Минулими вихідними відвідувала батьків. Коли приїжджаю до рідного Чернігова, ніби повертаюсь у дитинство, коли з батьками та сестрою вихідними їздила до бабусі. Мені здавалося, що в селі час зупиняється. Тепер мені таким здається моє рідне місто – місцем, де люди не помічають головного - чи-то найбільших своїх досягнень, чи найстрашніших проблем. Двері під’їзду моїх батьків зустріли мене наліпленим зверненням Активу батьків «За майбутнє 30 школи» і я не змогла не прочитати цей надрукований на принтері аркуш паперу.
На мій погляд, листівка - типовий приклад внутрішньо корпоративних розбірок, у даному випадку – в колективі колись рідної мені 30 школи. Нам прищепили думку, що крадуть всі, у кого з’являється така можливість. Ми погрубішали і нас це вже не зачіпає, бо звикли і давати, і брати.
...
3886