<?xml version="1.0" encoding="windows-1251"?>
<rss version="2.0"  xmlns:atom="http://www.w3.org/2005/Atom"  xmlns:yandex="http://news.yandex.ru">
  <channel>
    <title>Блог balbesна GOROD.cn.ua</title>
    <link>//www.gorod.cn.ua/</link>
    <description><![CDATA[//www.gorod.cn.ua/]]></description>
    <language>ru</language>
    <image>
      <url>//www.gorod.cn.ua/pics/logo.png</url>
      <link>//www.gorod.cn.ua/</link>
      <title>Чернигов : городской портал GOROD.cn.ua</title>
    </image>
    <item>
      <title>Как появляются мифы, или кто вы Иван Доценко</title>
      <link>https://www.gorod.cn.ua/blogs/balbes_13870.html</link>
      <guid>https://www.gorod.cn.ua/blogs/balbes_13870.html</guid>
      <category>Людям про людей</category>
      <yandex:genre>article</yandex:genre>
      <description><![CDATA[Фильм &quot;ТойХтоПройшовКрізьВогонь&quot; получил позитивные отзывы у черниговских журналистов. Его рекомендовали, как могли только рекомендовать. Говорят, кино, действительно, интересное получилось. Хорошая история, опять же очень патриотическая. Украинец, летчик, Герой Советского Союза бежал от кровавой гебни и женился на дочери вождя индейского племени, сам стал вождем. Во как. Почему бы и не гордиться, тем более, что, как утверждают авторы, фильм построен на реальных событиях. Все замечательно. Но, мне выросшему на произведениях Фенимора Купера, Майн Рида, Джека Лондона и други лучших друзьях индейцев не давал покоя вопрос, ну неужели можно так просто стать вождем племени, не будучи индейцем. 
Оказывается можно. Главное, чтоб побольше газетных публикаций было, ну такая как эта //kp.ua/daily/120609/183100/print.
Хотя, если хорошо погуглить, то можно наткнуться и на более вменяемые статьи. Например канадского журналиста и писателя. Там много букв, но заи]]></description >
      <yandex:full-text><![CDATA[

Півтора року тому в Прилуках з&amp;rsquo;явилася нова точка надії &amp;ndash; ветеранський осередок, народжений не за казенним циркуляром &amp;laquo;згори&amp;raquo;, а завдяки ініціативі прилуцьких ветеранів та громадських активістів. Його заснували Павло Красноок, очільник ГО &amp;laquo;Учасники АТО &amp;laquo;ЩИТ&amp;raquo;, та Вікторія Вольвич, керівниця ГО &amp;laquo;Генерація успіху&amp;raquo;. За цей порівняно короткий час ветеранський простір перетворився на кризовий центр, правозахисну фортецю та тиху гавань для сотень бійців та їхніх родин.

Коли ми говоримо про допомогу ветеранам, першою на думку спадає суха державна статистика: кількість відкритих &amp;laquo;ветеранських просторів&amp;raquo;, кабінетів чи залучених фахівців із супроводу. Але за цифрами у звітах завжди стоять живі люди. І часто саме тоді, коли офіційні механізми дають збій, у бій за ветерана вступають громадські організації, чий радіус дії давно переріс межі рідного міста. Про будні простору, юридичне пекло тилу та реабілітацію побратимів &amp;ndash; у нашій розмові з керівником ветеранського осередку Павлом Краснооком.

Географія довіри

Ветеранський осередок у Прилуках розвіяв міф про те, що регіональні організації спроможні допомагати лише &amp;laquo;своїм&amp;raquo; у межах кількох міських кварталів. Насправді сюди звертаються люди, керовані &amp;laquo;сарафанним радіо&amp;raquo; та відгуками тих, кому тут реально допомогли з реабілітацією чи повернули законні виплати.

&amp;laquo;Ми працюємо не лише з прилуцькими ветеранами, а й із захисниками з усієї Чернігівщини та інших областей&amp;raquo;, &amp;ndash; розповідає Павло Красноок.

Географія звернень вражає своєю масштабністю. Окрім найближчих сусідів &amp;ndash; Ічнянщини, Парафіївщини, Варвинщини, Срібнянщини, Ладанської та Малодівицької громад &amp;ndash; сюди регулярно звертаються бійці та їхні родичі з Житомирщини, Хмельниччини, Одеської області, Закарпаття тощо.

Чому людина з іншого кінця України шукає правової та людської підтримки в районному центрі на Чернігівщині? Відповідь проста: тут розмовляють мовою досвіду, а не інструкцій.

Специфіка &amp;laquo;парної роботи&amp;raquo;

Сьогодні держава активно впроваджує новий інститут &amp;ndash; фахівців із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб. Ідея правильна, але на практиці виникає серйозний ментальний і професійний виклик.

Більшість новопризначених координаторів, які прийшли працювати в державні структури чи органи місцевого самоврядування &amp;ndash; це колишні юристи, кадровики або соціальні працівники. Вони чудово знають діловодство, але ніколи безпосередньо не стикалися з учасниками бойових дій і не знають внутрішньої психологічної специфіки ветеранського середовища.

&amp;laquo;Вони часто не мають досвіду роботи з ветеранами, а ми маємо&amp;raquo;, &amp;ndash; пояснює керівник осередку.

На думку Павла Івановича, ефективно виконувати ці обов&amp;rsquo;язки можуть лише особи, які знають проблему зсередини: самі учасники бойових дій або члени сімей військовослужбовців (зокрема, родин загиблих чи померлих захисників). Тобто ті, хто розуміє проблеми ветеранів і здатні щиро співпереживати.

Унікальний вихід із цієї ситуації знайшли у Прилуках. Два державні фахівці із супроводу працюють безпосередньо в приміщенні місцевого ветеранського осередку (один із них &amp;ndash; сам учасник бойових дій). Саме тут народився ефективний формат взаємодії &amp;ndash; &amp;laquo;парна робота&amp;raquo;.

&amp;laquo;У нас вийшов дієвий симбіоз: коли міські фахівці стикаються зі складним, заплутаним питанням і не можуть знайти стовідсотково правильний алгоритм у своїх інструкціях, вони не відправляють людину геть. Вони просто перенаправляють її до нас. Ми постійно на зв&amp;rsquo;язку й готові підставити плече&amp;raquo;, &amp;ndash; каже Павло Красноок.

Комплекс допомоги: без грошей, але з душею

Прилуцький ветеранський осередок не є фінансовою установою &amp;ndash; живих грошей чи матеріальних грантів тут не видають. Проте спектр безоплатних послуг &amp;laquo;під ключ&amp;raquo; закриває базові потреби людини, що повернулася з війни:

&amp;bull; юридичний супровід (вторинна правова допомога, написання скарг, представництво в судах та експертних комісіях);
&amp;bull; соціальна адаптація (допомога в перекваліфікації, комунікація з роботодавцями, повернення в цивільне русло);
&amp;bull; психологічна підтримка (робота сімейних психологів із бійцями, їхніми дружинами, батьками та дітьми).

Найголовніша проблема психологічного сектору &amp;ndash; катастрофічний брак фахових військових психологів (кризовиків, які працюють безпосередньо з бойовою травмою). Вони в Україні на вагу золота, і знайти їх у районних центрах майже неможливо &amp;ndash; більшість зосереджена в обласних лікарнях або безпосередньо в лавах ЗСУ.

Тому осередок залучає досвідчених цивільних сімейних психологів. Вони виконують іншу, не менш важливу місію &amp;ndash; допомагають ветерану та його близьким заново навчитися чути одне одного, адже з війни повертається зовсім інша людина, і адаптація потрібна всій родині.

Юридичні жорна та глухий кут українських судів

Найскладніший, найвиснажливіший і зазвичай найбільш невдячний напрям роботи осередку &amp;ndash; це юридична боротьба з бюрократичною системою. Цей блок повністю тримається на плечах адвоката-волонтера.

На відміну від багатьох державних центрів безоплатної правової допомоги, які часто обмежуються лише первинними консультаціями (простіше кажучи, видають роздруковану довідку чи роз&amp;rsquo;яснюють статтю закону), у ветеранському просторі ветерана ведуть до фінального результату.

Кола пекла: МСЕК та &amp;laquo;експертні команди&amp;raquo;

Найчастіше хлопці звертаються з проблемами пенсійного забезпечення, проходження військово-лікарських комісій (ВЛК), затримки виплат під час демобілізації та несправедливим встановленням групи інвалідності.

Протягом 2023-2025 років нашим правозахисникам доводилося проходити з ветеранами всі кола бюрократичного пекла у суперечках із медико-соціальними експертними комісіями. Зміна вивіски на &amp;laquo;експертні команди&amp;raquo; суті справи поки що не змінила &amp;ndash; кругова порука лікарів виявилася міцнішою за реформи.

Типовий сценарій, який Павло Красноок називає &amp;laquo;класичним шляхетним знущанням&amp;raquo;, виглядає так. Боєць має важкі поранення, ампутації чи системні соматичні ушкодження, які за всіма критеріями чітко тягнуть на другу групу інвалідності. Проте комісія на місці вперто ставить третю (що суттєво зменшує фінансову допомогу та позбавляє багатьох пільг).

Адвокат пише обґрунтовану скаргу до вищого центрального органу (наприклад, до Дніпра). Звідти приходить розпорядження: направити ветерана на додаткове профільне обстеження в інший регіон &amp;ndash; скажімо, до Житомира. Людина з інвалідністю, часто на милицях чи візку, їде через пів країни, знову здає аналізи, робить МРТ, проходить консиліуми. Але експертна комісія на місці, керуючись корпоративною солідарністю, просто дублює попереднє рішення колег &amp;ndash; третя група.

Судовий парадокс

Коли всі адміністративні важелі вичерпано, єдиним виходом залишається суд. Але саме тут правова система України демонструє свій головний, майже абсурдний парадокс.

&amp;laquo;Знаєте, чим закінчуються такі суди? &amp;ndash; каже Павло Красноок. &amp;ndash; Формулюванням, яке майже неможливо перебити в апеляціях: &amp;laquo;Суд не має права кваліфікувати правильність рішення медичної експертної комісії&amp;raquo;.

Судді просто зазначають у постановах, що базова оцінка медичних діагнозів і встановлення ступеня втрати працездатності не входять до меж їхньої правової компетенції. Коло замикається. Людина залишається зі своєю третьою групою, попри очевидне каліцтво.

Павло Красноок наголошує: проблема не в самій державі як інституції та не в законах &amp;ndash; на папері норми виглядають цілком солідно й захищають права військових. Проблема полягає в конкретних посадових особах на місцях, які допускають порушення, та в системній круговій поруці, через яку ветерану самотужки довести свою правоту нереально.

Юридичний фронт для родин полонених та зниклих безвісти

Найважча, емоційно виснажлива категорія звернень стосується родин, які втратили зв&amp;rsquo;язок із рідними на фронті. Коли боєць зникає після штурму чи потрапляє в полон, родичі опиняються в жорстокому інформаційному вакуумі.

&amp;laquo;Люди приходять у стані повного розпачу, &amp;ndash; розповідає Павло Красноок. &amp;ndash; Вони не знають, як правильно юридично оформити й подати документи на розшук, як офіційно вийти на Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, як встановити робочий контакт із Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими. Ми беремо усе це на себе. Покроково виписуємо алгоритм дій, підключаємо власні ветеранські зв&amp;rsquo;язки та починаємо шукати хлопців разом із побратимами через закриті канали&amp;raquo;.
 
Допомога сім&amp;rsquo;ям загиблих героїв
 
Окремий пласт &amp;ndash; допомога сім&amp;rsquo;ям загиблих героїв. Осередок бере на себе весь паперовий супровід: від першочергового збору довідок та сповіщень (так званих &amp;laquo;двохсотих&amp;raquo; довідок) у військових частинах, які можуть перебувати в зоні бойових дій, до оформлення передбачених законом державних виплат родині.

Що цікаво, самі чинні учасники бойових дій за суто паперовою допомогою звертаються рідше &amp;ndash; молоді хлопці намагаються шукати відповіді в інтернеті або дзвонити волонтерам у Київ, наївно вважаючи, що &amp;laquo;якщо столична контора дозволить, то на місці все вирішиться&amp;raquo;.

Міжнародний позов проти рф та конфлікти в громадах

Діяльність осередку давно переросла межі Прилук. Нещодавно активістам довелося особисто виїжджати в одну із сусідніх громад, щоб урегулювати делікатний і гострий внутрішній конфлікт у родині загиблого бійця. Місцева влада та соціальні служби просто не знали, з якого боку підступитися до розв&amp;rsquo;язання спору, і лише авторитет ветеранів-фронтовиків дозволив посадити сторони за стіл переговорів і знайти компроміс.

Ба більше, прилуцькі правозахисники замахнулися на рівень міжнародного права. Один із найсвіжіших і найскладніших прецедентів осередку &amp;ndash; спроба висудити фінансову компенсацію за зруйноване майно безпосередньо з російської федерації через міжнародні інстанції.

&amp;laquo;Звичайні рядові юристи за таке навіть не беруться &amp;ndash; ніхто не знає процесуальних тонкощів, немає досвіду, &amp;ndash; пояснює Павло Красноок. &amp;ndash; Ми підключили фахову юристку, яка безкоштовно вивчала масиви документів. І процес пішов &amp;ndash; ми підготували, структурували й фактично вже подали позив до Міжнародного суду&amp;raquo;.

&amp;laquo;Ми працюємо за &amp;laquo;дякую&amp;raquo;

Павло Красноок, який очолює ветеранський рух на Прилуччині ще з 2015 року, відверто протиставляє волонтерську роботу офіційній державній системі соціального захисту.

&amp;laquo;До мене зверталися колеги з державних структур. Я дещо критично ставлюся до цієї велетенської державної машини, яка займається ветеранськими витратами й програмами. Вона ніби й працює, можливо, робить хороші речі, але все це &amp;ndash; за інструкціями, часто без душі, &amp;ndash; ділиться думками Павло Красноок. &amp;ndash; На мою думку, коли на цих посадах працюватимуть дотичні люди &amp;ndash; самі ветерани, члени родин УБД, волонтери &amp;ndash; тоді й ставлення до роботи та до самих ветеранів буде зовсім іншим. Ми в осередку працюємо за покликом серця, реально за &amp;laquo;дякую&amp;raquo;. Без зарплат і інструкцій&amp;raquo;.

І ця безкорисливість повертається до активістів неймовірним людським теплом. Керівник осередку згадує, як одна літня мати загиблого воїна, якій організація допомогла виграти паперову війну за виплати, розгублено запитувала: &amp;laquo;Синку, що я вам за це винна? Що я маю вам дати?&amp;raquo;

На що їй відповіли: &amp;laquo;Нічого ви не винні, навпаки &amp;ndash; це ми вам винні за вашого сина&amp;raquo;. Через місяць ця жінка прийшла до хабу й принесла 10 пачок кави та 20 пачок чаю: &amp;laquo;Оце, синочки, передайте хлопцям від мене на передову&amp;raquo;.

На такій солідарності все й тримається.

Географія закладів: де шукати справжню реабілітацію?

Коли папери оформлені, ветеран опиняється сам на сам із головним ворогом &amp;ndash; підірваним на фронті здоров&amp;rsquo;ям. Контузії, акубаротравми, розтрощені суглоби та хронічний біль вимагають якісного відновлення.

Але куди їхати бійцю, щоб отримати реальну допомогу, а не формальне перебування на лікарняному ліжку? Самотужки шукати заклади не доводиться, якщо поруч є ті, хто готовий підставити плече й скоординувати подальший шлях.

Прилуцький ветеранський осередок успішно співпрацює з ДНП &amp;laquo;Всеукраїнський лікувально-реабілітаційний центр &amp;laquo;Циблі&amp;raquo; (Київська область), а також тримає прямий контакт із відділенням реабілітації при Чернігівській обласній лікарні.

Творча розрада для дітей війни: синергія з &amp;laquo;Генерацією успіху&amp;raquo;

Близько 90% активістів, які у попередні роки вибудовували роботу ветеранської організації в різних напрямках, зараз або знову перебувають на фронті, або дістали важкі поранення й отримали інвалідність, або, на жаль, повернулися з війни &amp;laquo;на щиті&amp;raquo;. Ті 10%, що залишилися в тилу, змушені щодня ходити на основну роботу, щоб годувати власні сім&amp;rsquo;ї, а громадською діяльністю займаються у вільний час, якого катастрофічно бракує.

Попри кадровий голод, ветеранська організація знаходить надійних партнерів серед цивільних активістів. Однією з тих, хто підставив плече ветеранському руху, стала Вікторія Вольвич &amp;ndash; керівниця громадської організації &amp;laquo;Генерація успіху&amp;raquo;.

Пані Вікторія володіє важливим хистом &amp;ndash; вона чудово пише, вміє вдало комунікувати. Пані Вікторія взяла на себе делікатний і відповідальний напрям: через творчість дарувати психологічну розраду родинам загиблих, полонених та зниклих безвісти.

&amp;laquo;Вікторія дуже допомагає нам, зокрема з організацією дозвілля для найвразливіших. Щонеділі чи щосереди вона організовує майстер-класи для дітей наших загиблих побратимів, а також для малечі, чиї батьки зараз перебувають у полоні. Це арттерапія, яка допомагає дітям бодай на кілька годин відволіктися від важких думок&amp;raquo;, &amp;ndash; каже Павло Красноок.

Код довіри

Півтора року тому ветеранський осередок створювався як міська ініціатива, а сьогодні сюди звертаються з Одещини, Закарпаття та Житомирщини &amp;ndash; звертаються не за грошима, а за правдою та спокоєм.

Поки діти в тилу малюють на майстер-класах Вікторії Вольвич світ без війни, а адвокати-волонтери Павла Красноока розбивають стіни бюрократії, прилуцька &amp;laquo;точка надії&amp;raquo; продовжує жити.

Це місце, де ветерану не потрібно нічого доводити &amp;ndash; тут його біль розуміють без зайвих слів. Це тиха гавань, яка щодня витримує шторм тилової байдужості, нагадуючи кожному з нас: колишніх побратимів не буває. Свої завжди захищатимуть своїх &amp;ndash; до переможного кінця.

Джерело: газета &amp;laquo;Трудова слава&amp;raquo;, Олена Березкіна]]></yandex:full-text>
      <enclosure url="https://www.gorod.cn.ua/image/news_small/2026/06/12_023109_6a2bf48b0c895.jpg" type="image/jpeg" length="11136"/>
      <pubDate>Wed, 14 Mar 2012 11:03:30 +0200</pubDate>
      <author>Чернигов : городской портал GOROD.cn.ua</author>
    </item>
    <item>
      <title>Обережно, фальшивка, або Богу таки видніше...</title>
      <link>https://www.gorod.cn.ua/blogs/balbes_10319.html</link>
      <guid>https://www.gorod.cn.ua/blogs/balbes_10319.html</guid>
      <category>Людям про людей</category>
      <yandex:genre>article</yandex:genre>
      <description><![CDATA[
Провокації в мережі розтікаються  моментально, не застрахований  і цей ресурс. Поки японці ліквідовують наслідки стихії та аварії на АЕС, москальські провокації докотилися і до Чернігова. Так 17 березня з’явилася фальшивка //www.gorod.cn.ua/blogs/scummy_10276.html. 
Але Бог дійсно все бачить. Дуже швидко провокаційну маячню стосовно ставлення Японії до аварії на ЧАЕС в 1986 році, склепану на шовіністичному сайті російських військових інвалідів Русичи //www.rusichi.lact.ru/e/1221391-sergey-filonov-zagolovki-yaponskih-gazet-vo, елементарно викрили.
Про це можна почитати:
//drugoi.livejournal.com/3512856.html
//drugoi.livejournal.com/3514662.html#cutid1
//www.echo.msk.ru/blog/golovnin/758728-echo/]]></description >
      <yandex:full-text><![CDATA[

Півтора року тому в Прилуках з&amp;rsquo;явилася нова точка надії &amp;ndash; ветеранський осередок, народжений не за казенним циркуляром &amp;laquo;згори&amp;raquo;, а завдяки ініціативі прилуцьких ветеранів та громадських активістів. Його заснували Павло Красноок, очільник ГО &amp;laquo;Учасники АТО &amp;laquo;ЩИТ&amp;raquo;, та Вікторія Вольвич, керівниця ГО &amp;laquo;Генерація успіху&amp;raquo;. За цей порівняно короткий час ветеранський простір перетворився на кризовий центр, правозахисну фортецю та тиху гавань для сотень бійців та їхніх родин.

Коли ми говоримо про допомогу ветеранам, першою на думку спадає суха державна статистика: кількість відкритих &amp;laquo;ветеранських просторів&amp;raquo;, кабінетів чи залучених фахівців із супроводу. Але за цифрами у звітах завжди стоять живі люди. І часто саме тоді, коли офіційні механізми дають збій, у бій за ветерана вступають громадські організації, чий радіус дії давно переріс межі рідного міста. Про будні простору, юридичне пекло тилу та реабілітацію побратимів &amp;ndash; у нашій розмові з керівником ветеранського осередку Павлом Краснооком.

Географія довіри

Ветеранський осередок у Прилуках розвіяв міф про те, що регіональні організації спроможні допомагати лише &amp;laquo;своїм&amp;raquo; у межах кількох міських кварталів. Насправді сюди звертаються люди, керовані &amp;laquo;сарафанним радіо&amp;raquo; та відгуками тих, кому тут реально допомогли з реабілітацією чи повернули законні виплати.

&amp;laquo;Ми працюємо не лише з прилуцькими ветеранами, а й із захисниками з усієї Чернігівщини та інших областей&amp;raquo;, &amp;ndash; розповідає Павло Красноок.

Географія звернень вражає своєю масштабністю. Окрім найближчих сусідів &amp;ndash; Ічнянщини, Парафіївщини, Варвинщини, Срібнянщини, Ладанської та Малодівицької громад &amp;ndash; сюди регулярно звертаються бійці та їхні родичі з Житомирщини, Хмельниччини, Одеської області, Закарпаття тощо.

Чому людина з іншого кінця України шукає правової та людської підтримки в районному центрі на Чернігівщині? Відповідь проста: тут розмовляють мовою досвіду, а не інструкцій.

Специфіка &amp;laquo;парної роботи&amp;raquo;

Сьогодні держава активно впроваджує новий інститут &amp;ndash; фахівців із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб. Ідея правильна, але на практиці виникає серйозний ментальний і професійний виклик.

Більшість новопризначених координаторів, які прийшли працювати в державні структури чи органи місцевого самоврядування &amp;ndash; це колишні юристи, кадровики або соціальні працівники. Вони чудово знають діловодство, але ніколи безпосередньо не стикалися з учасниками бойових дій і не знають внутрішньої психологічної специфіки ветеранського середовища.

&amp;laquo;Вони часто не мають досвіду роботи з ветеранами, а ми маємо&amp;raquo;, &amp;ndash; пояснює керівник осередку.

На думку Павла Івановича, ефективно виконувати ці обов&amp;rsquo;язки можуть лише особи, які знають проблему зсередини: самі учасники бойових дій або члени сімей військовослужбовців (зокрема, родин загиблих чи померлих захисників). Тобто ті, хто розуміє проблеми ветеранів і здатні щиро співпереживати.

Унікальний вихід із цієї ситуації знайшли у Прилуках. Два державні фахівці із супроводу працюють безпосередньо в приміщенні місцевого ветеранського осередку (один із них &amp;ndash; сам учасник бойових дій). Саме тут народився ефективний формат взаємодії &amp;ndash; &amp;laquo;парна робота&amp;raquo;.

&amp;laquo;У нас вийшов дієвий симбіоз: коли міські фахівці стикаються зі складним, заплутаним питанням і не можуть знайти стовідсотково правильний алгоритм у своїх інструкціях, вони не відправляють людину геть. Вони просто перенаправляють її до нас. Ми постійно на зв&amp;rsquo;язку й готові підставити плече&amp;raquo;, &amp;ndash; каже Павло Красноок.

Комплекс допомоги: без грошей, але з душею

Прилуцький ветеранський осередок не є фінансовою установою &amp;ndash; живих грошей чи матеріальних грантів тут не видають. Проте спектр безоплатних послуг &amp;laquo;під ключ&amp;raquo; закриває базові потреби людини, що повернулася з війни:

&amp;bull; юридичний супровід (вторинна правова допомога, написання скарг, представництво в судах та експертних комісіях);
&amp;bull; соціальна адаптація (допомога в перекваліфікації, комунікація з роботодавцями, повернення в цивільне русло);
&amp;bull; психологічна підтримка (робота сімейних психологів із бійцями, їхніми дружинами, батьками та дітьми).

Найголовніша проблема психологічного сектору &amp;ndash; катастрофічний брак фахових військових психологів (кризовиків, які працюють безпосередньо з бойовою травмою). Вони в Україні на вагу золота, і знайти їх у районних центрах майже неможливо &amp;ndash; більшість зосереджена в обласних лікарнях або безпосередньо в лавах ЗСУ.

Тому осередок залучає досвідчених цивільних сімейних психологів. Вони виконують іншу, не менш важливу місію &amp;ndash; допомагають ветерану та його близьким заново навчитися чути одне одного, адже з війни повертається зовсім інша людина, і адаптація потрібна всій родині.

Юридичні жорна та глухий кут українських судів

Найскладніший, найвиснажливіший і зазвичай найбільш невдячний напрям роботи осередку &amp;ndash; це юридична боротьба з бюрократичною системою. Цей блок повністю тримається на плечах адвоката-волонтера.

На відміну від багатьох державних центрів безоплатної правової допомоги, які часто обмежуються лише первинними консультаціями (простіше кажучи, видають роздруковану довідку чи роз&amp;rsquo;яснюють статтю закону), у ветеранському просторі ветерана ведуть до фінального результату.

Кола пекла: МСЕК та &amp;laquo;експертні команди&amp;raquo;

Найчастіше хлопці звертаються з проблемами пенсійного забезпечення, проходження військово-лікарських комісій (ВЛК), затримки виплат під час демобілізації та несправедливим встановленням групи інвалідності.

Протягом 2023-2025 років нашим правозахисникам доводилося проходити з ветеранами всі кола бюрократичного пекла у суперечках із медико-соціальними експертними комісіями. Зміна вивіски на &amp;laquo;експертні команди&amp;raquo; суті справи поки що не змінила &amp;ndash; кругова порука лікарів виявилася міцнішою за реформи.

Типовий сценарій, який Павло Красноок називає &amp;laquo;класичним шляхетним знущанням&amp;raquo;, виглядає так. Боєць має важкі поранення, ампутації чи системні соматичні ушкодження, які за всіма критеріями чітко тягнуть на другу групу інвалідності. Проте комісія на місці вперто ставить третю (що суттєво зменшує фінансову допомогу та позбавляє багатьох пільг).

Адвокат пише обґрунтовану скаргу до вищого центрального органу (наприклад, до Дніпра). Звідти приходить розпорядження: направити ветерана на додаткове профільне обстеження в інший регіон &amp;ndash; скажімо, до Житомира. Людина з інвалідністю, часто на милицях чи візку, їде через пів країни, знову здає аналізи, робить МРТ, проходить консиліуми. Але експертна комісія на місці, керуючись корпоративною солідарністю, просто дублює попереднє рішення колег &amp;ndash; третя група.

Судовий парадокс

Коли всі адміністративні важелі вичерпано, єдиним виходом залишається суд. Але саме тут правова система України демонструє свій головний, майже абсурдний парадокс.

&amp;laquo;Знаєте, чим закінчуються такі суди? &amp;ndash; каже Павло Красноок. &amp;ndash; Формулюванням, яке майже неможливо перебити в апеляціях: &amp;laquo;Суд не має права кваліфікувати правильність рішення медичної експертної комісії&amp;raquo;.

Судді просто зазначають у постановах, що базова оцінка медичних діагнозів і встановлення ступеня втрати працездатності не входять до меж їхньої правової компетенції. Коло замикається. Людина залишається зі своєю третьою групою, попри очевидне каліцтво.

Павло Красноок наголошує: проблема не в самій державі як інституції та не в законах &amp;ndash; на папері норми виглядають цілком солідно й захищають права військових. Проблема полягає в конкретних посадових особах на місцях, які допускають порушення, та в системній круговій поруці, через яку ветерану самотужки довести свою правоту нереально.

Юридичний фронт для родин полонених та зниклих безвісти

Найважча, емоційно виснажлива категорія звернень стосується родин, які втратили зв&amp;rsquo;язок із рідними на фронті. Коли боєць зникає після штурму чи потрапляє в полон, родичі опиняються в жорстокому інформаційному вакуумі.

&amp;laquo;Люди приходять у стані повного розпачу, &amp;ndash; розповідає Павло Красноок. &amp;ndash; Вони не знають, як правильно юридично оформити й подати документи на розшук, як офіційно вийти на Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, як встановити робочий контакт із Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими. Ми беремо усе це на себе. Покроково виписуємо алгоритм дій, підключаємо власні ветеранські зв&amp;rsquo;язки та починаємо шукати хлопців разом із побратимами через закриті канали&amp;raquo;.
 
Допомога сім&amp;rsquo;ям загиблих героїв
 
Окремий пласт &amp;ndash; допомога сім&amp;rsquo;ям загиблих героїв. Осередок бере на себе весь паперовий супровід: від першочергового збору довідок та сповіщень (так званих &amp;laquo;двохсотих&amp;raquo; довідок) у військових частинах, які можуть перебувати в зоні бойових дій, до оформлення передбачених законом державних виплат родині.

Що цікаво, самі чинні учасники бойових дій за суто паперовою допомогою звертаються рідше &amp;ndash; молоді хлопці намагаються шукати відповіді в інтернеті або дзвонити волонтерам у Київ, наївно вважаючи, що &amp;laquo;якщо столична контора дозволить, то на місці все вирішиться&amp;raquo;.

Міжнародний позов проти рф та конфлікти в громадах

Діяльність осередку давно переросла межі Прилук. Нещодавно активістам довелося особисто виїжджати в одну із сусідніх громад, щоб урегулювати делікатний і гострий внутрішній конфлікт у родині загиблого бійця. Місцева влада та соціальні служби просто не знали, з якого боку підступитися до розв&amp;rsquo;язання спору, і лише авторитет ветеранів-фронтовиків дозволив посадити сторони за стіл переговорів і знайти компроміс.

Ба більше, прилуцькі правозахисники замахнулися на рівень міжнародного права. Один із найсвіжіших і найскладніших прецедентів осередку &amp;ndash; спроба висудити фінансову компенсацію за зруйноване майно безпосередньо з російської федерації через міжнародні інстанції.

&amp;laquo;Звичайні рядові юристи за таке навіть не беруться &amp;ndash; ніхто не знає процесуальних тонкощів, немає досвіду, &amp;ndash; пояснює Павло Красноок. &amp;ndash; Ми підключили фахову юристку, яка безкоштовно вивчала масиви документів. І процес пішов &amp;ndash; ми підготували, структурували й фактично вже подали позив до Міжнародного суду&amp;raquo;.

&amp;laquo;Ми працюємо за &amp;laquo;дякую&amp;raquo;

Павло Красноок, який очолює ветеранський рух на Прилуччині ще з 2015 року, відверто протиставляє волонтерську роботу офіційній державній системі соціального захисту.

&amp;laquo;До мене зверталися колеги з державних структур. Я дещо критично ставлюся до цієї велетенської державної машини, яка займається ветеранськими витратами й програмами. Вона ніби й працює, можливо, робить хороші речі, але все це &amp;ndash; за інструкціями, часто без душі, &amp;ndash; ділиться думками Павло Красноок. &amp;ndash; На мою думку, коли на цих посадах працюватимуть дотичні люди &amp;ndash; самі ветерани, члени родин УБД, волонтери &amp;ndash; тоді й ставлення до роботи та до самих ветеранів буде зовсім іншим. Ми в осередку працюємо за покликом серця, реально за &amp;laquo;дякую&amp;raquo;. Без зарплат і інструкцій&amp;raquo;.

І ця безкорисливість повертається до активістів неймовірним людським теплом. Керівник осередку згадує, як одна літня мати загиблого воїна, якій організація допомогла виграти паперову війну за виплати, розгублено запитувала: &amp;laquo;Синку, що я вам за це винна? Що я маю вам дати?&amp;raquo;

На що їй відповіли: &amp;laquo;Нічого ви не винні, навпаки &amp;ndash; це ми вам винні за вашого сина&amp;raquo;. Через місяць ця жінка прийшла до хабу й принесла 10 пачок кави та 20 пачок чаю: &amp;laquo;Оце, синочки, передайте хлопцям від мене на передову&amp;raquo;.

На такій солідарності все й тримається.

Географія закладів: де шукати справжню реабілітацію?

Коли папери оформлені, ветеран опиняється сам на сам із головним ворогом &amp;ndash; підірваним на фронті здоров&amp;rsquo;ям. Контузії, акубаротравми, розтрощені суглоби та хронічний біль вимагають якісного відновлення.

Але куди їхати бійцю, щоб отримати реальну допомогу, а не формальне перебування на лікарняному ліжку? Самотужки шукати заклади не доводиться, якщо поруч є ті, хто готовий підставити плече й скоординувати подальший шлях.

Прилуцький ветеранський осередок успішно співпрацює з ДНП &amp;laquo;Всеукраїнський лікувально-реабілітаційний центр &amp;laquo;Циблі&amp;raquo; (Київська область), а також тримає прямий контакт із відділенням реабілітації при Чернігівській обласній лікарні.

Творча розрада для дітей війни: синергія з &amp;laquo;Генерацією успіху&amp;raquo;

Близько 90% активістів, які у попередні роки вибудовували роботу ветеранської організації в різних напрямках, зараз або знову перебувають на фронті, або дістали важкі поранення й отримали інвалідність, або, на жаль, повернулися з війни &amp;laquo;на щиті&amp;raquo;. Ті 10%, що залишилися в тилу, змушені щодня ходити на основну роботу, щоб годувати власні сім&amp;rsquo;ї, а громадською діяльністю займаються у вільний час, якого катастрофічно бракує.

Попри кадровий голод, ветеранська організація знаходить надійних партнерів серед цивільних активістів. Однією з тих, хто підставив плече ветеранському руху, стала Вікторія Вольвич &amp;ndash; керівниця громадської організації &amp;laquo;Генерація успіху&amp;raquo;.

Пані Вікторія володіє важливим хистом &amp;ndash; вона чудово пише, вміє вдало комунікувати. Пані Вікторія взяла на себе делікатний і відповідальний напрям: через творчість дарувати психологічну розраду родинам загиблих, полонених та зниклих безвісти.

&amp;laquo;Вікторія дуже допомагає нам, зокрема з організацією дозвілля для найвразливіших. Щонеділі чи щосереди вона організовує майстер-класи для дітей наших загиблих побратимів, а також для малечі, чиї батьки зараз перебувають у полоні. Це арттерапія, яка допомагає дітям бодай на кілька годин відволіктися від важких думок&amp;raquo;, &amp;ndash; каже Павло Красноок.

Код довіри

Півтора року тому ветеранський осередок створювався як міська ініціатива, а сьогодні сюди звертаються з Одещини, Закарпаття та Житомирщини &amp;ndash; звертаються не за грошима, а за правдою та спокоєм.

Поки діти в тилу малюють на майстер-класах Вікторії Вольвич світ без війни, а адвокати-волонтери Павла Красноока розбивають стіни бюрократії, прилуцька &amp;laquo;точка надії&amp;raquo; продовжує жити.

Це місце, де ветерану не потрібно нічого доводити &amp;ndash; тут його біль розуміють без зайвих слів. Це тиха гавань, яка щодня витримує шторм тилової байдужості, нагадуючи кожному з нас: колишніх побратимів не буває. Свої завжди захищатимуть своїх &amp;ndash; до переможного кінця.

Джерело: газета &amp;laquo;Трудова слава&amp;raquo;, Олена Березкіна]]></yandex:full-text>
      <enclosure url="https://www.gorod.cn.ua/image/news_small/2026/06/12_023109_6a2bf48b0c895.jpg" type="image/jpeg" length="11136"/>
      <pubDate>Sun, 20 Mar 2011 22:29:11 +0200</pubDate>
      <author>Чернигов : городской портал GOROD.cn.ua</author>
    </item>
    <item>
      <title>Великой Победе посвящается </title>
      <link>https://www.gorod.cn.ua/blogs/balbes_3369.html</link>
      <guid>https://www.gorod.cn.ua/blogs/balbes_3369.html</guid>
      <category>Людям про людей</category>
      <yandex:genre>article</yandex:genre>
      <description><![CDATA[
Прощание славянки — русский патриотический марш композитора и дирижёра Василия Ивановича Агапкина. Был написан Агапкиным под влиянием начала Первой Балканской войны (1912—1913). Впервые был исполнен осенью 1912 года в Тамбове.
Мелодия марша сочетает в себе живительную веру в будущую победу и осознание горечи неминуемых потерь от грядущих сражений. В названии марша отражено одно из тяжелейших испытаний, которые возлагают все войны на женщин, — провожать своих мужчин на войну и верить в их возвращение.
Благодаря тому, что киевская фирма грамзаписи «Экстрафон» летом 1915 г. выпустила граммофонную пластинку с записью этого марша, он очень быстро набирал известность и популярность в России. Под эту музыку уходили полки на фронты Первой мировой войны. Очень быстро мелодия марша получила и всемирную известность: её стали исполнять военные оркестры в Болгарии, Германии], Австрии, Норвегии, Румынии, Франции, Швеции, Югос]]></description >
      <yandex:full-text><![CDATA[

Півтора року тому в Прилуках з&amp;rsquo;явилася нова точка надії &amp;ndash; ветеранський осередок, народжений не за казенним циркуляром &amp;laquo;згори&amp;raquo;, а завдяки ініціативі прилуцьких ветеранів та громадських активістів. Його заснували Павло Красноок, очільник ГО &amp;laquo;Учасники АТО &amp;laquo;ЩИТ&amp;raquo;, та Вікторія Вольвич, керівниця ГО &amp;laquo;Генерація успіху&amp;raquo;. За цей порівняно короткий час ветеранський простір перетворився на кризовий центр, правозахисну фортецю та тиху гавань для сотень бійців та їхніх родин.

Коли ми говоримо про допомогу ветеранам, першою на думку спадає суха державна статистика: кількість відкритих &amp;laquo;ветеранських просторів&amp;raquo;, кабінетів чи залучених фахівців із супроводу. Але за цифрами у звітах завжди стоять живі люди. І часто саме тоді, коли офіційні механізми дають збій, у бій за ветерана вступають громадські організації, чий радіус дії давно переріс межі рідного міста. Про будні простору, юридичне пекло тилу та реабілітацію побратимів &amp;ndash; у нашій розмові з керівником ветеранського осередку Павлом Краснооком.

Географія довіри

Ветеранський осередок у Прилуках розвіяв міф про те, що регіональні організації спроможні допомагати лише &amp;laquo;своїм&amp;raquo; у межах кількох міських кварталів. Насправді сюди звертаються люди, керовані &amp;laquo;сарафанним радіо&amp;raquo; та відгуками тих, кому тут реально допомогли з реабілітацією чи повернули законні виплати.

&amp;laquo;Ми працюємо не лише з прилуцькими ветеранами, а й із захисниками з усієї Чернігівщини та інших областей&amp;raquo;, &amp;ndash; розповідає Павло Красноок.

Географія звернень вражає своєю масштабністю. Окрім найближчих сусідів &amp;ndash; Ічнянщини, Парафіївщини, Варвинщини, Срібнянщини, Ладанської та Малодівицької громад &amp;ndash; сюди регулярно звертаються бійці та їхні родичі з Житомирщини, Хмельниччини, Одеської області, Закарпаття тощо.

Чому людина з іншого кінця України шукає правової та людської підтримки в районному центрі на Чернігівщині? Відповідь проста: тут розмовляють мовою досвіду, а не інструкцій.

Специфіка &amp;laquo;парної роботи&amp;raquo;

Сьогодні держава активно впроваджує новий інститут &amp;ndash; фахівців із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб. Ідея правильна, але на практиці виникає серйозний ментальний і професійний виклик.

Більшість новопризначених координаторів, які прийшли працювати в державні структури чи органи місцевого самоврядування &amp;ndash; це колишні юристи, кадровики або соціальні працівники. Вони чудово знають діловодство, але ніколи безпосередньо не стикалися з учасниками бойових дій і не знають внутрішньої психологічної специфіки ветеранського середовища.

&amp;laquo;Вони часто не мають досвіду роботи з ветеранами, а ми маємо&amp;raquo;, &amp;ndash; пояснює керівник осередку.

На думку Павла Івановича, ефективно виконувати ці обов&amp;rsquo;язки можуть лише особи, які знають проблему зсередини: самі учасники бойових дій або члени сімей військовослужбовців (зокрема, родин загиблих чи померлих захисників). Тобто ті, хто розуміє проблеми ветеранів і здатні щиро співпереживати.

Унікальний вихід із цієї ситуації знайшли у Прилуках. Два державні фахівці із супроводу працюють безпосередньо в приміщенні місцевого ветеранського осередку (один із них &amp;ndash; сам учасник бойових дій). Саме тут народився ефективний формат взаємодії &amp;ndash; &amp;laquo;парна робота&amp;raquo;.

&amp;laquo;У нас вийшов дієвий симбіоз: коли міські фахівці стикаються зі складним, заплутаним питанням і не можуть знайти стовідсотково правильний алгоритм у своїх інструкціях, вони не відправляють людину геть. Вони просто перенаправляють її до нас. Ми постійно на зв&amp;rsquo;язку й готові підставити плече&amp;raquo;, &amp;ndash; каже Павло Красноок.

Комплекс допомоги: без грошей, але з душею

Прилуцький ветеранський осередок не є фінансовою установою &amp;ndash; живих грошей чи матеріальних грантів тут не видають. Проте спектр безоплатних послуг &amp;laquo;під ключ&amp;raquo; закриває базові потреби людини, що повернулася з війни:

&amp;bull; юридичний супровід (вторинна правова допомога, написання скарг, представництво в судах та експертних комісіях);
&amp;bull; соціальна адаптація (допомога в перекваліфікації, комунікація з роботодавцями, повернення в цивільне русло);
&amp;bull; психологічна підтримка (робота сімейних психологів із бійцями, їхніми дружинами, батьками та дітьми).

Найголовніша проблема психологічного сектору &amp;ndash; катастрофічний брак фахових військових психологів (кризовиків, які працюють безпосередньо з бойовою травмою). Вони в Україні на вагу золота, і знайти їх у районних центрах майже неможливо &amp;ndash; більшість зосереджена в обласних лікарнях або безпосередньо в лавах ЗСУ.

Тому осередок залучає досвідчених цивільних сімейних психологів. Вони виконують іншу, не менш важливу місію &amp;ndash; допомагають ветерану та його близьким заново навчитися чути одне одного, адже з війни повертається зовсім інша людина, і адаптація потрібна всій родині.

Юридичні жорна та глухий кут українських судів

Найскладніший, найвиснажливіший і зазвичай найбільш невдячний напрям роботи осередку &amp;ndash; це юридична боротьба з бюрократичною системою. Цей блок повністю тримається на плечах адвоката-волонтера.

На відміну від багатьох державних центрів безоплатної правової допомоги, які часто обмежуються лише первинними консультаціями (простіше кажучи, видають роздруковану довідку чи роз&amp;rsquo;яснюють статтю закону), у ветеранському просторі ветерана ведуть до фінального результату.

Кола пекла: МСЕК та &amp;laquo;експертні команди&amp;raquo;

Найчастіше хлопці звертаються з проблемами пенсійного забезпечення, проходження військово-лікарських комісій (ВЛК), затримки виплат під час демобілізації та несправедливим встановленням групи інвалідності.

Протягом 2023-2025 років нашим правозахисникам доводилося проходити з ветеранами всі кола бюрократичного пекла у суперечках із медико-соціальними експертними комісіями. Зміна вивіски на &amp;laquo;експертні команди&amp;raquo; суті справи поки що не змінила &amp;ndash; кругова порука лікарів виявилася міцнішою за реформи.

Типовий сценарій, який Павло Красноок називає &amp;laquo;класичним шляхетним знущанням&amp;raquo;, виглядає так. Боєць має важкі поранення, ампутації чи системні соматичні ушкодження, які за всіма критеріями чітко тягнуть на другу групу інвалідності. Проте комісія на місці вперто ставить третю (що суттєво зменшує фінансову допомогу та позбавляє багатьох пільг).

Адвокат пише обґрунтовану скаргу до вищого центрального органу (наприклад, до Дніпра). Звідти приходить розпорядження: направити ветерана на додаткове профільне обстеження в інший регіон &amp;ndash; скажімо, до Житомира. Людина з інвалідністю, часто на милицях чи візку, їде через пів країни, знову здає аналізи, робить МРТ, проходить консиліуми. Але експертна комісія на місці, керуючись корпоративною солідарністю, просто дублює попереднє рішення колег &amp;ndash; третя група.

Судовий парадокс

Коли всі адміністративні важелі вичерпано, єдиним виходом залишається суд. Але саме тут правова система України демонструє свій головний, майже абсурдний парадокс.

&amp;laquo;Знаєте, чим закінчуються такі суди? &amp;ndash; каже Павло Красноок. &amp;ndash; Формулюванням, яке майже неможливо перебити в апеляціях: &amp;laquo;Суд не має права кваліфікувати правильність рішення медичної експертної комісії&amp;raquo;.

Судді просто зазначають у постановах, що базова оцінка медичних діагнозів і встановлення ступеня втрати працездатності не входять до меж їхньої правової компетенції. Коло замикається. Людина залишається зі своєю третьою групою, попри очевидне каліцтво.

Павло Красноок наголошує: проблема не в самій державі як інституції та не в законах &amp;ndash; на папері норми виглядають цілком солідно й захищають права військових. Проблема полягає в конкретних посадових особах на місцях, які допускають порушення, та в системній круговій поруці, через яку ветерану самотужки довести свою правоту нереально.

Юридичний фронт для родин полонених та зниклих безвісти

Найважча, емоційно виснажлива категорія звернень стосується родин, які втратили зв&amp;rsquo;язок із рідними на фронті. Коли боєць зникає після штурму чи потрапляє в полон, родичі опиняються в жорстокому інформаційному вакуумі.

&amp;laquo;Люди приходять у стані повного розпачу, &amp;ndash; розповідає Павло Красноок. &amp;ndash; Вони не знають, як правильно юридично оформити й подати документи на розшук, як офіційно вийти на Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, як встановити робочий контакт із Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими. Ми беремо усе це на себе. Покроково виписуємо алгоритм дій, підключаємо власні ветеранські зв&amp;rsquo;язки та починаємо шукати хлопців разом із побратимами через закриті канали&amp;raquo;.
 
Допомога сім&amp;rsquo;ям загиблих героїв
 
Окремий пласт &amp;ndash; допомога сім&amp;rsquo;ям загиблих героїв. Осередок бере на себе весь паперовий супровід: від першочергового збору довідок та сповіщень (так званих &amp;laquo;двохсотих&amp;raquo; довідок) у військових частинах, які можуть перебувати в зоні бойових дій, до оформлення передбачених законом державних виплат родині.

Що цікаво, самі чинні учасники бойових дій за суто паперовою допомогою звертаються рідше &amp;ndash; молоді хлопці намагаються шукати відповіді в інтернеті або дзвонити волонтерам у Київ, наївно вважаючи, що &amp;laquo;якщо столична контора дозволить, то на місці все вирішиться&amp;raquo;.

Міжнародний позов проти рф та конфлікти в громадах

Діяльність осередку давно переросла межі Прилук. Нещодавно активістам довелося особисто виїжджати в одну із сусідніх громад, щоб урегулювати делікатний і гострий внутрішній конфлікт у родині загиблого бійця. Місцева влада та соціальні служби просто не знали, з якого боку підступитися до розв&amp;rsquo;язання спору, і лише авторитет ветеранів-фронтовиків дозволив посадити сторони за стіл переговорів і знайти компроміс.

Ба більше, прилуцькі правозахисники замахнулися на рівень міжнародного права. Один із найсвіжіших і найскладніших прецедентів осередку &amp;ndash; спроба висудити фінансову компенсацію за зруйноване майно безпосередньо з російської федерації через міжнародні інстанції.

&amp;laquo;Звичайні рядові юристи за таке навіть не беруться &amp;ndash; ніхто не знає процесуальних тонкощів, немає досвіду, &amp;ndash; пояснює Павло Красноок. &amp;ndash; Ми підключили фахову юристку, яка безкоштовно вивчала масиви документів. І процес пішов &amp;ndash; ми підготували, структурували й фактично вже подали позив до Міжнародного суду&amp;raquo;.

&amp;laquo;Ми працюємо за &amp;laquo;дякую&amp;raquo;

Павло Красноок, який очолює ветеранський рух на Прилуччині ще з 2015 року, відверто протиставляє волонтерську роботу офіційній державній системі соціального захисту.

&amp;laquo;До мене зверталися колеги з державних структур. Я дещо критично ставлюся до цієї велетенської державної машини, яка займається ветеранськими витратами й програмами. Вона ніби й працює, можливо, робить хороші речі, але все це &amp;ndash; за інструкціями, часто без душі, &amp;ndash; ділиться думками Павло Красноок. &amp;ndash; На мою думку, коли на цих посадах працюватимуть дотичні люди &amp;ndash; самі ветерани, члени родин УБД, волонтери &amp;ndash; тоді й ставлення до роботи та до самих ветеранів буде зовсім іншим. Ми в осередку працюємо за покликом серця, реально за &amp;laquo;дякую&amp;raquo;. Без зарплат і інструкцій&amp;raquo;.

І ця безкорисливість повертається до активістів неймовірним людським теплом. Керівник осередку згадує, як одна літня мати загиблого воїна, якій організація допомогла виграти паперову війну за виплати, розгублено запитувала: &amp;laquo;Синку, що я вам за це винна? Що я маю вам дати?&amp;raquo;

На що їй відповіли: &amp;laquo;Нічого ви не винні, навпаки &amp;ndash; це ми вам винні за вашого сина&amp;raquo;. Через місяць ця жінка прийшла до хабу й принесла 10 пачок кави та 20 пачок чаю: &amp;laquo;Оце, синочки, передайте хлопцям від мене на передову&amp;raquo;.

На такій солідарності все й тримається.

Географія закладів: де шукати справжню реабілітацію?

Коли папери оформлені, ветеран опиняється сам на сам із головним ворогом &amp;ndash; підірваним на фронті здоров&amp;rsquo;ям. Контузії, акубаротравми, розтрощені суглоби та хронічний біль вимагають якісного відновлення.

Але куди їхати бійцю, щоб отримати реальну допомогу, а не формальне перебування на лікарняному ліжку? Самотужки шукати заклади не доводиться, якщо поруч є ті, хто готовий підставити плече й скоординувати подальший шлях.

Прилуцький ветеранський осередок успішно співпрацює з ДНП &amp;laquo;Всеукраїнський лікувально-реабілітаційний центр &amp;laquo;Циблі&amp;raquo; (Київська область), а також тримає прямий контакт із відділенням реабілітації при Чернігівській обласній лікарні.

Творча розрада для дітей війни: синергія з &amp;laquo;Генерацією успіху&amp;raquo;

Близько 90% активістів, які у попередні роки вибудовували роботу ветеранської організації в різних напрямках, зараз або знову перебувають на фронті, або дістали важкі поранення й отримали інвалідність, або, на жаль, повернулися з війни &amp;laquo;на щиті&amp;raquo;. Ті 10%, що залишилися в тилу, змушені щодня ходити на основну роботу, щоб годувати власні сім&amp;rsquo;ї, а громадською діяльністю займаються у вільний час, якого катастрофічно бракує.

Попри кадровий голод, ветеранська організація знаходить надійних партнерів серед цивільних активістів. Однією з тих, хто підставив плече ветеранському руху, стала Вікторія Вольвич &amp;ndash; керівниця громадської організації &amp;laquo;Генерація успіху&amp;raquo;.

Пані Вікторія володіє важливим хистом &amp;ndash; вона чудово пише, вміє вдало комунікувати. Пані Вікторія взяла на себе делікатний і відповідальний напрям: через творчість дарувати психологічну розраду родинам загиблих, полонених та зниклих безвісти.

&amp;laquo;Вікторія дуже допомагає нам, зокрема з організацією дозвілля для найвразливіших. Щонеділі чи щосереди вона організовує майстер-класи для дітей наших загиблих побратимів, а також для малечі, чиї батьки зараз перебувають у полоні. Це арттерапія, яка допомагає дітям бодай на кілька годин відволіктися від важких думок&amp;raquo;, &amp;ndash; каже Павло Красноок.

Код довіри

Півтора року тому ветеранський осередок створювався як міська ініціатива, а сьогодні сюди звертаються з Одещини, Закарпаття та Житомирщини &amp;ndash; звертаються не за грошима, а за правдою та спокоєм.

Поки діти в тилу малюють на майстер-класах Вікторії Вольвич світ без війни, а адвокати-волонтери Павла Красноока розбивають стіни бюрократії, прилуцька &amp;laquo;точка надії&amp;raquo; продовжує жити.

Це місце, де ветерану не потрібно нічого доводити &amp;ndash; тут його біль розуміють без зайвих слів. Це тиха гавань, яка щодня витримує шторм тилової байдужості, нагадуючи кожному з нас: колишніх побратимів не буває. Свої завжди захищатимуть своїх &amp;ndash; до переможного кінця.

Джерело: газета &amp;laquo;Трудова слава&amp;raquo;, Олена Березкіна]]></yandex:full-text>
      <enclosure url="https://www.gorod.cn.ua/image/news_small/2026/06/12_023109_6a2bf48b0c895.jpg" type="image/jpeg" length="11136"/>
      <pubDate>Tue, 5 May 2009 20:46:31 +0300</pubDate>
      <author>Чернигов : городской портал GOROD.cn.ua</author>
    </item>
    <item>
      <title>Больницу на Шерстянке таки закрыли</title>
      <link>https://www.gorod.cn.ua/blogs/balbes_2572.html</link>
      <guid>https://www.gorod.cn.ua/blogs/balbes_2572.html</guid>
      <category>Людям про людей</category>
      <yandex:genre>article</yandex:genre>
      <description><![CDATA[То, о чем так долго говорили свершилось. Появилась пока официально неподтвержденная информация о закрытии больницы на Шерсятнке. Руководство больницы   поставлено  перед фактом ОТФ и начгорздравотдела Бойко.Персонал уже предупрежден об реорганизации, и известно кого уволят, кого переведут в другие медучереждения. Очень бы хотелось чтобы опоненты из Магистрацкой опровергли или подтвердили эту информацию. Ни какой политики, админ, просто хочеться знать.  ]]></description >
      <yandex:full-text><![CDATA[

Півтора року тому в Прилуках з&amp;rsquo;явилася нова точка надії &amp;ndash; ветеранський осередок, народжений не за казенним циркуляром &amp;laquo;згори&amp;raquo;, а завдяки ініціативі прилуцьких ветеранів та громадських активістів. Його заснували Павло Красноок, очільник ГО &amp;laquo;Учасники АТО &amp;laquo;ЩИТ&amp;raquo;, та Вікторія Вольвич, керівниця ГО &amp;laquo;Генерація успіху&amp;raquo;. За цей порівняно короткий час ветеранський простір перетворився на кризовий центр, правозахисну фортецю та тиху гавань для сотень бійців та їхніх родин.

Коли ми говоримо про допомогу ветеранам, першою на думку спадає суха державна статистика: кількість відкритих &amp;laquo;ветеранських просторів&amp;raquo;, кабінетів чи залучених фахівців із супроводу. Але за цифрами у звітах завжди стоять живі люди. І часто саме тоді, коли офіційні механізми дають збій, у бій за ветерана вступають громадські організації, чий радіус дії давно переріс межі рідного міста. Про будні простору, юридичне пекло тилу та реабілітацію побратимів &amp;ndash; у нашій розмові з керівником ветеранського осередку Павлом Краснооком.

Географія довіри

Ветеранський осередок у Прилуках розвіяв міф про те, що регіональні організації спроможні допомагати лише &amp;laquo;своїм&amp;raquo; у межах кількох міських кварталів. Насправді сюди звертаються люди, керовані &amp;laquo;сарафанним радіо&amp;raquo; та відгуками тих, кому тут реально допомогли з реабілітацією чи повернули законні виплати.

&amp;laquo;Ми працюємо не лише з прилуцькими ветеранами, а й із захисниками з усієї Чернігівщини та інших областей&amp;raquo;, &amp;ndash; розповідає Павло Красноок.

Географія звернень вражає своєю масштабністю. Окрім найближчих сусідів &amp;ndash; Ічнянщини, Парафіївщини, Варвинщини, Срібнянщини, Ладанської та Малодівицької громад &amp;ndash; сюди регулярно звертаються бійці та їхні родичі з Житомирщини, Хмельниччини, Одеської області, Закарпаття тощо.

Чому людина з іншого кінця України шукає правової та людської підтримки в районному центрі на Чернігівщині? Відповідь проста: тут розмовляють мовою досвіду, а не інструкцій.

Специфіка &amp;laquo;парної роботи&amp;raquo;

Сьогодні держава активно впроваджує новий інститут &amp;ndash; фахівців із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб. Ідея правильна, але на практиці виникає серйозний ментальний і професійний виклик.

Більшість новопризначених координаторів, які прийшли працювати в державні структури чи органи місцевого самоврядування &amp;ndash; це колишні юристи, кадровики або соціальні працівники. Вони чудово знають діловодство, але ніколи безпосередньо не стикалися з учасниками бойових дій і не знають внутрішньої психологічної специфіки ветеранського середовища.

&amp;laquo;Вони часто не мають досвіду роботи з ветеранами, а ми маємо&amp;raquo;, &amp;ndash; пояснює керівник осередку.

На думку Павла Івановича, ефективно виконувати ці обов&amp;rsquo;язки можуть лише особи, які знають проблему зсередини: самі учасники бойових дій або члени сімей військовослужбовців (зокрема, родин загиблих чи померлих захисників). Тобто ті, хто розуміє проблеми ветеранів і здатні щиро співпереживати.

Унікальний вихід із цієї ситуації знайшли у Прилуках. Два державні фахівці із супроводу працюють безпосередньо в приміщенні місцевого ветеранського осередку (один із них &amp;ndash; сам учасник бойових дій). Саме тут народився ефективний формат взаємодії &amp;ndash; &amp;laquo;парна робота&amp;raquo;.

&amp;laquo;У нас вийшов дієвий симбіоз: коли міські фахівці стикаються зі складним, заплутаним питанням і не можуть знайти стовідсотково правильний алгоритм у своїх інструкціях, вони не відправляють людину геть. Вони просто перенаправляють її до нас. Ми постійно на зв&amp;rsquo;язку й готові підставити плече&amp;raquo;, &amp;ndash; каже Павло Красноок.

Комплекс допомоги: без грошей, але з душею

Прилуцький ветеранський осередок не є фінансовою установою &amp;ndash; живих грошей чи матеріальних грантів тут не видають. Проте спектр безоплатних послуг &amp;laquo;під ключ&amp;raquo; закриває базові потреби людини, що повернулася з війни:

&amp;bull; юридичний супровід (вторинна правова допомога, написання скарг, представництво в судах та експертних комісіях);
&amp;bull; соціальна адаптація (допомога в перекваліфікації, комунікація з роботодавцями, повернення в цивільне русло);
&amp;bull; психологічна підтримка (робота сімейних психологів із бійцями, їхніми дружинами, батьками та дітьми).

Найголовніша проблема психологічного сектору &amp;ndash; катастрофічний брак фахових військових психологів (кризовиків, які працюють безпосередньо з бойовою травмою). Вони в Україні на вагу золота, і знайти їх у районних центрах майже неможливо &amp;ndash; більшість зосереджена в обласних лікарнях або безпосередньо в лавах ЗСУ.

Тому осередок залучає досвідчених цивільних сімейних психологів. Вони виконують іншу, не менш важливу місію &amp;ndash; допомагають ветерану та його близьким заново навчитися чути одне одного, адже з війни повертається зовсім інша людина, і адаптація потрібна всій родині.

Юридичні жорна та глухий кут українських судів

Найскладніший, найвиснажливіший і зазвичай найбільш невдячний напрям роботи осередку &amp;ndash; це юридична боротьба з бюрократичною системою. Цей блок повністю тримається на плечах адвоката-волонтера.

На відміну від багатьох державних центрів безоплатної правової допомоги, які часто обмежуються лише первинними консультаціями (простіше кажучи, видають роздруковану довідку чи роз&amp;rsquo;яснюють статтю закону), у ветеранському просторі ветерана ведуть до фінального результату.

Кола пекла: МСЕК та &amp;laquo;експертні команди&amp;raquo;

Найчастіше хлопці звертаються з проблемами пенсійного забезпечення, проходження військово-лікарських комісій (ВЛК), затримки виплат під час демобілізації та несправедливим встановленням групи інвалідності.

Протягом 2023-2025 років нашим правозахисникам доводилося проходити з ветеранами всі кола бюрократичного пекла у суперечках із медико-соціальними експертними комісіями. Зміна вивіски на &amp;laquo;експертні команди&amp;raquo; суті справи поки що не змінила &amp;ndash; кругова порука лікарів виявилася міцнішою за реформи.

Типовий сценарій, який Павло Красноок називає &amp;laquo;класичним шляхетним знущанням&amp;raquo;, виглядає так. Боєць має важкі поранення, ампутації чи системні соматичні ушкодження, які за всіма критеріями чітко тягнуть на другу групу інвалідності. Проте комісія на місці вперто ставить третю (що суттєво зменшує фінансову допомогу та позбавляє багатьох пільг).

Адвокат пише обґрунтовану скаргу до вищого центрального органу (наприклад, до Дніпра). Звідти приходить розпорядження: направити ветерана на додаткове профільне обстеження в інший регіон &amp;ndash; скажімо, до Житомира. Людина з інвалідністю, часто на милицях чи візку, їде через пів країни, знову здає аналізи, робить МРТ, проходить консиліуми. Але експертна комісія на місці, керуючись корпоративною солідарністю, просто дублює попереднє рішення колег &amp;ndash; третя група.

Судовий парадокс

Коли всі адміністративні важелі вичерпано, єдиним виходом залишається суд. Але саме тут правова система України демонструє свій головний, майже абсурдний парадокс.

&amp;laquo;Знаєте, чим закінчуються такі суди? &amp;ndash; каже Павло Красноок. &amp;ndash; Формулюванням, яке майже неможливо перебити в апеляціях: &amp;laquo;Суд не має права кваліфікувати правильність рішення медичної експертної комісії&amp;raquo;.

Судді просто зазначають у постановах, що базова оцінка медичних діагнозів і встановлення ступеня втрати працездатності не входять до меж їхньої правової компетенції. Коло замикається. Людина залишається зі своєю третьою групою, попри очевидне каліцтво.

Павло Красноок наголошує: проблема не в самій державі як інституції та не в законах &amp;ndash; на папері норми виглядають цілком солідно й захищають права військових. Проблема полягає в конкретних посадових особах на місцях, які допускають порушення, та в системній круговій поруці, через яку ветерану самотужки довести свою правоту нереально.

Юридичний фронт для родин полонених та зниклих безвісти

Найважча, емоційно виснажлива категорія звернень стосується родин, які втратили зв&amp;rsquo;язок із рідними на фронті. Коли боєць зникає після штурму чи потрапляє в полон, родичі опиняються в жорстокому інформаційному вакуумі.

&amp;laquo;Люди приходять у стані повного розпачу, &amp;ndash; розповідає Павло Красноок. &amp;ndash; Вони не знають, як правильно юридично оформити й подати документи на розшук, як офіційно вийти на Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, як встановити робочий контакт із Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими. Ми беремо усе це на себе. Покроково виписуємо алгоритм дій, підключаємо власні ветеранські зв&amp;rsquo;язки та починаємо шукати хлопців разом із побратимами через закриті канали&amp;raquo;.
 
Допомога сім&amp;rsquo;ям загиблих героїв
 
Окремий пласт &amp;ndash; допомога сім&amp;rsquo;ям загиблих героїв. Осередок бере на себе весь паперовий супровід: від першочергового збору довідок та сповіщень (так званих &amp;laquo;двохсотих&amp;raquo; довідок) у військових частинах, які можуть перебувати в зоні бойових дій, до оформлення передбачених законом державних виплат родині.

Що цікаво, самі чинні учасники бойових дій за суто паперовою допомогою звертаються рідше &amp;ndash; молоді хлопці намагаються шукати відповіді в інтернеті або дзвонити волонтерам у Київ, наївно вважаючи, що &amp;laquo;якщо столична контора дозволить, то на місці все вирішиться&amp;raquo;.

Міжнародний позов проти рф та конфлікти в громадах

Діяльність осередку давно переросла межі Прилук. Нещодавно активістам довелося особисто виїжджати в одну із сусідніх громад, щоб урегулювати делікатний і гострий внутрішній конфлікт у родині загиблого бійця. Місцева влада та соціальні служби просто не знали, з якого боку підступитися до розв&amp;rsquo;язання спору, і лише авторитет ветеранів-фронтовиків дозволив посадити сторони за стіл переговорів і знайти компроміс.

Ба більше, прилуцькі правозахисники замахнулися на рівень міжнародного права. Один із найсвіжіших і найскладніших прецедентів осередку &amp;ndash; спроба висудити фінансову компенсацію за зруйноване майно безпосередньо з російської федерації через міжнародні інстанції.

&amp;laquo;Звичайні рядові юристи за таке навіть не беруться &amp;ndash; ніхто не знає процесуальних тонкощів, немає досвіду, &amp;ndash; пояснює Павло Красноок. &amp;ndash; Ми підключили фахову юристку, яка безкоштовно вивчала масиви документів. І процес пішов &amp;ndash; ми підготували, структурували й фактично вже подали позив до Міжнародного суду&amp;raquo;.

&amp;laquo;Ми працюємо за &amp;laquo;дякую&amp;raquo;

Павло Красноок, який очолює ветеранський рух на Прилуччині ще з 2015 року, відверто протиставляє волонтерську роботу офіційній державній системі соціального захисту.

&amp;laquo;До мене зверталися колеги з державних структур. Я дещо критично ставлюся до цієї велетенської державної машини, яка займається ветеранськими витратами й програмами. Вона ніби й працює, можливо, робить хороші речі, але все це &amp;ndash; за інструкціями, часто без душі, &amp;ndash; ділиться думками Павло Красноок. &amp;ndash; На мою думку, коли на цих посадах працюватимуть дотичні люди &amp;ndash; самі ветерани, члени родин УБД, волонтери &amp;ndash; тоді й ставлення до роботи та до самих ветеранів буде зовсім іншим. Ми в осередку працюємо за покликом серця, реально за &amp;laquo;дякую&amp;raquo;. Без зарплат і інструкцій&amp;raquo;.

І ця безкорисливість повертається до активістів неймовірним людським теплом. Керівник осередку згадує, як одна літня мати загиблого воїна, якій організація допомогла виграти паперову війну за виплати, розгублено запитувала: &amp;laquo;Синку, що я вам за це винна? Що я маю вам дати?&amp;raquo;

На що їй відповіли: &amp;laquo;Нічого ви не винні, навпаки &amp;ndash; це ми вам винні за вашого сина&amp;raquo;. Через місяць ця жінка прийшла до хабу й принесла 10 пачок кави та 20 пачок чаю: &amp;laquo;Оце, синочки, передайте хлопцям від мене на передову&amp;raquo;.

На такій солідарності все й тримається.

Географія закладів: де шукати справжню реабілітацію?

Коли папери оформлені, ветеран опиняється сам на сам із головним ворогом &amp;ndash; підірваним на фронті здоров&amp;rsquo;ям. Контузії, акубаротравми, розтрощені суглоби та хронічний біль вимагають якісного відновлення.

Але куди їхати бійцю, щоб отримати реальну допомогу, а не формальне перебування на лікарняному ліжку? Самотужки шукати заклади не доводиться, якщо поруч є ті, хто готовий підставити плече й скоординувати подальший шлях.

Прилуцький ветеранський осередок успішно співпрацює з ДНП &amp;laquo;Всеукраїнський лікувально-реабілітаційний центр &amp;laquo;Циблі&amp;raquo; (Київська область), а також тримає прямий контакт із відділенням реабілітації при Чернігівській обласній лікарні.

Творча розрада для дітей війни: синергія з &amp;laquo;Генерацією успіху&amp;raquo;

Близько 90% активістів, які у попередні роки вибудовували роботу ветеранської організації в різних напрямках, зараз або знову перебувають на фронті, або дістали важкі поранення й отримали інвалідність, або, на жаль, повернулися з війни &amp;laquo;на щиті&amp;raquo;. Ті 10%, що залишилися в тилу, змушені щодня ходити на основну роботу, щоб годувати власні сім&amp;rsquo;ї, а громадською діяльністю займаються у вільний час, якого катастрофічно бракує.

Попри кадровий голод, ветеранська організація знаходить надійних партнерів серед цивільних активістів. Однією з тих, хто підставив плече ветеранському руху, стала Вікторія Вольвич &amp;ndash; керівниця громадської організації &amp;laquo;Генерація успіху&amp;raquo;.

Пані Вікторія володіє важливим хистом &amp;ndash; вона чудово пише, вміє вдало комунікувати. Пані Вікторія взяла на себе делікатний і відповідальний напрям: через творчість дарувати психологічну розраду родинам загиблих, полонених та зниклих безвісти.

&amp;laquo;Вікторія дуже допомагає нам, зокрема з організацією дозвілля для найвразливіших. Щонеділі чи щосереди вона організовує майстер-класи для дітей наших загиблих побратимів, а також для малечі, чиї батьки зараз перебувають у полоні. Це арттерапія, яка допомагає дітям бодай на кілька годин відволіктися від важких думок&amp;raquo;, &amp;ndash; каже Павло Красноок.

Код довіри

Півтора року тому ветеранський осередок створювався як міська ініціатива, а сьогодні сюди звертаються з Одещини, Закарпаття та Житомирщини &amp;ndash; звертаються не за грошима, а за правдою та спокоєм.

Поки діти в тилу малюють на майстер-класах Вікторії Вольвич світ без війни, а адвокати-волонтери Павла Красноока розбивають стіни бюрократії, прилуцька &amp;laquo;точка надії&amp;raquo; продовжує жити.

Це місце, де ветерану не потрібно нічого доводити &amp;ndash; тут його біль розуміють без зайвих слів. Це тиха гавань, яка щодня витримує шторм тилової байдужості, нагадуючи кожному з нас: колишніх побратимів не буває. Свої завжди захищатимуть своїх &amp;ndash; до переможного кінця.

Джерело: газета &amp;laquo;Трудова слава&amp;raquo;, Олена Березкіна]]></yandex:full-text>
      <enclosure url="https://www.gorod.cn.ua/image/news_small/2026/06/12_023109_6a2bf48b0c895.jpg" type="image/jpeg" length="11136"/>
      <pubDate>Tue, 24 Feb 2009 19:22:16 +0200</pubDate>
      <author>Чернигов : городской портал GOROD.cn.ua</author>
    </item>
    <item>
      <title>Потерял мобильник</title>
      <link>https://www.gorod.cn.ua/blogs/balbes_2525.html</link>
      <guid>https://www.gorod.cn.ua/blogs/balbes_2525.html</guid>
      <category>Людям про людей</category>
      <yandex:genre>article</yandex:genre>
      <description><![CDATA[Не самый лучший день. 
Потерял или украли сразу оба мобильных телефона. И не так обидна потеря телефонов, сколько то, что это случилось в разгар рабочего дня и вся база телефонов в момент испарилась. А ее восстанавливать запаришся. Потеря высадила напрочь.Работа валится, все мысли крутятся только вокруг  потери. Засада, блин:( Пропало 2 Нокии, одна из них 6233
Теперь вот думаю, стоит ли идти писать заяву в милицию, все равно ведь искать не будут.
И еще ломать голову, какой лучше купить... 
Что б был с хорошей батарейкой, с камерой не меньше 2 мега пикселей, диктофоном мог служить модемом для ноута, и поддерживать паямять 2 гига, звук хороший был и все это недорого.]]></description >
      <yandex:full-text><![CDATA[

Півтора року тому в Прилуках з&amp;rsquo;явилася нова точка надії &amp;ndash; ветеранський осередок, народжений не за казенним циркуляром &amp;laquo;згори&amp;raquo;, а завдяки ініціативі прилуцьких ветеранів та громадських активістів. Його заснували Павло Красноок, очільник ГО &amp;laquo;Учасники АТО &amp;laquo;ЩИТ&amp;raquo;, та Вікторія Вольвич, керівниця ГО &amp;laquo;Генерація успіху&amp;raquo;. За цей порівняно короткий час ветеранський простір перетворився на кризовий центр, правозахисну фортецю та тиху гавань для сотень бійців та їхніх родин.

Коли ми говоримо про допомогу ветеранам, першою на думку спадає суха державна статистика: кількість відкритих &amp;laquo;ветеранських просторів&amp;raquo;, кабінетів чи залучених фахівців із супроводу. Але за цифрами у звітах завжди стоять живі люди. І часто саме тоді, коли офіційні механізми дають збій, у бій за ветерана вступають громадські організації, чий радіус дії давно переріс межі рідного міста. Про будні простору, юридичне пекло тилу та реабілітацію побратимів &amp;ndash; у нашій розмові з керівником ветеранського осередку Павлом Краснооком.

Географія довіри

Ветеранський осередок у Прилуках розвіяв міф про те, що регіональні організації спроможні допомагати лише &amp;laquo;своїм&amp;raquo; у межах кількох міських кварталів. Насправді сюди звертаються люди, керовані &amp;laquo;сарафанним радіо&amp;raquo; та відгуками тих, кому тут реально допомогли з реабілітацією чи повернули законні виплати.

&amp;laquo;Ми працюємо не лише з прилуцькими ветеранами, а й із захисниками з усієї Чернігівщини та інших областей&amp;raquo;, &amp;ndash; розповідає Павло Красноок.

Географія звернень вражає своєю масштабністю. Окрім найближчих сусідів &amp;ndash; Ічнянщини, Парафіївщини, Варвинщини, Срібнянщини, Ладанської та Малодівицької громад &amp;ndash; сюди регулярно звертаються бійці та їхні родичі з Житомирщини, Хмельниччини, Одеської області, Закарпаття тощо.

Чому людина з іншого кінця України шукає правової та людської підтримки в районному центрі на Чернігівщині? Відповідь проста: тут розмовляють мовою досвіду, а не інструкцій.

Специфіка &amp;laquo;парної роботи&amp;raquo;

Сьогодні держава активно впроваджує новий інститут &amp;ndash; фахівців із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб. Ідея правильна, але на практиці виникає серйозний ментальний і професійний виклик.

Більшість новопризначених координаторів, які прийшли працювати в державні структури чи органи місцевого самоврядування &amp;ndash; це колишні юристи, кадровики або соціальні працівники. Вони чудово знають діловодство, але ніколи безпосередньо не стикалися з учасниками бойових дій і не знають внутрішньої психологічної специфіки ветеранського середовища.

&amp;laquo;Вони часто не мають досвіду роботи з ветеранами, а ми маємо&amp;raquo;, &amp;ndash; пояснює керівник осередку.

На думку Павла Івановича, ефективно виконувати ці обов&amp;rsquo;язки можуть лише особи, які знають проблему зсередини: самі учасники бойових дій або члени сімей військовослужбовців (зокрема, родин загиблих чи померлих захисників). Тобто ті, хто розуміє проблеми ветеранів і здатні щиро співпереживати.

Унікальний вихід із цієї ситуації знайшли у Прилуках. Два державні фахівці із супроводу працюють безпосередньо в приміщенні місцевого ветеранського осередку (один із них &amp;ndash; сам учасник бойових дій). Саме тут народився ефективний формат взаємодії &amp;ndash; &amp;laquo;парна робота&amp;raquo;.

&amp;laquo;У нас вийшов дієвий симбіоз: коли міські фахівці стикаються зі складним, заплутаним питанням і не можуть знайти стовідсотково правильний алгоритм у своїх інструкціях, вони не відправляють людину геть. Вони просто перенаправляють її до нас. Ми постійно на зв&amp;rsquo;язку й готові підставити плече&amp;raquo;, &amp;ndash; каже Павло Красноок.

Комплекс допомоги: без грошей, але з душею

Прилуцький ветеранський осередок не є фінансовою установою &amp;ndash; живих грошей чи матеріальних грантів тут не видають. Проте спектр безоплатних послуг &amp;laquo;під ключ&amp;raquo; закриває базові потреби людини, що повернулася з війни:

&amp;bull; юридичний супровід (вторинна правова допомога, написання скарг, представництво в судах та експертних комісіях);
&amp;bull; соціальна адаптація (допомога в перекваліфікації, комунікація з роботодавцями, повернення в цивільне русло);
&amp;bull; психологічна підтримка (робота сімейних психологів із бійцями, їхніми дружинами, батьками та дітьми).

Найголовніша проблема психологічного сектору &amp;ndash; катастрофічний брак фахових військових психологів (кризовиків, які працюють безпосередньо з бойовою травмою). Вони в Україні на вагу золота, і знайти їх у районних центрах майже неможливо &amp;ndash; більшість зосереджена в обласних лікарнях або безпосередньо в лавах ЗСУ.

Тому осередок залучає досвідчених цивільних сімейних психологів. Вони виконують іншу, не менш важливу місію &amp;ndash; допомагають ветерану та його близьким заново навчитися чути одне одного, адже з війни повертається зовсім інша людина, і адаптація потрібна всій родині.

Юридичні жорна та глухий кут українських судів

Найскладніший, найвиснажливіший і зазвичай найбільш невдячний напрям роботи осередку &amp;ndash; це юридична боротьба з бюрократичною системою. Цей блок повністю тримається на плечах адвоката-волонтера.

На відміну від багатьох державних центрів безоплатної правової допомоги, які часто обмежуються лише первинними консультаціями (простіше кажучи, видають роздруковану довідку чи роз&amp;rsquo;яснюють статтю закону), у ветеранському просторі ветерана ведуть до фінального результату.

Кола пекла: МСЕК та &amp;laquo;експертні команди&amp;raquo;

Найчастіше хлопці звертаються з проблемами пенсійного забезпечення, проходження військово-лікарських комісій (ВЛК), затримки виплат під час демобілізації та несправедливим встановленням групи інвалідності.

Протягом 2023-2025 років нашим правозахисникам доводилося проходити з ветеранами всі кола бюрократичного пекла у суперечках із медико-соціальними експертними комісіями. Зміна вивіски на &amp;laquo;експертні команди&amp;raquo; суті справи поки що не змінила &amp;ndash; кругова порука лікарів виявилася міцнішою за реформи.

Типовий сценарій, який Павло Красноок називає &amp;laquo;класичним шляхетним знущанням&amp;raquo;, виглядає так. Боєць має важкі поранення, ампутації чи системні соматичні ушкодження, які за всіма критеріями чітко тягнуть на другу групу інвалідності. Проте комісія на місці вперто ставить третю (що суттєво зменшує фінансову допомогу та позбавляє багатьох пільг).

Адвокат пише обґрунтовану скаргу до вищого центрального органу (наприклад, до Дніпра). Звідти приходить розпорядження: направити ветерана на додаткове профільне обстеження в інший регіон &amp;ndash; скажімо, до Житомира. Людина з інвалідністю, часто на милицях чи візку, їде через пів країни, знову здає аналізи, робить МРТ, проходить консиліуми. Але експертна комісія на місці, керуючись корпоративною солідарністю, просто дублює попереднє рішення колег &amp;ndash; третя група.

Судовий парадокс

Коли всі адміністративні важелі вичерпано, єдиним виходом залишається суд. Але саме тут правова система України демонструє свій головний, майже абсурдний парадокс.

&amp;laquo;Знаєте, чим закінчуються такі суди? &amp;ndash; каже Павло Красноок. &amp;ndash; Формулюванням, яке майже неможливо перебити в апеляціях: &amp;laquo;Суд не має права кваліфікувати правильність рішення медичної експертної комісії&amp;raquo;.

Судді просто зазначають у постановах, що базова оцінка медичних діагнозів і встановлення ступеня втрати працездатності не входять до меж їхньої правової компетенції. Коло замикається. Людина залишається зі своєю третьою групою, попри очевидне каліцтво.

Павло Красноок наголошує: проблема не в самій державі як інституції та не в законах &amp;ndash; на папері норми виглядають цілком солідно й захищають права військових. Проблема полягає в конкретних посадових особах на місцях, які допускають порушення, та в системній круговій поруці, через яку ветерану самотужки довести свою правоту нереально.

Юридичний фронт для родин полонених та зниклих безвісти

Найважча, емоційно виснажлива категорія звернень стосується родин, які втратили зв&amp;rsquo;язок із рідними на фронті. Коли боєць зникає після штурму чи потрапляє в полон, родичі опиняються в жорстокому інформаційному вакуумі.

&amp;laquo;Люди приходять у стані повного розпачу, &amp;ndash; розповідає Павло Красноок. &amp;ndash; Вони не знають, як правильно юридично оформити й подати документи на розшук, як офіційно вийти на Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, як встановити робочий контакт із Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими. Ми беремо усе це на себе. Покроково виписуємо алгоритм дій, підключаємо власні ветеранські зв&amp;rsquo;язки та починаємо шукати хлопців разом із побратимами через закриті канали&amp;raquo;.
 
Допомога сім&amp;rsquo;ям загиблих героїв
 
Окремий пласт &amp;ndash; допомога сім&amp;rsquo;ям загиблих героїв. Осередок бере на себе весь паперовий супровід: від першочергового збору довідок та сповіщень (так званих &amp;laquo;двохсотих&amp;raquo; довідок) у військових частинах, які можуть перебувати в зоні бойових дій, до оформлення передбачених законом державних виплат родині.

Що цікаво, самі чинні учасники бойових дій за суто паперовою допомогою звертаються рідше &amp;ndash; молоді хлопці намагаються шукати відповіді в інтернеті або дзвонити волонтерам у Київ, наївно вважаючи, що &amp;laquo;якщо столична контора дозволить, то на місці все вирішиться&amp;raquo;.

Міжнародний позов проти рф та конфлікти в громадах

Діяльність осередку давно переросла межі Прилук. Нещодавно активістам довелося особисто виїжджати в одну із сусідніх громад, щоб урегулювати делікатний і гострий внутрішній конфлікт у родині загиблого бійця. Місцева влада та соціальні служби просто не знали, з якого боку підступитися до розв&amp;rsquo;язання спору, і лише авторитет ветеранів-фронтовиків дозволив посадити сторони за стіл переговорів і знайти компроміс.

Ба більше, прилуцькі правозахисники замахнулися на рівень міжнародного права. Один із найсвіжіших і найскладніших прецедентів осередку &amp;ndash; спроба висудити фінансову компенсацію за зруйноване майно безпосередньо з російської федерації через міжнародні інстанції.

&amp;laquo;Звичайні рядові юристи за таке навіть не беруться &amp;ndash; ніхто не знає процесуальних тонкощів, немає досвіду, &amp;ndash; пояснює Павло Красноок. &amp;ndash; Ми підключили фахову юристку, яка безкоштовно вивчала масиви документів. І процес пішов &amp;ndash; ми підготували, структурували й фактично вже подали позив до Міжнародного суду&amp;raquo;.

&amp;laquo;Ми працюємо за &amp;laquo;дякую&amp;raquo;

Павло Красноок, який очолює ветеранський рух на Прилуччині ще з 2015 року, відверто протиставляє волонтерську роботу офіційній державній системі соціального захисту.

&amp;laquo;До мене зверталися колеги з державних структур. Я дещо критично ставлюся до цієї велетенської державної машини, яка займається ветеранськими витратами й програмами. Вона ніби й працює, можливо, робить хороші речі, але все це &amp;ndash; за інструкціями, часто без душі, &amp;ndash; ділиться думками Павло Красноок. &amp;ndash; На мою думку, коли на цих посадах працюватимуть дотичні люди &amp;ndash; самі ветерани, члени родин УБД, волонтери &amp;ndash; тоді й ставлення до роботи та до самих ветеранів буде зовсім іншим. Ми в осередку працюємо за покликом серця, реально за &amp;laquo;дякую&amp;raquo;. Без зарплат і інструкцій&amp;raquo;.

І ця безкорисливість повертається до активістів неймовірним людським теплом. Керівник осередку згадує, як одна літня мати загиблого воїна, якій організація допомогла виграти паперову війну за виплати, розгублено запитувала: &amp;laquo;Синку, що я вам за це винна? Що я маю вам дати?&amp;raquo;

На що їй відповіли: &amp;laquo;Нічого ви не винні, навпаки &amp;ndash; це ми вам винні за вашого сина&amp;raquo;. Через місяць ця жінка прийшла до хабу й принесла 10 пачок кави та 20 пачок чаю: &amp;laquo;Оце, синочки, передайте хлопцям від мене на передову&amp;raquo;.

На такій солідарності все й тримається.

Географія закладів: де шукати справжню реабілітацію?

Коли папери оформлені, ветеран опиняється сам на сам із головним ворогом &amp;ndash; підірваним на фронті здоров&amp;rsquo;ям. Контузії, акубаротравми, розтрощені суглоби та хронічний біль вимагають якісного відновлення.

Але куди їхати бійцю, щоб отримати реальну допомогу, а не формальне перебування на лікарняному ліжку? Самотужки шукати заклади не доводиться, якщо поруч є ті, хто готовий підставити плече й скоординувати подальший шлях.

Прилуцький ветеранський осередок успішно співпрацює з ДНП &amp;laquo;Всеукраїнський лікувально-реабілітаційний центр &amp;laquo;Циблі&amp;raquo; (Київська область), а також тримає прямий контакт із відділенням реабілітації при Чернігівській обласній лікарні.

Творча розрада для дітей війни: синергія з &amp;laquo;Генерацією успіху&amp;raquo;

Близько 90% активістів, які у попередні роки вибудовували роботу ветеранської організації в різних напрямках, зараз або знову перебувають на фронті, або дістали важкі поранення й отримали інвалідність, або, на жаль, повернулися з війни &amp;laquo;на щиті&amp;raquo;. Ті 10%, що залишилися в тилу, змушені щодня ходити на основну роботу, щоб годувати власні сім&amp;rsquo;ї, а громадською діяльністю займаються у вільний час, якого катастрофічно бракує.

Попри кадровий голод, ветеранська організація знаходить надійних партнерів серед цивільних активістів. Однією з тих, хто підставив плече ветеранському руху, стала Вікторія Вольвич &amp;ndash; керівниця громадської організації &amp;laquo;Генерація успіху&amp;raquo;.

Пані Вікторія володіє важливим хистом &amp;ndash; вона чудово пише, вміє вдало комунікувати. Пані Вікторія взяла на себе делікатний і відповідальний напрям: через творчість дарувати психологічну розраду родинам загиблих, полонених та зниклих безвісти.

&amp;laquo;Вікторія дуже допомагає нам, зокрема з організацією дозвілля для найвразливіших. Щонеділі чи щосереди вона організовує майстер-класи для дітей наших загиблих побратимів, а також для малечі, чиї батьки зараз перебувають у полоні. Це арттерапія, яка допомагає дітям бодай на кілька годин відволіктися від важких думок&amp;raquo;, &amp;ndash; каже Павло Красноок.

Код довіри

Півтора року тому ветеранський осередок створювався як міська ініціатива, а сьогодні сюди звертаються з Одещини, Закарпаття та Житомирщини &amp;ndash; звертаються не за грошима, а за правдою та спокоєм.

Поки діти в тилу малюють на майстер-класах Вікторії Вольвич світ без війни, а адвокати-волонтери Павла Красноока розбивають стіни бюрократії, прилуцька &amp;laquo;точка надії&amp;raquo; продовжує жити.

Це місце, де ветерану не потрібно нічого доводити &amp;ndash; тут його біль розуміють без зайвих слів. Це тиха гавань, яка щодня витримує шторм тилової байдужості, нагадуючи кожному з нас: колишніх побратимів не буває. Свої завжди захищатимуть своїх &amp;ndash; до переможного кінця.

Джерело: газета &amp;laquo;Трудова слава&amp;raquo;, Олена Березкіна]]></yandex:full-text>
      <enclosure url="https://www.gorod.cn.ua/image/news_small/2026/06/12_023109_6a2bf48b0c895.jpg" type="image/jpeg" length="11136"/>
      <pubDate>Fri, 20 Feb 2009 15:10:16 +0200</pubDate>
      <author>Чернигов : городской портал GOROD.cn.ua</author>
    </item>
    <item>
      <title>Чернігів: Депутати підтвердили інформацію про намір закрити лікарню №4</title>
      <link>https://www.gorod.cn.ua/blogs/balbes_2466.html</link>
      <guid>https://www.gorod.cn.ua/blogs/balbes_2466.html</guid>
      <category>Людям про людей</category>
      <yandex:genre>article</yandex:genre>
      <description><![CDATA[За скороченням міської лікарні № 4 в Чернігові стоять «сірі кардинали від медицини», вважає депутат Чернігівської міської ради Володимир Вінниченко.
– Депутатський корпус міста зокрема, нашу фракцію, не може не турбувати ситуація, яка склалася із закриттям міської лікарні №4, – заявив кореспонденту «Високого Валу» депутат міської ради Володимир Вінниченко (фракція Партії Регіонів).
– Не зважаючи на оприлюднену в Інтернеті офіціальну позицію міськвиконкому про те, що нібито ніхто не збирається ліквідовувати лікарню, це не так. Її збираються ліквідовувати. Лікарню №4 збираються звести «на нуль», залишивши тільки поліклініку, яку підпорядкують міській лікарні №1. А вона підтримує це рішення, так, так як саме через неї її буде йти фінансування поліклініки. За цим усім стоять сірі кардинали від медицини, які відомі всьому місту. Площі, які звільняться після ліквідації лікарні, досить ласий шматок для того, х]]></description >
      <yandex:full-text><![CDATA[

Півтора року тому в Прилуках з&amp;rsquo;явилася нова точка надії &amp;ndash; ветеранський осередок, народжений не за казенним циркуляром &amp;laquo;згори&amp;raquo;, а завдяки ініціативі прилуцьких ветеранів та громадських активістів. Його заснували Павло Красноок, очільник ГО &amp;laquo;Учасники АТО &amp;laquo;ЩИТ&amp;raquo;, та Вікторія Вольвич, керівниця ГО &amp;laquo;Генерація успіху&amp;raquo;. За цей порівняно короткий час ветеранський простір перетворився на кризовий центр, правозахисну фортецю та тиху гавань для сотень бійців та їхніх родин.

Коли ми говоримо про допомогу ветеранам, першою на думку спадає суха державна статистика: кількість відкритих &amp;laquo;ветеранських просторів&amp;raquo;, кабінетів чи залучених фахівців із супроводу. Але за цифрами у звітах завжди стоять живі люди. І часто саме тоді, коли офіційні механізми дають збій, у бій за ветерана вступають громадські організації, чий радіус дії давно переріс межі рідного міста. Про будні простору, юридичне пекло тилу та реабілітацію побратимів &amp;ndash; у нашій розмові з керівником ветеранського осередку Павлом Краснооком.

Географія довіри

Ветеранський осередок у Прилуках розвіяв міф про те, що регіональні організації спроможні допомагати лише &amp;laquo;своїм&amp;raquo; у межах кількох міських кварталів. Насправді сюди звертаються люди, керовані &amp;laquo;сарафанним радіо&amp;raquo; та відгуками тих, кому тут реально допомогли з реабілітацією чи повернули законні виплати.

&amp;laquo;Ми працюємо не лише з прилуцькими ветеранами, а й із захисниками з усієї Чернігівщини та інших областей&amp;raquo;, &amp;ndash; розповідає Павло Красноок.

Географія звернень вражає своєю масштабністю. Окрім найближчих сусідів &amp;ndash; Ічнянщини, Парафіївщини, Варвинщини, Срібнянщини, Ладанської та Малодівицької громад &amp;ndash; сюди регулярно звертаються бійці та їхні родичі з Житомирщини, Хмельниччини, Одеської області, Закарпаття тощо.

Чому людина з іншого кінця України шукає правової та людської підтримки в районному центрі на Чернігівщині? Відповідь проста: тут розмовляють мовою досвіду, а не інструкцій.

Специфіка &amp;laquo;парної роботи&amp;raquo;

Сьогодні держава активно впроваджує новий інститут &amp;ndash; фахівців із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб. Ідея правильна, але на практиці виникає серйозний ментальний і професійний виклик.

Більшість новопризначених координаторів, які прийшли працювати в державні структури чи органи місцевого самоврядування &amp;ndash; це колишні юристи, кадровики або соціальні працівники. Вони чудово знають діловодство, але ніколи безпосередньо не стикалися з учасниками бойових дій і не знають внутрішньої психологічної специфіки ветеранського середовища.

&amp;laquo;Вони часто не мають досвіду роботи з ветеранами, а ми маємо&amp;raquo;, &amp;ndash; пояснює керівник осередку.

На думку Павла Івановича, ефективно виконувати ці обов&amp;rsquo;язки можуть лише особи, які знають проблему зсередини: самі учасники бойових дій або члени сімей військовослужбовців (зокрема, родин загиблих чи померлих захисників). Тобто ті, хто розуміє проблеми ветеранів і здатні щиро співпереживати.

Унікальний вихід із цієї ситуації знайшли у Прилуках. Два державні фахівці із супроводу працюють безпосередньо в приміщенні місцевого ветеранського осередку (один із них &amp;ndash; сам учасник бойових дій). Саме тут народився ефективний формат взаємодії &amp;ndash; &amp;laquo;парна робота&amp;raquo;.

&amp;laquo;У нас вийшов дієвий симбіоз: коли міські фахівці стикаються зі складним, заплутаним питанням і не можуть знайти стовідсотково правильний алгоритм у своїх інструкціях, вони не відправляють людину геть. Вони просто перенаправляють її до нас. Ми постійно на зв&amp;rsquo;язку й готові підставити плече&amp;raquo;, &amp;ndash; каже Павло Красноок.

Комплекс допомоги: без грошей, але з душею

Прилуцький ветеранський осередок не є фінансовою установою &amp;ndash; живих грошей чи матеріальних грантів тут не видають. Проте спектр безоплатних послуг &amp;laquo;під ключ&amp;raquo; закриває базові потреби людини, що повернулася з війни:

&amp;bull; юридичний супровід (вторинна правова допомога, написання скарг, представництво в судах та експертних комісіях);
&amp;bull; соціальна адаптація (допомога в перекваліфікації, комунікація з роботодавцями, повернення в цивільне русло);
&amp;bull; психологічна підтримка (робота сімейних психологів із бійцями, їхніми дружинами, батьками та дітьми).

Найголовніша проблема психологічного сектору &amp;ndash; катастрофічний брак фахових військових психологів (кризовиків, які працюють безпосередньо з бойовою травмою). Вони в Україні на вагу золота, і знайти їх у районних центрах майже неможливо &amp;ndash; більшість зосереджена в обласних лікарнях або безпосередньо в лавах ЗСУ.

Тому осередок залучає досвідчених цивільних сімейних психологів. Вони виконують іншу, не менш важливу місію &amp;ndash; допомагають ветерану та його близьким заново навчитися чути одне одного, адже з війни повертається зовсім інша людина, і адаптація потрібна всій родині.

Юридичні жорна та глухий кут українських судів

Найскладніший, найвиснажливіший і зазвичай найбільш невдячний напрям роботи осередку &amp;ndash; це юридична боротьба з бюрократичною системою. Цей блок повністю тримається на плечах адвоката-волонтера.

На відміну від багатьох державних центрів безоплатної правової допомоги, які часто обмежуються лише первинними консультаціями (простіше кажучи, видають роздруковану довідку чи роз&amp;rsquo;яснюють статтю закону), у ветеранському просторі ветерана ведуть до фінального результату.

Кола пекла: МСЕК та &amp;laquo;експертні команди&amp;raquo;

Найчастіше хлопці звертаються з проблемами пенсійного забезпечення, проходження військово-лікарських комісій (ВЛК), затримки виплат під час демобілізації та несправедливим встановленням групи інвалідності.

Протягом 2023-2025 років нашим правозахисникам доводилося проходити з ветеранами всі кола бюрократичного пекла у суперечках із медико-соціальними експертними комісіями. Зміна вивіски на &amp;laquo;експертні команди&amp;raquo; суті справи поки що не змінила &amp;ndash; кругова порука лікарів виявилася міцнішою за реформи.

Типовий сценарій, який Павло Красноок називає &amp;laquo;класичним шляхетним знущанням&amp;raquo;, виглядає так. Боєць має важкі поранення, ампутації чи системні соматичні ушкодження, які за всіма критеріями чітко тягнуть на другу групу інвалідності. Проте комісія на місці вперто ставить третю (що суттєво зменшує фінансову допомогу та позбавляє багатьох пільг).

Адвокат пише обґрунтовану скаргу до вищого центрального органу (наприклад, до Дніпра). Звідти приходить розпорядження: направити ветерана на додаткове профільне обстеження в інший регіон &amp;ndash; скажімо, до Житомира. Людина з інвалідністю, часто на милицях чи візку, їде через пів країни, знову здає аналізи, робить МРТ, проходить консиліуми. Але експертна комісія на місці, керуючись корпоративною солідарністю, просто дублює попереднє рішення колег &amp;ndash; третя група.

Судовий парадокс

Коли всі адміністративні важелі вичерпано, єдиним виходом залишається суд. Але саме тут правова система України демонструє свій головний, майже абсурдний парадокс.

&amp;laquo;Знаєте, чим закінчуються такі суди? &amp;ndash; каже Павло Красноок. &amp;ndash; Формулюванням, яке майже неможливо перебити в апеляціях: &amp;laquo;Суд не має права кваліфікувати правильність рішення медичної експертної комісії&amp;raquo;.

Судді просто зазначають у постановах, що базова оцінка медичних діагнозів і встановлення ступеня втрати працездатності не входять до меж їхньої правової компетенції. Коло замикається. Людина залишається зі своєю третьою групою, попри очевидне каліцтво.

Павло Красноок наголошує: проблема не в самій державі як інституції та не в законах &amp;ndash; на папері норми виглядають цілком солідно й захищають права військових. Проблема полягає в конкретних посадових особах на місцях, які допускають порушення, та в системній круговій поруці, через яку ветерану самотужки довести свою правоту нереально.

Юридичний фронт для родин полонених та зниклих безвісти

Найважча, емоційно виснажлива категорія звернень стосується родин, які втратили зв&amp;rsquo;язок із рідними на фронті. Коли боєць зникає після штурму чи потрапляє в полон, родичі опиняються в жорстокому інформаційному вакуумі.

&amp;laquo;Люди приходять у стані повного розпачу, &amp;ndash; розповідає Павло Красноок. &amp;ndash; Вони не знають, як правильно юридично оформити й подати документи на розшук, як офіційно вийти на Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, як встановити робочий контакт із Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими. Ми беремо усе це на себе. Покроково виписуємо алгоритм дій, підключаємо власні ветеранські зв&amp;rsquo;язки та починаємо шукати хлопців разом із побратимами через закриті канали&amp;raquo;.
 
Допомога сім&amp;rsquo;ям загиблих героїв
 
Окремий пласт &amp;ndash; допомога сім&amp;rsquo;ям загиблих героїв. Осередок бере на себе весь паперовий супровід: від першочергового збору довідок та сповіщень (так званих &amp;laquo;двохсотих&amp;raquo; довідок) у військових частинах, які можуть перебувати в зоні бойових дій, до оформлення передбачених законом державних виплат родині.

Що цікаво, самі чинні учасники бойових дій за суто паперовою допомогою звертаються рідше &amp;ndash; молоді хлопці намагаються шукати відповіді в інтернеті або дзвонити волонтерам у Київ, наївно вважаючи, що &amp;laquo;якщо столична контора дозволить, то на місці все вирішиться&amp;raquo;.

Міжнародний позов проти рф та конфлікти в громадах

Діяльність осередку давно переросла межі Прилук. Нещодавно активістам довелося особисто виїжджати в одну із сусідніх громад, щоб урегулювати делікатний і гострий внутрішній конфлікт у родині загиблого бійця. Місцева влада та соціальні служби просто не знали, з якого боку підступитися до розв&amp;rsquo;язання спору, і лише авторитет ветеранів-фронтовиків дозволив посадити сторони за стіл переговорів і знайти компроміс.

Ба більше, прилуцькі правозахисники замахнулися на рівень міжнародного права. Один із найсвіжіших і найскладніших прецедентів осередку &amp;ndash; спроба висудити фінансову компенсацію за зруйноване майно безпосередньо з російської федерації через міжнародні інстанції.

&amp;laquo;Звичайні рядові юристи за таке навіть не беруться &amp;ndash; ніхто не знає процесуальних тонкощів, немає досвіду, &amp;ndash; пояснює Павло Красноок. &amp;ndash; Ми підключили фахову юристку, яка безкоштовно вивчала масиви документів. І процес пішов &amp;ndash; ми підготували, структурували й фактично вже подали позив до Міжнародного суду&amp;raquo;.

&amp;laquo;Ми працюємо за &amp;laquo;дякую&amp;raquo;

Павло Красноок, який очолює ветеранський рух на Прилуччині ще з 2015 року, відверто протиставляє волонтерську роботу офіційній державній системі соціального захисту.

&amp;laquo;До мене зверталися колеги з державних структур. Я дещо критично ставлюся до цієї велетенської державної машини, яка займається ветеранськими витратами й програмами. Вона ніби й працює, можливо, робить хороші речі, але все це &amp;ndash; за інструкціями, часто без душі, &amp;ndash; ділиться думками Павло Красноок. &amp;ndash; На мою думку, коли на цих посадах працюватимуть дотичні люди &amp;ndash; самі ветерани, члени родин УБД, волонтери &amp;ndash; тоді й ставлення до роботи та до самих ветеранів буде зовсім іншим. Ми в осередку працюємо за покликом серця, реально за &amp;laquo;дякую&amp;raquo;. Без зарплат і інструкцій&amp;raquo;.

І ця безкорисливість повертається до активістів неймовірним людським теплом. Керівник осередку згадує, як одна літня мати загиблого воїна, якій організація допомогла виграти паперову війну за виплати, розгублено запитувала: &amp;laquo;Синку, що я вам за це винна? Що я маю вам дати?&amp;raquo;

На що їй відповіли: &amp;laquo;Нічого ви не винні, навпаки &amp;ndash; це ми вам винні за вашого сина&amp;raquo;. Через місяць ця жінка прийшла до хабу й принесла 10 пачок кави та 20 пачок чаю: &amp;laquo;Оце, синочки, передайте хлопцям від мене на передову&amp;raquo;.

На такій солідарності все й тримається.

Географія закладів: де шукати справжню реабілітацію?

Коли папери оформлені, ветеран опиняється сам на сам із головним ворогом &amp;ndash; підірваним на фронті здоров&amp;rsquo;ям. Контузії, акубаротравми, розтрощені суглоби та хронічний біль вимагають якісного відновлення.

Але куди їхати бійцю, щоб отримати реальну допомогу, а не формальне перебування на лікарняному ліжку? Самотужки шукати заклади не доводиться, якщо поруч є ті, хто готовий підставити плече й скоординувати подальший шлях.

Прилуцький ветеранський осередок успішно співпрацює з ДНП &amp;laquo;Всеукраїнський лікувально-реабілітаційний центр &amp;laquo;Циблі&amp;raquo; (Київська область), а також тримає прямий контакт із відділенням реабілітації при Чернігівській обласній лікарні.

Творча розрада для дітей війни: синергія з &amp;laquo;Генерацією успіху&amp;raquo;

Близько 90% активістів, які у попередні роки вибудовували роботу ветеранської організації в різних напрямках, зараз або знову перебувають на фронті, або дістали важкі поранення й отримали інвалідність, або, на жаль, повернулися з війни &amp;laquo;на щиті&amp;raquo;. Ті 10%, що залишилися в тилу, змушені щодня ходити на основну роботу, щоб годувати власні сім&amp;rsquo;ї, а громадською діяльністю займаються у вільний час, якого катастрофічно бракує.

Попри кадровий голод, ветеранська організація знаходить надійних партнерів серед цивільних активістів. Однією з тих, хто підставив плече ветеранському руху, стала Вікторія Вольвич &amp;ndash; керівниця громадської організації &amp;laquo;Генерація успіху&amp;raquo;.

Пані Вікторія володіє важливим хистом &amp;ndash; вона чудово пише, вміє вдало комунікувати. Пані Вікторія взяла на себе делікатний і відповідальний напрям: через творчість дарувати психологічну розраду родинам загиблих, полонених та зниклих безвісти.

&amp;laquo;Вікторія дуже допомагає нам, зокрема з організацією дозвілля для найвразливіших. Щонеділі чи щосереди вона організовує майстер-класи для дітей наших загиблих побратимів, а також для малечі, чиї батьки зараз перебувають у полоні. Це арттерапія, яка допомагає дітям бодай на кілька годин відволіктися від важких думок&amp;raquo;, &amp;ndash; каже Павло Красноок.

Код довіри

Півтора року тому ветеранський осередок створювався як міська ініціатива, а сьогодні сюди звертаються з Одещини, Закарпаття та Житомирщини &amp;ndash; звертаються не за грошима, а за правдою та спокоєм.

Поки діти в тилу малюють на майстер-класах Вікторії Вольвич світ без війни, а адвокати-волонтери Павла Красноока розбивають стіни бюрократії, прилуцька &amp;laquo;точка надії&amp;raquo; продовжує жити.

Це місце, де ветерану не потрібно нічого доводити &amp;ndash; тут його біль розуміють без зайвих слів. Це тиха гавань, яка щодня витримує шторм тилової байдужості, нагадуючи кожному з нас: колишніх побратимів не буває. Свої завжди захищатимуть своїх &amp;ndash; до переможного кінця.

Джерело: газета &amp;laquo;Трудова слава&amp;raquo;, Олена Березкіна]]></yandex:full-text>
      <enclosure url="https://www.gorod.cn.ua/image/news_small/2026/06/12_023109_6a2bf48b0c895.jpg" type="image/jpeg" length="11136"/>
      <pubDate>Fri, 13 Feb 2009 21:22:14 +0200</pubDate>
      <author>Чернигов : городской портал GOROD.cn.ua</author>
    </item>
    <item>
      <title>Влада в Чернігові почала економити, закриваючи лікарні</title>
      <link>https://www.gorod.cn.ua/blogs/balbes_2453.html</link>
      <guid>https://www.gorod.cn.ua/blogs/balbes_2453.html</guid>
      <category>Людям про людей</category>
      <yandex:genre>article</yandex:genre>
      <description><![CDATA[Влада в Чернігові почала економити, закриваючи лікарніСорок тисяч чернігівців можуть залишитися без медобслуговування. Замість поліклініки та лікарні для жителів Шерстянки коли-небудь відкриють хоспіс. Повідомляє ініціативна група жителів Шерстянки.
Сьогодні, 12 лютого в Чернігові у мікрорайоні Шерстянка відбулася акція проти закриття єдиної в районі міської поліклініки №4. 
Сьогодні о 10 годині ранку жителі району і медпрацівники відмовилися вислуховувати пояснення заступника міського голови Оксани Тунік-Фріз та начальника управління охорони здоров'я, які приїхали оголосити трудовому колективу вирішення мерії закрити поліклініку і лікарню у зв'язку з браком коштів у міському бюджеті. Чиновників, які заявили, що лікарня і поліклініка виконують план по хворим тільки на 75%, жителі найбільшого робочого району Чернігова (район виник як робоче селище при Чернігівському камвольно-суконному комбінаті) супроводжували криками «Ганьба». ]]></description >
      <yandex:full-text><![CDATA[

Півтора року тому в Прилуках з&amp;rsquo;явилася нова точка надії &amp;ndash; ветеранський осередок, народжений не за казенним циркуляром &amp;laquo;згори&amp;raquo;, а завдяки ініціативі прилуцьких ветеранів та громадських активістів. Його заснували Павло Красноок, очільник ГО &amp;laquo;Учасники АТО &amp;laquo;ЩИТ&amp;raquo;, та Вікторія Вольвич, керівниця ГО &amp;laquo;Генерація успіху&amp;raquo;. За цей порівняно короткий час ветеранський простір перетворився на кризовий центр, правозахисну фортецю та тиху гавань для сотень бійців та їхніх родин.

Коли ми говоримо про допомогу ветеранам, першою на думку спадає суха державна статистика: кількість відкритих &amp;laquo;ветеранських просторів&amp;raquo;, кабінетів чи залучених фахівців із супроводу. Але за цифрами у звітах завжди стоять живі люди. І часто саме тоді, коли офіційні механізми дають збій, у бій за ветерана вступають громадські організації, чий радіус дії давно переріс межі рідного міста. Про будні простору, юридичне пекло тилу та реабілітацію побратимів &amp;ndash; у нашій розмові з керівником ветеранського осередку Павлом Краснооком.

Географія довіри

Ветеранський осередок у Прилуках розвіяв міф про те, що регіональні організації спроможні допомагати лише &amp;laquo;своїм&amp;raquo; у межах кількох міських кварталів. Насправді сюди звертаються люди, керовані &amp;laquo;сарафанним радіо&amp;raquo; та відгуками тих, кому тут реально допомогли з реабілітацією чи повернули законні виплати.

&amp;laquo;Ми працюємо не лише з прилуцькими ветеранами, а й із захисниками з усієї Чернігівщини та інших областей&amp;raquo;, &amp;ndash; розповідає Павло Красноок.

Географія звернень вражає своєю масштабністю. Окрім найближчих сусідів &amp;ndash; Ічнянщини, Парафіївщини, Варвинщини, Срібнянщини, Ладанської та Малодівицької громад &amp;ndash; сюди регулярно звертаються бійці та їхні родичі з Житомирщини, Хмельниччини, Одеської області, Закарпаття тощо.

Чому людина з іншого кінця України шукає правової та людської підтримки в районному центрі на Чернігівщині? Відповідь проста: тут розмовляють мовою досвіду, а не інструкцій.

Специфіка &amp;laquo;парної роботи&amp;raquo;

Сьогодні держава активно впроваджує новий інститут &amp;ndash; фахівців із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб. Ідея правильна, але на практиці виникає серйозний ментальний і професійний виклик.

Більшість новопризначених координаторів, які прийшли працювати в державні структури чи органи місцевого самоврядування &amp;ndash; це колишні юристи, кадровики або соціальні працівники. Вони чудово знають діловодство, але ніколи безпосередньо не стикалися з учасниками бойових дій і не знають внутрішньої психологічної специфіки ветеранського середовища.

&amp;laquo;Вони часто не мають досвіду роботи з ветеранами, а ми маємо&amp;raquo;, &amp;ndash; пояснює керівник осередку.

На думку Павла Івановича, ефективно виконувати ці обов&amp;rsquo;язки можуть лише особи, які знають проблему зсередини: самі учасники бойових дій або члени сімей військовослужбовців (зокрема, родин загиблих чи померлих захисників). Тобто ті, хто розуміє проблеми ветеранів і здатні щиро співпереживати.

Унікальний вихід із цієї ситуації знайшли у Прилуках. Два державні фахівці із супроводу працюють безпосередньо в приміщенні місцевого ветеранського осередку (один із них &amp;ndash; сам учасник бойових дій). Саме тут народився ефективний формат взаємодії &amp;ndash; &amp;laquo;парна робота&amp;raquo;.

&amp;laquo;У нас вийшов дієвий симбіоз: коли міські фахівці стикаються зі складним, заплутаним питанням і не можуть знайти стовідсотково правильний алгоритм у своїх інструкціях, вони не відправляють людину геть. Вони просто перенаправляють її до нас. Ми постійно на зв&amp;rsquo;язку й готові підставити плече&amp;raquo;, &amp;ndash; каже Павло Красноок.

Комплекс допомоги: без грошей, але з душею

Прилуцький ветеранський осередок не є фінансовою установою &amp;ndash; живих грошей чи матеріальних грантів тут не видають. Проте спектр безоплатних послуг &amp;laquo;під ключ&amp;raquo; закриває базові потреби людини, що повернулася з війни:

&amp;bull; юридичний супровід (вторинна правова допомога, написання скарг, представництво в судах та експертних комісіях);
&amp;bull; соціальна адаптація (допомога в перекваліфікації, комунікація з роботодавцями, повернення в цивільне русло);
&amp;bull; психологічна підтримка (робота сімейних психологів із бійцями, їхніми дружинами, батьками та дітьми).

Найголовніша проблема психологічного сектору &amp;ndash; катастрофічний брак фахових військових психологів (кризовиків, які працюють безпосередньо з бойовою травмою). Вони в Україні на вагу золота, і знайти їх у районних центрах майже неможливо &amp;ndash; більшість зосереджена в обласних лікарнях або безпосередньо в лавах ЗСУ.

Тому осередок залучає досвідчених цивільних сімейних психологів. Вони виконують іншу, не менш важливу місію &amp;ndash; допомагають ветерану та його близьким заново навчитися чути одне одного, адже з війни повертається зовсім інша людина, і адаптація потрібна всій родині.

Юридичні жорна та глухий кут українських судів

Найскладніший, найвиснажливіший і зазвичай найбільш невдячний напрям роботи осередку &amp;ndash; це юридична боротьба з бюрократичною системою. Цей блок повністю тримається на плечах адвоката-волонтера.

На відміну від багатьох державних центрів безоплатної правової допомоги, які часто обмежуються лише первинними консультаціями (простіше кажучи, видають роздруковану довідку чи роз&amp;rsquo;яснюють статтю закону), у ветеранському просторі ветерана ведуть до фінального результату.

Кола пекла: МСЕК та &amp;laquo;експертні команди&amp;raquo;

Найчастіше хлопці звертаються з проблемами пенсійного забезпечення, проходження військово-лікарських комісій (ВЛК), затримки виплат під час демобілізації та несправедливим встановленням групи інвалідності.

Протягом 2023-2025 років нашим правозахисникам доводилося проходити з ветеранами всі кола бюрократичного пекла у суперечках із медико-соціальними експертними комісіями. Зміна вивіски на &amp;laquo;експертні команди&amp;raquo; суті справи поки що не змінила &amp;ndash; кругова порука лікарів виявилася міцнішою за реформи.

Типовий сценарій, який Павло Красноок називає &amp;laquo;класичним шляхетним знущанням&amp;raquo;, виглядає так. Боєць має важкі поранення, ампутації чи системні соматичні ушкодження, які за всіма критеріями чітко тягнуть на другу групу інвалідності. Проте комісія на місці вперто ставить третю (що суттєво зменшує фінансову допомогу та позбавляє багатьох пільг).

Адвокат пише обґрунтовану скаргу до вищого центрального органу (наприклад, до Дніпра). Звідти приходить розпорядження: направити ветерана на додаткове профільне обстеження в інший регіон &amp;ndash; скажімо, до Житомира. Людина з інвалідністю, часто на милицях чи візку, їде через пів країни, знову здає аналізи, робить МРТ, проходить консиліуми. Але експертна комісія на місці, керуючись корпоративною солідарністю, просто дублює попереднє рішення колег &amp;ndash; третя група.

Судовий парадокс

Коли всі адміністративні важелі вичерпано, єдиним виходом залишається суд. Але саме тут правова система України демонструє свій головний, майже абсурдний парадокс.

&amp;laquo;Знаєте, чим закінчуються такі суди? &amp;ndash; каже Павло Красноок. &amp;ndash; Формулюванням, яке майже неможливо перебити в апеляціях: &amp;laquo;Суд не має права кваліфікувати правильність рішення медичної експертної комісії&amp;raquo;.

Судді просто зазначають у постановах, що базова оцінка медичних діагнозів і встановлення ступеня втрати працездатності не входять до меж їхньої правової компетенції. Коло замикається. Людина залишається зі своєю третьою групою, попри очевидне каліцтво.

Павло Красноок наголошує: проблема не в самій державі як інституції та не в законах &amp;ndash; на папері норми виглядають цілком солідно й захищають права військових. Проблема полягає в конкретних посадових особах на місцях, які допускають порушення, та в системній круговій поруці, через яку ветерану самотужки довести свою правоту нереально.

Юридичний фронт для родин полонених та зниклих безвісти

Найважча, емоційно виснажлива категорія звернень стосується родин, які втратили зв&amp;rsquo;язок із рідними на фронті. Коли боєць зникає після штурму чи потрапляє в полон, родичі опиняються в жорстокому інформаційному вакуумі.

&amp;laquo;Люди приходять у стані повного розпачу, &amp;ndash; розповідає Павло Красноок. &amp;ndash; Вони не знають, як правильно юридично оформити й подати документи на розшук, як офіційно вийти на Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, як встановити робочий контакт із Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими. Ми беремо усе це на себе. Покроково виписуємо алгоритм дій, підключаємо власні ветеранські зв&amp;rsquo;язки та починаємо шукати хлопців разом із побратимами через закриті канали&amp;raquo;.
 
Допомога сім&amp;rsquo;ям загиблих героїв
 
Окремий пласт &amp;ndash; допомога сім&amp;rsquo;ям загиблих героїв. Осередок бере на себе весь паперовий супровід: від першочергового збору довідок та сповіщень (так званих &amp;laquo;двохсотих&amp;raquo; довідок) у військових частинах, які можуть перебувати в зоні бойових дій, до оформлення передбачених законом державних виплат родині.

Що цікаво, самі чинні учасники бойових дій за суто паперовою допомогою звертаються рідше &amp;ndash; молоді хлопці намагаються шукати відповіді в інтернеті або дзвонити волонтерам у Київ, наївно вважаючи, що &amp;laquo;якщо столична контора дозволить, то на місці все вирішиться&amp;raquo;.

Міжнародний позов проти рф та конфлікти в громадах

Діяльність осередку давно переросла межі Прилук. Нещодавно активістам довелося особисто виїжджати в одну із сусідніх громад, щоб урегулювати делікатний і гострий внутрішній конфлікт у родині загиблого бійця. Місцева влада та соціальні служби просто не знали, з якого боку підступитися до розв&amp;rsquo;язання спору, і лише авторитет ветеранів-фронтовиків дозволив посадити сторони за стіл переговорів і знайти компроміс.

Ба більше, прилуцькі правозахисники замахнулися на рівень міжнародного права. Один із найсвіжіших і найскладніших прецедентів осередку &amp;ndash; спроба висудити фінансову компенсацію за зруйноване майно безпосередньо з російської федерації через міжнародні інстанції.

&amp;laquo;Звичайні рядові юристи за таке навіть не беруться &amp;ndash; ніхто не знає процесуальних тонкощів, немає досвіду, &amp;ndash; пояснює Павло Красноок. &amp;ndash; Ми підключили фахову юристку, яка безкоштовно вивчала масиви документів. І процес пішов &amp;ndash; ми підготували, структурували й фактично вже подали позив до Міжнародного суду&amp;raquo;.

&amp;laquo;Ми працюємо за &amp;laquo;дякую&amp;raquo;

Павло Красноок, який очолює ветеранський рух на Прилуччині ще з 2015 року, відверто протиставляє волонтерську роботу офіційній державній системі соціального захисту.

&amp;laquo;До мене зверталися колеги з державних структур. Я дещо критично ставлюся до цієї велетенської державної машини, яка займається ветеранськими витратами й програмами. Вона ніби й працює, можливо, робить хороші речі, але все це &amp;ndash; за інструкціями, часто без душі, &amp;ndash; ділиться думками Павло Красноок. &amp;ndash; На мою думку, коли на цих посадах працюватимуть дотичні люди &amp;ndash; самі ветерани, члени родин УБД, волонтери &amp;ndash; тоді й ставлення до роботи та до самих ветеранів буде зовсім іншим. Ми в осередку працюємо за покликом серця, реально за &amp;laquo;дякую&amp;raquo;. Без зарплат і інструкцій&amp;raquo;.

І ця безкорисливість повертається до активістів неймовірним людським теплом. Керівник осередку згадує, як одна літня мати загиблого воїна, якій організація допомогла виграти паперову війну за виплати, розгублено запитувала: &amp;laquo;Синку, що я вам за це винна? Що я маю вам дати?&amp;raquo;

На що їй відповіли: &amp;laquo;Нічого ви не винні, навпаки &amp;ndash; це ми вам винні за вашого сина&amp;raquo;. Через місяць ця жінка прийшла до хабу й принесла 10 пачок кави та 20 пачок чаю: &amp;laquo;Оце, синочки, передайте хлопцям від мене на передову&amp;raquo;.

На такій солідарності все й тримається.

Географія закладів: де шукати справжню реабілітацію?

Коли папери оформлені, ветеран опиняється сам на сам із головним ворогом &amp;ndash; підірваним на фронті здоров&amp;rsquo;ям. Контузії, акубаротравми, розтрощені суглоби та хронічний біль вимагають якісного відновлення.

Але куди їхати бійцю, щоб отримати реальну допомогу, а не формальне перебування на лікарняному ліжку? Самотужки шукати заклади не доводиться, якщо поруч є ті, хто готовий підставити плече й скоординувати подальший шлях.

Прилуцький ветеранський осередок успішно співпрацює з ДНП &amp;laquo;Всеукраїнський лікувально-реабілітаційний центр &amp;laquo;Циблі&amp;raquo; (Київська область), а також тримає прямий контакт із відділенням реабілітації при Чернігівській обласній лікарні.

Творча розрада для дітей війни: синергія з &amp;laquo;Генерацією успіху&amp;raquo;

Близько 90% активістів, які у попередні роки вибудовували роботу ветеранської організації в різних напрямках, зараз або знову перебувають на фронті, або дістали важкі поранення й отримали інвалідність, або, на жаль, повернулися з війни &amp;laquo;на щиті&amp;raquo;. Ті 10%, що залишилися в тилу, змушені щодня ходити на основну роботу, щоб годувати власні сім&amp;rsquo;ї, а громадською діяльністю займаються у вільний час, якого катастрофічно бракує.

Попри кадровий голод, ветеранська організація знаходить надійних партнерів серед цивільних активістів. Однією з тих, хто підставив плече ветеранському руху, стала Вікторія Вольвич &amp;ndash; керівниця громадської організації &amp;laquo;Генерація успіху&amp;raquo;.

Пані Вікторія володіє важливим хистом &amp;ndash; вона чудово пише, вміє вдало комунікувати. Пані Вікторія взяла на себе делікатний і відповідальний напрям: через творчість дарувати психологічну розраду родинам загиблих, полонених та зниклих безвісти.

&amp;laquo;Вікторія дуже допомагає нам, зокрема з організацією дозвілля для найвразливіших. Щонеділі чи щосереди вона організовує майстер-класи для дітей наших загиблих побратимів, а також для малечі, чиї батьки зараз перебувають у полоні. Це арттерапія, яка допомагає дітям бодай на кілька годин відволіктися від важких думок&amp;raquo;, &amp;ndash; каже Павло Красноок.

Код довіри

Півтора року тому ветеранський осередок створювався як міська ініціатива, а сьогодні сюди звертаються з Одещини, Закарпаття та Житомирщини &amp;ndash; звертаються не за грошима, а за правдою та спокоєм.

Поки діти в тилу малюють на майстер-класах Вікторії Вольвич світ без війни, а адвокати-волонтери Павла Красноока розбивають стіни бюрократії, прилуцька &amp;laquo;точка надії&amp;raquo; продовжує жити.

Це місце, де ветерану не потрібно нічого доводити &amp;ndash; тут його біль розуміють без зайвих слів. Це тиха гавань, яка щодня витримує шторм тилової байдужості, нагадуючи кожному з нас: колишніх побратимів не буває. Свої завжди захищатимуть своїх &amp;ndash; до переможного кінця.

Джерело: газета &amp;laquo;Трудова слава&amp;raquo;, Олена Березкіна]]></yandex:full-text>
      <enclosure url="https://www.gorod.cn.ua/image/news_small/2026/06/12_023109_6a2bf48b0c895.jpg" type="image/jpeg" length="11136"/>
      <pubDate>Thu, 12 Feb 2009 19:43:57 +0200</pubDate>
      <author>Чернигов : городской портал GOROD.cn.ua</author>
    </item>
    <item>
      <title>Гороскоп: кто ты из бытовой техники?</title>
      <link>https://www.gorod.cn.ua/blogs/balbes_2293.html</link>
      <guid>https://www.gorod.cn.ua/blogs/balbes_2293.html</guid>
      <category>Людям про людей</category>
      <yandex:genre>article</yandex:genre>
      <description><![CDATA[Близнецы, Весы и прочие Знаки, вот еще одна характеристика для вас.  Вот уж не думал, что характеризовать знак зодиака можно и по таким параметрам:)
//www.libo.ru/libo2805.html]]></description >
      <yandex:full-text><![CDATA[

Півтора року тому в Прилуках з&amp;rsquo;явилася нова точка надії &amp;ndash; ветеранський осередок, народжений не за казенним циркуляром &amp;laquo;згори&amp;raquo;, а завдяки ініціативі прилуцьких ветеранів та громадських активістів. Його заснували Павло Красноок, очільник ГО &amp;laquo;Учасники АТО &amp;laquo;ЩИТ&amp;raquo;, та Вікторія Вольвич, керівниця ГО &amp;laquo;Генерація успіху&amp;raquo;. За цей порівняно короткий час ветеранський простір перетворився на кризовий центр, правозахисну фортецю та тиху гавань для сотень бійців та їхніх родин.

Коли ми говоримо про допомогу ветеранам, першою на думку спадає суха державна статистика: кількість відкритих &amp;laquo;ветеранських просторів&amp;raquo;, кабінетів чи залучених фахівців із супроводу. Але за цифрами у звітах завжди стоять живі люди. І часто саме тоді, коли офіційні механізми дають збій, у бій за ветерана вступають громадські організації, чий радіус дії давно переріс межі рідного міста. Про будні простору, юридичне пекло тилу та реабілітацію побратимів &amp;ndash; у нашій розмові з керівником ветеранського осередку Павлом Краснооком.

Географія довіри

Ветеранський осередок у Прилуках розвіяв міф про те, що регіональні організації спроможні допомагати лише &amp;laquo;своїм&amp;raquo; у межах кількох міських кварталів. Насправді сюди звертаються люди, керовані &amp;laquo;сарафанним радіо&amp;raquo; та відгуками тих, кому тут реально допомогли з реабілітацією чи повернули законні виплати.

&amp;laquo;Ми працюємо не лише з прилуцькими ветеранами, а й із захисниками з усієї Чернігівщини та інших областей&amp;raquo;, &amp;ndash; розповідає Павло Красноок.

Географія звернень вражає своєю масштабністю. Окрім найближчих сусідів &amp;ndash; Ічнянщини, Парафіївщини, Варвинщини, Срібнянщини, Ладанської та Малодівицької громад &amp;ndash; сюди регулярно звертаються бійці та їхні родичі з Житомирщини, Хмельниччини, Одеської області, Закарпаття тощо.

Чому людина з іншого кінця України шукає правової та людської підтримки в районному центрі на Чернігівщині? Відповідь проста: тут розмовляють мовою досвіду, а не інструкцій.

Специфіка &amp;laquo;парної роботи&amp;raquo;

Сьогодні держава активно впроваджує новий інститут &amp;ndash; фахівців із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб. Ідея правильна, але на практиці виникає серйозний ментальний і професійний виклик.

Більшість новопризначених координаторів, які прийшли працювати в державні структури чи органи місцевого самоврядування &amp;ndash; це колишні юристи, кадровики або соціальні працівники. Вони чудово знають діловодство, але ніколи безпосередньо не стикалися з учасниками бойових дій і не знають внутрішньої психологічної специфіки ветеранського середовища.

&amp;laquo;Вони часто не мають досвіду роботи з ветеранами, а ми маємо&amp;raquo;, &amp;ndash; пояснює керівник осередку.

На думку Павла Івановича, ефективно виконувати ці обов&amp;rsquo;язки можуть лише особи, які знають проблему зсередини: самі учасники бойових дій або члени сімей військовослужбовців (зокрема, родин загиблих чи померлих захисників). Тобто ті, хто розуміє проблеми ветеранів і здатні щиро співпереживати.

Унікальний вихід із цієї ситуації знайшли у Прилуках. Два державні фахівці із супроводу працюють безпосередньо в приміщенні місцевого ветеранського осередку (один із них &amp;ndash; сам учасник бойових дій). Саме тут народився ефективний формат взаємодії &amp;ndash; &amp;laquo;парна робота&amp;raquo;.

&amp;laquo;У нас вийшов дієвий симбіоз: коли міські фахівці стикаються зі складним, заплутаним питанням і не можуть знайти стовідсотково правильний алгоритм у своїх інструкціях, вони не відправляють людину геть. Вони просто перенаправляють її до нас. Ми постійно на зв&amp;rsquo;язку й готові підставити плече&amp;raquo;, &amp;ndash; каже Павло Красноок.

Комплекс допомоги: без грошей, але з душею

Прилуцький ветеранський осередок не є фінансовою установою &amp;ndash; живих грошей чи матеріальних грантів тут не видають. Проте спектр безоплатних послуг &amp;laquo;під ключ&amp;raquo; закриває базові потреби людини, що повернулася з війни:

&amp;bull; юридичний супровід (вторинна правова допомога, написання скарг, представництво в судах та експертних комісіях);
&amp;bull; соціальна адаптація (допомога в перекваліфікації, комунікація з роботодавцями, повернення в цивільне русло);
&amp;bull; психологічна підтримка (робота сімейних психологів із бійцями, їхніми дружинами, батьками та дітьми).

Найголовніша проблема психологічного сектору &amp;ndash; катастрофічний брак фахових військових психологів (кризовиків, які працюють безпосередньо з бойовою травмою). Вони в Україні на вагу золота, і знайти їх у районних центрах майже неможливо &amp;ndash; більшість зосереджена в обласних лікарнях або безпосередньо в лавах ЗСУ.

Тому осередок залучає досвідчених цивільних сімейних психологів. Вони виконують іншу, не менш важливу місію &amp;ndash; допомагають ветерану та його близьким заново навчитися чути одне одного, адже з війни повертається зовсім інша людина, і адаптація потрібна всій родині.

Юридичні жорна та глухий кут українських судів

Найскладніший, найвиснажливіший і зазвичай найбільш невдячний напрям роботи осередку &amp;ndash; це юридична боротьба з бюрократичною системою. Цей блок повністю тримається на плечах адвоката-волонтера.

На відміну від багатьох державних центрів безоплатної правової допомоги, які часто обмежуються лише первинними консультаціями (простіше кажучи, видають роздруковану довідку чи роз&amp;rsquo;яснюють статтю закону), у ветеранському просторі ветерана ведуть до фінального результату.

Кола пекла: МСЕК та &amp;laquo;експертні команди&amp;raquo;

Найчастіше хлопці звертаються з проблемами пенсійного забезпечення, проходження військово-лікарських комісій (ВЛК), затримки виплат під час демобілізації та несправедливим встановленням групи інвалідності.

Протягом 2023-2025 років нашим правозахисникам доводилося проходити з ветеранами всі кола бюрократичного пекла у суперечках із медико-соціальними експертними комісіями. Зміна вивіски на &amp;laquo;експертні команди&amp;raquo; суті справи поки що не змінила &amp;ndash; кругова порука лікарів виявилася міцнішою за реформи.

Типовий сценарій, який Павло Красноок називає &amp;laquo;класичним шляхетним знущанням&amp;raquo;, виглядає так. Боєць має важкі поранення, ампутації чи системні соматичні ушкодження, які за всіма критеріями чітко тягнуть на другу групу інвалідності. Проте комісія на місці вперто ставить третю (що суттєво зменшує фінансову допомогу та позбавляє багатьох пільг).

Адвокат пише обґрунтовану скаргу до вищого центрального органу (наприклад, до Дніпра). Звідти приходить розпорядження: направити ветерана на додаткове профільне обстеження в інший регіон &amp;ndash; скажімо, до Житомира. Людина з інвалідністю, часто на милицях чи візку, їде через пів країни, знову здає аналізи, робить МРТ, проходить консиліуми. Але експертна комісія на місці, керуючись корпоративною солідарністю, просто дублює попереднє рішення колег &amp;ndash; третя група.

Судовий парадокс

Коли всі адміністративні важелі вичерпано, єдиним виходом залишається суд. Але саме тут правова система України демонструє свій головний, майже абсурдний парадокс.

&amp;laquo;Знаєте, чим закінчуються такі суди? &amp;ndash; каже Павло Красноок. &amp;ndash; Формулюванням, яке майже неможливо перебити в апеляціях: &amp;laquo;Суд не має права кваліфікувати правильність рішення медичної експертної комісії&amp;raquo;.

Судді просто зазначають у постановах, що базова оцінка медичних діагнозів і встановлення ступеня втрати працездатності не входять до меж їхньої правової компетенції. Коло замикається. Людина залишається зі своєю третьою групою, попри очевидне каліцтво.

Павло Красноок наголошує: проблема не в самій державі як інституції та не в законах &amp;ndash; на папері норми виглядають цілком солідно й захищають права військових. Проблема полягає в конкретних посадових особах на місцях, які допускають порушення, та в системній круговій поруці, через яку ветерану самотужки довести свою правоту нереально.

Юридичний фронт для родин полонених та зниклих безвісти

Найважча, емоційно виснажлива категорія звернень стосується родин, які втратили зв&amp;rsquo;язок із рідними на фронті. Коли боєць зникає після штурму чи потрапляє в полон, родичі опиняються в жорстокому інформаційному вакуумі.

&amp;laquo;Люди приходять у стані повного розпачу, &amp;ndash; розповідає Павло Красноок. &amp;ndash; Вони не знають, як правильно юридично оформити й подати документи на розшук, як офіційно вийти на Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, як встановити робочий контакт із Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими. Ми беремо усе це на себе. Покроково виписуємо алгоритм дій, підключаємо власні ветеранські зв&amp;rsquo;язки та починаємо шукати хлопців разом із побратимами через закриті канали&amp;raquo;.
 
Допомога сім&amp;rsquo;ям загиблих героїв
 
Окремий пласт &amp;ndash; допомога сім&amp;rsquo;ям загиблих героїв. Осередок бере на себе весь паперовий супровід: від першочергового збору довідок та сповіщень (так званих &amp;laquo;двохсотих&amp;raquo; довідок) у військових частинах, які можуть перебувати в зоні бойових дій, до оформлення передбачених законом державних виплат родині.

Що цікаво, самі чинні учасники бойових дій за суто паперовою допомогою звертаються рідше &amp;ndash; молоді хлопці намагаються шукати відповіді в інтернеті або дзвонити волонтерам у Київ, наївно вважаючи, що &amp;laquo;якщо столична контора дозволить, то на місці все вирішиться&amp;raquo;.

Міжнародний позов проти рф та конфлікти в громадах

Діяльність осередку давно переросла межі Прилук. Нещодавно активістам довелося особисто виїжджати в одну із сусідніх громад, щоб урегулювати делікатний і гострий внутрішній конфлікт у родині загиблого бійця. Місцева влада та соціальні служби просто не знали, з якого боку підступитися до розв&amp;rsquo;язання спору, і лише авторитет ветеранів-фронтовиків дозволив посадити сторони за стіл переговорів і знайти компроміс.

Ба більше, прилуцькі правозахисники замахнулися на рівень міжнародного права. Один із найсвіжіших і найскладніших прецедентів осередку &amp;ndash; спроба висудити фінансову компенсацію за зруйноване майно безпосередньо з російської федерації через міжнародні інстанції.

&amp;laquo;Звичайні рядові юристи за таке навіть не беруться &amp;ndash; ніхто не знає процесуальних тонкощів, немає досвіду, &amp;ndash; пояснює Павло Красноок. &amp;ndash; Ми підключили фахову юристку, яка безкоштовно вивчала масиви документів. І процес пішов &amp;ndash; ми підготували, структурували й фактично вже подали позив до Міжнародного суду&amp;raquo;.

&amp;laquo;Ми працюємо за &amp;laquo;дякую&amp;raquo;

Павло Красноок, який очолює ветеранський рух на Прилуччині ще з 2015 року, відверто протиставляє волонтерську роботу офіційній державній системі соціального захисту.

&amp;laquo;До мене зверталися колеги з державних структур. Я дещо критично ставлюся до цієї велетенської державної машини, яка займається ветеранськими витратами й програмами. Вона ніби й працює, можливо, робить хороші речі, але все це &amp;ndash; за інструкціями, часто без душі, &amp;ndash; ділиться думками Павло Красноок. &amp;ndash; На мою думку, коли на цих посадах працюватимуть дотичні люди &amp;ndash; самі ветерани, члени родин УБД, волонтери &amp;ndash; тоді й ставлення до роботи та до самих ветеранів буде зовсім іншим. Ми в осередку працюємо за покликом серця, реально за &amp;laquo;дякую&amp;raquo;. Без зарплат і інструкцій&amp;raquo;.

І ця безкорисливість повертається до активістів неймовірним людським теплом. Керівник осередку згадує, як одна літня мати загиблого воїна, якій організація допомогла виграти паперову війну за виплати, розгублено запитувала: &amp;laquo;Синку, що я вам за це винна? Що я маю вам дати?&amp;raquo;

На що їй відповіли: &amp;laquo;Нічого ви не винні, навпаки &amp;ndash; це ми вам винні за вашого сина&amp;raquo;. Через місяць ця жінка прийшла до хабу й принесла 10 пачок кави та 20 пачок чаю: &amp;laquo;Оце, синочки, передайте хлопцям від мене на передову&amp;raquo;.

На такій солідарності все й тримається.

Географія закладів: де шукати справжню реабілітацію?

Коли папери оформлені, ветеран опиняється сам на сам із головним ворогом &amp;ndash; підірваним на фронті здоров&amp;rsquo;ям. Контузії, акубаротравми, розтрощені суглоби та хронічний біль вимагають якісного відновлення.

Але куди їхати бійцю, щоб отримати реальну допомогу, а не формальне перебування на лікарняному ліжку? Самотужки шукати заклади не доводиться, якщо поруч є ті, хто готовий підставити плече й скоординувати подальший шлях.

Прилуцький ветеранський осередок успішно співпрацює з ДНП &amp;laquo;Всеукраїнський лікувально-реабілітаційний центр &amp;laquo;Циблі&amp;raquo; (Київська область), а також тримає прямий контакт із відділенням реабілітації при Чернігівській обласній лікарні.

Творча розрада для дітей війни: синергія з &amp;laquo;Генерацією успіху&amp;raquo;

Близько 90% активістів, які у попередні роки вибудовували роботу ветеранської організації в різних напрямках, зараз або знову перебувають на фронті, або дістали важкі поранення й отримали інвалідність, або, на жаль, повернулися з війни &amp;laquo;на щиті&amp;raquo;. Ті 10%, що залишилися в тилу, змушені щодня ходити на основну роботу, щоб годувати власні сім&amp;rsquo;ї, а громадською діяльністю займаються у вільний час, якого катастрофічно бракує.

Попри кадровий голод, ветеранська організація знаходить надійних партнерів серед цивільних активістів. Однією з тих, хто підставив плече ветеранському руху, стала Вікторія Вольвич &amp;ndash; керівниця громадської організації &amp;laquo;Генерація успіху&amp;raquo;.

Пані Вікторія володіє важливим хистом &amp;ndash; вона чудово пише, вміє вдало комунікувати. Пані Вікторія взяла на себе делікатний і відповідальний напрям: через творчість дарувати психологічну розраду родинам загиблих, полонених та зниклих безвісти.

&amp;laquo;Вікторія дуже допомагає нам, зокрема з організацією дозвілля для найвразливіших. Щонеділі чи щосереди вона організовує майстер-класи для дітей наших загиблих побратимів, а також для малечі, чиї батьки зараз перебувають у полоні. Це арттерапія, яка допомагає дітям бодай на кілька годин відволіктися від важких думок&amp;raquo;, &amp;ndash; каже Павло Красноок.

Код довіри

Півтора року тому ветеранський осередок створювався як міська ініціатива, а сьогодні сюди звертаються з Одещини, Закарпаття та Житомирщини &amp;ndash; звертаються не за грошима, а за правдою та спокоєм.

Поки діти в тилу малюють на майстер-класах Вікторії Вольвич світ без війни, а адвокати-волонтери Павла Красноока розбивають стіни бюрократії, прилуцька &amp;laquo;точка надії&amp;raquo; продовжує жити.

Це місце, де ветерану не потрібно нічого доводити &amp;ndash; тут його біль розуміють без зайвих слів. Це тиха гавань, яка щодня витримує шторм тилової байдужості, нагадуючи кожному з нас: колишніх побратимів не буває. Свої завжди захищатимуть своїх &amp;ndash; до переможного кінця.

Джерело: газета &amp;laquo;Трудова слава&amp;raquo;, Олена Березкіна]]></yandex:full-text>
      <enclosure url="https://www.gorod.cn.ua/image/news_small/2026/06/12_023109_6a2bf48b0c895.jpg" type="image/jpeg" length="11136"/>
      <pubDate>Sun, 25 Jan 2009 18:42:17 +0200</pubDate>
      <author>Чернигов : городской портал GOROD.cn.ua</author>
    </item>
    <item>
      <title>Реакция. Сказочка</title>
      <link>https://www.gorod.cn.ua/blogs/balbes_2278.html</link>
      <guid>https://www.gorod.cn.ua/blogs/balbes_2278.html</guid>
      <category>Людям про людей</category>
      <yandex:genre>article</yandex:genre>
      <description><![CDATA[
Однажды в телевизоре появился бледный как смерть Министр Финансов и заявил: — Финансовый кризис нас не затронет. Потому что. Я вам точно говорю. Население, знающее толк в заявлениях официальных лиц, выматерилось негромко и отправилось закупать соль, спички и сахар. На следующий день в телевизоре появился смущенный донельзя Министр Торговли и сказал: — Запасы хлеба и товаров первой необходимости позволяют нам с гордостью утверждать, что голод и товарный дефицит нам не грозят. Вот вам цифры. — Ох! — сказало население и докупило еще муку и крупы. Министр Сельского Хозяйства для убедительности сплясал на трибуне и сказал радостно: — Невиданный урожай! Надежды на экспорт! Возрождаемся! Закрома трещат! — Во даже как! — ужаснулось население и побежало конвертировать сбережения в иностранную валюту.
Цены на недвижимость упадут! Каждому студенту по пентхаузу! В ближайшем будущем! — не поморщившись выпалил Министр Строительства. &amp;amp;mda]]></description >
      <yandex:full-text><![CDATA[

Півтора року тому в Прилуках з&amp;rsquo;явилася нова точка надії &amp;ndash; ветеранський осередок, народжений не за казенним циркуляром &amp;laquo;згори&amp;raquo;, а завдяки ініціативі прилуцьких ветеранів та громадських активістів. Його заснували Павло Красноок, очільник ГО &amp;laquo;Учасники АТО &amp;laquo;ЩИТ&amp;raquo;, та Вікторія Вольвич, керівниця ГО &amp;laquo;Генерація успіху&amp;raquo;. За цей порівняно короткий час ветеранський простір перетворився на кризовий центр, правозахисну фортецю та тиху гавань для сотень бійців та їхніх родин.

Коли ми говоримо про допомогу ветеранам, першою на думку спадає суха державна статистика: кількість відкритих &amp;laquo;ветеранських просторів&amp;raquo;, кабінетів чи залучених фахівців із супроводу. Але за цифрами у звітах завжди стоять живі люди. І часто саме тоді, коли офіційні механізми дають збій, у бій за ветерана вступають громадські організації, чий радіус дії давно переріс межі рідного міста. Про будні простору, юридичне пекло тилу та реабілітацію побратимів &amp;ndash; у нашій розмові з керівником ветеранського осередку Павлом Краснооком.

Географія довіри

Ветеранський осередок у Прилуках розвіяв міф про те, що регіональні організації спроможні допомагати лише &amp;laquo;своїм&amp;raquo; у межах кількох міських кварталів. Насправді сюди звертаються люди, керовані &amp;laquo;сарафанним радіо&amp;raquo; та відгуками тих, кому тут реально допомогли з реабілітацією чи повернули законні виплати.

&amp;laquo;Ми працюємо не лише з прилуцькими ветеранами, а й із захисниками з усієї Чернігівщини та інших областей&amp;raquo;, &amp;ndash; розповідає Павло Красноок.

Географія звернень вражає своєю масштабністю. Окрім найближчих сусідів &amp;ndash; Ічнянщини, Парафіївщини, Варвинщини, Срібнянщини, Ладанської та Малодівицької громад &amp;ndash; сюди регулярно звертаються бійці та їхні родичі з Житомирщини, Хмельниччини, Одеської області, Закарпаття тощо.

Чому людина з іншого кінця України шукає правової та людської підтримки в районному центрі на Чернігівщині? Відповідь проста: тут розмовляють мовою досвіду, а не інструкцій.

Специфіка &amp;laquo;парної роботи&amp;raquo;

Сьогодні держава активно впроваджує новий інститут &amp;ndash; фахівців із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб. Ідея правильна, але на практиці виникає серйозний ментальний і професійний виклик.

Більшість новопризначених координаторів, які прийшли працювати в державні структури чи органи місцевого самоврядування &amp;ndash; це колишні юристи, кадровики або соціальні працівники. Вони чудово знають діловодство, але ніколи безпосередньо не стикалися з учасниками бойових дій і не знають внутрішньої психологічної специфіки ветеранського середовища.

&amp;laquo;Вони часто не мають досвіду роботи з ветеранами, а ми маємо&amp;raquo;, &amp;ndash; пояснює керівник осередку.

На думку Павла Івановича, ефективно виконувати ці обов&amp;rsquo;язки можуть лише особи, які знають проблему зсередини: самі учасники бойових дій або члени сімей військовослужбовців (зокрема, родин загиблих чи померлих захисників). Тобто ті, хто розуміє проблеми ветеранів і здатні щиро співпереживати.

Унікальний вихід із цієї ситуації знайшли у Прилуках. Два державні фахівці із супроводу працюють безпосередньо в приміщенні місцевого ветеранського осередку (один із них &amp;ndash; сам учасник бойових дій). Саме тут народився ефективний формат взаємодії &amp;ndash; &amp;laquo;парна робота&amp;raquo;.

&amp;laquo;У нас вийшов дієвий симбіоз: коли міські фахівці стикаються зі складним, заплутаним питанням і не можуть знайти стовідсотково правильний алгоритм у своїх інструкціях, вони не відправляють людину геть. Вони просто перенаправляють її до нас. Ми постійно на зв&amp;rsquo;язку й готові підставити плече&amp;raquo;, &amp;ndash; каже Павло Красноок.

Комплекс допомоги: без грошей, але з душею

Прилуцький ветеранський осередок не є фінансовою установою &amp;ndash; живих грошей чи матеріальних грантів тут не видають. Проте спектр безоплатних послуг &amp;laquo;під ключ&amp;raquo; закриває базові потреби людини, що повернулася з війни:

&amp;bull; юридичний супровід (вторинна правова допомога, написання скарг, представництво в судах та експертних комісіях);
&amp;bull; соціальна адаптація (допомога в перекваліфікації, комунікація з роботодавцями, повернення в цивільне русло);
&amp;bull; психологічна підтримка (робота сімейних психологів із бійцями, їхніми дружинами, батьками та дітьми).

Найголовніша проблема психологічного сектору &amp;ndash; катастрофічний брак фахових військових психологів (кризовиків, які працюють безпосередньо з бойовою травмою). Вони в Україні на вагу золота, і знайти їх у районних центрах майже неможливо &amp;ndash; більшість зосереджена в обласних лікарнях або безпосередньо в лавах ЗСУ.

Тому осередок залучає досвідчених цивільних сімейних психологів. Вони виконують іншу, не менш важливу місію &amp;ndash; допомагають ветерану та його близьким заново навчитися чути одне одного, адже з війни повертається зовсім інша людина, і адаптація потрібна всій родині.

Юридичні жорна та глухий кут українських судів

Найскладніший, найвиснажливіший і зазвичай найбільш невдячний напрям роботи осередку &amp;ndash; це юридична боротьба з бюрократичною системою. Цей блок повністю тримається на плечах адвоката-волонтера.

На відміну від багатьох державних центрів безоплатної правової допомоги, які часто обмежуються лише первинними консультаціями (простіше кажучи, видають роздруковану довідку чи роз&amp;rsquo;яснюють статтю закону), у ветеранському просторі ветерана ведуть до фінального результату.

Кола пекла: МСЕК та &amp;laquo;експертні команди&amp;raquo;

Найчастіше хлопці звертаються з проблемами пенсійного забезпечення, проходження військово-лікарських комісій (ВЛК), затримки виплат під час демобілізації та несправедливим встановленням групи інвалідності.

Протягом 2023-2025 років нашим правозахисникам доводилося проходити з ветеранами всі кола бюрократичного пекла у суперечках із медико-соціальними експертними комісіями. Зміна вивіски на &amp;laquo;експертні команди&amp;raquo; суті справи поки що не змінила &amp;ndash; кругова порука лікарів виявилася міцнішою за реформи.

Типовий сценарій, який Павло Красноок називає &amp;laquo;класичним шляхетним знущанням&amp;raquo;, виглядає так. Боєць має важкі поранення, ампутації чи системні соматичні ушкодження, які за всіма критеріями чітко тягнуть на другу групу інвалідності. Проте комісія на місці вперто ставить третю (що суттєво зменшує фінансову допомогу та позбавляє багатьох пільг).

Адвокат пише обґрунтовану скаргу до вищого центрального органу (наприклад, до Дніпра). Звідти приходить розпорядження: направити ветерана на додаткове профільне обстеження в інший регіон &amp;ndash; скажімо, до Житомира. Людина з інвалідністю, часто на милицях чи візку, їде через пів країни, знову здає аналізи, робить МРТ, проходить консиліуми. Але експертна комісія на місці, керуючись корпоративною солідарністю, просто дублює попереднє рішення колег &amp;ndash; третя група.

Судовий парадокс

Коли всі адміністративні важелі вичерпано, єдиним виходом залишається суд. Але саме тут правова система України демонструє свій головний, майже абсурдний парадокс.

&amp;laquo;Знаєте, чим закінчуються такі суди? &amp;ndash; каже Павло Красноок. &amp;ndash; Формулюванням, яке майже неможливо перебити в апеляціях: &amp;laquo;Суд не має права кваліфікувати правильність рішення медичної експертної комісії&amp;raquo;.

Судді просто зазначають у постановах, що базова оцінка медичних діагнозів і встановлення ступеня втрати працездатності не входять до меж їхньої правової компетенції. Коло замикається. Людина залишається зі своєю третьою групою, попри очевидне каліцтво.

Павло Красноок наголошує: проблема не в самій державі як інституції та не в законах &amp;ndash; на папері норми виглядають цілком солідно й захищають права військових. Проблема полягає в конкретних посадових особах на місцях, які допускають порушення, та в системній круговій поруці, через яку ветерану самотужки довести свою правоту нереально.

Юридичний фронт для родин полонених та зниклих безвісти

Найважча, емоційно виснажлива категорія звернень стосується родин, які втратили зв&amp;rsquo;язок із рідними на фронті. Коли боєць зникає після штурму чи потрапляє в полон, родичі опиняються в жорстокому інформаційному вакуумі.

&amp;laquo;Люди приходять у стані повного розпачу, &amp;ndash; розповідає Павло Красноок. &amp;ndash; Вони не знають, як правильно юридично оформити й подати документи на розшук, як офіційно вийти на Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, як встановити робочий контакт із Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими. Ми беремо усе це на себе. Покроково виписуємо алгоритм дій, підключаємо власні ветеранські зв&amp;rsquo;язки та починаємо шукати хлопців разом із побратимами через закриті канали&amp;raquo;.
 
Допомога сім&amp;rsquo;ям загиблих героїв
 
Окремий пласт &amp;ndash; допомога сім&amp;rsquo;ям загиблих героїв. Осередок бере на себе весь паперовий супровід: від першочергового збору довідок та сповіщень (так званих &amp;laquo;двохсотих&amp;raquo; довідок) у військових частинах, які можуть перебувати в зоні бойових дій, до оформлення передбачених законом державних виплат родині.

Що цікаво, самі чинні учасники бойових дій за суто паперовою допомогою звертаються рідше &amp;ndash; молоді хлопці намагаються шукати відповіді в інтернеті або дзвонити волонтерам у Київ, наївно вважаючи, що &amp;laquo;якщо столична контора дозволить, то на місці все вирішиться&amp;raquo;.

Міжнародний позов проти рф та конфлікти в громадах

Діяльність осередку давно переросла межі Прилук. Нещодавно активістам довелося особисто виїжджати в одну із сусідніх громад, щоб урегулювати делікатний і гострий внутрішній конфлікт у родині загиблого бійця. Місцева влада та соціальні служби просто не знали, з якого боку підступитися до розв&amp;rsquo;язання спору, і лише авторитет ветеранів-фронтовиків дозволив посадити сторони за стіл переговорів і знайти компроміс.

Ба більше, прилуцькі правозахисники замахнулися на рівень міжнародного права. Один із найсвіжіших і найскладніших прецедентів осередку &amp;ndash; спроба висудити фінансову компенсацію за зруйноване майно безпосередньо з російської федерації через міжнародні інстанції.

&amp;laquo;Звичайні рядові юристи за таке навіть не беруться &amp;ndash; ніхто не знає процесуальних тонкощів, немає досвіду, &amp;ndash; пояснює Павло Красноок. &amp;ndash; Ми підключили фахову юристку, яка безкоштовно вивчала масиви документів. І процес пішов &amp;ndash; ми підготували, структурували й фактично вже подали позив до Міжнародного суду&amp;raquo;.

&amp;laquo;Ми працюємо за &amp;laquo;дякую&amp;raquo;

Павло Красноок, який очолює ветеранський рух на Прилуччині ще з 2015 року, відверто протиставляє волонтерську роботу офіційній державній системі соціального захисту.

&amp;laquo;До мене зверталися колеги з державних структур. Я дещо критично ставлюся до цієї велетенської державної машини, яка займається ветеранськими витратами й програмами. Вона ніби й працює, можливо, робить хороші речі, але все це &amp;ndash; за інструкціями, часто без душі, &amp;ndash; ділиться думками Павло Красноок. &amp;ndash; На мою думку, коли на цих посадах працюватимуть дотичні люди &amp;ndash; самі ветерани, члени родин УБД, волонтери &amp;ndash; тоді й ставлення до роботи та до самих ветеранів буде зовсім іншим. Ми в осередку працюємо за покликом серця, реально за &amp;laquo;дякую&amp;raquo;. Без зарплат і інструкцій&amp;raquo;.

І ця безкорисливість повертається до активістів неймовірним людським теплом. Керівник осередку згадує, як одна літня мати загиблого воїна, якій організація допомогла виграти паперову війну за виплати, розгублено запитувала: &amp;laquo;Синку, що я вам за це винна? Що я маю вам дати?&amp;raquo;

На що їй відповіли: &amp;laquo;Нічого ви не винні, навпаки &amp;ndash; це ми вам винні за вашого сина&amp;raquo;. Через місяць ця жінка прийшла до хабу й принесла 10 пачок кави та 20 пачок чаю: &amp;laquo;Оце, синочки, передайте хлопцям від мене на передову&amp;raquo;.

На такій солідарності все й тримається.

Географія закладів: де шукати справжню реабілітацію?

Коли папери оформлені, ветеран опиняється сам на сам із головним ворогом &amp;ndash; підірваним на фронті здоров&amp;rsquo;ям. Контузії, акубаротравми, розтрощені суглоби та хронічний біль вимагають якісного відновлення.

Але куди їхати бійцю, щоб отримати реальну допомогу, а не формальне перебування на лікарняному ліжку? Самотужки шукати заклади не доводиться, якщо поруч є ті, хто готовий підставити плече й скоординувати подальший шлях.

Прилуцький ветеранський осередок успішно співпрацює з ДНП &amp;laquo;Всеукраїнський лікувально-реабілітаційний центр &amp;laquo;Циблі&amp;raquo; (Київська область), а також тримає прямий контакт із відділенням реабілітації при Чернігівській обласній лікарні.

Творча розрада для дітей війни: синергія з &amp;laquo;Генерацією успіху&amp;raquo;

Близько 90% активістів, які у попередні роки вибудовували роботу ветеранської організації в різних напрямках, зараз або знову перебувають на фронті, або дістали важкі поранення й отримали інвалідність, або, на жаль, повернулися з війни &amp;laquo;на щиті&amp;raquo;. Ті 10%, що залишилися в тилу, змушені щодня ходити на основну роботу, щоб годувати власні сім&amp;rsquo;ї, а громадською діяльністю займаються у вільний час, якого катастрофічно бракує.

Попри кадровий голод, ветеранська організація знаходить надійних партнерів серед цивільних активістів. Однією з тих, хто підставив плече ветеранському руху, стала Вікторія Вольвич &amp;ndash; керівниця громадської організації &amp;laquo;Генерація успіху&amp;raquo;.

Пані Вікторія володіє важливим хистом &amp;ndash; вона чудово пише, вміє вдало комунікувати. Пані Вікторія взяла на себе делікатний і відповідальний напрям: через творчість дарувати психологічну розраду родинам загиблих, полонених та зниклих безвісти.

&amp;laquo;Вікторія дуже допомагає нам, зокрема з організацією дозвілля для найвразливіших. Щонеділі чи щосереди вона організовує майстер-класи для дітей наших загиблих побратимів, а також для малечі, чиї батьки зараз перебувають у полоні. Це арттерапія, яка допомагає дітям бодай на кілька годин відволіктися від важких думок&amp;raquo;, &amp;ndash; каже Павло Красноок.

Код довіри

Півтора року тому ветеранський осередок створювався як міська ініціатива, а сьогодні сюди звертаються з Одещини, Закарпаття та Житомирщини &amp;ndash; звертаються не за грошима, а за правдою та спокоєм.

Поки діти в тилу малюють на майстер-класах Вікторії Вольвич світ без війни, а адвокати-волонтери Павла Красноока розбивають стіни бюрократії, прилуцька &amp;laquo;точка надії&amp;raquo; продовжує жити.

Це місце, де ветерану не потрібно нічого доводити &amp;ndash; тут його біль розуміють без зайвих слів. Це тиха гавань, яка щодня витримує шторм тилової байдужості, нагадуючи кожному з нас: колишніх побратимів не буває. Свої завжди захищатимуть своїх &amp;ndash; до переможного кінця.

Джерело: газета &amp;laquo;Трудова слава&amp;raquo;, Олена Березкіна]]></yandex:full-text>
      <enclosure url="https://www.gorod.cn.ua/image/news_small/2026/06/12_023109_6a2bf48b0c895.jpg" type="image/jpeg" length="11136"/>
      <pubDate>Fri, 23 Jan 2009 23:16:02 +0200</pubDate>
      <author>Чернигов : городской портал GOROD.cn.ua</author>
    </item>
  </channel>
</rss>