Шукав допомоги у чернігівських лікарнях
Сьогодні лікарнями ходити треба було. Спробувати на прийм до лікаря потрапити. Першим ділом відвідав другу міську поліклініку. Вона знаходиться найдалі від центру міста.
В перша поліклініка, що мені трапилась на шляху
При вході, вітрина реєстратури відразу змушує задуматись, що лікарі діляться на дві касти – терапевтів і вузьких спеціалістів. Так там написано. Виходячи з того, що всі, крім терапевтів - “вузькі”, вирішив іти саме до терапевта.
Зліва до "вузьких фахівців", а зправа - на до "терапевтів".
Їхніх кабінетів є кілька, але всі на одному поверсі. Під дверима у них натовпи людей. Як виявилось пізніше – то їхня охорона. В основному – бабки-пенсіонерки і дідок між ними. Бесідують між собою, всі всіх знають. Кожен онуками-правнуками хвалиться.
Дехто взагалі, не знаючи, про що говорити із сусідкою, демонструє неабияку здатність провокувати розмову ні про що.
- А ета у Вас залатиє чісы?
- Нєт…
- А блестят, как залатиє…
- Ой, да ета мнє падарілі…
- М-м-м… как інтірєсна… а кто?
І понеслося…
Одним словом, є людям про шо побалакати. В них тусовка тут, тіпа. Я гречно витримав хвили п”ятнадцять, дивлюся – ніхто не заходить. Чого ж його чекати? Йду. Тільки до дверей, а мені цей хор пенсіонерів в один голос:
- Маладой чілавєк, а ви к каму?
- До терапевта.
- К Фьйодаравнє, ілі к етай, другой?
- До тої, другої.
- Ага…- заспокоївся хор. Раптом, одна з їхніх вигукнула “А у вас талон єсть?”
- Нема, - кажу.
- Ідітє в реєстратуру і вазьмітє талон… прійом па талонам.
- Питав я в реєстратурі – скінчилиси там талони…
- Ну, тагда вас нє прімут! – переможно підсумувала учасниця хору.
Учасниці хору
На мить двері кабінету відкриваються і звідти висувається голова терапевта. Прошу її оглянути мене без талону, бо дуже мене болить все, талони в реєстратурі скінчились, а я нємєсний. Ага – шиш! Вхід тільки по талонам, а вони будуть завтра. А, ну його все… а пенсіонери довольні сидять.
- Я ж гаваріла вам – нє паложена.
Вони теж з хору
Ну, нє – то нє. Тим більше, що бажання зацвісти в цьому буйному геріатричному саду зовсім нема.
Вертаюсь до реєстратури, але вже до віконця з “вузькими спеціалістами”. Там прошуся запсатись на прийом до окуліста. Відповідь однозначна – “талонафнєт”. Прошуся так, щоби без талона, бо приїхав у відрядження, робота з комп”ютером тісно пов”язана, а мені все перед очима пливе. Благодійні внески і все таке…
- Ну, сматрітє – січяс тєтрадь школьную купітє, а бліже к шесті вєчєра падайдьотє в 408 кабінет на чєтвьортам етаже. Но нада будіт внєсті благодійний внесак, і каждий сєанс вам будєт стоіть 30 грівєн.
Чекати часу після обіду не став, оскільки треба було навідати ще дві лікарні.
Вони в центрі знаходяться поряд. Спочатку йду до величезної лікарні №1. Заходжу туди, а там чорт ногу вломить - позначки позначки з номерами поверхів є, а табличок з назвами приймаючих спеціалістів немає. Зробили б такі, значно простіше в лікарні орієнтуватися було б. Наприклад: “2-пов – травматолог, терапевт, окуліст…” Про те, щоб англійського назви дублювати - взагалі мовчу. Там і українською назви незрозумілі, бо “окуліст”, до прикладу, звучало б якось зрозуміліше, ніж “офтольмолог” .
В Чернівцях схожа лікарня є - велика і невблаганна. Там людини не бачить ніхто. А поки там вирішиш бюрократичні питання - можеш піти співати для Бога.
В реєстратуру йти – сенсу немає. Треба до лікарів напряму звертатися. Піднімаюся на третій поверх до цього спеціаліста, котрий серце перевіряє. В мене після вчорашньої гри “барси” і “шахти” воно боліти почало. В кардіолога зачинено. Почекав хвилин п”ятнадцять, покорчився перед людьми. Лиш одна бабця спитала, чи добре я себе почуваю. “Звісно, що добре! Я завжди такий скорчений хожу…” - подумав собі. Але їй сказав, що турист і що серце раптово боліти почало. Та відповіла, що мені не в поліклініку треба, а на швидку.
Добре. Піду ще реєстратурі спитаю. Може там щось нашепчуть.
Пояснив ситуацію, а мені кажуть.
- Ви на якій вулиці живете?
- Та не місцевий я!
- А тут де зупинились.
Кажу де саме і мене направляють до третьої поліклініки. Вона той район обслуговує.
Приходжу туди і вирішую ломитися в перші ж двері, що переді мною. До терапевта потрапляю. Черги там нема. Стукаю. Мовчать, відкриваю двері. В кабінеті, окрім двох лікарок нікого.
- Дорого дня, виба…
- Вийді аццюда! У мєня прійом!
Не знаю, шо вона там приймає, але явно її організму потрібно щось більш спокійне. Деякі лікарі – гірші від чиновників.
Йду до терапевта, кабінет якого знаходиться навпроти кабінету психованої – майже навпроти центрального входу до поліклініки. Постукав. Зайшов.
- Добрий день.
- Добрий день.
- Розказуйте.
- Так і так. Звідти-то – звідти-то, лімфовузол, який кілька років тому прооперували непокоїти сильно почав.
- Де тут зупинились?
- Вулиця Преображенська
Адресу будинку їй кажу справжню. А номер квартири – лівий. А вона:
- Так там же парєнь живьот, на хлєбакамбінатє работаєт…
От, западло, думаю – на сусідку попав. Ще цього не хватало…
- Не знаю, там квартиру здають зараз…
- Ну, куда тібя дєвать. Тєм боліє – нє мєсний.
Виписує мені направлення на здачу аналізів і каже, щоб прийшов, як тільки будуть готові.
Ну, хоч тут прийняли, бо як не пенсіонери “доброзичливі” попадуться, то психовані лікарі. Короче, приїжджим в третю поліклініку краще йти. Тут люди нормальні трапляються. Хоча, бюрократичної тяганини кругом вистачає – поки з тими бумажками будеш носитися, то Богові душу віддаси.
А тим часом у
Полтаві: //kolo.poltava.ua/blogi
Рівному: //blog.ogo.ua/inshemisto.html
Чернівцях: //www.molbuk.com/blogi/blog_denis/
В перша поліклініка, що мені трапилась на шляху
При вході, вітрина реєстратури відразу змушує задуматись, що лікарі діляться на дві касти – терапевтів і вузьких спеціалістів. Так там написано. Виходячи з того, що всі, крім терапевтів - “вузькі”, вирішив іти саме до терапевта.
Зліва до "вузьких фахівців", а зправа - на до "терапевтів".
Їхніх кабінетів є кілька, але всі на одному поверсі. Під дверима у них натовпи людей. Як виявилось пізніше – то їхня охорона. В основному – бабки-пенсіонерки і дідок між ними. Бесідують між собою, всі всіх знають. Кожен онуками-правнуками хвалиться.
Дехто взагалі, не знаючи, про що говорити із сусідкою, демонструє неабияку здатність провокувати розмову ні про що.
- А ета у Вас залатиє чісы?
- Нєт…
- А блестят, как залатиє…
- Ой, да ета мнє падарілі…
- М-м-м… как інтірєсна… а кто?
І понеслося…
Одним словом, є людям про шо побалакати. В них тусовка тут, тіпа. Я гречно витримав хвили п”ятнадцять, дивлюся – ніхто не заходить. Чого ж його чекати? Йду. Тільки до дверей, а мені цей хор пенсіонерів в один голос:
- Маладой чілавєк, а ви к каму?
- До терапевта.
- К Фьйодаравнє, ілі к етай, другой?
- До тої, другої.
- Ага…- заспокоївся хор. Раптом, одна з їхніх вигукнула “А у вас талон єсть?”
- Нема, - кажу.
- Ідітє в реєстратуру і вазьмітє талон… прійом па талонам.
- Питав я в реєстратурі – скінчилиси там талони…
- Ну, тагда вас нє прімут! – переможно підсумувала учасниця хору.
Учасниці хору
На мить двері кабінету відкриваються і звідти висувається голова терапевта. Прошу її оглянути мене без талону, бо дуже мене болить все, талони в реєстратурі скінчились, а я нємєсний. Ага – шиш! Вхід тільки по талонам, а вони будуть завтра. А, ну його все… а пенсіонери довольні сидять.
- Я ж гаваріла вам – нє паложена.
Вони теж з хору
Ну, нє – то нє. Тим більше, що бажання зацвісти в цьому буйному геріатричному саду зовсім нема.
Вертаюсь до реєстратури, але вже до віконця з “вузькими спеціалістами”. Там прошуся запсатись на прийом до окуліста. Відповідь однозначна – “талонафнєт”. Прошуся так, щоби без талона, бо приїхав у відрядження, робота з комп”ютером тісно пов”язана, а мені все перед очима пливе. Благодійні внески і все таке…
- Ну, сматрітє – січяс тєтрадь школьную купітє, а бліже к шесті вєчєра падайдьотє в 408 кабінет на чєтвьортам етаже. Но нада будіт внєсті благодійний внесак, і каждий сєанс вам будєт стоіть 30 грівєн.
Чекати часу після обіду не став, оскільки треба було навідати ще дві лікарні.
Вони в центрі знаходяться поряд. Спочатку йду до величезної лікарні №1. Заходжу туди, а там чорт ногу вломить - позначки позначки з номерами поверхів є, а табличок з назвами приймаючих спеціалістів немає. Зробили б такі, значно простіше в лікарні орієнтуватися було б. Наприклад: “2-пов – травматолог, терапевт, окуліст…” Про те, щоб англійського назви дублювати - взагалі мовчу. Там і українською назви незрозумілі, бо “окуліст”, до прикладу, звучало б якось зрозуміліше, ніж “офтольмолог” .
В Чернівцях схожа лікарня є - велика і невблаганна. Там людини не бачить ніхто. А поки там вирішиш бюрократичні питання - можеш піти співати для Бога.
В реєстратуру йти – сенсу немає. Треба до лікарів напряму звертатися. Піднімаюся на третій поверх до цього спеціаліста, котрий серце перевіряє. В мене після вчорашньої гри “барси” і “шахти” воно боліти почало. В кардіолога зачинено. Почекав хвилин п”ятнадцять, покорчився перед людьми. Лиш одна бабця спитала, чи добре я себе почуваю. “Звісно, що добре! Я завжди такий скорчений хожу…” - подумав собі. Але їй сказав, що турист і що серце раптово боліти почало. Та відповіла, що мені не в поліклініку треба, а на швидку.
Добре. Піду ще реєстратурі спитаю. Може там щось нашепчуть.
Пояснив ситуацію, а мені кажуть.
- Ви на якій вулиці живете?
- Та не місцевий я!
- А тут де зупинились.
Кажу де саме і мене направляють до третьої поліклініки. Вона той район обслуговує.
Приходжу туди і вирішую ломитися в перші ж двері, що переді мною. До терапевта потрапляю. Черги там нема. Стукаю. Мовчать, відкриваю двері. В кабінеті, окрім двох лікарок нікого.
- Дорого дня, виба…
- Вийді аццюда! У мєня прійом!
Не знаю, шо вона там приймає, але явно її організму потрібно щось більш спокійне. Деякі лікарі – гірші від чиновників.
Йду до терапевта, кабінет якого знаходиться навпроти кабінету психованої – майже навпроти центрального входу до поліклініки. Постукав. Зайшов.
- Добрий день.
- Добрий день.
- Розказуйте.
- Так і так. Звідти-то – звідти-то, лімфовузол, який кілька років тому прооперували непокоїти сильно почав.
- Де тут зупинились?
- Вулиця Преображенська
Адресу будинку їй кажу справжню. А номер квартири – лівий. А вона:
- Так там же парєнь живьот, на хлєбакамбінатє работаєт…
От, западло, думаю – на сусідку попав. Ще цього не хватало…
- Не знаю, там квартиру здають зараз…
- Ну, куда тібя дєвать. Тєм боліє – нє мєсний.
Виписує мені направлення на здачу аналізів і каже, щоб прийшов, як тільки будуть готові.
Ну, хоч тут прийняли, бо як не пенсіонери “доброзичливі” попадуться, то психовані лікарі. Короче, приїжджим в третю поліклініку краще йти. Тут люди нормальні трапляються. Хоча, бюрократичної тяганини кругом вистачає – поки з тими бумажками будеш носитися, то Богові душу віддаси.
А тим часом у
Полтаві: //kolo.poltava.ua/blogi
Рівному: //blog.ogo.ua/inshemisto.html
Чернівцях: //www.molbuk.com/blogi/blog_denis/
Добавить в:
