Козацьке «гріхопадіння»?

Якось Пушкін переходив міст. Дивиться: стоїть дівчина і плаче. Гірко-гірко плаче, так плаче, що й не помітила, як ії носова хустинка випала із рук. Тож поет підійшов, підняв хустинку і віддав дівчині. Та подякувала йому, на тому й розійшлися. Та на прикрість, саме у той час по тому ж мосту йшов зівака, який усе те бачив. і через кілька годин розповів про це своєму знайомому, щоправда, додавши кілька деталей від себе. Наприклад, що Олександр Сергійович підняв хустинку тільки після того, як наступив на неї, тож дівчині він віддав брудну. Усвою чергу, знайомий розповів про це своєму приятелю, тільки деталей знову побільшало: «Він облаяв її, назвав коровою і кинув їй хустинку в обличчя». Третій — четвертому:

«Пушкін облаяв дівчину, штовхнув її і навмисне потоптався по хустині». Сотий — сто першому: «Іду учора мостом, а там... Гоголь, той, що Микола Васильович, коханням привселюдно займається!»

Свого часу цей анекдот був досить популярним. Чого гріха таїти, що-що, а поляскати язиком, та ще й що-небудь прибрехати, наш народ любить. Та ще й як!

І ось у Носівці я випадково почула, як одна бабця казала другій:

— Уявляєш, уКозарахбаба в 70 народила...

— Та бути такого не може, від кого ж?

— Від свого діда, дівчинку.

Дочка оце забрала її до себе у Київ, а дід же — ще той гуляка,иуже нову до себе привів...

ПЕРЕВІРКА ЧУТОК



На порозі Козарськбї сільради стояли дві жіночки й обговорювали ту ж саму новину, сперечалися, емоційно жестикулюючи при цьому: одна казала, що не може стара жінка народити, друга стверджувала, що таке нещодавно трапилось у їхньому селі і вона навіть знає ім’я породіллі — Галина.

— Ось я тобі кажу, що це трапилось на Новий рік, он у селі і діда поздоровляють, кажуть, щоб їхав сина колисати... (Уже син, не донька! Отакої! — Авт.).

— То, мабуть, я зовсім дурна, ну як стара баба може народити? Не може такого бути! Я в це не вірю...

— Кажу, що це було, от якщо це неправда, то я тобі пляшку горілки буду винна, якщо ж ти помиляєшся, тоді ти...

Ось він, момент, щоб втрутитись і дізнатися нарешті правду! Пояснюю, що я із «Гарту», що мене саме послали у Носівський район шукати тему для статті...

— Ой, так це правда? — здивувалася жінка, яка не вірила, — тепер що, я тобі пляшку повинна віддавати?!

— Ну, ще невідомо, правда це чи ні, — поспішила я. її заспокоїти.

— Як це може бути неправдою, коли з газети приїхали?! — ще більше здивувалася жінка.

— Ось я і хочу знайти істину...

— Так Галини зараз у селі немає, Вам краще до її сестри заїхати. Ніна краще знає, де вона зараз. — сказала жінка, що виспорила пляшку.

Якихось 30 хвилин, і я вже на подвір'ї сестри ймовірної породіллі. На гавкіт собаки Ніна Михайлівна виходить з будинку, починає розпитувати, що до чого, я ж, у свою чергу, — про Галину.

— А що я можу сказати? Може, що й було, але про народження племінника я нічого не чула. По селу кажуть, а правда то чи ні, хто знає...



Вона зараз у дочки живе у Степових Хуторах (Уже в селі, а не в столиці! — Авт.). Галя сама звідти, сюди в гості приїжджала. Дочку Любою звуть. Прізвище Товстуха, а у Галі — Шинкаренко. Ви з ними поговоріть, можете і з Віктором Колесником, кажуть, що він — батько... Вітя сам із Києва, а тут дачу купив...

Вона пояснює, що дача ця майже на околиці села.

Ідемо туди. Заходжу у двір і стукаю у двері. Виходить симпатичний, років 70-и, дідусь і усміхається: «Чого вам?»

— Ви Віктор Колесник?

— Так, а що?

— Ходять чутки, що від Вас жінка дитину народила, так то правда чи ні?

— Я цьому не вірю, людям аби чутки поширювати...

Купив тут будиночок, щоб поближче до природи бути. А з Галею познайомився у її сестри. Я за фахом електрик і трохи знаюся на техніці, от і ремонтую людям телевізори. Якось зайшов до Ніни, телевізор просила полагодити, а там її двоюрідна сестра, так і познайомились. Потім Галя приходила до мене кілька разів допомагати по господарству. Жартували, що поберемось, корову купимо, худобу розведемо, але далі жартів справа не заходила. Я жонатий, штамп у паспорті є... Дочка доросла. Та Галя була настирливою: ходила до мене, вимагала чогось... Забрала мобільний телефон доньки, почала телефонувати моїм знайомим, родичам, друзям. Та ще й до всього неохайною була, випити любила, тож я її вигнав.

— Вибачте за нескромне запитання, а інтимні стосунки у Вас із Галиною були?

— Зогрішив пару раз, де ж правду діти...

— А якщо виявиться, що Галина Іванівна все ж таки народила від Вас...

— Я у це не вірю, у нашому віці таке неможливо!

— А скільки Вам років?

— Сімдесят, — усміхається Віктор Борисович.

Після розмови зі «щасливим татусем», як охрестили дідуся чутки, вирушаємо до Степових Хуторів. Це село по інший бік від Носівки, недалечко. Розпитавши місцевих жителів, нарешті прямуємо до хати Галини Шинкаренко, яка за чутками, є найстарішою матусею у Чернігівській області.

На вулиці ми бачимо двох жінок, середнього віку і старшу. Під’їжджаємо.

— Ви не підкажете, де тут мешкає Галина Іванівна Шинкаренко та її донька Любов Товстуха?

— Я — Галя Шинкаренко, а що вам треба? — говорить та, що старша.

— Нам стало відомо, що Ви нещодавно народили дитину, це правда?

— Правда, — несподівано швидко погоджується жінка. — Я її народила у Броварах, коли гостювала у родичів...

— А коли дитина народилася?

— Першого січня, тільки от він одразу помер... — жаліється Галина Іванівна.

— Так то був хлопчик?

— Хлопчик...

І тут (як невчасно!) у розмову вклинюється дочка породіллі-рекордсменки Люба. Починає питати, хто ми, звідки. Почувши про газету, мої співрозмовниці накивали п’ятами, тільки їх і бачили! Щоправда, трохи згодом Люба повертається... із сокирою. Каже, що терміново потрібні дрова!

— Та я оце тільки від людей почула, що моя мати вагітна! Такого сорому наробила! Тепер же людям роти не позакриваєш... У мене ж уже дочка доросла... Що я їй маю казати, як пояснювати?

— Скажіть, що бабуся закохалася! (Як кажуть по-російськи, «любви все возрасты покорны». — Авт.)

— Яке може бути кохання у 66 років? — не погоджується Люба. — Люди мені давно говорили, що моя мама гладшає, що живіт у неї росте дуже швидко, ще й жартували, щоб я чекала на сестричку або братика... Та хіба можливо у таке повірити? Не знаю, що мама робила у Брова-рах, каже, що їздила туди народжувати, щоб у селі не довідалися. Але я там не була, тож сказати, правда це чи ні, не можу.

Повернувшись із відрядження телефоную до пологового будинку, що у Броварах, де, за словами Галини Іванівни, вона народжувала Спочатку медперсонал посилався на лікарську таємницю, щоправда, пізніше одна із медсестричок зізналася, якби у них народжувала жінка у такому віці, то усі б про це знали! І вона не пам’ятає, щоб у Броварах траплялося щось таке...

Трохи пізніше я попросила прокоментувати козаринську сенсацію головного лікаря Чернігівського пологового будинку Олену Литвиненко — За 40 років моєї практики жодна жінка віком за 50 років не народжувала. Найстаршій породіллі було 46 Але якщо у жінки в такому віці функціонують яєчники і місячний цикл залишається нормальним, то вона може народити. Вік, у якому настає клімакс, у жінок різний і залежить від індивідуальних особливостей організму.

* * *

ВРАЖАЮЧІ РЕКОРДИ

Найстаріший! батьком у світі став Іранець Малек Аран, якому нещодавно виповнилося 124 роки.

Найстарішою матір’ю стала 67-річна іспанка (ім’я жінки лікарі тримають у таємниці), яка цього року народила двійню. Вона побила рекорд 66-річної Адріани іліеско з Румунії, яка народила дівчинку у січні 2006 року. Варто зазначити, що румунка також була вагітна двійнею, але одна дитина померла ще до пологів.

Найстарішій породіллі України 51 рік.

Наймолодша мати, занесена до Книги рекордів Гіннесса, - 5-річна перуанка Ліна Медина. Дівчинка у 1963 році за допомогою кесаревого розтину народила хлопчика. Англієць Шон Стюарт у 1998 році став батьком у 12 років.

Юнона Забацька, «Гарт» №3 (2287) від 19 січня 2007

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.