GOROD.cn.ua

Черниговская Епархия

Черниговская Епархия Next Last

ТИСЯЧОЛІТНІЙ ЮВІЛЕЙ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ
Архієпископ Чернігівський та Ніжинський АНТОНІЙ
     1000-ліття святого хрещення давньої чернігівської землі - це подія, що має велике значення не тільки для християнського світу, а й для всього освіченого людства. І чим уважніше ми придивляємося до обставин хрещення чернігівського краю, тим більше переконуємося, що в них виявилася велика премудрість Промислу Божого.
     Віра Христова, принесена з Києва у сіверянський край, благодатно вплинула на всі сторони його життя. Християнство стало тією перетворюючою силою, яка не тільки створила моральні ідеали, а й справила величезний духовно-релігійний вплив на душу кожної людини, збагативши її характерними рисами православ'я: смиренням, святістю, жертовністю, аскетизмом, співчутливою любов'ю та іншими християнськими чеснотами.
     Перші промені християнства проникли у межі чернігівської єпархії при самій появі святої віри у Києві. Рука Божа, що принесла істинну віру на нашу землю за київських князів Аскольда і Діра, очевидно, сприяла укріпленню її при наступних князях - Олезі, Ігорі та Святославі, внаслідок чого, за візантійськими джерелами, Русь вважалася однією з грецьких єпархій.
     З договору, укладеного руськими з греками за Ігоря у 944 р., та клятви хрещених берегти святість союзу виходить, що християн у Києві було багато, а через близькість Чернігова і Києва очевидно, що могло бути багато християн і серед жителів Чернігівщини.
     Великого значення у поширенні християнства у сіверянському краї мали Ольжичі - володіння княгині Ольги, дружини князя Ігоря, яка 957 року прийняла святе хрещення у Константинополі від Патріарха Феофілакта. Це місто було якраз на кордоні чернігівських і київських земель, до того ж княгиня Ольга, подорожуючи сіверянським краєм, мала звичку ставити кругом дерев'яні хрести. Та святу волю рівноапостольної Ольги - Хрещення Русі - більше ніж через 20 літ після її кончини судилося здійснити благочестивому онуку Володимиру. Дніпро, у якому хрестилися кияни, став руським Іорданом, ідоли знищувалися, у містах і селах зводилися храми, виникали святі обителі. З Києва, з цього православного серця Київської Русі, поширилася віра Христова у близькі й далекі області, у тому числі й на землю чернігівську.
     Тому й не дивно, що ще за життя святого Володимира де Чернігова у 992 р. прибув архіпастир Неофіт, який ревно поширював християнське вчення. Як пише літопис, "Взя Владимир у патріарха Києву Леонта і того ж літа Леонт митрополит постави Чернігову Неофіта". Тоді до складу Чернігівської єпархії входили не лише нинішня Чернігівська область, а й Орловська, Брянська, Гомельська, Курська частково Могильовська, Калузька, Рязанська, Тульська, Сумська, Московська і Воронезька. Чернігівська єпархія межувала з Київською на півдні та Новгородською і Ростовською єпархіями на півночі.
     Домонгольський період існування Чернігівської єпархії ознаменувався встановленням особливих духовних традицій церковного життя. На сіверянщині втіленням духовних ідеалів були численні святі землі чернігівської, які прагнули не лише власного спасіння, а й спасіння всього народу. Головним їхнім ідеалом було життя праведне.
     Взірцем християнського благочестя і подвижництва були великокняжні родини, які упродовж віків залишалися прикладом смирення, доброти, самопожертви.
     Згадаймо хоча б синів славнозвісного чернігівського князя Давида Святославича який княжив у Чернігові з 1097 по 1123 роки, його тривале князівство було найспокійнішим для чернігівської землі. Так Володимир та Ізяслав Давидовичі у 20-х роках XII ст. вибудували храм на честь Преображення Господнього. При храмі виник знаменитий Новгород-Сіверський Спасо-Преображенський монастир. Третій син князя Давида - Святослав, у хрещенні Панкратій, ще юнаком за благочестя і сумирність був прозваний чернігівцями Святошею. Він з надзвичайним благоговінням відвідував служби Божі, допомагав нещасним, захищав пригнічених і у молитвах перед Єлецькою іконою Божої Матері проводив цілі ночі. Ні дружина, ні діти, ні багатство і шана, - ніщо не зупинило його і 1107 року князь у Києво-Печерській Лаврі прийняв чернечий постриг з іменем Миколи.
     Ще за князя Мстислава, на початку 30-х років XI століття у Чернігові, на кілька років раніше закладин Софії Київської, почалося спорудження найдавнішого православного кам'яного храму Київської Русі - Спасо-Преображенського собору.
     Отож, храми Древнього Чернігова і сіверянської землі були саме тими осередками духовного життя, через які Церква впливала на моральне життя народу.
     Величезна у цьому зв'язку і роль православних монастирів у чернігівському краї. Аскетичне життя насельників, їх просвітницька та господарська діяльність справляла величезний вплив на давньоруську чернігівську спільноту. Погляд на чернецтво, як на ідеал високоморального, істинно християнського життя сприяв його поширенню в межах єпархії.
     Давайте прослідкуємо, у яких надзвичайно тяжких і непевних умовах перебувала Чернігівщина. Постійні набіги кочівників, міжусобні війни руських князів, татаро-монгольське іго та інші лиха укріплювали сприйняття людиною світу як "гріховного", такого, що "лежить у злі". І чим глибшим було таке переконання, тим пристрасніше людина звертала свій погляд до горнього, до світу іншого порядку, світу духовного.
     І тому в особливо тяжкі часи у чернігівських християн великою пошаною користувалися монастирі. Започаткував чернече життя на сіверянській землі преподобний Антоній Печерський, який на прохання князя Святослава переїхав з Києва до Чернігова, де на Болдиних горах викопав собі печеру й подвизався у ній. Слава про преподобного, який стяжав її "не златом, а сльозами, постом і молитвою", швидко поширилася у довколишніх місцях. Князь Святослав, з великої шани до преподобного, вибудував біля печери церкву в ім'я святого пророка Іллі та монастир.
     Протягом усього 1000-літнього існування Церква на Чернігівщині проводила величезну благодійницьку роботу. Такі багаті обителі, як Єлецький монастир Успення Пресвятої Богородиці, Троїцький та Іллінський монастирі, Ніжинський Введенський та інші надавали допомогу голодуючим у роки лихоліть і неврожаїв. Престарілі й каліки знаходили тут притулок і спокій. Недарма того часу на Русі склалося прислів'я: "церковне багатство - вбогих багатство". При монастирях існували лікарні, богадільні, будинки для прочан. Так, один лише Ніжинський Введенський жіночий монастир приймав за день більше 200 богомольців.
     Окрім того, монастирі на Чернігівщині були осередками просвіти. Черниці Кам'янського монастиря у своїй іконописній школі приймали замовлення на виготовлення ікон не тільки для церков Чернігівщини, а й для київських храмів.
     Церковна архітектура становить окрему сторінку історичного надбання Чернігівщини. Досить лише згадати Спасо-Преображенський, Борисо-Глібський храми в Чернігові, собор Густинського монастиря, церкву села Жукля, Преображенський собор Максаківського монастиря, побудовою якого був започаткований новий тип храму на Лівобережжі та інші. Згадані храми, а також чимало інших стали світовими шедеврами християнського церковного зодчества.
     Отож, прийняття сіверянським краєм візантійського християнства зробило такі міста, як Чернігів, Любеч Ніжин Козелець одними з найкрасивіших і культурних міст не лише Русі, а й Європи.
     Проте, православ'я на Чернігівщині гартувалося у надзвичайно важких соціально-політичних умовах. З 1618 року Чернігівщина потрапляє під владу Польщі. Православна Церква впинилася у скрутному становищі. Це викликало закономірний протест православного населення Чернігівщини яке у XVII ст. активно включилося у національно-визвольну боротьбу проти національного, релігійного і соціального гніту. Та вже 1649 року життя єпархії відновилося. В цей час її історія була нерозривно пов'язана з іменами таких діячів православної Церкви та вітчизняної культури, як архієпископ Чернігівський, видатний проповідник Лазар Баранович Іоанникій Галятовський, Димитрій Ростовський (Данило Туптало) та інші. Вони були не лише духовними світочами для чернігівської пастви, а своїми творами служили справі утвердження національної самосвідомості і національного самозбереження народу.
     На кінець XVIII ст. припадає і святительське служіння подвижника і ревнителя благочестя Феодосія Углицького, архієпископа Чернігівського. Наш "молитвеник кріпкий" і за свого життя, і після смерті обдаровує всіх, хто приходить до нього, благодаттю і духовними щедротами, які виливаються від його чудодійних мощей, що покояться у Троїцькому кафедральному соборі м. Чернігова.
     Таким чином, з кінця XVII ст. і аж до початку XX ст. розвиток церковного життя на Чернігівщині проходив під знаком укріплення соборної самосвідомості православного люду. У Ніжині, Борзні, Глухові виникли знамениті церковні братства, які стали опорними пунктами релігійно-суспільної боротьби осередками літературної полеміки і богословської роботи. Саме ці братства організовували школи, відкривали друкарні при монастирях, видавали книжки. У церковних школах викладались як церковні предмети - Святе Письмо богослів'я історія Церкви, так і світські дисципліни: граматика риторика діалектика, музика, філософія.
     Після Жовтневої революції 1917 року Декретом про свободу совісті Церква була відокремлена від держави і школа від Церкви. Церква втратила всі привілеї державної релігії. Взятий більшовиками курс на войовничий атеїзм призвів до руйнування сотень тисяч храмів та монастирів, вилучення церковного майна, у тому числі й безцінних історичних реліквій і, нарешті, фізичного знищення значної частини духовенства.
     Однак протягом усієї своєї тисячолітньої історії Церква завжди була з народом. Особливо яскраво це виявилося в роки Великої Вітчизняної війни. На окупованій території Чернігівщини православні священники брали участь у партизанському русі, монастирі були прихистком для наших поранених бійців Церква будила моральні й духовні сили в народі. Попри всі труднощі її священнослужителі виконували свою спасенну місію: служили, проповідували, здійснювали усі життєво необхідні треби.
     Через тисячоліття чернігівці пронесли у первісній чистоті свій найбільший духовно-благодатний скарб - православну віру.
     Нині, слава Богу, Церкві повертаються її святині - десятки давніх храмів та монастирів. Сьогодні ми можемо займатися духовною освітою-у Чернігові, наприклад, уже третій рік діє духовне училище псаломщиків-регентів, яке готує церковні кадри не тільки для єпархії, а й для всієї України.
     Благодаттю Святого Духа наша свята Церква, як і тисячу років тому, очищає від скверни гріха людину давню і тією ж благодатною силою створює нову людину, відкриваючи їй велич життя вічного.
     І як справжнє золото у горнилі, в полум'ї набуває вищої якості, а домішки зникають, так і наша свята Церква, вже вкотре переживаючи нелегкі часи випробувань, гартується і міцніє, а шумовиння розтає і зникає без сліду.
     Наша Церква, яка повсякчас благовістувала мир далеким і близьким (Єф. 2, 17), яка була матір'ю милосердя і осередком правди, і сьогодні залишається стовпом і утвердженням істини, і врата пекла не здолають її (Мф. 16, 18).
     Складаючи Господеві щиру подяку за всі його благодіяння, будемо молитися, щоб Він і далі посилав усім нам Свою благодатну поміч.
     Прикликаємо мир і благословення Боже на учасників цієї церковно-історичної конференції, присвяченої святкуванню 1000-ліття заснування Чернігівської єпархії, і через сприяння Господнє бажаємо їй успішної роботи.

Армения



ЦентрКомплект