Для Дмитра та Параски Крамарів із села Красносільського Борзнянського району лелека птах особливий і символічний. За п’ятдесят років подружнього життя він прилітав до них тричі: саме трьох діточок—двох синів та дочку — приніс він подружжю. Синам Василеві та Петрові судилося стати військовими. Обидва зараз на пенсії, але працюють. Донька Ольга обрала собі фах вчителя математики. Нині викладає цей предмет у місцевій школі. Не обминув лелека й осель дітей Дмитра Павловича та Параски Дмитрівни, п’ять разів у них і побував. Тож є кому відвідувати стареньких; А нещодавно лелека знову з ’явився у дворі Крамарів. Та й зостався.
Як свідчить гірка статистика, людина прямо чи посередньо є винуватцем смерті 4 із 5 дорослих лелек. За результатами спеціального аналізу причин загибелі цих птахів в Україні, 64 % лелек загинули на електролініях, близько 12 % вбиті людьми.
— Не знаю, чому білий лелека не полетів у теплі краї зимувати, — каже Дмитро Крамар, — може, зграя не прийняла, може, надто пізно з 'явився на світ, адже крила й ноги у нього цілі, та й літає він добре. Це загадка природи для мене. Птах залишився зимувати на сільській фермі, неподалік від якої ми живемо. Невідомо, як лелеці вдалося дожити до січня у наших умовах, бо ці птахи відлітають на південь на Першу Пречисту. Недарма ж у народі кажуть: “Пречиста забирає лелек дочиста". Спочатку Кеша (так лагідно тепер називає свого підопічного господар. — Авт.) оселився у силосній ямі. Шукав у ній собі їжу. Якось у середині січня я спробував його спіймати, та де там — він злякався і полетів. А вже 24 січня, коли Зипав перший сніг, птах зразу сховався від холоду у корівнику, а потім сам причалапав до нашого двору. Він був голодним, не тримався на ногах, допомагав собі стояти дзьобом, спираючись на нього. Я розмочив булку в молоці і давай годувати лелеку. Довелося запихати їжу глибоко в горло, аби він проковтнув її. Спочатку я відвів лелеці місце у хліві, але там темно й холодно. Довелося переселити його до літньої кухні. Назвав я птаха Кешею—у нас в армії так називали близького товариша. Якось зателефонував синові Василеві: „Ти зв'яжися із Менським зоопарком і дізнайся, чим годують лелек. Спитай, може, вони захочуть забрати птаха до себе?" Але перевозити зи-мувальникадо Мени—справа накладна. Довелося купити йому свіжомороженої салаки. Давав спочатку потроху: зранку вісім рибинок, стільки ж увечері. Потім став збільшувати порції. До речі, за день Кеша може з ’їсти два кілограми риби. Її купуємо за ціною 9 гривень 80 копійок за кілограм. Звичайно, нам годувати Кешу таким делікатесом" не під силу, тому, окрім риби, даємо лелеці шматочки свинячих кишок, які беремо на свинофермі, він залюбки також їсть мишей.
Кеша став улюбленцем красносільської дітвори. Малюки частенько заходять подивитися на такого звичного й водночас екзотичного птаха.
Білий лелека ще з давніх часів почав селитися поряд з людиною. Він швид ко освоїв солом’яні та очеретяні покрівлі сільських хат. Ця прихильність до м’яких дахів пояснюється просто: птахам було нескладно втикали в солому великі опорні гілки, які тримали на собі всю вагу гнізда. Зараз же на залізному чи шиферному даху гніздо збудувати важко. Та й дерев із всохлими або зламаними верхівками, які б росли окремо, залишається все менше. Зі зміною характеру забудови сіл лелеки були змушені шукати нових місць для гніздування. Так з’явилися гнізда на пам’ятниках, трубах дрібних сільгосппідприємств, на стовпах ліній електропередач. Останній варіант користується у лелек найбільшою популярністю. Причина цього — велика мережа електроліній та ускладнені конструкції опор, що вельми зручно для побудови гнізда. Саме по собі гніздо лелеки на стовпі, як правило, не завдає шкоди, але птахи можуть спричинити коротке замикання, якщо зачеплять дріт. При цьому гинуть самі й призводять до аварій енергомережі. Відомі також випадки загоряння гнізд на електричних стовпах.
— Я ніколи не бачив, щоб Кеша сидів чи лежав, — продовжує Дмитро Крамар. — Якось у нас телилася корова, то я вночі вирішив подивитися, чим займається лелека. Тихенько відчинив двері, а він на одній нозі стоїть (так лелеки сплять — на одній нозі. — Авт.).
— Як складаються стосунки Кеші з котами та собакою?
— Якось впустив нашого пса Діка до літньої кухні поїсти, а сам заходився грубку топити. Кеша обійшов мене і — до собачої миски. Дік загарчав, тоді лелека вдарив його дзьобом у лоба. Собака спочатку аж присів від несподіванки, а потім, оговтавшись, хотів кинутися в атаку, але я втрутився. Інакше бійка була б серйозна. Коти, буває, підкрадаються до миски з рибою. Тоді Кеша їх відганає. Лелека — птах цікавий. Встромить дзьоба у воду і булькає. Чи то п’є так, чи дзьоба чистить?
— Коли збираєтесь випускати зимувальника на волю?
— Неподалік від нас є ставок. Коли на ньому крига скресне, тоді й випущу Кешу. Взагалі-то його одноплемінники прилітають до нас на Благовіщення, може, він і їх у нас дочекається. Звикли ми зі старою до Кеші.
Андрій Димич, «Гарт» №11 (2295) від 16 березня 2007
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Теги: лелека, Красносільське, Борзнянський р-н, Димич, Гарт