GOROD.cn.ua

Черниговская Епархия

Черниговская Епархия First Previous Next Last

ДО ПРОБЛЕМИ ВИНИКНЕННЯ ДАВНЬОРУСЬКОЇ ЦЕРКВИ (ЧЕРНІГІВСЬКА ЄПАРХІЯ)
М. Ю. БРАЙЧЕВСЬКИЙ (Київ)
     1. Дослідників історії Київської Русі давно інтригує відсутність надійних відомостей про запровадження православної ієрархії Володимиром після офіційного хрещення 988 р. Це не зовсім вірно. Маємо повідомлення Никонівського літопису на цей сюжет, підтверджені В. Татищевим. Під 990 р. вміщено інформацію про висвячення на Русь архієпископа (митрополита) Михайла та шести підлеглих йому єпископів. Під 992 р. читаємо про смерть Михайла та про призначення на його місце архієпископа Леонта. А цей висвятив єпископів: Іоакима - до Новгороду, Неофіта-до Чернігова, Феодора - до Ростова, Стефа на-до Володимира-Волинського, Микиту - до Білгорода.
     2. Ці повідомлення потребують ретельної критичної вивірки. Тут маємо, на наш погляд, плутанину, спровоковану двома, актами хрещення, що мали місце в дійсності - 860 року за Аскольда та 988 року за Володимира. Не підлягає сумніву достовірність призначення першим київським митрополитом Михайла Сирина. Згадки про нього (як і про Леонта) маємо в усіх списках київських архієреїв, у численних літописних повідомленнях, в Церковному статуті Володимира Святого та в інших джерелах. Але жив і діяв Михайло за врядування не Володимира, а Аскольда, тобто, в 60-х роках IX ст. і був поставлений тогочасним патріархом Фотієм. Отже свідчення про нього містилися в давніших документах і пізніше були передатовані та переадресовані, як це сталося, зокрема з цілим рядом фрагментів "Літопису Аскольда". Очевидно реальною особою був і наступник Михайла-Леонтпризначений на Русь після смерті свого попередника.
     3. Історичність новгородського єпископа Іоакима теж не викликає сумніву. Він фігурує в деяких літописних статтях як дійовий персонаж, причому в ряді випадків його ім'я подається в першій особі, тобто, як автора відповідних текстів. Звідси - підставна думка вважати його за одного з перших вітчизняних літописців. Так само реальною особою був ростовський єпископ Феодор. Біографічні відомості про нього знаходимо в "Житії Леонтія Ростовського". Він був рукопокладений близько 990 р. (дата, як бачимо, збігається з даними Никонівського літопису), але скоро змушений був тікати від непокірливих мерянських язичників, перебазувався до Суздаля, але 1010 року повернувся до Ростова. Через чотири літа переїхав до Києва, де й помер 1023 р.
     4. Нас найбільше цікавлять три єпископи: Неофіт Чернігівський, Стефан Волинський, Микита Білгородський відомості про яких не знаходять підтвердження в інших джерелах. Більше того, наявні свідчення примушують взяти під сумнів достовірність цієї довідки. Перелічені особи в тій же якості згадуються в джерелах кінця XI - початку XII ст., як тогочасні діячі.
     5. Так, Неофіт Чернігівський брав участь в перенесенні мощей Бориса і Гліба в 1072 р. Це засвідчує "Сказаніє про Бориса і Гліба", написане близько того року, очевидно, Іаковом Мніхом.
     6. Печерський ігумен Стефан, пізніше був настоятелем заснованого ним Кловського монастиря у Києві. Висвячений на єпископа володимирського (на Волині) він був десь в кінці 80-х або на початку 90-х років. Під 1091 р. він згадується в рангу "пископа в "Повісті минулих літ", як учасник перенесення праху Феодосія Печерського до Успенського собору. Помер він 1094 літа.
     7. З Микитою Білгородським справа складніша. В джерелах його особа ніби подвоїлася. За свідченням "Сказанія чудес св. Романа й Давида" (Бориса і Гліба - М. Б.) єпископ Микита Білгородський брав участь у згаданому вище перенесенні праху князів - мучеників у 1072 р. Але за даними "Повісті минулих літ" білгородський архієрей з тим іменем був учасником іншої аналогічної церемонії, що відбулася в 1115 р. Він був рукопокладений роком раніше; отже, в 1072 р. не міг бути єпископом. Очевидноце - помилка агіографа цілком зрозуміла, тим більше, що в деяких оповідках, присвячених події 1072 р., зна ходимо ще й ім'я Стефана Білгородського - явна контамінація двох персонажів - Микити з Білгорода та Стефана з Володимира-Волинського. Отже, дійсно, мабуть, йдеться про двох білгородських єпископів: один з них діяв 1072 р., другий 1115-го.
     8. Важко уявити собі випадковий збіг подібних незалежник одне від одного свідчень. Тому вважаємо, що реєстр Никонівського літопису становить собою очевидний анахронізм, який проектує в добу Володимира реалії більш раннього (митрополити Михайло та Леонт) або навпаки, пізнішого часу (Неофіт Чернігівський, Стефан Володимирський, Микита Білгородський). Іоаким Новгородський та Феодор Ростовський, мабуть діяли за Володимирова врядування.
     9. Як же трапилася ця джерелознавча недоречність? Зрозуміти це, зрештою, не так важко. Хроністи XVI ст., скандалізовані відсутністю чітких повідомлень про заснування церковної ієрархії після релігійного акту 988 р., прагнули компенсувати ту відсутність за рахунок інтерпретації побіжних даних. Такими, напевно, стали списки ієрархів кожної з єпархій. До часі Володимира були віднесені імена, що першими значилися кожному з тих реєстрів.
     10. Отож, в дійсності висвячення Неофіта на чернігівську кафедру відбулося десь в другій половині XI ст., а відтак свідчення про заснування Чернігівської єпархії в 992 р. не можемо визнати за достовірне. Але це не знімає проблему з порядку денного. Реальне існування тої єпархії напевно було започатковане раніше від Володимирових часів (імовірно, ще за Аскольда, коли була фундована Руська митрополія). Але ані точна дата, ані ім'я першого ієрарха в кожному випадку залишаються невідомими.

Армения



ЦентрКомплект