Блог frodo
-
Trust
"Trust" — це як метал-піца, зроблена "за рецептами". Відразу видно: дієт не ведуть, калорій — повна упаковка. Альбом без зайвих вагань звалює на слухача: гітарні рифи, ритм-секція, яка б’є, як будильник о 7 ранку після п’ятничної гулянки, і голос вокалістки, що вміє бути ніжним, а за потреби — грізним.
Вокал — однозначно сильний козир. Тут чисті, майже поп-мелодії, і металева агресія — іноді в одну секунду, іноді в ту ж пісню. Іноді здається: "О, зараз буде балада", — а це вже ревіння й breakdown. Іноді навпаки — сумішні мелодії, які пристойно тримають баланс між "хочу розкачатись" і "можливо, посиджу з закритими очима".
Але — чи не занадто вже "за шаблоном"?
Уся ця потужність і широкі вокальні можливості — з одного боку плюс. Але з іншого — "Trus
...
-
Abyss – The Final Chapter
Новий альбом Annisokay — "Abyss – The Final Chapter" — це саме той момент, коли гурт урочисто заявляє: "У нас є ще трохи драматичності в запасі, і ми збираємося вилити її на вас усіма доступними способами". І вони справді виливають — місцями відрами.
Уже з перших треків стає зрозуміло, що Annisokay вперто відмовляються бути просто металкор-групою. Вони хочуть бути надмірно металкор-групою: з епічними приспівами, атмосферними синтами та таким числом брейкдаунів, що можна було б відкривати цех із виробництва музичних бетонобійок. І якщо комусь здається, що "емоційно" — це про тонкий ліризм, то хлопці швидко пояснюють: ні, це коли вокаліст кричить так, ніби йому пообіцяли, що це допоможе врятувати Всесвіт.
Звук — як завжди: чистий вокал гладкіший за полірований мармур, скріми &
...
-
World Domination
"World Domination" — це той випадок, коли гурт Blood Command заходить у кімнату, голосно заявляє: "Ми захопимо світ!", і одразу ж спотикається об власний кабель. Але, до честі музикантів, вони падають з таким панком, грацією та глітером, що ти вже не знаєш, чи то їм співчувати, чи почати танцювати.
Альбом звучить так, ніби хтось увімкнув одночасно три різні плейлисти: один для вечірки, один для зомбі-апокаліпсису і один для дівочого гурту, який вирішив перейти на крикотерапію. І дивним чином усе це працює — або принаймні створює ілюзію, що працює, якщо увімкнути поголосніше.
Вокал тут змінюються так часто, що здається, ніби в гурті існує внутрішній корпоративний конфлікт, і кожен учасник отримав по півхвилини ефірного часу, щоби довести, чому саме він має бути обличчям світового панування. А інструмента
...
-
Children of the Sun
“Children of the Sun” — це той рідкісний випадок, коли ти не зовсім розумієш,хто кого запросив у гості: HMATOM вирішили, що їм терміново потрібен ковток сонячного світла від української сцени, чи THE HARDKISS подумали, що їхня чергова космічна місія потребує кількох додаткових кілограмів німецького металу? У будь-якому разі результат — вибухова суміш, створена спеціально для того, щоб ти натиснув "Play", підняв брову і сказав: “Ну окей… цікаво”.
Трек звучить так, ніби сонце нарешті втомилося бути асоціацією для тепла — і пішло у відпустку з рокерами. HMATOM вносять у композицію свою фірмову естетику “я збирався налякати тебе, але вийшла симпатична гримаса”, а THE HARDKISS, як завжди, створюють драму величезного космічного масштабу, у якій навіть фотони летять по паф
...
-
O Come, O Come Emmanuel
Якщо ви коли-небудь думали, що стародавні християнські гімни потребують трохи важкої артилерії, електрогітар і драматизму рівня “ми прийшли врятувати світ від власної меланхолії”, то Skillet почули ваші думки ще до того, як ви їх оформили. Їхня «O Come, O Come Emmanuel» — це саме той випадок, коли середньовічна духовність зустрічається з пост-апокаліптичними саундтреками до ігор про зомбі, і між ними стається… ну, певна хімія.
Пісня починається з готичної урочистості, яка ненав’язливо натякає: “ось зараз буде щось святе”. Але не встигнете ви запалити свічку, як Skillet рубають гітарним рифом так, ніби готуються вигнати всіх демонів одразу — і тих, що в пісні, і тих, що у вашому плейлисті.
Джон Купер, як завжди, звучить так, ніби Еммануїл не просто має
...
-
A Kiss From A Mother
Уявіть собі: сім років тиші, шкіра втратила звичку до гітарного акценту, фронтвумен одружена, дитина підростає — і раптом: бум! — "подарунок-поцілунок від матері" на горизонті. Так, саме так повертаються Marmozets, і одразу з гучним гітарним ривком, немов кажуть: "Так, ми ще тут… і ми не тільки про м’яке чаювання".
Трек починається з звучання, яке можна охарактеризувати як "гаражне": гітара реве, барабани гримлять і все це в тоні "ми багато що пропустили, але тепер — увага".
Великий "мама-поцілунок" у назві: чи це м’який жест ласки? Не схоже — Marmozets не для вальсів. Це радше удар любові-мачете по серцю слухача: "Я люблю тебе, але я тебе потрясу".
Відчуття повернення: вони кажуть, ніби знов випромінюють ту саму енергію, тільки з "поліпшеною версією себе".
Тобто: "Ми були, ми
...
-
Everybody Scream
Альбом починає з "Everybody Scream", назви, яка звучить як команда під час розпродажу "все має бути продано". Атмосфера — орган, хор, рев, трохи глем-року.
Так, здається, що Florence Welch вирішила: "Сьогодні — Хелловін, давайте всі кричати!" Ідея прекрасна. Результат: трохи більше димових ефектів, ніж чіткої постановки.
Отже, тематика: містика, чаклунство, стародавня релігія, тіло, яке "була поруч із смертю".
Можна сказати: якщо раніше Флоренс просто "співала про серце", то тут вона ще й підмішує "ритуал" + "естетика печери" + "усвідомлення втрати". Гарна комбінація. Але з іншого боку: коли ти ставиш таку драму, очікуєш, що кожна пісня буде як "виплеск емоцій", а інколи вони звучать як "спокійно-таємничо".
Назва "Everybody Scream" обіцяє більше крику, ніж фактично дає. Відчуття: "Окей, я готови
...
-
In the Age of Doubt
Знаєте, коли читаєш назву альбому "In the Age of Doubt", виникає відчуття: ох, ось зараз буде глибоко, темно, філософськи — і хлопці не підводять. Вони беруть банжо, скрипку, джазову трубу, додають трішки металічної агресії і — вуаля — виходить саундтрек до кінця світу, вечірки в салуні і психотерапії одночасно.
Тут усе одночасно: фольк-панк, блюґрас, джаз, кабаре, металічні виття — наче вони не могли вирішити, чи вони грають у салуні Дикого Заходу, чи в якомусь кабаре Нового Орлеана, тож зробили і те, і те.
Якщо ви думали, що банжо — це лише про танці та радість, забудьте. Тут банжо говорить про сум, страхи, вину, старіння — словом, про всі ті речі, які зазвичай відкладаються на вечір після третьої чарки.
Де можна придертись
Іноді здається, що надто бага
...
-
Snake Bite
Відкриваємо двері до світу, де дракони не бояться змій — а змії думають, що вони дракони. Так і пісня "Snake Bite" — немов першопоштовхова спроба сказати "Хей, я тут!" і водночас "Не намагайся мене вкусити".
Стиль і звучання
Melissa Bonny кидає нас у метал із натяком на поп-рефрен — коли страшенно серйозні гітари зустрічаються з мелодією, яка майже підспівується в душі. Вона співає так, ніби знає, що має бути епічно, а ми слухачі просто сидимо й чекаємо, коли зробиться ще епічніше.
Лірика
О, лірика тут — це окрема насолода. "You can’t kill a dragon with a snake bite!" — так і хочеться підкреслити великими літерами. "Метаметал" з метафорами, які ніби скажені: дракони, змії, небо у вогні, отруйна шкіра… І все це приправлено японськими рядками, що створює ефект: "Так, я серйозно, але й із заг
...
-
Kaltfront°!
О, Eisbrecher, знову мороз по шкірі — і не від холоду, а від того, що «Kaltfront°!» змушує замислитись: а чи не забагато вже морозу в цій музиці?
З чого складається цей крижаний коктейль
Музично "Kaltfront°!" виглядає як щось середнє між бетонною стіною металу, смертоносним EBM, і величезним синтетичним овочем, що не сходить з плити — всі ці потужні ритми, важкі гітари, шум електроніки, й емоційні гімни.
Тексти — як морозний вітер: кусає, але гріє. Пісні про занепад, про нову нормальність, про віру, що намагається не зламатися.
Колаборації — щоб підсолодити морозну кашу: Schattenmann тут, Joachim Witt там — і всі поспішають додати щось своє, щоб не замерзнути в одній тональності.
Переваги — коли мороз працює на майстерність
Звук — потуж
...
153