<?xml version="1.0" encoding="windows-1251"?>
<rss version="2.0"  xmlns:atom="http://www.w3.org/2005/Atom"  xmlns:yandex="http://news.yandex.ru">
  <channel>
    <title>ДЖЕСТЕРна GOROD.cn.ua</title>
    <link>//www.gorod.cn.ua/</link>
    <description><![CDATA[//www.gorod.cn.ua/]]></description>
    <language>ru</language>
    <image>
      <url>//www.gorod.cn.ua/pics/logo.png</url>
      <link>//www.gorod.cn.ua/</link>
      <title>Чернигов : городской портал GOROD.cn.ua</title>
    </image>
    <item>
      <title>18.09.09 - Состоялся фестиваль восточных единоборств в Чернигове</title>
      <link>https://www.gorod.cn.ua/blogs/jester_4510.html</link>
      <guid>https://www.gorod.cn.ua/blogs/jester_4510.html</guid>
      <category>Людям про людей</category>
      <yandex:genre>article</yandex:genre>
      <description><![CDATA[18.09.09 - Состоялся фестиваль восточных единоборств в Чернигове.
Вход был свободным, поэтому народу было ......... (много)
Не буду рассказывать какие именно клубы выступали, но скажу кратко
Было много интересного:
- работа на мечах
- броски разных стилей
- прыжки в длину
- разбивание доски в прыжке через людей
- боевые танцы
- боевая гимнастика
и многое другое.
(жалею, что не было ВИДЕОКАМЕРЫ..... прошу , если кто снимал это на видео - поделитесь)]]></description >
      <yandex:full-text><![CDATA[

Сергій Стегно

Шістнадцятирічний випускник Стольненської школи Сергій Стегно ще до завершення навчання довів, що вік не є перешкодою для змін. Поки більшість його ровесників будували плани на майбутнє, юнак узявся за справу, яка залишиться в рідному селі на довгі роки. Облаштування зони відпочинку, встановлення тренажерів, пошук спонсорів, розробка проєктів і навіть ідея вшанування загиблих земляків &amp;mdash; усе це стало частиною його особистої історії наполегливості та віри у власні сили.

ВИПУСКНИЙ РІК, ЯКИЙ ЗАПАМ&amp;rsquo;ЯТАЄТЬСЯ НАДОВГО

Ми поспілкувалися із Сергієм Стегном 27 травня &amp;mdash; у передостанній день його шкільної біографії. Уже за кілька днів для нього та ще тринадцятьох однокласників завершився важливий життєвий етап, що тривав одинадцять років.
Попереду вступна кампанія, нові міста, нові знайомства, студентське життя та дорослі рішення. Проте Сергій залишає школу не лише з високими оцінками та планами на майбутнє. Він залишає після себе конкретний результат, який можуть побачити й оцінити жителі Стольного.
Ті, хто знає юнака, характеризують його як наполегливого, амбітного та відповідального хлопця. Сам Сергій говорить про свої навчальні досягнення без зайвої скромності, але й без вихваляння.

&amp;mdash; Там усе в мене чітко, &amp;mdash; усміхається він, коли мова заходить про золоту медаль.

Втім, найкраще про характер хлопця говорять не оцінки, а його вчинки.&amp;nbsp;

ІДЕЯ, ЩО ПОЧИНАЛАСЯ З ПАМ&amp;rsquo;ЯТІ ПРО ГЕРОЇВ

Традиція залишати після себе щось корисне для школи або громади існує у Стольному вже давно. Саме вона підштовхнула Сергія замислитися над тим, який внесок може зробити його випуск. Юнак зізнається: спочатку він думав не про лавки чи тренажери.

&amp;mdash; У нас немає Алеї пам&amp;rsquo;яті, подібної до тих, що вже є в інших селах громади. Тому мені хотілося зробити щось для вшанування загиблих земляків, &amp;mdash; розповідає він.

Так народилася ідея встановити меморіальні дошки на будівлі Стольненської школи. На думку хлопця, саме школа є одним із найважливіших місць у селі, а тому нагадування про полеглих захисників мало б бути тут особливо доречним. Однак реалізувати задум не вдалося. Сергій не приховує, що на початковому етапі зіткнувся з недовірою.

&amp;mdash; Я звертався до керівництва школи. Спочатку мені обіцяли підтримку, потім говорили, що немає відповідного місця для встановлення дощок. Особисто я вважаю, що за бажання таке місце можна було знайти. Можливо, просто не всі вірили, що я доведу цю справу до кінця, &amp;mdash; говорить випускник.

Для багатьох така невдача могла б стати приводом відмовитися від задуму. Але не для Сергія. Саме в той момент, коли перша ідея фактично зайшла в глухий кут, поруч знайшлася людина, яка не лише вислухала хлопця, а й допомогла подивитися на ситуацію по-іншому. Сергія підтримала колишня директорка Стольненської школи Олена Влайку. Вона не дала юнакові опустити руки після невдачі та запропонувала спрямувати енергію на інший проєкт, який також міг би принести користь громаді.

Саме з її подачі з&amp;rsquo;явилася ідея облаштування зони відпочинку з тренажерами і лавками. Для Сергія це стало своєрідним другим шансом реалізувати задум залишити після себе добру справу для рідного села. І цього разу він вирішив іти до кінця.

КОЛИ ПІДТРИМКИ МАЙЖЕ НЕМАЄ

Хлопець розповідає, що спочатку розраховував на колективну роботу. Адже логічно, щоб подарунок громаді став спільною справою всього випускного класу. Проте його ідея не викликала особливого ентузіазму серед однокласників.

&amp;mdash; Я думав, що ми будемо працювати разом. Але цього не сталося. Тому довелося брати відповідальність на себе, &amp;mdash; каже він.

Попри те, що більшість однокласників не долучилися до реалізації проєкту, зовсім самотнім Сергій себе не почував. Єдиною людиною з класу, яка від початку і до завершення підтримувала його, була Вероніка Сивенко. Дівчина не брала участі у роботах фізично та не допомагала фінансово, однак постійно залишалася поруч морально.

Поступово Сергій почав самостійно вирішувати всі питання, які виникали під час реалізації проєкту. Шукав людей, готових допомогти матеріалами чи коштами, продумував майбутній вигляд зони відпочинку, робив необхідні вимірювання, розробляв креслення та узгоджував організаційні моменти.

&amp;mdash; Я не міг просто стояти осторонь. Якщо вже взявся за справу, то потрібно було її довести до кінця, &amp;mdash; говорить він.

НАЙБІЛЬША ОПОРА &amp;mdash; РОДИНА

У той час, коли багато хто поставився до задуму скептично, поруч із Сергієм залишилися його батьки. Спочатку вони не втручалися і спостерігали за розвитком подій. Але коли зрозуміли, що син налаштований серйозно, почали допомагати.

&amp;mdash; Я дуже вдячний своїм батькам. Вони не стали мене відмовляти, хоча бачили, що далеко не всі підтримують мою ідею, &amp;mdash; говорить хлопець.

Згодом допомога стала не лише моральною. Батьки підтримували порадами, надавали транспорт, допомагали вирішувати організаційні питання. Сам Сергій з усмішкою додає, що чи не найбільшими витратами для родини став бензин, коли доводилося їздити до Мени за необхідними матеріалами чи комплектуючими.

ЗАМІСТЬ ДОЩОК &amp;mdash; ОСОБЛИВІ ТАБЛИЧКИ

Від ідеї вшанування загиблих земляків юнак так і не відмовився. Якщо меморіальні дошки не вдалося встановити на школі, то пам&amp;rsquo;ять про Героїв буде присутня в іншому місці. На лавках, розташованих у зоні відпочинку Графського парку, мають з&amp;rsquo;явитися спеціальні таблички. На них буде написано лише кілька слів: &amp;laquo;На цій лавці міг би сидіти&amp;hellip;&amp;raquo;
За словами Сергія, ця коротка фраза має змушувати людей замислитися про ціну, яку українці платять за свободу і мирне життя. Адже кожен із загиблих захисників міг би сьогодні гуляти парком, спілкуватися з друзями, проводити час із родиною. Але війна забрала цю можливість.

ЦІЛЬ ВИЗНАЧЕНА &amp;mdash; РЕЗУЛЬТАТ ОТРИМАНО

У процесі реалізації проєкту хлопець зіткнувся не лише з труднощами організаційного характеру. Він зізнається, що відчув зміну ставлення з боку частини однокласників.

&amp;mdash; Мені було прикро, що деякі люди почали ставитися до мене більш відсторонено. Я не розумію причин. Нікому не зробив нічого поганого, нікого не образив. Просто хотів реалізувати ідею, яка могла б бути корисною для всього села, &amp;mdash; каже Сергій.

Втім, образа не стала для нього причиною зупинитися. Навпаки, хлопець продовжив працювати над проєктом і довів його до завершення.

&amp;mdash; Я поставив перед собою ціль і досяг її, &amp;mdash; говорить він.

І саме ця фраза, мабуть, найкраще характеризує його ставлення до життя.

МЕДИЦИНА ЯК ПОКЛИКАННЯ

Попереду на Сергія чекає новий етап. Юнак уже давно визначився з майбутньою професією.

&amp;mdash; З дитинства мене приваблює медицина, особливо хірургія, &amp;mdash; розповідає він.

І цей вибір не випадковий. Ще з сьомого класу Сергій регулярно брав участь у предметних олімпіадах із біології. Саме цей предмет став одним із його улюблених завдяки вчительці та класній керівниці Олені Шаповаленко, яка зуміла зацікавити учня наукою про життя.

Щоб краще зрозуміти перспективи майбутнього навчання, хлопець уже побував в Івано-Франківську на дні відкритих дверей у медичному університеті, де планує продовжити освіту. Він добре усвідомлює, що шлях до професії лікаря буде непростим. Але після того, як у шістнадцять років вдалося реалізувати громадський проєкт практично самотужки, майбутні труднощі навряд чи зможуть його налякати.

ПРИКЛАД ДЛЯ ІНШИХ

Історія Сергія Стегна &amp;mdash; не лише про встановлені лавки чи тренажери. Це історія про ініціативу, відповідальність і небажання чекати, поки хтось інший зробить потрібну справу. У час, коли багато хто звик скаржитися на нестачу можливостей або перекладати відповідальність на інших, шістнадцятирічний випускник показав інший підхід: якщо бачиш проблему &amp;mdash; спробуй її вирішити.
Можливо, через кілька років Сергій стане лікарем і житиме далеко від рідного села. Але у Стольному вже залишиться нагадування про те, що зміни починаються з конкретних людей. І що навіть одна людина здатна зробити більше, ніж здається на перший погляд.

Джерело: газета &amp;laquo;Наше слово&amp;raquo;, Віталій Сергійко
]]></yandex:full-text>
      <enclosure url="https://www.gorod.cn.ua/image/news_small/2026/06/09_020315_6a27f59cd311d.jpg" type="image/jpeg" length="7144"/>
      <pubDate>Sat, 19 Sep 2009 22:34:38 +0300</pubDate>
      <author>Чернигов : городской портал GOROD.cn.ua</author>
    </item>
    <item>
      <title>Нет незаконной расклейке объявлений</title>
      <link>https://www.gorod.cn.ua/blogs/jester_4506.html</link>
      <guid>https://www.gorod.cn.ua/blogs/jester_4506.html</guid>
      <category>Людям про людей</category>
      <yandex:genre>article</yandex:genre>
      <description><![CDATA[Нет незаконной расклейке объявлений. ( Хватит марать город  - клейте себе на лоб , на машины)
www.dv-reclama.ru/dv/articles/detail.php
Власти Владивостока продолжают вести борьбу с незаконной расклейкой объявлений.
Во Владивостоке продолжается работа по благоустройству и контролю за санитарным состоянием краевой столицы. Ежедневно ведётся деятельность по очистке города от несанкционированной рекламы - разноцветных листовок, плакатов и афиш, развешанных на опорах наружного освещения, стенах зданий, деревьях и заборах.
На еженедельных совещаниях по вопросам устранения правонарушений на потребительском рынке и исполнению административного законодательства этой проблеме уделяется большое внимание. За 2008 год специалистами структурных подразделений администрации города, административными комиссиями и сотрудниками УВД]]></description >
      <yandex:full-text><![CDATA[

Сергій Стегно

Шістнадцятирічний випускник Стольненської школи Сергій Стегно ще до завершення навчання довів, що вік не є перешкодою для змін. Поки більшість його ровесників будували плани на майбутнє, юнак узявся за справу, яка залишиться в рідному селі на довгі роки. Облаштування зони відпочинку, встановлення тренажерів, пошук спонсорів, розробка проєктів і навіть ідея вшанування загиблих земляків &amp;mdash; усе це стало частиною його особистої історії наполегливості та віри у власні сили.

ВИПУСКНИЙ РІК, ЯКИЙ ЗАПАМ&amp;rsquo;ЯТАЄТЬСЯ НАДОВГО

Ми поспілкувалися із Сергієм Стегном 27 травня &amp;mdash; у передостанній день його шкільної біографії. Уже за кілька днів для нього та ще тринадцятьох однокласників завершився важливий життєвий етап, що тривав одинадцять років.
Попереду вступна кампанія, нові міста, нові знайомства, студентське життя та дорослі рішення. Проте Сергій залишає школу не лише з високими оцінками та планами на майбутнє. Він залишає після себе конкретний результат, який можуть побачити й оцінити жителі Стольного.
Ті, хто знає юнака, характеризують його як наполегливого, амбітного та відповідального хлопця. Сам Сергій говорить про свої навчальні досягнення без зайвої скромності, але й без вихваляння.

&amp;mdash; Там усе в мене чітко, &amp;mdash; усміхається він, коли мова заходить про золоту медаль.

Втім, найкраще про характер хлопця говорять не оцінки, а його вчинки.&amp;nbsp;

ІДЕЯ, ЩО ПОЧИНАЛАСЯ З ПАМ&amp;rsquo;ЯТІ ПРО ГЕРОЇВ

Традиція залишати після себе щось корисне для школи або громади існує у Стольному вже давно. Саме вона підштовхнула Сергія замислитися над тим, який внесок може зробити його випуск. Юнак зізнається: спочатку він думав не про лавки чи тренажери.

&amp;mdash; У нас немає Алеї пам&amp;rsquo;яті, подібної до тих, що вже є в інших селах громади. Тому мені хотілося зробити щось для вшанування загиблих земляків, &amp;mdash; розповідає він.

Так народилася ідея встановити меморіальні дошки на будівлі Стольненської школи. На думку хлопця, саме школа є одним із найважливіших місць у селі, а тому нагадування про полеглих захисників мало б бути тут особливо доречним. Однак реалізувати задум не вдалося. Сергій не приховує, що на початковому етапі зіткнувся з недовірою.

&amp;mdash; Я звертався до керівництва школи. Спочатку мені обіцяли підтримку, потім говорили, що немає відповідного місця для встановлення дощок. Особисто я вважаю, що за бажання таке місце можна було знайти. Можливо, просто не всі вірили, що я доведу цю справу до кінця, &amp;mdash; говорить випускник.

Для багатьох така невдача могла б стати приводом відмовитися від задуму. Але не для Сергія. Саме в той момент, коли перша ідея фактично зайшла в глухий кут, поруч знайшлася людина, яка не лише вислухала хлопця, а й допомогла подивитися на ситуацію по-іншому. Сергія підтримала колишня директорка Стольненської школи Олена Влайку. Вона не дала юнакові опустити руки після невдачі та запропонувала спрямувати енергію на інший проєкт, який також міг би принести користь громаді.

Саме з її подачі з&amp;rsquo;явилася ідея облаштування зони відпочинку з тренажерами і лавками. Для Сергія це стало своєрідним другим шансом реалізувати задум залишити після себе добру справу для рідного села. І цього разу він вирішив іти до кінця.

КОЛИ ПІДТРИМКИ МАЙЖЕ НЕМАЄ

Хлопець розповідає, що спочатку розраховував на колективну роботу. Адже логічно, щоб подарунок громаді став спільною справою всього випускного класу. Проте його ідея не викликала особливого ентузіазму серед однокласників.

&amp;mdash; Я думав, що ми будемо працювати разом. Але цього не сталося. Тому довелося брати відповідальність на себе, &amp;mdash; каже він.

Попри те, що більшість однокласників не долучилися до реалізації проєкту, зовсім самотнім Сергій себе не почував. Єдиною людиною з класу, яка від початку і до завершення підтримувала його, була Вероніка Сивенко. Дівчина не брала участі у роботах фізично та не допомагала фінансово, однак постійно залишалася поруч морально.

Поступово Сергій почав самостійно вирішувати всі питання, які виникали під час реалізації проєкту. Шукав людей, готових допомогти матеріалами чи коштами, продумував майбутній вигляд зони відпочинку, робив необхідні вимірювання, розробляв креслення та узгоджував організаційні моменти.

&amp;mdash; Я не міг просто стояти осторонь. Якщо вже взявся за справу, то потрібно було її довести до кінця, &amp;mdash; говорить він.

НАЙБІЛЬША ОПОРА &amp;mdash; РОДИНА

У той час, коли багато хто поставився до задуму скептично, поруч із Сергієм залишилися його батьки. Спочатку вони не втручалися і спостерігали за розвитком подій. Але коли зрозуміли, що син налаштований серйозно, почали допомагати.

&amp;mdash; Я дуже вдячний своїм батькам. Вони не стали мене відмовляти, хоча бачили, що далеко не всі підтримують мою ідею, &amp;mdash; говорить хлопець.

Згодом допомога стала не лише моральною. Батьки підтримували порадами, надавали транспорт, допомагали вирішувати організаційні питання. Сам Сергій з усмішкою додає, що чи не найбільшими витратами для родини став бензин, коли доводилося їздити до Мени за необхідними матеріалами чи комплектуючими.

ЗАМІСТЬ ДОЩОК &amp;mdash; ОСОБЛИВІ ТАБЛИЧКИ

Від ідеї вшанування загиблих земляків юнак так і не відмовився. Якщо меморіальні дошки не вдалося встановити на школі, то пам&amp;rsquo;ять про Героїв буде присутня в іншому місці. На лавках, розташованих у зоні відпочинку Графського парку, мають з&amp;rsquo;явитися спеціальні таблички. На них буде написано лише кілька слів: &amp;laquo;На цій лавці міг би сидіти&amp;hellip;&amp;raquo;
За словами Сергія, ця коротка фраза має змушувати людей замислитися про ціну, яку українці платять за свободу і мирне життя. Адже кожен із загиблих захисників міг би сьогодні гуляти парком, спілкуватися з друзями, проводити час із родиною. Але війна забрала цю можливість.

ЦІЛЬ ВИЗНАЧЕНА &amp;mdash; РЕЗУЛЬТАТ ОТРИМАНО

У процесі реалізації проєкту хлопець зіткнувся не лише з труднощами організаційного характеру. Він зізнається, що відчув зміну ставлення з боку частини однокласників.

&amp;mdash; Мені було прикро, що деякі люди почали ставитися до мене більш відсторонено. Я не розумію причин. Нікому не зробив нічого поганого, нікого не образив. Просто хотів реалізувати ідею, яка могла б бути корисною для всього села, &amp;mdash; каже Сергій.

Втім, образа не стала для нього причиною зупинитися. Навпаки, хлопець продовжив працювати над проєктом і довів його до завершення.

&amp;mdash; Я поставив перед собою ціль і досяг її, &amp;mdash; говорить він.

І саме ця фраза, мабуть, найкраще характеризує його ставлення до життя.

МЕДИЦИНА ЯК ПОКЛИКАННЯ

Попереду на Сергія чекає новий етап. Юнак уже давно визначився з майбутньою професією.

&amp;mdash; З дитинства мене приваблює медицина, особливо хірургія, &amp;mdash; розповідає він.

І цей вибір не випадковий. Ще з сьомого класу Сергій регулярно брав участь у предметних олімпіадах із біології. Саме цей предмет став одним із його улюблених завдяки вчительці та класній керівниці Олені Шаповаленко, яка зуміла зацікавити учня наукою про життя.

Щоб краще зрозуміти перспективи майбутнього навчання, хлопець уже побував в Івано-Франківську на дні відкритих дверей у медичному університеті, де планує продовжити освіту. Він добре усвідомлює, що шлях до професії лікаря буде непростим. Але після того, як у шістнадцять років вдалося реалізувати громадський проєкт практично самотужки, майбутні труднощі навряд чи зможуть його налякати.

ПРИКЛАД ДЛЯ ІНШИХ

Історія Сергія Стегна &amp;mdash; не лише про встановлені лавки чи тренажери. Це історія про ініціативу, відповідальність і небажання чекати, поки хтось інший зробить потрібну справу. У час, коли багато хто звик скаржитися на нестачу можливостей або перекладати відповідальність на інших, шістнадцятирічний випускник показав інший підхід: якщо бачиш проблему &amp;mdash; спробуй її вирішити.
Можливо, через кілька років Сергій стане лікарем і житиме далеко від рідного села. Але у Стольному вже залишиться нагадування про те, що зміни починаються з конкретних людей. І що навіть одна людина здатна зробити більше, ніж здається на перший погляд.

Джерело: газета &amp;laquo;Наше слово&amp;raquo;, Віталій Сергійко
]]></yandex:full-text>
      <enclosure url="https://www.gorod.cn.ua/image/news_small/2026/06/09_020315_6a27f59cd311d.jpg" type="image/jpeg" length="7144"/>
      <pubDate>Sat, 19 Sep 2009 12:22:00 +0300</pubDate>
      <author>Чернигов : городской портал GOROD.cn.ua</author>
    </item>
    <item>
      <title>Дождались, ЭЛЕКТРОМОБИЛИ!</title>
      <link>https://www.gorod.cn.ua/blogs/jester_4482.html</link>
      <guid>https://www.gorod.cn.ua/blogs/jester_4482.html</guid>
      <category>Людям про людей</category>
      <yandex:genre>article</yandex:genre>
      <description><![CDATA[
www.autocentre.ua/news/NewTech/26467.html
Германия рассчитывает к 2020 году стать впереди планеты всей по количеству продаваемых автомобилей с нулевым уровнем выброса. Соответствующий план был одобрен кабинетом министров страны во главе с канцлером Ангелой Меркель. Согласно плану, к этому времени количество электромобилей на дорогах Германии должно достигнуть миллионной отметки.
«Наша цель – сделать Германию крупнейшим рынком электромобилей в мире», - говорит министр экономики Германии Карл-Теодор цу Гуттенберг (Karl-Theodor zu Guttenberg).
Бюджет передового экологического проекта составляет 500 миллионов евро. Эти деньги будут потрачены на создание в Германии сети электрозаправок. Кроме того, власти страны рассчитывают профинансировать разработки новых электробатарей. Поддержку проекту уже выразила Германская ассоциация автопроизводителей ]]></description >
      <yandex:full-text><![CDATA[

Сергій Стегно

Шістнадцятирічний випускник Стольненської школи Сергій Стегно ще до завершення навчання довів, що вік не є перешкодою для змін. Поки більшість його ровесників будували плани на майбутнє, юнак узявся за справу, яка залишиться в рідному селі на довгі роки. Облаштування зони відпочинку, встановлення тренажерів, пошук спонсорів, розробка проєктів і навіть ідея вшанування загиблих земляків &amp;mdash; усе це стало частиною його особистої історії наполегливості та віри у власні сили.

ВИПУСКНИЙ РІК, ЯКИЙ ЗАПАМ&amp;rsquo;ЯТАЄТЬСЯ НАДОВГО

Ми поспілкувалися із Сергієм Стегном 27 травня &amp;mdash; у передостанній день його шкільної біографії. Уже за кілька днів для нього та ще тринадцятьох однокласників завершився важливий життєвий етап, що тривав одинадцять років.
Попереду вступна кампанія, нові міста, нові знайомства, студентське життя та дорослі рішення. Проте Сергій залишає школу не лише з високими оцінками та планами на майбутнє. Він залишає після себе конкретний результат, який можуть побачити й оцінити жителі Стольного.
Ті, хто знає юнака, характеризують його як наполегливого, амбітного та відповідального хлопця. Сам Сергій говорить про свої навчальні досягнення без зайвої скромності, але й без вихваляння.

&amp;mdash; Там усе в мене чітко, &amp;mdash; усміхається він, коли мова заходить про золоту медаль.

Втім, найкраще про характер хлопця говорять не оцінки, а його вчинки.&amp;nbsp;

ІДЕЯ, ЩО ПОЧИНАЛАСЯ З ПАМ&amp;rsquo;ЯТІ ПРО ГЕРОЇВ

Традиція залишати після себе щось корисне для школи або громади існує у Стольному вже давно. Саме вона підштовхнула Сергія замислитися над тим, який внесок може зробити його випуск. Юнак зізнається: спочатку він думав не про лавки чи тренажери.

&amp;mdash; У нас немає Алеї пам&amp;rsquo;яті, подібної до тих, що вже є в інших селах громади. Тому мені хотілося зробити щось для вшанування загиблих земляків, &amp;mdash; розповідає він.

Так народилася ідея встановити меморіальні дошки на будівлі Стольненської школи. На думку хлопця, саме школа є одним із найважливіших місць у селі, а тому нагадування про полеглих захисників мало б бути тут особливо доречним. Однак реалізувати задум не вдалося. Сергій не приховує, що на початковому етапі зіткнувся з недовірою.

&amp;mdash; Я звертався до керівництва школи. Спочатку мені обіцяли підтримку, потім говорили, що немає відповідного місця для встановлення дощок. Особисто я вважаю, що за бажання таке місце можна було знайти. Можливо, просто не всі вірили, що я доведу цю справу до кінця, &amp;mdash; говорить випускник.

Для багатьох така невдача могла б стати приводом відмовитися від задуму. Але не для Сергія. Саме в той момент, коли перша ідея фактично зайшла в глухий кут, поруч знайшлася людина, яка не лише вислухала хлопця, а й допомогла подивитися на ситуацію по-іншому. Сергія підтримала колишня директорка Стольненської школи Олена Влайку. Вона не дала юнакові опустити руки після невдачі та запропонувала спрямувати енергію на інший проєкт, який також міг би принести користь громаді.

Саме з її подачі з&amp;rsquo;явилася ідея облаштування зони відпочинку з тренажерами і лавками. Для Сергія це стало своєрідним другим шансом реалізувати задум залишити після себе добру справу для рідного села. І цього разу він вирішив іти до кінця.

КОЛИ ПІДТРИМКИ МАЙЖЕ НЕМАЄ

Хлопець розповідає, що спочатку розраховував на колективну роботу. Адже логічно, щоб подарунок громаді став спільною справою всього випускного класу. Проте його ідея не викликала особливого ентузіазму серед однокласників.

&amp;mdash; Я думав, що ми будемо працювати разом. Але цього не сталося. Тому довелося брати відповідальність на себе, &amp;mdash; каже він.

Попри те, що більшість однокласників не долучилися до реалізації проєкту, зовсім самотнім Сергій себе не почував. Єдиною людиною з класу, яка від початку і до завершення підтримувала його, була Вероніка Сивенко. Дівчина не брала участі у роботах фізично та не допомагала фінансово, однак постійно залишалася поруч морально.

Поступово Сергій почав самостійно вирішувати всі питання, які виникали під час реалізації проєкту. Шукав людей, готових допомогти матеріалами чи коштами, продумував майбутній вигляд зони відпочинку, робив необхідні вимірювання, розробляв креслення та узгоджував організаційні моменти.

&amp;mdash; Я не міг просто стояти осторонь. Якщо вже взявся за справу, то потрібно було її довести до кінця, &amp;mdash; говорить він.

НАЙБІЛЬША ОПОРА &amp;mdash; РОДИНА

У той час, коли багато хто поставився до задуму скептично, поруч із Сергієм залишилися його батьки. Спочатку вони не втручалися і спостерігали за розвитком подій. Але коли зрозуміли, що син налаштований серйозно, почали допомагати.

&amp;mdash; Я дуже вдячний своїм батькам. Вони не стали мене відмовляти, хоча бачили, що далеко не всі підтримують мою ідею, &amp;mdash; говорить хлопець.

Згодом допомога стала не лише моральною. Батьки підтримували порадами, надавали транспорт, допомагали вирішувати організаційні питання. Сам Сергій з усмішкою додає, що чи не найбільшими витратами для родини став бензин, коли доводилося їздити до Мени за необхідними матеріалами чи комплектуючими.

ЗАМІСТЬ ДОЩОК &amp;mdash; ОСОБЛИВІ ТАБЛИЧКИ

Від ідеї вшанування загиблих земляків юнак так і не відмовився. Якщо меморіальні дошки не вдалося встановити на школі, то пам&amp;rsquo;ять про Героїв буде присутня в іншому місці. На лавках, розташованих у зоні відпочинку Графського парку, мають з&amp;rsquo;явитися спеціальні таблички. На них буде написано лише кілька слів: &amp;laquo;На цій лавці міг би сидіти&amp;hellip;&amp;raquo;
За словами Сергія, ця коротка фраза має змушувати людей замислитися про ціну, яку українці платять за свободу і мирне життя. Адже кожен із загиблих захисників міг би сьогодні гуляти парком, спілкуватися з друзями, проводити час із родиною. Але війна забрала цю можливість.

ЦІЛЬ ВИЗНАЧЕНА &amp;mdash; РЕЗУЛЬТАТ ОТРИМАНО

У процесі реалізації проєкту хлопець зіткнувся не лише з труднощами організаційного характеру. Він зізнається, що відчув зміну ставлення з боку частини однокласників.

&amp;mdash; Мені було прикро, що деякі люди почали ставитися до мене більш відсторонено. Я не розумію причин. Нікому не зробив нічого поганого, нікого не образив. Просто хотів реалізувати ідею, яка могла б бути корисною для всього села, &amp;mdash; каже Сергій.

Втім, образа не стала для нього причиною зупинитися. Навпаки, хлопець продовжив працювати над проєктом і довів його до завершення.

&amp;mdash; Я поставив перед собою ціль і досяг її, &amp;mdash; говорить він.

І саме ця фраза, мабуть, найкраще характеризує його ставлення до життя.

МЕДИЦИНА ЯК ПОКЛИКАННЯ

Попереду на Сергія чекає новий етап. Юнак уже давно визначився з майбутньою професією.

&amp;mdash; З дитинства мене приваблює медицина, особливо хірургія, &amp;mdash; розповідає він.

І цей вибір не випадковий. Ще з сьомого класу Сергій регулярно брав участь у предметних олімпіадах із біології. Саме цей предмет став одним із його улюблених завдяки вчительці та класній керівниці Олені Шаповаленко, яка зуміла зацікавити учня наукою про життя.

Щоб краще зрозуміти перспективи майбутнього навчання, хлопець уже побував в Івано-Франківську на дні відкритих дверей у медичному університеті, де планує продовжити освіту. Він добре усвідомлює, що шлях до професії лікаря буде непростим. Але після того, як у шістнадцять років вдалося реалізувати громадський проєкт практично самотужки, майбутні труднощі навряд чи зможуть його налякати.

ПРИКЛАД ДЛЯ ІНШИХ

Історія Сергія Стегна &amp;mdash; не лише про встановлені лавки чи тренажери. Це історія про ініціативу, відповідальність і небажання чекати, поки хтось інший зробить потрібну справу. У час, коли багато хто звик скаржитися на нестачу можливостей або перекладати відповідальність на інших, шістнадцятирічний випускник показав інший підхід: якщо бачиш проблему &amp;mdash; спробуй її вирішити.
Можливо, через кілька років Сергій стане лікарем і житиме далеко від рідного села. Але у Стольному вже залишиться нагадування про те, що зміни починаються з конкретних людей. І що навіть одна людина здатна зробити більше, ніж здається на перший погляд.

Джерело: газета &amp;laquo;Наше слово&amp;raquo;, Віталій Сергійко
]]></yandex:full-text>
      <enclosure url="https://www.gorod.cn.ua/image/news_small/2026/06/09_020315_6a27f59cd311d.jpg" type="image/jpeg" length="7144"/>
      <pubDate>Wed, 16 Sep 2009 18:12:40 +0300</pubDate>
      <author>Чернигов : городской портал GOROD.cn.ua</author>
    </item>
    <item>
      <title>Темы: интересные, глупые, надоевшие, пиар, реклама  - что же важней ?</title>
      <link>https://www.gorod.cn.ua/blogs/jester_4477.html</link>
      <guid>https://www.gorod.cn.ua/blogs/jester_4477.html</guid>
      <category>Людям про людей</category>
      <yandex:genre>article</yandex:genre>
      <description><![CDATA[КОММЕНТ ----------   Автор и название темы
------------------------------------------------------------------
132	--------	Блог zloy_dyadka  ТЕНЬ ТРИЗУБА НАД СПАССКОЙ БАШНЕЙ - 
74	--------	Блог bigdog  Про евреев - 
64	--------	Блог Severus_Snape  Проблемы монументальности 
57	--------	Блог bigdog  Про воров  
54	--------	Блог Severus_Snape  Восставшие из ада? - 
47	--------	Блог AK-74  Знову про мову или Три пальца-2 - 
41	--------	Блог bigdog  Скользил - 
39	--------	Блог grey  Параноя Интернета - 
35	--------	Блог AK-74  Пятница – развратница. - 
35	--------	Блог AK-74  Сходил вчера на ДР или не ходите дети в Африку гулять... - 
29	--------	Блог AK-74  Блог Полины Андреевны -  
28	--------	Блог Игоря Кузьменко  ОБНУЛЯЮТС]]></description >
      <yandex:full-text><![CDATA[

Сергій Стегно

Шістнадцятирічний випускник Стольненської школи Сергій Стегно ще до завершення навчання довів, що вік не є перешкодою для змін. Поки більшість його ровесників будували плани на майбутнє, юнак узявся за справу, яка залишиться в рідному селі на довгі роки. Облаштування зони відпочинку, встановлення тренажерів, пошук спонсорів, розробка проєктів і навіть ідея вшанування загиблих земляків &amp;mdash; усе це стало частиною його особистої історії наполегливості та віри у власні сили.

ВИПУСКНИЙ РІК, ЯКИЙ ЗАПАМ&amp;rsquo;ЯТАЄТЬСЯ НАДОВГО

Ми поспілкувалися із Сергієм Стегном 27 травня &amp;mdash; у передостанній день його шкільної біографії. Уже за кілька днів для нього та ще тринадцятьох однокласників завершився важливий життєвий етап, що тривав одинадцять років.
Попереду вступна кампанія, нові міста, нові знайомства, студентське життя та дорослі рішення. Проте Сергій залишає школу не лише з високими оцінками та планами на майбутнє. Він залишає після себе конкретний результат, який можуть побачити й оцінити жителі Стольного.
Ті, хто знає юнака, характеризують його як наполегливого, амбітного та відповідального хлопця. Сам Сергій говорить про свої навчальні досягнення без зайвої скромності, але й без вихваляння.

&amp;mdash; Там усе в мене чітко, &amp;mdash; усміхається він, коли мова заходить про золоту медаль.

Втім, найкраще про характер хлопця говорять не оцінки, а його вчинки.&amp;nbsp;

ІДЕЯ, ЩО ПОЧИНАЛАСЯ З ПАМ&amp;rsquo;ЯТІ ПРО ГЕРОЇВ

Традиція залишати після себе щось корисне для школи або громади існує у Стольному вже давно. Саме вона підштовхнула Сергія замислитися над тим, який внесок може зробити його випуск. Юнак зізнається: спочатку він думав не про лавки чи тренажери.

&amp;mdash; У нас немає Алеї пам&amp;rsquo;яті, подібної до тих, що вже є в інших селах громади. Тому мені хотілося зробити щось для вшанування загиблих земляків, &amp;mdash; розповідає він.

Так народилася ідея встановити меморіальні дошки на будівлі Стольненської школи. На думку хлопця, саме школа є одним із найважливіших місць у селі, а тому нагадування про полеглих захисників мало б бути тут особливо доречним. Однак реалізувати задум не вдалося. Сергій не приховує, що на початковому етапі зіткнувся з недовірою.

&amp;mdash; Я звертався до керівництва школи. Спочатку мені обіцяли підтримку, потім говорили, що немає відповідного місця для встановлення дощок. Особисто я вважаю, що за бажання таке місце можна було знайти. Можливо, просто не всі вірили, що я доведу цю справу до кінця, &amp;mdash; говорить випускник.

Для багатьох така невдача могла б стати приводом відмовитися від задуму. Але не для Сергія. Саме в той момент, коли перша ідея фактично зайшла в глухий кут, поруч знайшлася людина, яка не лише вислухала хлопця, а й допомогла подивитися на ситуацію по-іншому. Сергія підтримала колишня директорка Стольненської школи Олена Влайку. Вона не дала юнакові опустити руки після невдачі та запропонувала спрямувати енергію на інший проєкт, який також міг би принести користь громаді.

Саме з її подачі з&amp;rsquo;явилася ідея облаштування зони відпочинку з тренажерами і лавками. Для Сергія це стало своєрідним другим шансом реалізувати задум залишити після себе добру справу для рідного села. І цього разу він вирішив іти до кінця.

КОЛИ ПІДТРИМКИ МАЙЖЕ НЕМАЄ

Хлопець розповідає, що спочатку розраховував на колективну роботу. Адже логічно, щоб подарунок громаді став спільною справою всього випускного класу. Проте його ідея не викликала особливого ентузіазму серед однокласників.

&amp;mdash; Я думав, що ми будемо працювати разом. Але цього не сталося. Тому довелося брати відповідальність на себе, &amp;mdash; каже він.

Попри те, що більшість однокласників не долучилися до реалізації проєкту, зовсім самотнім Сергій себе не почував. Єдиною людиною з класу, яка від початку і до завершення підтримувала його, була Вероніка Сивенко. Дівчина не брала участі у роботах фізично та не допомагала фінансово, однак постійно залишалася поруч морально.

Поступово Сергій почав самостійно вирішувати всі питання, які виникали під час реалізації проєкту. Шукав людей, готових допомогти матеріалами чи коштами, продумував майбутній вигляд зони відпочинку, робив необхідні вимірювання, розробляв креслення та узгоджував організаційні моменти.

&amp;mdash; Я не міг просто стояти осторонь. Якщо вже взявся за справу, то потрібно було її довести до кінця, &amp;mdash; говорить він.

НАЙБІЛЬША ОПОРА &amp;mdash; РОДИНА

У той час, коли багато хто поставився до задуму скептично, поруч із Сергієм залишилися його батьки. Спочатку вони не втручалися і спостерігали за розвитком подій. Але коли зрозуміли, що син налаштований серйозно, почали допомагати.

&amp;mdash; Я дуже вдячний своїм батькам. Вони не стали мене відмовляти, хоча бачили, що далеко не всі підтримують мою ідею, &amp;mdash; говорить хлопець.

Згодом допомога стала не лише моральною. Батьки підтримували порадами, надавали транспорт, допомагали вирішувати організаційні питання. Сам Сергій з усмішкою додає, що чи не найбільшими витратами для родини став бензин, коли доводилося їздити до Мени за необхідними матеріалами чи комплектуючими.

ЗАМІСТЬ ДОЩОК &amp;mdash; ОСОБЛИВІ ТАБЛИЧКИ

Від ідеї вшанування загиблих земляків юнак так і не відмовився. Якщо меморіальні дошки не вдалося встановити на школі, то пам&amp;rsquo;ять про Героїв буде присутня в іншому місці. На лавках, розташованих у зоні відпочинку Графського парку, мають з&amp;rsquo;явитися спеціальні таблички. На них буде написано лише кілька слів: &amp;laquo;На цій лавці міг би сидіти&amp;hellip;&amp;raquo;
За словами Сергія, ця коротка фраза має змушувати людей замислитися про ціну, яку українці платять за свободу і мирне життя. Адже кожен із загиблих захисників міг би сьогодні гуляти парком, спілкуватися з друзями, проводити час із родиною. Але війна забрала цю можливість.

ЦІЛЬ ВИЗНАЧЕНА &amp;mdash; РЕЗУЛЬТАТ ОТРИМАНО

У процесі реалізації проєкту хлопець зіткнувся не лише з труднощами організаційного характеру. Він зізнається, що відчув зміну ставлення з боку частини однокласників.

&amp;mdash; Мені було прикро, що деякі люди почали ставитися до мене більш відсторонено. Я не розумію причин. Нікому не зробив нічого поганого, нікого не образив. Просто хотів реалізувати ідею, яка могла б бути корисною для всього села, &amp;mdash; каже Сергій.

Втім, образа не стала для нього причиною зупинитися. Навпаки, хлопець продовжив працювати над проєктом і довів його до завершення.

&amp;mdash; Я поставив перед собою ціль і досяг її, &amp;mdash; говорить він.

І саме ця фраза, мабуть, найкраще характеризує його ставлення до життя.

МЕДИЦИНА ЯК ПОКЛИКАННЯ

Попереду на Сергія чекає новий етап. Юнак уже давно визначився з майбутньою професією.

&amp;mdash; З дитинства мене приваблює медицина, особливо хірургія, &amp;mdash; розповідає він.

І цей вибір не випадковий. Ще з сьомого класу Сергій регулярно брав участь у предметних олімпіадах із біології. Саме цей предмет став одним із його улюблених завдяки вчительці та класній керівниці Олені Шаповаленко, яка зуміла зацікавити учня наукою про життя.

Щоб краще зрозуміти перспективи майбутнього навчання, хлопець уже побував в Івано-Франківську на дні відкритих дверей у медичному університеті, де планує продовжити освіту. Він добре усвідомлює, що шлях до професії лікаря буде непростим. Але після того, як у шістнадцять років вдалося реалізувати громадський проєкт практично самотужки, майбутні труднощі навряд чи зможуть його налякати.

ПРИКЛАД ДЛЯ ІНШИХ

Історія Сергія Стегна &amp;mdash; не лише про встановлені лавки чи тренажери. Це історія про ініціативу, відповідальність і небажання чекати, поки хтось інший зробить потрібну справу. У час, коли багато хто звик скаржитися на нестачу можливостей або перекладати відповідальність на інших, шістнадцятирічний випускник показав інший підхід: якщо бачиш проблему &amp;mdash; спробуй її вирішити.
Можливо, через кілька років Сергій стане лікарем і житиме далеко від рідного села. Але у Стольному вже залишиться нагадування про те, що зміни починаються з конкретних людей. І що навіть одна людина здатна зробити більше, ніж здається на перший погляд.

Джерело: газета &amp;laquo;Наше слово&amp;raquo;, Віталій Сергійко
]]></yandex:full-text>
      <enclosure url="https://www.gorod.cn.ua/image/news_small/2026/06/09_020315_6a27f59cd311d.jpg" type="image/jpeg" length="7144"/>
      <pubDate>Wed, 16 Sep 2009 9:20:23 +0300</pubDate>
      <author>Чернигов : городской портал GOROD.cn.ua</author>
    </item>
    <item>
      <title>Немножко обо всем ! ничего не изменилось в нашем селе.... ничего.</title>
      <link>https://www.gorod.cn.ua/blogs/jester_4441.html</link>
      <guid>https://www.gorod.cn.ua/blogs/jester_4441.html</guid>
      <category>Людям про людей</category>
      <yandex:genre>article</yandex:genre>
      <description><![CDATA[Прочитал газету Эспрессо.  9 сентября 2009 года.
Кратко:
- Вона Працюе -- выделили 12600000 грн, будет троллейбус на Масаны (это можно было сделать лет 10 назад), а так перед выборами как всегда... и как всегда в карман КУСОК ляжет.
- В Чернигове будут учить кобзареведению (очень необычно и громко) , опять же перед выборами
- В школе на косметические ремонты дерут от 600 до 2000 грн (Управ.Образования: &quot;а никто не заставляет платить&quot;)
- Сахар подорожал (как всегда искусственно) и дешеветь не собирается.
- Гор.Совет должен отображать мнение всех жителей Чернигова (и такая лапша из года в год).
- Мед.Акция &quot;Громадської думки&quot; (очень нужное, очень полезное, но почему опять же таки перед выборами)
У меня такое ощущение, что уже 98 % населения начали работать головой и все это отлично понимают
(поправочка - делают вид, что понимают)...
Н]]></description >
      <yandex:full-text><![CDATA[

Сергій Стегно

Шістнадцятирічний випускник Стольненської школи Сергій Стегно ще до завершення навчання довів, що вік не є перешкодою для змін. Поки більшість його ровесників будували плани на майбутнє, юнак узявся за справу, яка залишиться в рідному селі на довгі роки. Облаштування зони відпочинку, встановлення тренажерів, пошук спонсорів, розробка проєктів і навіть ідея вшанування загиблих земляків &amp;mdash; усе це стало частиною його особистої історії наполегливості та віри у власні сили.

ВИПУСКНИЙ РІК, ЯКИЙ ЗАПАМ&amp;rsquo;ЯТАЄТЬСЯ НАДОВГО

Ми поспілкувалися із Сергієм Стегном 27 травня &amp;mdash; у передостанній день його шкільної біографії. Уже за кілька днів для нього та ще тринадцятьох однокласників завершився важливий життєвий етап, що тривав одинадцять років.
Попереду вступна кампанія, нові міста, нові знайомства, студентське життя та дорослі рішення. Проте Сергій залишає школу не лише з високими оцінками та планами на майбутнє. Він залишає після себе конкретний результат, який можуть побачити й оцінити жителі Стольного.
Ті, хто знає юнака, характеризують його як наполегливого, амбітного та відповідального хлопця. Сам Сергій говорить про свої навчальні досягнення без зайвої скромності, але й без вихваляння.

&amp;mdash; Там усе в мене чітко, &amp;mdash; усміхається він, коли мова заходить про золоту медаль.

Втім, найкраще про характер хлопця говорять не оцінки, а його вчинки.&amp;nbsp;

ІДЕЯ, ЩО ПОЧИНАЛАСЯ З ПАМ&amp;rsquo;ЯТІ ПРО ГЕРОЇВ

Традиція залишати після себе щось корисне для школи або громади існує у Стольному вже давно. Саме вона підштовхнула Сергія замислитися над тим, який внесок може зробити його випуск. Юнак зізнається: спочатку він думав не про лавки чи тренажери.

&amp;mdash; У нас немає Алеї пам&amp;rsquo;яті, подібної до тих, що вже є в інших селах громади. Тому мені хотілося зробити щось для вшанування загиблих земляків, &amp;mdash; розповідає він.

Так народилася ідея встановити меморіальні дошки на будівлі Стольненської школи. На думку хлопця, саме школа є одним із найважливіших місць у селі, а тому нагадування про полеглих захисників мало б бути тут особливо доречним. Однак реалізувати задум не вдалося. Сергій не приховує, що на початковому етапі зіткнувся з недовірою.

&amp;mdash; Я звертався до керівництва школи. Спочатку мені обіцяли підтримку, потім говорили, що немає відповідного місця для встановлення дощок. Особисто я вважаю, що за бажання таке місце можна було знайти. Можливо, просто не всі вірили, що я доведу цю справу до кінця, &amp;mdash; говорить випускник.

Для багатьох така невдача могла б стати приводом відмовитися від задуму. Але не для Сергія. Саме в той момент, коли перша ідея фактично зайшла в глухий кут, поруч знайшлася людина, яка не лише вислухала хлопця, а й допомогла подивитися на ситуацію по-іншому. Сергія підтримала колишня директорка Стольненської школи Олена Влайку. Вона не дала юнакові опустити руки після невдачі та запропонувала спрямувати енергію на інший проєкт, який також міг би принести користь громаді.

Саме з її подачі з&amp;rsquo;явилася ідея облаштування зони відпочинку з тренажерами і лавками. Для Сергія це стало своєрідним другим шансом реалізувати задум залишити після себе добру справу для рідного села. І цього разу він вирішив іти до кінця.

КОЛИ ПІДТРИМКИ МАЙЖЕ НЕМАЄ

Хлопець розповідає, що спочатку розраховував на колективну роботу. Адже логічно, щоб подарунок громаді став спільною справою всього випускного класу. Проте його ідея не викликала особливого ентузіазму серед однокласників.

&amp;mdash; Я думав, що ми будемо працювати разом. Але цього не сталося. Тому довелося брати відповідальність на себе, &amp;mdash; каже він.

Попри те, що більшість однокласників не долучилися до реалізації проєкту, зовсім самотнім Сергій себе не почував. Єдиною людиною з класу, яка від початку і до завершення підтримувала його, була Вероніка Сивенко. Дівчина не брала участі у роботах фізично та не допомагала фінансово, однак постійно залишалася поруч морально.

Поступово Сергій почав самостійно вирішувати всі питання, які виникали під час реалізації проєкту. Шукав людей, готових допомогти матеріалами чи коштами, продумував майбутній вигляд зони відпочинку, робив необхідні вимірювання, розробляв креслення та узгоджував організаційні моменти.

&amp;mdash; Я не міг просто стояти осторонь. Якщо вже взявся за справу, то потрібно було її довести до кінця, &amp;mdash; говорить він.

НАЙБІЛЬША ОПОРА &amp;mdash; РОДИНА

У той час, коли багато хто поставився до задуму скептично, поруч із Сергієм залишилися його батьки. Спочатку вони не втручалися і спостерігали за розвитком подій. Але коли зрозуміли, що син налаштований серйозно, почали допомагати.

&amp;mdash; Я дуже вдячний своїм батькам. Вони не стали мене відмовляти, хоча бачили, що далеко не всі підтримують мою ідею, &amp;mdash; говорить хлопець.

Згодом допомога стала не лише моральною. Батьки підтримували порадами, надавали транспорт, допомагали вирішувати організаційні питання. Сам Сергій з усмішкою додає, що чи не найбільшими витратами для родини став бензин, коли доводилося їздити до Мени за необхідними матеріалами чи комплектуючими.

ЗАМІСТЬ ДОЩОК &amp;mdash; ОСОБЛИВІ ТАБЛИЧКИ

Від ідеї вшанування загиблих земляків юнак так і не відмовився. Якщо меморіальні дошки не вдалося встановити на школі, то пам&amp;rsquo;ять про Героїв буде присутня в іншому місці. На лавках, розташованих у зоні відпочинку Графського парку, мають з&amp;rsquo;явитися спеціальні таблички. На них буде написано лише кілька слів: &amp;laquo;На цій лавці міг би сидіти&amp;hellip;&amp;raquo;
За словами Сергія, ця коротка фраза має змушувати людей замислитися про ціну, яку українці платять за свободу і мирне життя. Адже кожен із загиблих захисників міг би сьогодні гуляти парком, спілкуватися з друзями, проводити час із родиною. Але війна забрала цю можливість.

ЦІЛЬ ВИЗНАЧЕНА &amp;mdash; РЕЗУЛЬТАТ ОТРИМАНО

У процесі реалізації проєкту хлопець зіткнувся не лише з труднощами організаційного характеру. Він зізнається, що відчув зміну ставлення з боку частини однокласників.

&amp;mdash; Мені було прикро, що деякі люди почали ставитися до мене більш відсторонено. Я не розумію причин. Нікому не зробив нічого поганого, нікого не образив. Просто хотів реалізувати ідею, яка могла б бути корисною для всього села, &amp;mdash; каже Сергій.

Втім, образа не стала для нього причиною зупинитися. Навпаки, хлопець продовжив працювати над проєктом і довів його до завершення.

&amp;mdash; Я поставив перед собою ціль і досяг її, &amp;mdash; говорить він.

І саме ця фраза, мабуть, найкраще характеризує його ставлення до життя.

МЕДИЦИНА ЯК ПОКЛИКАННЯ

Попереду на Сергія чекає новий етап. Юнак уже давно визначився з майбутньою професією.

&amp;mdash; З дитинства мене приваблює медицина, особливо хірургія, &amp;mdash; розповідає він.

І цей вибір не випадковий. Ще з сьомого класу Сергій регулярно брав участь у предметних олімпіадах із біології. Саме цей предмет став одним із його улюблених завдяки вчительці та класній керівниці Олені Шаповаленко, яка зуміла зацікавити учня наукою про життя.

Щоб краще зрозуміти перспективи майбутнього навчання, хлопець уже побував в Івано-Франківську на дні відкритих дверей у медичному університеті, де планує продовжити освіту. Він добре усвідомлює, що шлях до професії лікаря буде непростим. Але після того, як у шістнадцять років вдалося реалізувати громадський проєкт практично самотужки, майбутні труднощі навряд чи зможуть його налякати.

ПРИКЛАД ДЛЯ ІНШИХ

Історія Сергія Стегна &amp;mdash; не лише про встановлені лавки чи тренажери. Це історія про ініціативу, відповідальність і небажання чекати, поки хтось інший зробить потрібну справу. У час, коли багато хто звик скаржитися на нестачу можливостей або перекладати відповідальність на інших, шістнадцятирічний випускник показав інший підхід: якщо бачиш проблему &amp;mdash; спробуй її вирішити.
Можливо, через кілька років Сергій стане лікарем і житиме далеко від рідного села. Але у Стольному вже залишиться нагадування про те, що зміни починаються з конкретних людей. І що навіть одна людина здатна зробити більше, ніж здається на перший погляд.

Джерело: газета &amp;laquo;Наше слово&amp;raquo;, Віталій Сергійко
]]></yandex:full-text>
      <enclosure url="https://www.gorod.cn.ua/image/news_small/2026/06/09_020315_6a27f59cd311d.jpg" type="image/jpeg" length="7144"/>
      <pubDate>Thu, 10 Sep 2009 18:58:36 +0300</pubDate>
      <author>Чернигов : городской портал GOROD.cn.ua</author>
    </item>
    <item>
      <title>CANON MV-901, не заряжаеться новый аккумулятор</title>
      <link>https://www.gorod.cn.ua/blogs/jester_4398.html</link>
      <guid>https://www.gorod.cn.ua/blogs/jester_4398.html</guid>
      <category>Людям про людей</category>
      <yandex:genre>article</yandex:genre>
      <description><![CDATA[Подскажите пожалуйста, если конечно кто-то сталкивался, почему камера не может зарядить аккумулятор (новый, только купил)
Старый аккумулятор заряжается в камере, индикатор показывает процесс зарядки, мигает 1 раз в секунду.
При установке нового, камера не стартует.
Замерил напряжение на аккумуляторе - 0 в.
В камере зарядка не происходит, индикатор мигает 2 раза в секунду, это ошибка зарядки.
В магазине все сказали, что возможно нужно заряжать зарядным устройством, а не камерой.
старый аккумулятор - BP-2L5  (530 mAh) 
новый аккумулятор -  BP-2L12 (1500 mAh)
Как бы проверить, что исправно, а что нет ?
Как убедиться в исправности аккумулятора ?
Можно конечно купить зарядку, но а вдруг она не пригодиться , вдруг не в ней причина.....
тяжко]]></description >
      <yandex:full-text><![CDATA[

Сергій Стегно

Шістнадцятирічний випускник Стольненської школи Сергій Стегно ще до завершення навчання довів, що вік не є перешкодою для змін. Поки більшість його ровесників будували плани на майбутнє, юнак узявся за справу, яка залишиться в рідному селі на довгі роки. Облаштування зони відпочинку, встановлення тренажерів, пошук спонсорів, розробка проєктів і навіть ідея вшанування загиблих земляків &amp;mdash; усе це стало частиною його особистої історії наполегливості та віри у власні сили.

ВИПУСКНИЙ РІК, ЯКИЙ ЗАПАМ&amp;rsquo;ЯТАЄТЬСЯ НАДОВГО

Ми поспілкувалися із Сергієм Стегном 27 травня &amp;mdash; у передостанній день його шкільної біографії. Уже за кілька днів для нього та ще тринадцятьох однокласників завершився важливий життєвий етап, що тривав одинадцять років.
Попереду вступна кампанія, нові міста, нові знайомства, студентське життя та дорослі рішення. Проте Сергій залишає школу не лише з високими оцінками та планами на майбутнє. Він залишає після себе конкретний результат, який можуть побачити й оцінити жителі Стольного.
Ті, хто знає юнака, характеризують його як наполегливого, амбітного та відповідального хлопця. Сам Сергій говорить про свої навчальні досягнення без зайвої скромності, але й без вихваляння.

&amp;mdash; Там усе в мене чітко, &amp;mdash; усміхається він, коли мова заходить про золоту медаль.

Втім, найкраще про характер хлопця говорять не оцінки, а його вчинки.&amp;nbsp;

ІДЕЯ, ЩО ПОЧИНАЛАСЯ З ПАМ&amp;rsquo;ЯТІ ПРО ГЕРОЇВ

Традиція залишати після себе щось корисне для школи або громади існує у Стольному вже давно. Саме вона підштовхнула Сергія замислитися над тим, який внесок може зробити його випуск. Юнак зізнається: спочатку він думав не про лавки чи тренажери.

&amp;mdash; У нас немає Алеї пам&amp;rsquo;яті, подібної до тих, що вже є в інших селах громади. Тому мені хотілося зробити щось для вшанування загиблих земляків, &amp;mdash; розповідає він.

Так народилася ідея встановити меморіальні дошки на будівлі Стольненської школи. На думку хлопця, саме школа є одним із найважливіших місць у селі, а тому нагадування про полеглих захисників мало б бути тут особливо доречним. Однак реалізувати задум не вдалося. Сергій не приховує, що на початковому етапі зіткнувся з недовірою.

&amp;mdash; Я звертався до керівництва школи. Спочатку мені обіцяли підтримку, потім говорили, що немає відповідного місця для встановлення дощок. Особисто я вважаю, що за бажання таке місце можна було знайти. Можливо, просто не всі вірили, що я доведу цю справу до кінця, &amp;mdash; говорить випускник.

Для багатьох така невдача могла б стати приводом відмовитися від задуму. Але не для Сергія. Саме в той момент, коли перша ідея фактично зайшла в глухий кут, поруч знайшлася людина, яка не лише вислухала хлопця, а й допомогла подивитися на ситуацію по-іншому. Сергія підтримала колишня директорка Стольненської школи Олена Влайку. Вона не дала юнакові опустити руки після невдачі та запропонувала спрямувати енергію на інший проєкт, який також міг би принести користь громаді.

Саме з її подачі з&amp;rsquo;явилася ідея облаштування зони відпочинку з тренажерами і лавками. Для Сергія це стало своєрідним другим шансом реалізувати задум залишити після себе добру справу для рідного села. І цього разу він вирішив іти до кінця.

КОЛИ ПІДТРИМКИ МАЙЖЕ НЕМАЄ

Хлопець розповідає, що спочатку розраховував на колективну роботу. Адже логічно, щоб подарунок громаді став спільною справою всього випускного класу. Проте його ідея не викликала особливого ентузіазму серед однокласників.

&amp;mdash; Я думав, що ми будемо працювати разом. Але цього не сталося. Тому довелося брати відповідальність на себе, &amp;mdash; каже він.

Попри те, що більшість однокласників не долучилися до реалізації проєкту, зовсім самотнім Сергій себе не почував. Єдиною людиною з класу, яка від початку і до завершення підтримувала його, була Вероніка Сивенко. Дівчина не брала участі у роботах фізично та не допомагала фінансово, однак постійно залишалася поруч морально.

Поступово Сергій почав самостійно вирішувати всі питання, які виникали під час реалізації проєкту. Шукав людей, готових допомогти матеріалами чи коштами, продумував майбутній вигляд зони відпочинку, робив необхідні вимірювання, розробляв креслення та узгоджував організаційні моменти.

&amp;mdash; Я не міг просто стояти осторонь. Якщо вже взявся за справу, то потрібно було її довести до кінця, &amp;mdash; говорить він.

НАЙБІЛЬША ОПОРА &amp;mdash; РОДИНА

У той час, коли багато хто поставився до задуму скептично, поруч із Сергієм залишилися його батьки. Спочатку вони не втручалися і спостерігали за розвитком подій. Але коли зрозуміли, що син налаштований серйозно, почали допомагати.

&amp;mdash; Я дуже вдячний своїм батькам. Вони не стали мене відмовляти, хоча бачили, що далеко не всі підтримують мою ідею, &amp;mdash; говорить хлопець.

Згодом допомога стала не лише моральною. Батьки підтримували порадами, надавали транспорт, допомагали вирішувати організаційні питання. Сам Сергій з усмішкою додає, що чи не найбільшими витратами для родини став бензин, коли доводилося їздити до Мени за необхідними матеріалами чи комплектуючими.

ЗАМІСТЬ ДОЩОК &amp;mdash; ОСОБЛИВІ ТАБЛИЧКИ

Від ідеї вшанування загиблих земляків юнак так і не відмовився. Якщо меморіальні дошки не вдалося встановити на школі, то пам&amp;rsquo;ять про Героїв буде присутня в іншому місці. На лавках, розташованих у зоні відпочинку Графського парку, мають з&amp;rsquo;явитися спеціальні таблички. На них буде написано лише кілька слів: &amp;laquo;На цій лавці міг би сидіти&amp;hellip;&amp;raquo;
За словами Сергія, ця коротка фраза має змушувати людей замислитися про ціну, яку українці платять за свободу і мирне життя. Адже кожен із загиблих захисників міг би сьогодні гуляти парком, спілкуватися з друзями, проводити час із родиною. Але війна забрала цю можливість.

ЦІЛЬ ВИЗНАЧЕНА &amp;mdash; РЕЗУЛЬТАТ ОТРИМАНО

У процесі реалізації проєкту хлопець зіткнувся не лише з труднощами організаційного характеру. Він зізнається, що відчув зміну ставлення з боку частини однокласників.

&amp;mdash; Мені було прикро, що деякі люди почали ставитися до мене більш відсторонено. Я не розумію причин. Нікому не зробив нічого поганого, нікого не образив. Просто хотів реалізувати ідею, яка могла б бути корисною для всього села, &amp;mdash; каже Сергій.

Втім, образа не стала для нього причиною зупинитися. Навпаки, хлопець продовжив працювати над проєктом і довів його до завершення.

&amp;mdash; Я поставив перед собою ціль і досяг її, &amp;mdash; говорить він.

І саме ця фраза, мабуть, найкраще характеризує його ставлення до життя.

МЕДИЦИНА ЯК ПОКЛИКАННЯ

Попереду на Сергія чекає новий етап. Юнак уже давно визначився з майбутньою професією.

&amp;mdash; З дитинства мене приваблює медицина, особливо хірургія, &amp;mdash; розповідає він.

І цей вибір не випадковий. Ще з сьомого класу Сергій регулярно брав участь у предметних олімпіадах із біології. Саме цей предмет став одним із його улюблених завдяки вчительці та класній керівниці Олені Шаповаленко, яка зуміла зацікавити учня наукою про життя.

Щоб краще зрозуміти перспективи майбутнього навчання, хлопець уже побував в Івано-Франківську на дні відкритих дверей у медичному університеті, де планує продовжити освіту. Він добре усвідомлює, що шлях до професії лікаря буде непростим. Але після того, як у шістнадцять років вдалося реалізувати громадський проєкт практично самотужки, майбутні труднощі навряд чи зможуть його налякати.

ПРИКЛАД ДЛЯ ІНШИХ

Історія Сергія Стегна &amp;mdash; не лише про встановлені лавки чи тренажери. Це історія про ініціативу, відповідальність і небажання чекати, поки хтось інший зробить потрібну справу. У час, коли багато хто звик скаржитися на нестачу можливостей або перекладати відповідальність на інших, шістнадцятирічний випускник показав інший підхід: якщо бачиш проблему &amp;mdash; спробуй її вирішити.
Можливо, через кілька років Сергій стане лікарем і житиме далеко від рідного села. Але у Стольному вже залишиться нагадування про те, що зміни починаються з конкретних людей. І що навіть одна людина здатна зробити більше, ніж здається на перший погляд.

Джерело: газета &amp;laquo;Наше слово&amp;raquo;, Віталій Сергійко
]]></yandex:full-text>
      <enclosure url="https://www.gorod.cn.ua/image/news_small/2026/06/09_020315_6a27f59cd311d.jpg" type="image/jpeg" length="7144"/>
      <pubDate>Wed, 2 Sep 2009 8:51:47 +0300</pubDate>
      <author>Чернигов : городской портал GOROD.cn.ua</author>
    </item>
    <item>
      <title>Людям о людях</title>
      <link>https://www.gorod.cn.ua/blogs/jester_4387.html</link>
      <guid>https://www.gorod.cn.ua/blogs/jester_4387.html</guid>
      <category>Людям про людей</category>
      <yandex:genre>article</yandex:genre>
      <description><![CDATA[Как  в жизни так и в интернете, точнее в форумах и блогах, есть свои отношения между людьми.
Разница только в том, что многие не знают друг друга в лицо.
Те, кто не участвует в выходах на природу, знакомы только по никам и отзывам друг о друге, да еще и по комментам, которые в свою очередь тоже иногда рисуют картину личности человека, его характер.
Те, кто участвуют в &quot;сходках&quot;, те видят друг друга, видят лица, эмоции, видят отношения между иными участниками встречи - рисуют полный образ, и плюс ко всему привязываются к людям, так как  увиденное намного сильней услышанного.
Появляются привязанности.
Если у какого-либо человека есть негативы - они сглаживаются, если много позитивов - берется пример, если человек нейтрален - его ставят в пример кому-то, как определенной степени  (понятия) мудреца.
Человек, который берет на себя организацию вст]]></description >
      <yandex:full-text><![CDATA[

Сергій Стегно

Шістнадцятирічний випускник Стольненської школи Сергій Стегно ще до завершення навчання довів, що вік не є перешкодою для змін. Поки більшість його ровесників будували плани на майбутнє, юнак узявся за справу, яка залишиться в рідному селі на довгі роки. Облаштування зони відпочинку, встановлення тренажерів, пошук спонсорів, розробка проєктів і навіть ідея вшанування загиблих земляків &amp;mdash; усе це стало частиною його особистої історії наполегливості та віри у власні сили.

ВИПУСКНИЙ РІК, ЯКИЙ ЗАПАМ&amp;rsquo;ЯТАЄТЬСЯ НАДОВГО

Ми поспілкувалися із Сергієм Стегном 27 травня &amp;mdash; у передостанній день його шкільної біографії. Уже за кілька днів для нього та ще тринадцятьох однокласників завершився важливий життєвий етап, що тривав одинадцять років.
Попереду вступна кампанія, нові міста, нові знайомства, студентське життя та дорослі рішення. Проте Сергій залишає школу не лише з високими оцінками та планами на майбутнє. Він залишає після себе конкретний результат, який можуть побачити й оцінити жителі Стольного.
Ті, хто знає юнака, характеризують його як наполегливого, амбітного та відповідального хлопця. Сам Сергій говорить про свої навчальні досягнення без зайвої скромності, але й без вихваляння.

&amp;mdash; Там усе в мене чітко, &amp;mdash; усміхається він, коли мова заходить про золоту медаль.

Втім, найкраще про характер хлопця говорять не оцінки, а його вчинки.&amp;nbsp;

ІДЕЯ, ЩО ПОЧИНАЛАСЯ З ПАМ&amp;rsquo;ЯТІ ПРО ГЕРОЇВ

Традиція залишати після себе щось корисне для школи або громади існує у Стольному вже давно. Саме вона підштовхнула Сергія замислитися над тим, який внесок може зробити його випуск. Юнак зізнається: спочатку він думав не про лавки чи тренажери.

&amp;mdash; У нас немає Алеї пам&amp;rsquo;яті, подібної до тих, що вже є в інших селах громади. Тому мені хотілося зробити щось для вшанування загиблих земляків, &amp;mdash; розповідає він.

Так народилася ідея встановити меморіальні дошки на будівлі Стольненської школи. На думку хлопця, саме школа є одним із найважливіших місць у селі, а тому нагадування про полеглих захисників мало б бути тут особливо доречним. Однак реалізувати задум не вдалося. Сергій не приховує, що на початковому етапі зіткнувся з недовірою.

&amp;mdash; Я звертався до керівництва школи. Спочатку мені обіцяли підтримку, потім говорили, що немає відповідного місця для встановлення дощок. Особисто я вважаю, що за бажання таке місце можна було знайти. Можливо, просто не всі вірили, що я доведу цю справу до кінця, &amp;mdash; говорить випускник.

Для багатьох така невдача могла б стати приводом відмовитися від задуму. Але не для Сергія. Саме в той момент, коли перша ідея фактично зайшла в глухий кут, поруч знайшлася людина, яка не лише вислухала хлопця, а й допомогла подивитися на ситуацію по-іншому. Сергія підтримала колишня директорка Стольненської школи Олена Влайку. Вона не дала юнакові опустити руки після невдачі та запропонувала спрямувати енергію на інший проєкт, який також міг би принести користь громаді.

Саме з її подачі з&amp;rsquo;явилася ідея облаштування зони відпочинку з тренажерами і лавками. Для Сергія це стало своєрідним другим шансом реалізувати задум залишити після себе добру справу для рідного села. І цього разу він вирішив іти до кінця.

КОЛИ ПІДТРИМКИ МАЙЖЕ НЕМАЄ

Хлопець розповідає, що спочатку розраховував на колективну роботу. Адже логічно, щоб подарунок громаді став спільною справою всього випускного класу. Проте його ідея не викликала особливого ентузіазму серед однокласників.

&amp;mdash; Я думав, що ми будемо працювати разом. Але цього не сталося. Тому довелося брати відповідальність на себе, &amp;mdash; каже він.

Попри те, що більшість однокласників не долучилися до реалізації проєкту, зовсім самотнім Сергій себе не почував. Єдиною людиною з класу, яка від початку і до завершення підтримувала його, була Вероніка Сивенко. Дівчина не брала участі у роботах фізично та не допомагала фінансово, однак постійно залишалася поруч морально.

Поступово Сергій почав самостійно вирішувати всі питання, які виникали під час реалізації проєкту. Шукав людей, готових допомогти матеріалами чи коштами, продумував майбутній вигляд зони відпочинку, робив необхідні вимірювання, розробляв креслення та узгоджував організаційні моменти.

&amp;mdash; Я не міг просто стояти осторонь. Якщо вже взявся за справу, то потрібно було її довести до кінця, &amp;mdash; говорить він.

НАЙБІЛЬША ОПОРА &amp;mdash; РОДИНА

У той час, коли багато хто поставився до задуму скептично, поруч із Сергієм залишилися його батьки. Спочатку вони не втручалися і спостерігали за розвитком подій. Але коли зрозуміли, що син налаштований серйозно, почали допомагати.

&amp;mdash; Я дуже вдячний своїм батькам. Вони не стали мене відмовляти, хоча бачили, що далеко не всі підтримують мою ідею, &amp;mdash; говорить хлопець.

Згодом допомога стала не лише моральною. Батьки підтримували порадами, надавали транспорт, допомагали вирішувати організаційні питання. Сам Сергій з усмішкою додає, що чи не найбільшими витратами для родини став бензин, коли доводилося їздити до Мени за необхідними матеріалами чи комплектуючими.

ЗАМІСТЬ ДОЩОК &amp;mdash; ОСОБЛИВІ ТАБЛИЧКИ

Від ідеї вшанування загиблих земляків юнак так і не відмовився. Якщо меморіальні дошки не вдалося встановити на школі, то пам&amp;rsquo;ять про Героїв буде присутня в іншому місці. На лавках, розташованих у зоні відпочинку Графського парку, мають з&amp;rsquo;явитися спеціальні таблички. На них буде написано лише кілька слів: &amp;laquo;На цій лавці міг би сидіти&amp;hellip;&amp;raquo;
За словами Сергія, ця коротка фраза має змушувати людей замислитися про ціну, яку українці платять за свободу і мирне життя. Адже кожен із загиблих захисників міг би сьогодні гуляти парком, спілкуватися з друзями, проводити час із родиною. Але війна забрала цю можливість.

ЦІЛЬ ВИЗНАЧЕНА &amp;mdash; РЕЗУЛЬТАТ ОТРИМАНО

У процесі реалізації проєкту хлопець зіткнувся не лише з труднощами організаційного характеру. Він зізнається, що відчув зміну ставлення з боку частини однокласників.

&amp;mdash; Мені було прикро, що деякі люди почали ставитися до мене більш відсторонено. Я не розумію причин. Нікому не зробив нічого поганого, нікого не образив. Просто хотів реалізувати ідею, яка могла б бути корисною для всього села, &amp;mdash; каже Сергій.

Втім, образа не стала для нього причиною зупинитися. Навпаки, хлопець продовжив працювати над проєктом і довів його до завершення.

&amp;mdash; Я поставив перед собою ціль і досяг її, &amp;mdash; говорить він.

І саме ця фраза, мабуть, найкраще характеризує його ставлення до життя.

МЕДИЦИНА ЯК ПОКЛИКАННЯ

Попереду на Сергія чекає новий етап. Юнак уже давно визначився з майбутньою професією.

&amp;mdash; З дитинства мене приваблює медицина, особливо хірургія, &amp;mdash; розповідає він.

І цей вибір не випадковий. Ще з сьомого класу Сергій регулярно брав участь у предметних олімпіадах із біології. Саме цей предмет став одним із його улюблених завдяки вчительці та класній керівниці Олені Шаповаленко, яка зуміла зацікавити учня наукою про життя.

Щоб краще зрозуміти перспективи майбутнього навчання, хлопець уже побував в Івано-Франківську на дні відкритих дверей у медичному університеті, де планує продовжити освіту. Він добре усвідомлює, що шлях до професії лікаря буде непростим. Але після того, як у шістнадцять років вдалося реалізувати громадський проєкт практично самотужки, майбутні труднощі навряд чи зможуть його налякати.

ПРИКЛАД ДЛЯ ІНШИХ

Історія Сергія Стегна &amp;mdash; не лише про встановлені лавки чи тренажери. Це історія про ініціативу, відповідальність і небажання чекати, поки хтось інший зробить потрібну справу. У час, коли багато хто звик скаржитися на нестачу можливостей або перекладати відповідальність на інших, шістнадцятирічний випускник показав інший підхід: якщо бачиш проблему &amp;mdash; спробуй її вирішити.
Можливо, через кілька років Сергій стане лікарем і житиме далеко від рідного села. Але у Стольному вже залишиться нагадування про те, що зміни починаються з конкретних людей. І що навіть одна людина здатна зробити більше, ніж здається на перший погляд.

Джерело: газета &amp;laquo;Наше слово&amp;raquo;, Віталій Сергійко
]]></yandex:full-text>
      <enclosure url="https://www.gorod.cn.ua/image/news_small/2026/06/09_020315_6a27f59cd311d.jpg" type="image/jpeg" length="7144"/>
      <pubDate>Mon, 31 Aug 2009 22:45:22 +0300</pubDate>
      <author>Чернигов : городской портал GOROD.cn.ua</author>
    </item>
    <item>
      <title>Что увидел, тем и поделюсь ( Красота спасет мир )</title>
      <link>https://www.gorod.cn.ua/blogs/jester_4357.html</link>
      <guid>https://www.gorod.cn.ua/blogs/jester_4357.html</guid>
      <category>Людям про людей</category>
      <yandex:genre>article</yandex:genre>
      <description><![CDATA[Не секрет, что молодежь теперешняя настолько оторвалась от моральных принципов и воспитания, что удивляться не приходиться.
Вечером, когда темно и не видно, пусть хоть на голове стоят, только б не орали и не мусорили.
Но среди бела дня, при детях - эт уже перебор. 
Есть конечно мысли.
Например попросить Олега Синельника разработать агитационные листовки для нашей молодежи.
Или разукрасить лавочки с подтекстом.
Есть возможность, как мне кажеться, на остановках, нарисовать вместо ГРАФИТИ что-то толковое, в стиле Гоп-Арт, чтоб отображало нашу вечернюю культуру, наши промахи воспитания и последствия.
Я просто уверен в том, что для него это посильный труд.
Так же в блогах высказывалось очень много мнений по поводу ВОДКО ПИТИЯ, много советов.
Ну вот думаю ребята можете себя проявить.
Любые средства будут рассмотрены.
Любые дельные советы буду]]></description >
      <yandex:full-text><![CDATA[

Сергій Стегно

Шістнадцятирічний випускник Стольненської школи Сергій Стегно ще до завершення навчання довів, що вік не є перешкодою для змін. Поки більшість його ровесників будували плани на майбутнє, юнак узявся за справу, яка залишиться в рідному селі на довгі роки. Облаштування зони відпочинку, встановлення тренажерів, пошук спонсорів, розробка проєктів і навіть ідея вшанування загиблих земляків &amp;mdash; усе це стало частиною його особистої історії наполегливості та віри у власні сили.

ВИПУСКНИЙ РІК, ЯКИЙ ЗАПАМ&amp;rsquo;ЯТАЄТЬСЯ НАДОВГО

Ми поспілкувалися із Сергієм Стегном 27 травня &amp;mdash; у передостанній день його шкільної біографії. Уже за кілька днів для нього та ще тринадцятьох однокласників завершився важливий життєвий етап, що тривав одинадцять років.
Попереду вступна кампанія, нові міста, нові знайомства, студентське життя та дорослі рішення. Проте Сергій залишає школу не лише з високими оцінками та планами на майбутнє. Він залишає після себе конкретний результат, який можуть побачити й оцінити жителі Стольного.
Ті, хто знає юнака, характеризують його як наполегливого, амбітного та відповідального хлопця. Сам Сергій говорить про свої навчальні досягнення без зайвої скромності, але й без вихваляння.

&amp;mdash; Там усе в мене чітко, &amp;mdash; усміхається він, коли мова заходить про золоту медаль.

Втім, найкраще про характер хлопця говорять не оцінки, а його вчинки.&amp;nbsp;

ІДЕЯ, ЩО ПОЧИНАЛАСЯ З ПАМ&amp;rsquo;ЯТІ ПРО ГЕРОЇВ

Традиція залишати після себе щось корисне для школи або громади існує у Стольному вже давно. Саме вона підштовхнула Сергія замислитися над тим, який внесок може зробити його випуск. Юнак зізнається: спочатку він думав не про лавки чи тренажери.

&amp;mdash; У нас немає Алеї пам&amp;rsquo;яті, подібної до тих, що вже є в інших селах громади. Тому мені хотілося зробити щось для вшанування загиблих земляків, &amp;mdash; розповідає він.

Так народилася ідея встановити меморіальні дошки на будівлі Стольненської школи. На думку хлопця, саме школа є одним із найважливіших місць у селі, а тому нагадування про полеглих захисників мало б бути тут особливо доречним. Однак реалізувати задум не вдалося. Сергій не приховує, що на початковому етапі зіткнувся з недовірою.

&amp;mdash; Я звертався до керівництва школи. Спочатку мені обіцяли підтримку, потім говорили, що немає відповідного місця для встановлення дощок. Особисто я вважаю, що за бажання таке місце можна було знайти. Можливо, просто не всі вірили, що я доведу цю справу до кінця, &amp;mdash; говорить випускник.

Для багатьох така невдача могла б стати приводом відмовитися від задуму. Але не для Сергія. Саме в той момент, коли перша ідея фактично зайшла в глухий кут, поруч знайшлася людина, яка не лише вислухала хлопця, а й допомогла подивитися на ситуацію по-іншому. Сергія підтримала колишня директорка Стольненської школи Олена Влайку. Вона не дала юнакові опустити руки після невдачі та запропонувала спрямувати енергію на інший проєкт, який також міг би принести користь громаді.

Саме з її подачі з&amp;rsquo;явилася ідея облаштування зони відпочинку з тренажерами і лавками. Для Сергія це стало своєрідним другим шансом реалізувати задум залишити після себе добру справу для рідного села. І цього разу він вирішив іти до кінця.

КОЛИ ПІДТРИМКИ МАЙЖЕ НЕМАЄ

Хлопець розповідає, що спочатку розраховував на колективну роботу. Адже логічно, щоб подарунок громаді став спільною справою всього випускного класу. Проте його ідея не викликала особливого ентузіазму серед однокласників.

&amp;mdash; Я думав, що ми будемо працювати разом. Але цього не сталося. Тому довелося брати відповідальність на себе, &amp;mdash; каже він.

Попри те, що більшість однокласників не долучилися до реалізації проєкту, зовсім самотнім Сергій себе не почував. Єдиною людиною з класу, яка від початку і до завершення підтримувала його, була Вероніка Сивенко. Дівчина не брала участі у роботах фізично та не допомагала фінансово, однак постійно залишалася поруч морально.

Поступово Сергій почав самостійно вирішувати всі питання, які виникали під час реалізації проєкту. Шукав людей, готових допомогти матеріалами чи коштами, продумував майбутній вигляд зони відпочинку, робив необхідні вимірювання, розробляв креслення та узгоджував організаційні моменти.

&amp;mdash; Я не міг просто стояти осторонь. Якщо вже взявся за справу, то потрібно було її довести до кінця, &amp;mdash; говорить він.

НАЙБІЛЬША ОПОРА &amp;mdash; РОДИНА

У той час, коли багато хто поставився до задуму скептично, поруч із Сергієм залишилися його батьки. Спочатку вони не втручалися і спостерігали за розвитком подій. Але коли зрозуміли, що син налаштований серйозно, почали допомагати.

&amp;mdash; Я дуже вдячний своїм батькам. Вони не стали мене відмовляти, хоча бачили, що далеко не всі підтримують мою ідею, &amp;mdash; говорить хлопець.

Згодом допомога стала не лише моральною. Батьки підтримували порадами, надавали транспорт, допомагали вирішувати організаційні питання. Сам Сергій з усмішкою додає, що чи не найбільшими витратами для родини став бензин, коли доводилося їздити до Мени за необхідними матеріалами чи комплектуючими.

ЗАМІСТЬ ДОЩОК &amp;mdash; ОСОБЛИВІ ТАБЛИЧКИ

Від ідеї вшанування загиблих земляків юнак так і не відмовився. Якщо меморіальні дошки не вдалося встановити на школі, то пам&amp;rsquo;ять про Героїв буде присутня в іншому місці. На лавках, розташованих у зоні відпочинку Графського парку, мають з&amp;rsquo;явитися спеціальні таблички. На них буде написано лише кілька слів: &amp;laquo;На цій лавці міг би сидіти&amp;hellip;&amp;raquo;
За словами Сергія, ця коротка фраза має змушувати людей замислитися про ціну, яку українці платять за свободу і мирне життя. Адже кожен із загиблих захисників міг би сьогодні гуляти парком, спілкуватися з друзями, проводити час із родиною. Але війна забрала цю можливість.

ЦІЛЬ ВИЗНАЧЕНА &amp;mdash; РЕЗУЛЬТАТ ОТРИМАНО

У процесі реалізації проєкту хлопець зіткнувся не лише з труднощами організаційного характеру. Він зізнається, що відчув зміну ставлення з боку частини однокласників.

&amp;mdash; Мені було прикро, що деякі люди почали ставитися до мене більш відсторонено. Я не розумію причин. Нікому не зробив нічого поганого, нікого не образив. Просто хотів реалізувати ідею, яка могла б бути корисною для всього села, &amp;mdash; каже Сергій.

Втім, образа не стала для нього причиною зупинитися. Навпаки, хлопець продовжив працювати над проєктом і довів його до завершення.

&amp;mdash; Я поставив перед собою ціль і досяг її, &amp;mdash; говорить він.

І саме ця фраза, мабуть, найкраще характеризує його ставлення до життя.

МЕДИЦИНА ЯК ПОКЛИКАННЯ

Попереду на Сергія чекає новий етап. Юнак уже давно визначився з майбутньою професією.

&amp;mdash; З дитинства мене приваблює медицина, особливо хірургія, &amp;mdash; розповідає він.

І цей вибір не випадковий. Ще з сьомого класу Сергій регулярно брав участь у предметних олімпіадах із біології. Саме цей предмет став одним із його улюблених завдяки вчительці та класній керівниці Олені Шаповаленко, яка зуміла зацікавити учня наукою про життя.

Щоб краще зрозуміти перспективи майбутнього навчання, хлопець уже побував в Івано-Франківську на дні відкритих дверей у медичному університеті, де планує продовжити освіту. Він добре усвідомлює, що шлях до професії лікаря буде непростим. Але після того, як у шістнадцять років вдалося реалізувати громадський проєкт практично самотужки, майбутні труднощі навряд чи зможуть його налякати.

ПРИКЛАД ДЛЯ ІНШИХ

Історія Сергія Стегна &amp;mdash; не лише про встановлені лавки чи тренажери. Це історія про ініціативу, відповідальність і небажання чекати, поки хтось інший зробить потрібну справу. У час, коли багато хто звик скаржитися на нестачу можливостей або перекладати відповідальність на інших, шістнадцятирічний випускник показав інший підхід: якщо бачиш проблему &amp;mdash; спробуй її вирішити.
Можливо, через кілька років Сергій стане лікарем і житиме далеко від рідного села. Але у Стольному вже залишиться нагадування про те, що зміни починаються з конкретних людей. І що навіть одна людина здатна зробити більше, ніж здається на перший погляд.

Джерело: газета &amp;laquo;Наше слово&amp;raquo;, Віталій Сергійко
]]></yandex:full-text>
      <enclosure url="https://www.gorod.cn.ua/image/news_small/2026/06/09_020315_6a27f59cd311d.jpg" type="image/jpeg" length="7144"/>
      <pubDate>Fri, 28 Aug 2009 16:08:51 +0300</pubDate>
      <author>Чернигов : городской портал GOROD.cn.ua</author>
    </item>
    <item>
      <title> В районе ул.Богунского 26.08.2009, в 4 часа утра слили БЕНЗИН с 3-х ЖИГУЛЕНКОВ</title>
      <link>https://www.gorod.cn.ua/blogs/jester_4351.html</link>
      <guid>https://www.gorod.cn.ua/blogs/jester_4351.html</guid>
      <category>Людям про людей</category>
      <yandex:genre>article</yandex:genre>
      <description><![CDATA[Все автолюбители отлично знают, что машины старого СССР были сделаны по принципу : &quot;всем доверяю&quot;
Замки были простые, или даже без замков.
В данный момент все машины типа ВАЗ, АЗЛК, ГАЗ и т.д. открываются за 10 минут как минимум.
Все замки очень просты, если вставить каленое приспособление в замочную скважину и провернуть - то ВУАЛЯ, машина открыта.
Защитой пока является сигнализация и то, что в  машине нет ничего ценного.
Все машины , у которых баки устроены так, что слить можно шлангом - СЛИВАЮТСЯ МГНОВЕННО.
Например - бывают пробки с ключом и самое интересное, что открываются они за 2 минуты, крепкой отверткой, просто срывается верхняя часть, а нижняя вынимается руками.
Другое дело иностранное АВТО, где например замок на двери устроен иначе.
Даже если провернуть личинку, то сама машина не откроется, только замок сломается.]]></description >
      <yandex:full-text><![CDATA[

Сергій Стегно

Шістнадцятирічний випускник Стольненської школи Сергій Стегно ще до завершення навчання довів, що вік не є перешкодою для змін. Поки більшість його ровесників будували плани на майбутнє, юнак узявся за справу, яка залишиться в рідному селі на довгі роки. Облаштування зони відпочинку, встановлення тренажерів, пошук спонсорів, розробка проєктів і навіть ідея вшанування загиблих земляків &amp;mdash; усе це стало частиною його особистої історії наполегливості та віри у власні сили.

ВИПУСКНИЙ РІК, ЯКИЙ ЗАПАМ&amp;rsquo;ЯТАЄТЬСЯ НАДОВГО

Ми поспілкувалися із Сергієм Стегном 27 травня &amp;mdash; у передостанній день його шкільної біографії. Уже за кілька днів для нього та ще тринадцятьох однокласників завершився важливий життєвий етап, що тривав одинадцять років.
Попереду вступна кампанія, нові міста, нові знайомства, студентське життя та дорослі рішення. Проте Сергій залишає школу не лише з високими оцінками та планами на майбутнє. Він залишає після себе конкретний результат, який можуть побачити й оцінити жителі Стольного.
Ті, хто знає юнака, характеризують його як наполегливого, амбітного та відповідального хлопця. Сам Сергій говорить про свої навчальні досягнення без зайвої скромності, але й без вихваляння.

&amp;mdash; Там усе в мене чітко, &amp;mdash; усміхається він, коли мова заходить про золоту медаль.

Втім, найкраще про характер хлопця говорять не оцінки, а його вчинки.&amp;nbsp;

ІДЕЯ, ЩО ПОЧИНАЛАСЯ З ПАМ&amp;rsquo;ЯТІ ПРО ГЕРОЇВ

Традиція залишати після себе щось корисне для школи або громади існує у Стольному вже давно. Саме вона підштовхнула Сергія замислитися над тим, який внесок може зробити його випуск. Юнак зізнається: спочатку він думав не про лавки чи тренажери.

&amp;mdash; У нас немає Алеї пам&amp;rsquo;яті, подібної до тих, що вже є в інших селах громади. Тому мені хотілося зробити щось для вшанування загиблих земляків, &amp;mdash; розповідає він.

Так народилася ідея встановити меморіальні дошки на будівлі Стольненської школи. На думку хлопця, саме школа є одним із найважливіших місць у селі, а тому нагадування про полеглих захисників мало б бути тут особливо доречним. Однак реалізувати задум не вдалося. Сергій не приховує, що на початковому етапі зіткнувся з недовірою.

&amp;mdash; Я звертався до керівництва школи. Спочатку мені обіцяли підтримку, потім говорили, що немає відповідного місця для встановлення дощок. Особисто я вважаю, що за бажання таке місце можна було знайти. Можливо, просто не всі вірили, що я доведу цю справу до кінця, &amp;mdash; говорить випускник.

Для багатьох така невдача могла б стати приводом відмовитися від задуму. Але не для Сергія. Саме в той момент, коли перша ідея фактично зайшла в глухий кут, поруч знайшлася людина, яка не лише вислухала хлопця, а й допомогла подивитися на ситуацію по-іншому. Сергія підтримала колишня директорка Стольненської школи Олена Влайку. Вона не дала юнакові опустити руки після невдачі та запропонувала спрямувати енергію на інший проєкт, який також міг би принести користь громаді.

Саме з її подачі з&amp;rsquo;явилася ідея облаштування зони відпочинку з тренажерами і лавками. Для Сергія це стало своєрідним другим шансом реалізувати задум залишити після себе добру справу для рідного села. І цього разу він вирішив іти до кінця.

КОЛИ ПІДТРИМКИ МАЙЖЕ НЕМАЄ

Хлопець розповідає, що спочатку розраховував на колективну роботу. Адже логічно, щоб подарунок громаді став спільною справою всього випускного класу. Проте його ідея не викликала особливого ентузіазму серед однокласників.

&amp;mdash; Я думав, що ми будемо працювати разом. Але цього не сталося. Тому довелося брати відповідальність на себе, &amp;mdash; каже він.

Попри те, що більшість однокласників не долучилися до реалізації проєкту, зовсім самотнім Сергій себе не почував. Єдиною людиною з класу, яка від початку і до завершення підтримувала його, була Вероніка Сивенко. Дівчина не брала участі у роботах фізично та не допомагала фінансово, однак постійно залишалася поруч морально.

Поступово Сергій почав самостійно вирішувати всі питання, які виникали під час реалізації проєкту. Шукав людей, готових допомогти матеріалами чи коштами, продумував майбутній вигляд зони відпочинку, робив необхідні вимірювання, розробляв креслення та узгоджував організаційні моменти.

&amp;mdash; Я не міг просто стояти осторонь. Якщо вже взявся за справу, то потрібно було її довести до кінця, &amp;mdash; говорить він.

НАЙБІЛЬША ОПОРА &amp;mdash; РОДИНА

У той час, коли багато хто поставився до задуму скептично, поруч із Сергієм залишилися його батьки. Спочатку вони не втручалися і спостерігали за розвитком подій. Але коли зрозуміли, що син налаштований серйозно, почали допомагати.

&amp;mdash; Я дуже вдячний своїм батькам. Вони не стали мене відмовляти, хоча бачили, що далеко не всі підтримують мою ідею, &amp;mdash; говорить хлопець.

Згодом допомога стала не лише моральною. Батьки підтримували порадами, надавали транспорт, допомагали вирішувати організаційні питання. Сам Сергій з усмішкою додає, що чи не найбільшими витратами для родини став бензин, коли доводилося їздити до Мени за необхідними матеріалами чи комплектуючими.

ЗАМІСТЬ ДОЩОК &amp;mdash; ОСОБЛИВІ ТАБЛИЧКИ

Від ідеї вшанування загиблих земляків юнак так і не відмовився. Якщо меморіальні дошки не вдалося встановити на школі, то пам&amp;rsquo;ять про Героїв буде присутня в іншому місці. На лавках, розташованих у зоні відпочинку Графського парку, мають з&amp;rsquo;явитися спеціальні таблички. На них буде написано лише кілька слів: &amp;laquo;На цій лавці міг би сидіти&amp;hellip;&amp;raquo;
За словами Сергія, ця коротка фраза має змушувати людей замислитися про ціну, яку українці платять за свободу і мирне життя. Адже кожен із загиблих захисників міг би сьогодні гуляти парком, спілкуватися з друзями, проводити час із родиною. Але війна забрала цю можливість.

ЦІЛЬ ВИЗНАЧЕНА &amp;mdash; РЕЗУЛЬТАТ ОТРИМАНО

У процесі реалізації проєкту хлопець зіткнувся не лише з труднощами організаційного характеру. Він зізнається, що відчув зміну ставлення з боку частини однокласників.

&amp;mdash; Мені було прикро, що деякі люди почали ставитися до мене більш відсторонено. Я не розумію причин. Нікому не зробив нічого поганого, нікого не образив. Просто хотів реалізувати ідею, яка могла б бути корисною для всього села, &amp;mdash; каже Сергій.

Втім, образа не стала для нього причиною зупинитися. Навпаки, хлопець продовжив працювати над проєктом і довів його до завершення.

&amp;mdash; Я поставив перед собою ціль і досяг її, &amp;mdash; говорить він.

І саме ця фраза, мабуть, найкраще характеризує його ставлення до життя.

МЕДИЦИНА ЯК ПОКЛИКАННЯ

Попереду на Сергія чекає новий етап. Юнак уже давно визначився з майбутньою професією.

&amp;mdash; З дитинства мене приваблює медицина, особливо хірургія, &amp;mdash; розповідає він.

І цей вибір не випадковий. Ще з сьомого класу Сергій регулярно брав участь у предметних олімпіадах із біології. Саме цей предмет став одним із його улюблених завдяки вчительці та класній керівниці Олені Шаповаленко, яка зуміла зацікавити учня наукою про життя.

Щоб краще зрозуміти перспективи майбутнього навчання, хлопець уже побував в Івано-Франківську на дні відкритих дверей у медичному університеті, де планує продовжити освіту. Він добре усвідомлює, що шлях до професії лікаря буде непростим. Але після того, як у шістнадцять років вдалося реалізувати громадський проєкт практично самотужки, майбутні труднощі навряд чи зможуть його налякати.

ПРИКЛАД ДЛЯ ІНШИХ

Історія Сергія Стегна &amp;mdash; не лише про встановлені лавки чи тренажери. Це історія про ініціативу, відповідальність і небажання чекати, поки хтось інший зробить потрібну справу. У час, коли багато хто звик скаржитися на нестачу можливостей або перекладати відповідальність на інших, шістнадцятирічний випускник показав інший підхід: якщо бачиш проблему &amp;mdash; спробуй її вирішити.
Можливо, через кілька років Сергій стане лікарем і житиме далеко від рідного села. Але у Стольному вже залишиться нагадування про те, що зміни починаються з конкретних людей. І що навіть одна людина здатна зробити більше, ніж здається на перший погляд.

Джерело: газета &amp;laquo;Наше слово&amp;raquo;, Віталій Сергійко
]]></yandex:full-text>
      <enclosure url="https://www.gorod.cn.ua/image/news_small/2026/06/09_020315_6a27f59cd311d.jpg" type="image/jpeg" length="7144"/>
      <pubDate>Fri, 28 Aug 2009 10:11:59 +0300</pubDate>
      <author>Чернигов : городской портал GOROD.cn.ua</author>
    </item>
    <item>
      <title>Мысли вслух  (о жизни так сказать)</title>
      <link>https://www.gorod.cn.ua/blogs/jester_4317.html</link>
      <guid>https://www.gorod.cn.ua/blogs/jester_4317.html</guid>
      <category>Людям про людей</category>
      <yandex:genre>article</yandex:genre>
      <description><![CDATA[Прогуливаясь вдоль объездной, идя на ближайшую остановку в Масаны, невольно осматривая далекий мне район, глядя на закрытые магазины, на проезжающий 1 раз в час 35-маршрут, я стал задумываться над процессами, приводимыми ко всему этому.
И хоть на все ушло несколько секунд (мыслительный процесс в мозгу человека или как зарождается мысль), но попытаюсь расписать это в несколько минут.
Итак.
Почему закрыты многие магазины ?
Им не выгодно.
Почему ?
1- нет покупателя.
2- высокие налоги.
И как не странно, самым правильным ответом есть 2- высокие налоги. 
А проблемы могло бы и не быть
Почему 35-й так редко проезжает здесь?
1- мало автобусов
2- длинный маршрут
3- невыгодно иметь короткий маршрут, иначе останешься без зп. (если ездить по городу, ближе к центру, людей много, оборот денег большой, если за городом, то ничего не заработаешь, вот и приходиться и там и там бывать, хоть как-то за]]></description >
      <yandex:full-text><![CDATA[

Сергій Стегно

Шістнадцятирічний випускник Стольненської школи Сергій Стегно ще до завершення навчання довів, що вік не є перешкодою для змін. Поки більшість його ровесників будували плани на майбутнє, юнак узявся за справу, яка залишиться в рідному селі на довгі роки. Облаштування зони відпочинку, встановлення тренажерів, пошук спонсорів, розробка проєктів і навіть ідея вшанування загиблих земляків &amp;mdash; усе це стало частиною його особистої історії наполегливості та віри у власні сили.

ВИПУСКНИЙ РІК, ЯКИЙ ЗАПАМ&amp;rsquo;ЯТАЄТЬСЯ НАДОВГО

Ми поспілкувалися із Сергієм Стегном 27 травня &amp;mdash; у передостанній день його шкільної біографії. Уже за кілька днів для нього та ще тринадцятьох однокласників завершився важливий життєвий етап, що тривав одинадцять років.
Попереду вступна кампанія, нові міста, нові знайомства, студентське життя та дорослі рішення. Проте Сергій залишає школу не лише з високими оцінками та планами на майбутнє. Він залишає після себе конкретний результат, який можуть побачити й оцінити жителі Стольного.
Ті, хто знає юнака, характеризують його як наполегливого, амбітного та відповідального хлопця. Сам Сергій говорить про свої навчальні досягнення без зайвої скромності, але й без вихваляння.

&amp;mdash; Там усе в мене чітко, &amp;mdash; усміхається він, коли мова заходить про золоту медаль.

Втім, найкраще про характер хлопця говорять не оцінки, а його вчинки.&amp;nbsp;

ІДЕЯ, ЩО ПОЧИНАЛАСЯ З ПАМ&amp;rsquo;ЯТІ ПРО ГЕРОЇВ

Традиція залишати після себе щось корисне для школи або громади існує у Стольному вже давно. Саме вона підштовхнула Сергія замислитися над тим, який внесок може зробити його випуск. Юнак зізнається: спочатку він думав не про лавки чи тренажери.

&amp;mdash; У нас немає Алеї пам&amp;rsquo;яті, подібної до тих, що вже є в інших селах громади. Тому мені хотілося зробити щось для вшанування загиблих земляків, &amp;mdash; розповідає він.

Так народилася ідея встановити меморіальні дошки на будівлі Стольненської школи. На думку хлопця, саме школа є одним із найважливіших місць у селі, а тому нагадування про полеглих захисників мало б бути тут особливо доречним. Однак реалізувати задум не вдалося. Сергій не приховує, що на початковому етапі зіткнувся з недовірою.

&amp;mdash; Я звертався до керівництва школи. Спочатку мені обіцяли підтримку, потім говорили, що немає відповідного місця для встановлення дощок. Особисто я вважаю, що за бажання таке місце можна було знайти. Можливо, просто не всі вірили, що я доведу цю справу до кінця, &amp;mdash; говорить випускник.

Для багатьох така невдача могла б стати приводом відмовитися від задуму. Але не для Сергія. Саме в той момент, коли перша ідея фактично зайшла в глухий кут, поруч знайшлася людина, яка не лише вислухала хлопця, а й допомогла подивитися на ситуацію по-іншому. Сергія підтримала колишня директорка Стольненської школи Олена Влайку. Вона не дала юнакові опустити руки після невдачі та запропонувала спрямувати енергію на інший проєкт, який також міг би принести користь громаді.

Саме з її подачі з&amp;rsquo;явилася ідея облаштування зони відпочинку з тренажерами і лавками. Для Сергія це стало своєрідним другим шансом реалізувати задум залишити після себе добру справу для рідного села. І цього разу він вирішив іти до кінця.

КОЛИ ПІДТРИМКИ МАЙЖЕ НЕМАЄ

Хлопець розповідає, що спочатку розраховував на колективну роботу. Адже логічно, щоб подарунок громаді став спільною справою всього випускного класу. Проте його ідея не викликала особливого ентузіазму серед однокласників.

&amp;mdash; Я думав, що ми будемо працювати разом. Але цього не сталося. Тому довелося брати відповідальність на себе, &amp;mdash; каже він.

Попри те, що більшість однокласників не долучилися до реалізації проєкту, зовсім самотнім Сергій себе не почував. Єдиною людиною з класу, яка від початку і до завершення підтримувала його, була Вероніка Сивенко. Дівчина не брала участі у роботах фізично та не допомагала фінансово, однак постійно залишалася поруч морально.

Поступово Сергій почав самостійно вирішувати всі питання, які виникали під час реалізації проєкту. Шукав людей, готових допомогти матеріалами чи коштами, продумував майбутній вигляд зони відпочинку, робив необхідні вимірювання, розробляв креслення та узгоджував організаційні моменти.

&amp;mdash; Я не міг просто стояти осторонь. Якщо вже взявся за справу, то потрібно було її довести до кінця, &amp;mdash; говорить він.

НАЙБІЛЬША ОПОРА &amp;mdash; РОДИНА

У той час, коли багато хто поставився до задуму скептично, поруч із Сергієм залишилися його батьки. Спочатку вони не втручалися і спостерігали за розвитком подій. Але коли зрозуміли, що син налаштований серйозно, почали допомагати.

&amp;mdash; Я дуже вдячний своїм батькам. Вони не стали мене відмовляти, хоча бачили, що далеко не всі підтримують мою ідею, &amp;mdash; говорить хлопець.

Згодом допомога стала не лише моральною. Батьки підтримували порадами, надавали транспорт, допомагали вирішувати організаційні питання. Сам Сергій з усмішкою додає, що чи не найбільшими витратами для родини став бензин, коли доводилося їздити до Мени за необхідними матеріалами чи комплектуючими.

ЗАМІСТЬ ДОЩОК &amp;mdash; ОСОБЛИВІ ТАБЛИЧКИ

Від ідеї вшанування загиблих земляків юнак так і не відмовився. Якщо меморіальні дошки не вдалося встановити на школі, то пам&amp;rsquo;ять про Героїв буде присутня в іншому місці. На лавках, розташованих у зоні відпочинку Графського парку, мають з&amp;rsquo;явитися спеціальні таблички. На них буде написано лише кілька слів: &amp;laquo;На цій лавці міг би сидіти&amp;hellip;&amp;raquo;
За словами Сергія, ця коротка фраза має змушувати людей замислитися про ціну, яку українці платять за свободу і мирне життя. Адже кожен із загиблих захисників міг би сьогодні гуляти парком, спілкуватися з друзями, проводити час із родиною. Але війна забрала цю можливість.

ЦІЛЬ ВИЗНАЧЕНА &amp;mdash; РЕЗУЛЬТАТ ОТРИМАНО

У процесі реалізації проєкту хлопець зіткнувся не лише з труднощами організаційного характеру. Він зізнається, що відчув зміну ставлення з боку частини однокласників.

&amp;mdash; Мені було прикро, що деякі люди почали ставитися до мене більш відсторонено. Я не розумію причин. Нікому не зробив нічого поганого, нікого не образив. Просто хотів реалізувати ідею, яка могла б бути корисною для всього села, &amp;mdash; каже Сергій.

Втім, образа не стала для нього причиною зупинитися. Навпаки, хлопець продовжив працювати над проєктом і довів його до завершення.

&amp;mdash; Я поставив перед собою ціль і досяг її, &amp;mdash; говорить він.

І саме ця фраза, мабуть, найкраще характеризує його ставлення до життя.

МЕДИЦИНА ЯК ПОКЛИКАННЯ

Попереду на Сергія чекає новий етап. Юнак уже давно визначився з майбутньою професією.

&amp;mdash; З дитинства мене приваблює медицина, особливо хірургія, &amp;mdash; розповідає він.

І цей вибір не випадковий. Ще з сьомого класу Сергій регулярно брав участь у предметних олімпіадах із біології. Саме цей предмет став одним із його улюблених завдяки вчительці та класній керівниці Олені Шаповаленко, яка зуміла зацікавити учня наукою про життя.

Щоб краще зрозуміти перспективи майбутнього навчання, хлопець уже побував в Івано-Франківську на дні відкритих дверей у медичному університеті, де планує продовжити освіту. Він добре усвідомлює, що шлях до професії лікаря буде непростим. Але після того, як у шістнадцять років вдалося реалізувати громадський проєкт практично самотужки, майбутні труднощі навряд чи зможуть його налякати.

ПРИКЛАД ДЛЯ ІНШИХ

Історія Сергія Стегна &amp;mdash; не лише про встановлені лавки чи тренажери. Це історія про ініціативу, відповідальність і небажання чекати, поки хтось інший зробить потрібну справу. У час, коли багато хто звик скаржитися на нестачу можливостей або перекладати відповідальність на інших, шістнадцятирічний випускник показав інший підхід: якщо бачиш проблему &amp;mdash; спробуй її вирішити.
Можливо, через кілька років Сергій стане лікарем і житиме далеко від рідного села. Але у Стольному вже залишиться нагадування про те, що зміни починаються з конкретних людей. І що навіть одна людина здатна зробити більше, ніж здається на перший погляд.

Джерело: газета &amp;laquo;Наше слово&amp;raquo;, Віталій Сергійко
]]></yandex:full-text>
      <enclosure url="https://www.gorod.cn.ua/image/news_small/2026/06/09_020315_6a27f59cd311d.jpg" type="image/jpeg" length="7144"/>
      <pubDate>Sun, 23 Aug 2009 16:08:21 +0300</pubDate>
      <author>Чернигов : городской портал GOROD.cn.ua</author>
    </item>
  </channel>
</rss>