Антонієві печери - фонтостічєская кросота

Антонієві печери зараз відвідав. Старовиною і містичністю віє від них. При вході на касі застрічає жіночка приємна така.
 - Студент?
 - Так.
 - Ага значить тобі квиток за дві гривні.
Дає мені квиточок дешевий і каже "Впірьод".

Бр-р... моторошно...

Без екскурсовода якось стрьомнувато там ходити - людей там немає - одні кістки і духи. Зате, на табличках інформаційних все розписано гарно на трьох мовах. Хожу келіями старовинними, роздивляюсь. Раптом чую погляд чийсь на собі. Оглядаюсь, а ззаду мене дяько бородатий стоїть. Я до нього "Добрий день", а він мовчки розвернувся і крізь стіни пішов, ні слова не сказавши. Ну, таке думаю. привиділось просто. Заходжу в глибину печери. Давкий запах підземелля і погляди святих, що на іконах зображені, змушують думати, що знаходишся не на "цьому світі". Йду далі - в загратованих кімнатах лежать оголені мощі монахів. Не в гробницях, а так просто - напоказ. Вгорі кімнати - ікона висить старовинна. Видовище вражає...

В сусідніх кімнатах кісток колишніх послушників нема, зате, копійок купа лежить. То на удачу люди кидають. Забрідаю глибше - натикаюся на двері. Смикаю - зачинено. Розвертаюся і шукаю вихід з підземелля. Коридори там нехитрі, але я заблукав. Хвилин сорок проходив по колу і, коли побачив вихід, хтось до мене заговорив.
 - Куди, а грошей кинути!?!
Обертаюсь і бачу перед собою того стариганя, що крізь стіни проходити вміє. Я спочатку злякався, але він мені пальцем на кімнату показав, де копійок багато лежить.
 - Зрозумів! Вже даю...
Кинув гривню копійками і старий дав мені добро на вихід.



А тим часом у

Полтаві: //kolo.poltava.ua/blogi
Рівному: //blog.ogo.ua/inshemisto.html
Чернівцях: //www.molbuk.com/blogi/blog_denis/