«Я устиг вискочити, а Богдан залишився під човном...»

«Я устиг вискочити, а Богдан залишився під човном...» - каже 7-річний Сашко, на очах якого загинув його друг.



Це сталося наприкінці минулого року у селі Купчині Сосницького району. 28 грудня 11-річний Богдан зі своїм товаришем, 7-річним Сашком, пішли прогулятися до кар’єрів (колись там брали торф, а зараз тут ставок). На жаль, там хтось необачно залишив човник-конверт, і хлопці вирішили поплавати. За кілька метрів від берега човен перевернувся. Саші якимось дивом вдалося врятуватися, а тіло Богдана наступного дня знайшли водолази Сосни цької рятувальної станції.

Ми говоримо з ! матір’ю Богдана.

— Того дня мій синочок попросився сходити до свого друга, щоб обмінятися касетами на ігрову приставку „Dendy”. Як же можна дитину не відпустити, та й хто ж думав, що так усе може закінчитись. Пішов. Немає й немає. Почало сутеніти. Я стала уже хвилюватися, бо мій синочок завжди вчасно приходив додому. Зрозуміла, що щось трапилось.

Побігла до Сашка, щоб дізнатись, куди ж подівся Богдан. Але Сашко сказав, що Богдан до нього не приходив. І додав, що бачив його з іншим хлопцем, Славою. Я до Славка, а мати сказала, що він хворіє і нікуди не ходив.

Підняла я на ноги кумів, сестер та інших родичів. Обійшли майже усе село -але Богдана ніде не було. Шукали до десятої вечора. Проте ще жевріла надія, що Богданчик у сусідньому селі (Спаському. - Авт.). Почали телефонувати до Спаського, однак і там ніхто його не бачив. У голову почали лізти різні дурниці. Знову побігли до Сашка.

І він сказав: „Коли мене накрила вода, я побачив, як Богдан утікав від ставка”. Почувши це, ми подумали, що Богданчик, побачивши, як тоне Сашко, і злякавшись, десь сховався. До дванадцятої години ночі шукали синочка і по ровах, і по землянках, і всюди, де тільки можна було. Кричали, що Сашко живий і щоб він не боявся виходити.

Опівночі зателефонували до райвідділу міліції. Приїхала опергрупа. Міліціонери обійшли рови, нежилі будинки, оглянули непрацюючий медпункт -Богдана ніде не було. А я й кажу міліціонерамВи не шукайте, він, напевне, у Спаському у бабусі, а у неї немає телефону, то вона й не дзвонить”. До останнього вірила, що Богдан-чик живий.

Зранку почали телефонувати до Спаського. Підняли на ноги усіх, кого тільки можна було. Обшукали усе Спаське, але марно. Сільський голова порадив викликати водолазів.

Вони приїхали того ж дня. Біля берега водолаз тіла не знайшов. Я й зовсім зраділа. З’явилась надія, що мій синочок живий і просто десь залишився у друзів. Ми разом з кумою пішли додому.

А згодом до мене прийшов міліціонер і сказав, що-у кар’єрі знайшли тіло мого Богдана... Я в плач.



Мої дівчатка, перелякавшись, також почали плакати. Потім лише пам’ятаю, що декілька разів втрачала свідомість.

...Богданчик дуже любив малювати, особливо автомобілі та роботів. Захоплювався ігровими приставками, комп’ютерами. У Спаській школі встановили комп’ютери, і син часто їздив туди грати в ігри. У дев’ять років почав рубати дрівця.

Ми удвох булб попиляємо, а потім він ставав і рубав. Одне слово, помічник. Якось за день побудував собі двоповерхову халабудку. Йому ніхто ні в чому не допомагав...

Поспілкувався я і з Сашком, який останнім бачив Богдана. Хлопчик згадує про трагедію з неохотою, часто плаче.

— Ми пішли гуляти до кар’єрів, — розповідає Сашко. — Там хлопці побудували халабуду, і ми хотіли роздивитись її зсередини. На ставку біля самісінького берега побачили човник з весельцем. Вирішили поплавати. Коли відпливли кілька метрів від берега, човник похитнувся і перевернувся. Я якось устиг вискочити, а Богдан залишився під човном....

За словами батьків Сашка, син прибіг додому весь мокрий, без валянок і без шапки. Довгий час узагалі нічого не говорив, лише плакав...

Віктор Шатковський, «Гарт» №3 (2287) від 19 січня 2007

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.