Дівчину, яка вбила гвалтівника, не судитимуть!

"18-річна чернігівка зарізала гвалтівника його ж ножем" - під таким заголовком у „Гарті” від 7 липня 2006 року шла стаття Валерія Литовченко і розповідалось про чернігівку Катерину Тарасенко, яка убила свого а ґвалтівника Віталія колишнього десантника. З приводу цього вбивства заступник начальника карного розшуку Чернігівського міськвідділу внутрішніх справ Віктор Нагорний сказав тоді: „За останні десять років такого випадку в Чернігові не було”.



Дійсно, зазвичай гинуть зґвалтувань. І ось нещодавно стало відомо, що справу проти Катерини Тарасенко закрили у зв’язку з відсутністю складу злочину, кваліфікувавши вбивство ґвалтівника як необхідний самозахист.

Катерина ТАРАСЕНКО:

— Я ніколи не думала, що таке може трапитись зі мною. Маленькою, як і всі дівчатка, мріяла про кохання. Уявляла, що зустріну чоловіка, який буде мене кохати, оберігати, що він стане моїм єдиним на все життя.

... Але доля розпорядилась по-своєму: дала мені зрозуміти, що тільки я сама зможу захистити себе... І я їй за це вдячна! Як це сталося? Я поверталася додому з площі, де ми з друзями дивилися футбол на великому екрані (матч Чемпіонату світу Україна — Італія). Уже майже дійшла до свого будинку, як із кущів вискочив якийсь чоловік і приставив мені ніж до шиї. Я перелякалася і погодилась на все, чого вимагав незнайомець.... Було дуже-дуже боляче. Я тоді молилася і просила Бога залишити мене живою. Мабуть, мої молитви все-таки були почуті... Не знаю як, але краєчком ока я побачила, що ґвалтівник поклав ножа на землю біля себе. Я попросила його змінити позу, він погодився. Я відразу ж за ніж — і вдарила його по ребрах щосили! Чоловік схопив мене за руки, я почала вириватись, і якось мені це вдалося... Він підвівся -— і до мене, навіть встиг вдарити пару раз кулаком по обличчю... Я впала і повзком-повзком від нього, потім схопилася на ноги — і тікати. До тями прийшла тільки вдома, але не могла заспокоїтись... А вранці до мене прийшли з міліції (на місці події було знайдено сумку Катерини. — Авт.) і сказали, що я вбила людину (як потім встановила експертиза, удар прийшовся в серце — Авт.). Мені не страшно, що я вбила його, я захищала своє життя. І не жалко. Він же мене не пожалів.



У міліції до мене всі ставились нормально, і тільки один експерт, який визначав, чи правду я кажу, увесь час доводив мене до сліз... То просив по кілька разів сам процес описувати, буцімто я незрозуміло висловлююсь, то ще до чогось присікається... А зараз хлопці, з якими я раніше спілкувалася, тільки зґвалтуванням і цікавляться, неначе не існує інших тем! А подруги підтримують мене, кажучи, що вчинили б так само. Я вже не дочекаюся, коли цю історію забудуть, так остогидли усі ці розмови та запитання! (Катя не може стримати сліз. — Авт.).



Мати Віталія також зустріла мене зі сльозами на очах. У цієї жінки також біль... свій, адже вбили її єдиного сина, її кровиночку... Олександра Красноталь усе життя поклала на сина, щось там не заладилось із чоловіком, і вони розійшлися, коли Віталику виповнилося лише 1 1 місяців... Син був її надією, її радістю! Тепер же Олександра Іванівна сама-самісі-нька в цілому світі, та ще й «добрі люди» показують пальцем:

„Дивись, он мати ґвалтівника пішла!" Та хіба ж вона хотіла такої долі для себе та свого сина?

Олександра КРАСНОТАЛЬ:

— Я нікого не звинувачую в тому, що трапилось, тільки Бог має право судити і вирішувати, хто правий, а хто винуватий. Тільки я не вірю цій КатП Знаєте чому? Тому що дівчина, яку зґвалтували, буде ховатися, бо то сором для неї. А вона, навпаки, для всіх газет фотографується. Мені здається, що їй заплатили гроші, щоб вона підставила мого сина (? — Авт,), Ті, хто це зробив, знали, що він судимий, і тому міліція закриє справу, а з нею нічого не станеться. Її вмовили... Перед тим, як він востаннє до мене приходив, його розшукували, я сказала що Віталик у відрядженні (він мало чого розповідав про своє життя). Коли ж я йому сказала про це, злякався і попросив, щоб я і далі усім так говорила, він ще із січня когось боявся, тільки от не говорив кого... Він казав, що своєю смертю йому вмерти не судилося, а в останній день сказав, що прийшов попрощатися, бо ми побачимось не скоро. Так і сталося! Ховали його усією Радянською Слободою. Тільки слідів від удару ножем на ньому не було, сусідки дивилися — на тілі був лише слід від удару чимось круглим, як паяльник. До того ж у нього була зашита губа і був синець на обличчі. І єдине, чого я хочу зараз, щоб мені дали спокій. Тепер моє життя — спогади про сина! (Але навряд чи можна назвати ці спогади світлими, якщо він зі своїх 36 років життя 12 провів у в'язниці, попавши туди двічі за згвалтування, причому однієї неповнолітньої. Та й коли був на волі, материнська душа спокою не знала... Але мати є мати. — Авт.).

Тетяна БАБАК, психолог Чернігівського обласного центру для сім’ї, дітей та молоді:

— Ґвалтівники ніколи не обирають своїх жертв просто так. Я багато спілкуюся з дівчатами, яких зґвалтували, і в усіх них спостерігаються занижена самооцінка, невпевненість у собі та своїх силах... Тому ґвалтівники й обирають саме їх, бо такі дівчата, як правило, не чинять опору.

Чому жертви часто не звертаються до правоохоронних органів? Через недовіру. Вони переконані, що кривдника ніколи не знайдуть, а якщо й відшукають, то покарання йому ніякого не буде... До того ж у міліції працюють чоловіки, які не дуже прихильно ставляться до таких дівчат. Навіщо їм зайва морока? Я була свідком такого ставлення. До нас у центр звернулася зґвалтована дівчина. Та коли ми принесли заяву до міліції, перше запитання було: „А зачем шляться в три часа ночи?” Дівчина відповіла, що поверталася з роботи. .. Але працівник міліції на це не зважив: „Не будешь ходить ночью — насиловать не будут!"

Що я можу порадити дівчатам? Якщо ви вже стали жертвою, ніколи не показуйте ґвалтівнику, що ви його боїтеся. Всередині у нього живе невпевнена у собі, самотня, зневірена людина, яка в дитинстві не отримала любові, розізлилася на батьків, а покинувши родину, всю свою потужну ненависть почала виливати на суспільство. Через свою невпевненість, ущербність він шукав слабшого. Тому рекомендується ні в якому разі не проявляти свою слабкість чи страх. Раптовий напад - це переляк і для нього. Спробуйте сконцентрувати свою увагу на тому, що вам треба себе врятувати. Спробуйте скористатися методами захисту, що опинилися під рукою. Це може бути все що завгодно - пилочка для нігтів, газовий балончик, ключі тощо. Якщо їх нема, то спробуйте зав’язати з нападником розмову — дізнайтеся, чого він хоче, запропонуйте йому варіанти. Запам’ятайте: гроші, мобільний телефон, інші цінні речі — це справа наживна, необхідно рятувати себе. Можна запропонувати йому цінні речі. У разі відмови запропонуйте близькість у приміщенні - спробуйте його обдурити, завести туди, де є люди. І ще одне. Не повертайтеся додому пізно, а якщо вже так сталося, що ви йдете додому самі, попросіть батьків, рідних, близьких зустріти вас. Завжди майте з собою засоби захисту — якщо дорога додому не освітлена, обов'язково тримайте їх в руках. Ввечері намагайтесь не ходити темними безлюдними вулицями. Якщо повертаєтесь гуртом, тримайтеся одне одного, ні в якому разі не кидайтесь врозтіч, бо хтось може постраждати. Тут необхідна взаємовиручка.

ДОВІДКА

За даними правоохоронних органів, минулого року в обласному центрі сталося 29 зґвалтувань, але психологи та соціологи стверджують, що для отримання реальних даних цю цифру треба помножити як мінімум на три.

Ольга Мусій, «Гарт» №9 (2293) від 2 березня 2007

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.