Олександрович дуже хвилюється і каже те, що думає. Наприкінці він підкреслив, що так говорять усі селяни. Крім керівників. Це підтвердила і вчителька математики Олександра Василівна Дудка — дуже великий противник будь-якого втручання у навколишнє середовище. Особливо тут, у Великій Дорозі, де автомобілі труять людей цілодобово.

І стало мені після цього дуже сумно. Бо ніхто не зможе допомогти цим людям, які багато років уквітчували село, а зараз до їхніх думок прислухається хіба що заїжджий кореспондент.



Коли виїжджав з Великої Дороги, помітив пні свіжоспиляних осокорів. А ті, що залишились, шелестіли під вітром. Вони можуть упасти, але не зігнуться.

P.S. Коли матеріал був готовий до друку, нам повідомили, що Служба автомобільних доріг у Чернігівській області поновила мораторій на вирубку лісонасаджень. Це приємна новина. Але гірко, що дерева не воскреснут!

Валентин Зозуля, «Гарт» 13 (2297) від 30 березня 2007

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.