22- річна жінка повісилася у будинку свекрів

Пересічній людині інколи здається, що самогубство — це щось нереальне, неможливе, вигадане із роману, і вона сильно дивується, коли дізнається, що, за даними офіційної статистики, яка в цьому пункті шкутильгає на обидві ноги, щороку у великих містах кількість людей, що наклали на себе руки, як мінімум у два рази більша, ніж загиблих в дорожньо-транспортних пригодах...



... Минулого тижня у Чернігівській області вчинила самогубство жінка, якій виповнилося лише 22 роки. „Нічого дивного, — скажете ви — що хтось помирає... Самі або їх вбивають. Так то люди, які хочуть жити... А самогубці...” Можливо, і я б не звернула на це уваги, коли б жінка не повісилася у будинку свекрів. А раптом там якась сімейна трагедія? Вона там і справді була, тільки не там, де шукали...

Свої перші кроки Оксана Болоховець робила по ічнянській землі у селі Івангород, перший раз слово „мама” сказала також там. Тільки говорити почала вона пізно...

Інакше і бути не могло, адже батьки любили випити і в хаті були постійні лайки та бійки, інколи і погодувати дітей забували, хоч їх народжували одного за одним — усього дев’ятеро. І коли батько після чергової пиятики убив матір, Оксані не було іде й десяти років.

Його позбавили батьківських прав, судили і відправили відбувати покарання. Неповнолітніх дітей (яких було троє) порозкидали по інтернатах. Оксанка потрапила спочатку до Городнянського інтернату, а пізніше її перевели до Удайців, що у Прилуцькому районі (тому що дівчинка не потягла звичайної шкільної, програми), там вона і закінчила школу. Кажуть, що досить добре навчалась, тому у 17 років її направили вчитись до Замглайського ПТУ Ріпкинського району. До івангорода вона більше не повернулася...

Невідомо, де дівчина була цілих два роки і де познайомилась зі своїм першим і останнім коханням — Вячеславом, але три-роки тому вона оселилася у Березному Менського району.

— Мій син познайомився з Оксаною майже одразу після звільнення (він сидів за крадіжку з магазину). Привіз її сюди, — розповідає Василь Вишняк, у будинку якого сталася трагедія.—Пожили вони разом лише пару місяців... Справа в тому, що підчас ув’язнення Слава захворів на туберкульоз і йому треба було лікуватись... Однак вилікувати сина вже не могли, і з кожним днем йому ставало все гірше (Оксану ховали на гроші, які я збирав на похорон сина. Щоправда, Слава не зміг приїхати, не відпустили... Тож за труною йшов тільки я та сусіди). Зараз він перебуває у тубдиспансері, повністю оглух і схуд настільки, що за ним можна вивчати анатомію. Жити йому залишилось лічені дні! Але Оксанка їздила до нього через день, я питав у неї, навіщо вона це робить, витрачає гроші, все одно Славку нічим уже не допомогти... Вона все відмахувалась: „Кохаю я вашого сина. Приємне хочу зробити". Казав я їй, що вона мені як дочка... Щоправда, одна біда була: Оксанка не могла себе конт-ролювати. Якось пішла влаштовуватись на роботу, пропрацювала півдня і увесь час палити бігала. Начальниця зробила їй зауваження, так вона додому прибігла, обурюватись почала... Іншого разу паспорт свій порвала.

— А самогубство несподівано вчинила?

— Ні, вона перед цим розпитувала, яким способом краще це зробити, який найменш болючий... Та й отруїтися намагалася—то отрутою для колорадів, то ртуті напилася з термометра. Одного разу навіть повіситись хотіла, до речі, на тій же самій мотузці, щоправда, тоді ми встигли її зняти...

— А Ви можете розповісти про останній день життя Оксани?

— Все було як завжди. Спочатку Оксанка сказала, що піде до сусідки посидіти. Коли повернулася додому, я спитав, де вона була, що так пізно повернулася. Вона каже: „У Чернігів їздила, до Слави”. Потім телевізор дивилася до півночі (вона завжди так робила), я ще нагадав, щоб вимкнути не забула.

А коли вранці прокинувся, дивлюся: стоїть тазик із водою та мило. Думаю, що це Оксана так раненько встала, щоб до чоловіка поїхати, і пішов собі надвір. А вже коли повертався, бачу: ноги з горища висять... Я туди — Оксанка! За ногу узявся — холодна... Висить на бантині крокви. Хотів зняти, та передумав — мертва людина важка. Тож я до сусідки , розказав їй усе і попросив зателефонувати до міліції...

Начальник Березням ського селищного відділення міліції Менського РВ УМВС майора міліції Іван Павлюк розповів, що дівчина була замкнута, мало спілкувалася і ділилася своїми переживаннями з рідними, але у селищі не помічали якоїсь неадекватності у ії поведінці, та й алкоголю Оксана не вживала. Тому й не припускали, що вона може піти із життя таким чином.

Психолог Обласного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Тетяна Бабак, почувши цю історію, прокоментувала її так:

— Практика показує, що у суспільстві існують стереотипи та уявлення про поведінку людей, схильних до суїциду. І один із них -люди, які говорять про суїцид, ніколи його не вчинять. Це найбільш поширена помилка. Насправді ж людина, яка намагається вчинити самогубство, попе-реджає про це заздалегідь. Наприклад, Оксана намагалася привернути до себе увару, коли пила отруту та ртуть. Такі попередження є сигналом про ту боротьбу, що відбувається а душі людини. Можливе і покращення, усе виглядає так, наче загроза самогубства минула. Насправді ж люди-на в більшості випадків повторює свої спроби через деякий час. У цьому ж, окремому випадку, саме стереотипи і завадили розгледіти проблеми людини і допомогти їй, поки це було можливим. До того ж проблеми дівчини почалися із самого дитинства : батьки не змогли дати їй тієї любові, якої Оксана потребувала. Тож у душі замість доброго і вічного, скоріш за все, панувала ненависть до життя. Пізніше батько вбив матір, а Ті віддали до інтернату, і, окрім ненависті, вона почала відчувати самотність і провину - якщо її кудись відправили, то, мабуть, вона у чомусь винна. Після інтернату дівчина була згодна на все, аби тільки її любили... Та, на жаль, і тут виникли проблеми. І в силу обставин Оксана вже не змогла знайти виходу, хоч він є завжди...

P.S. Ми не змогли знайти жодної фотокартки дівчини та її коханого. Кажуть, що перед смертю вона їх знищила.

Ольга Мусій, «Гарт» №4 (2288) від 26 січня 2007

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.