
Якщо вірити назві "Dear God", новий альбом The Pretty Reckless мав би звучати як лист у небо, написаний у момент екзистенційної кризи, бажано під дощем, у шкірянці й з розмазаною підводкою. І, чесно кажучи, він майже таким і вийшов — тільки замість листа до Бога тут радше щоденник людини, яка вирішила, що драматичність сама по собі є музичним жанром.
The Pretty Reckless традиційно роблять те, що вміють найкраще: беруть рок-енергетику, додають трохи готичного присмаку, трохи пост-гранжу і щедро поливають усе це відчуттям "я пережила щось велике, і ти зараз теж це переживеш, навіть якщо не просив". Але цього разу масштаби переживань настільки великі, що інколи здається: альбом не стільки слухаєш, скільки тобі його урочисто декламують з підвищеної сцени, де кожен трек — це маленький апокаліпсис емоцій.
Тексти на "Dear God" впевнено балансують між "глибоко" і "я бачив це на футболці в рок-магазині". Там є все: гріх, спокута, темрява, внутрішні демони і, звісно ж, відчуття, що світ загалом трохи зламався, але саме ти маєш про це заспівати з максимально серйозним обличчям. Іноді це працює — коли вокал вириває сенс буквально силою.
Музично альбом стабільний: гітари ріжуть, ритм тримається, усе звучить так, ніби хтось дуже впевнено сказав: "а давайте зробимо ще один трек, який ідеально підійде для трейлера до серіалу про кінець світу". І це комплімент — майже.
Найкраще в "Dear God" те, що він не соромиться бути великим і трохи надмірним. Найгірше — те, що він теж це знає і навіть не намагається стримуватись. У результаті маємо альбом, який постійно стоїть на колінах перед власною величчю, але робить це з таким переконанням, що місцями хочеться підвестися і аплодувати, а місцями — перевірити, чи не включився випадково режим театральної рок-опери.
Іронічний фінал простий: "Dear God" — це не стільки прохання, скільки монолог, який Бог, імовірно, вже чув у різних версіях від 2000-х рок-гуртів. Але цього разу він звучить голосно, впевнено і з гітарним соло, яке явно не збирається вибачатися.
The Pretty Reckless - Dragonfire