Блог Михайла Семишкура
-
МРІЇ ЗДІЙСНЮЮТЬСЯ!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! + 12'R
Ураааааааааааааааааааааааааааа!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Моя мрія здійснилася. Нарешті вийшла друком моя перша книга!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Дякую:
Мамі Семишкур Любові Іванівні, яка старанно відредагувала текст і повиправляла усі помилки.
Дружині Вірі за любов і віру в мене.
Своїм дітям, Ромчику та Марійці і племінникам Сонці та Гошику, які постійно надихали мене на створення нових історій.
Олегу Синельнику, якому вдалося задовольнити мій вибагливий смак і намалювати героїв саме такими, якими я їх уявляв. Це унікальний художник величезного таланту, яких одиниці на всю Україну, і я пишаюся, що знайомий з ним;
Оксані Помилуйко, ентузіазму якої позаздрить навіть найзапекліший оптиміст. Людина, яка, за браком часу, ночами не спала, працюючи над макетом.
Директор ...
-
ЦЕРКВА + 5'R
ЦЕРКВА
Тихий літній день відбивався жовтим промінням від розпеченої дороги і сліпив очі. Спека. Здавалося, село вкрила важка шерстяна ковдра. Усе завмерло, поховалося від пекучого сонця. Тільки Сашко не зважав на жару. Хлопець натхненно крутив педалі свого велосипеда, намагаючись якнайшвидше дістатися до Діда Андрія.
Дід жив у низині села, на Довгалівці. У нього завжди було весело. Він то на скрипці зіграє, то історію цікаву розповість… А ще дід частенько прилучав Сашка до роботи, та юнакові вона не здавалася важкою. Не складна задача двір підмести, чи бур’яну нарвати. А от нагорода, зате, – достойна. Дід Андрій садив Сашка за стіл під сплетеним виноградом дахом і давав солодкого меду з ранішнім молоком. Мед лип до рук і до губ і бив у ніс пахощами польових квітів. І хлопцеві враз уявлялися невтомні працьовиті бджоли. Вони дружно літали від квітки до квітки, збирали солодкий нектар і нес ...
-
Пригоди Хрюнчика і Хрянчика + 5'R
************************************ ВЕЛИКИЙ ДУБ *************************************
****************************** про дуба, який умів розмовлят ******************************
* Далеко-предалеко за обрієм є Зачарований ліс. Дерева там високі-високі, трава густа й духмяна,
а на галявинах стільки квітів та ягід, що й ступити нікуди.
* У цьому величезному лісі тече річка, а біля неї височить двохповерхова кам"яна будівля. Там живуть два кабанчики – Хрюнчик і Хрянчик. Хрюнчик мешкає на першому поверсі, а Хрянчик – на другому. Кабанчики вже й не пам'ятають, чому вони саме так поселилися у своєму будиночку. Можливо, тому, що Хрюнчик боїться висоти, але він про це нікому не каже, бо соромиться.
* Хрюнчик і Хрянчик дуже схожі один на одно ...
-
Ой, Грицько Сраче - Бідний небораче - Під калиною сидить і тихенько плаче...
ЛАУРА
Грицько вже остаточно вирішив покинути характерництво. Він дуже сумував за Олесею і ні про що не міг думати, як про сімейну ідилію. Проте парубок ніяк не наважувався розповісти про це Пану Парові. А коли Гриць врешті, зібравшись з силами, вирішив таки завести зі своїм учителем серйозну розмову, Пан Пара відправив його на Січ.
- Відвезеш це отаманові, - сказав він, даючи парубкові торбу, – і, дивись, не розкривай її.
Зіскочивши на баского коня, перш за все Грицько помчав до Олесі.
Під’їхавши до шинка, Гриць почув знайомий чоловічий голос. Зазирнувши у вікно, він впевнився у своїх здогадах: у Олесі був Барило.
«Невже вона…» - підкралася до парубка підступна думка.
- Навіщо тобі той голосракий? - казав гучним басом старий козак, - йди за мене. Княгинею будеш, а з ним змарнієш за роботою.
- Я люблю його, - відповіла дівчина.
- Олюсенько, послухай… - простяг ...
-
...Селяни розповідали, що бачили ведмедя, який сидів під зоряним небом, попихкуючи люлькою. Дехто казав, що то козак-характерник Грицько Срака...
ХОРС
Уже не перший місяць Гриць блукав незнайомим лісом. Харчувався здебільшого дикими ягодами, і постійний голод, як ненажерливий хробак, здавалося, висмоктував його зсередини.
Заблукав Грицько при доволі дивних обставинах. Невдовзі після бою з Болотяником, Пан Пара відвіз його (знову ж таки на чудернацькій машині зробленій з усячини магічною парою) до лісу, і, нічого не пояснивши, зник, як завжди, залишивши після себе лише густу пару.
Спершу Гриць подумав, що старий козак вирішив його позбутися, і навіть устиг цьому зрадіти. «От і добре, - думав тоді парубок, - ну його до біса те характерництво». Та, поблукавши лісом і так і не змігши з нього вибратися, Грицько таки збагнув, що це лише чергове випробування.
Йшло до осені, і ночі ставали дедалі холоднішим. Вітри, що поверталися з північних країв, пронизували бідолашного парубка до кісток, і, від того, йому частенько доводилося задовольняти фізіологічн ...
-
Перша історія про загадкового характерника Запорозької Січі ГРИЦЬКА СРАКУ
ПАН ПАРА
З малих літ Грицько живе і працює у пана. Батьки його померли рано, а родичів він своїх не знає, та й, мабуть, їх і немає. Змалку Гриць пас гусей та свиней, а підрісши та змужнівши, пан довірив йому своє господарство. Працював Гриць як віл. Уставав удосвіта, вичищав у худоби, косив траву, рубав дрова, носив воду і таке інше.
Того дня Грицько, прилігши у хліві на сіно, жував травинку і розмірковував про світоустрій та світобуття. Перед його очима літав здоровенний волохатий джміль й інколи відволікав парубка від різних думок, що так і перли в його, і без того затуркану, голову: чому комахи та птахи літають, а люди і худоба – ні; чому сонце висить на небі і не падає.
– Грицько-о-о-о!!! – перебив Грицеві роздуми пан, що саме прийшов від кума, – ти де, бевзню!!!
Пан був п’яний, і Гриць дуже не хотів з’являтися йому на очі.
– Сховався! Недотепо! – увійшов до хліва, похитуючись ...
6187
