Вчителі Чернігова про сучасну школу, учнів та навчальний процес
Фото с сайта http://ivona.bigmir.net
- Вчаться погано, старших не слухають, книжок не читають. Їм би лише айфона з вай-фаєм, та гаджета з нетбуком. А ми у радянські часи ого-го!
- Та що там у тих школах вчать? Вчителям нічого не потрібно, та ще й за їхні зарплати. От раніше вчителі були...
Знайома ситуація? Думаю, подібні вищенаведеним фрази вам доводилося чути не раз.
Чи дійсно все нині так погано у школах — стверджувати не беремося.
Достеменно можна сказати одне, нинішні діти дійсно значно відрізняються від тих, які були десяток-другий років тому. І якими рисами можна охарактеризувати їх сьогоднішніх, і в чому відмінність від нас, минулих — дізнатися було б цікаво. Та і що таке сучасна школа поглядом рядового вчителя — не менше.
Журналісти опитали декількох вчителів чернігівських загальноосвітніх шкіл, щоб вияснити, які ж вони насправді — типові сучасні школярі, як викладачі будують із ними свої відносини, і у якому стані, на їхню думку, знаходиться шкільна освіта в Україні.
Анна, вчителька англійської мови:
З практикою приходить вміння краще розуміти учнів, я стала менше довіряти першому враженню, воно часто є хибним. Для підтримки авторитету доводиться бути принциповою людиною і тримати дистанцію в особистому спілкуванні. Зараз я усвідомлюю сильну відповідальність за всі свої слова та вчинки – вони легко можуть травмувати дитину, або навпаки - змусити полюбити предмет.
Робота вчителя мені дуже подобається, хоча є важкою, в першу чергу морально. Я отримую задоволення від роботи з дітьми будь-якого віку, хоча часто доводиться змушувати себе посміхатись і виявляти повагу до учнів, які своєю поведінкою і ставленням цього не заслуговують. Часто вільний час приділяється роботі, підготовці до уроків, позашкільних занять, перевірка зошитів – це займає набагато більше часу, ніж здається на перший погляд, і це я роблю вдома, ввечері, замість того, щоб приділяти увагу родині.
Частина дітей стала дуже амбіційною, і їх тяга до навчання і вивчення нового викликає захват. Є такі, котрі тягнуться до всього нового, і вже у шостому класі розповідають, що їх мрія – навчатися у Британії. А є такі, котрі навіть не розуміють, про що ми на уроці говоримо з групою.
Діти змінилися, і важко стверджувати, що у кращий бік. Напевно, все-таки в гірший. Вони занадто добре усвідомлюють наявність додаткових джерел інформації, які можна використати замість того, щоб мислити і вигадувати щось самостійно. Інтернет робить сучасним дітям ведмежу послугу, даючи доступ до творів, перекладів, прикладів, вправ, які мали б виконуватися ними замість того, щоб просто переписувати їх у готовому вигляді з мережі.
Зараз діти, особливо старші, занадто добре усвідомлюють свої права, і ладні їх захищати, при цьому виявляючи інколи таку ступінь неповаги до вчителя, за яку десять років тому зі школи б виключили, і негайно. Найгірше те, що батьки у більшості випадків культивують таке ставлення до вчителя – як до обслуговуючого персоналу, який має робити все для дитини, не отримуючи поваги і вдячності з її сторони. Батьки можуть собі дозволити поскаржитись на вчителя директорові просто так, навіть не поговоривши з вчителем, лише після театральної сльози рідної дитинки.
Директор, як і будь-який начальник колективу, може зробити перебування у ньому радістю або катастрофою.
Не можу судити про забезпеченість підручниками, так як ми купуємо книги британських видавництв. На жаль, альтернативи їм серед вітчизняних безкоштовних видань немає і довго ще не буде – це небо і земля. Навчання за вітчизняними підручниками з англійської мови є нічим іншим, як знущанням з дітей і позбавленням їх бажання вивчати мову.
Мені пощастило, основним джерелом доходів в нашій родині є чоловік. Якби я жила сама на зарплату вчителя, доводилось би шукати додаткове джерело доходів. Або, скоріше за все, іншу роботу.
Вікторія, вчителька молодших класів:
Зараз на учнів дуже велике навантаження. По п'ять уроків, гуртки, іноземні мови. І ці зміни посилюються. Я вважаю, такі навантаження є надмірними. Хоча, з іншого боку, можливо, це загартує дітей, і краще підготує їх до дорослого життя, яке у наш час є дуже складним.
Сучасні діти дуже розвинені у комп'ютерних та інформаційних технологіях. Навіть маленькі діти дуже добре знають комп'ютер. Це і не дивно, зараз він є вдома практично у кожної родини.
Мої учні після школи мріють бути будівельниками, лікарями, бізнесменами, міліціонерами. Думаю, школи мають запроваджувати більше гуртків, які б у юному віці могли б розкрити особистість дитини для полегшення вибору подальшої професії.
Для вчителя найважливіше — його зацікавленість у роботі. Не буде зацікавленості — не буде ні натхнення, ні стимулу якісно працювати.
Ірина, вчителька англійської мови:
За час, коли я працюю, хотіли ввести 12-річну освіту, переписали під це підручники. А тепер знову треба підручники переписувати. Навантаження стало більшим. У другому класі по п'ять уроків. У одинадцятому — по сім. Думаю, це занадто.
Діти з кожним роком приходять більш активніші, непосидючі, більш обізнані в сучасних технологіях.
Працювати у школі нелегко. Інколи прийдеш додому і кажеш: все, з цим покінчено! А потім знову йдеш на роботу. Хоча сама робота мені подобається, якби ще із неї забрати половину нікому не потрібної писанини, різних моніторингів, конкурсів…
Різні є діти, і кожний зі своїм наболілим. Предмети вчать вибірково, те, що подобається. Авторитетів для них немає. Знають начебто багато, а на практиці можуть розплакатися, тому що у п'ятому класі не знають, як вимкнути мобільний телефон.
Комп'ютерна грамотність – питання номер один у всіх школах. Для вчителів організовуються «лікнепи», курси. В принципі, всі користуються мультимедійними дошками, їх лаборант підключає. Діти в цьому плані – на десять років попереду вчителів. Зробити презентацію, завантажити щось із youtube – залюбки.
Сучасним батькам легше звинуватити вчителя, ніж приділити увагу своїй дитині. Авторитетом вчитель не користується. Вчителя біології у нас звільнили за те, що він виставив за шкірки учня, що порушував дисципліну. Прийшла мама учня, накатала заяву директору. Дирекція у проблемі розбиратися не захотіла і вчителя не підтримала. Вирішили, що простіше взяти нового. А того попросили піти.
Школа – виконавець держзамовлення на освіту. Тому це постійні експерименти, нові програми. От, з нового року скорочують часи вивчення мови в середній школі, і вводять другу іноземну мову з 5-го класу (можливо, російську). За одним наказом, це повинна бути не російська, а інша мова. Це протиріччя ще не вирішено.
Дисципліна у школах на трійку з плюсом. Одного разу мій одинадцятикласник сказав мені “Та пішла ти на …”. Пішли до завуча розбиратися, то він пояснив, що я образила його перед класом, назвавши нетактовним. Наступного дня вибачився, казав, що погарячкував. Можна було викликати батьків, але я знаю його маму, вона уже приходила, і впливу на сина не має ніякого. Я вирішила, що робити це немає ніякого сенсу.
Ще було, спитала в учениці четвертого чи п'ятого класу, чому її товариш курить біля школи. У відповідь дізналася, що “в нього мама здохла, живе з бабусею”. А лексику таку дівчина використовує, тому що її батьки п’ють, от і набралася.
Думаю, було б добре запровадити у школах профільну освіту на десятий-одинадцятий класи, давши учням право вибору предметів, які б ті хотіли вивчати.
Підручники є лише ті, які присилає міністерство. Інші купуйте за свій рахунок. А спробуй це зробити, це ж побори з батьків.
Я думаю, не працювали б у нас пенсіонери, якби отримували нормальну пенсію. А вижити на тисячу гривень пенсії неможливо.
Міністр освіти Табачник — це людина, яка не знайома з реальним станом речей. Декілька років назад він заявив, що репетитори брали з учнів великі гроші, а дітей до ЗНО не підготували як слід. А насправді перші зразки ЗНО з англійської – це твір з пропусками для 3-го курсу філологічного відділення! Школа не готує дітей до ЗНО.
Валентина, вчителька математики:
Була у нас совдепія, стала вільна Україна. З’явилися національні школи, рідна мова. Це добре. Але підручники, які з’явилися, зовсім не відповідають вимогам. Таке враження, що люди, які їх пишуть, самі у школі не навчалися, настільки підручники далекі від реалій. Або дуже важкі, або нецікаві. Враження, що їх сідають писати ті, в кого є гроші щоб себе просунути.
У нас дитина у десятому чи одинадцятому класі вивчає п’ятнадцять предметів. Навантаження дуже велике. У жодній країні світу такого немає. Неможливо вивчити стільки предметів одночасно. Учнів поставили в умови, коли вони мають якось викручуватися. Ми говоримо про компетентність учня, про те, що країні потрібна компетентна особистість. А самі цю особистість гнобимо, передусім здоров’я. Вивчати п’ятнадцять предметів у школі – це неправильно.
До спецшкіл, ліцеїв, гімназій іде певний відбір, і діти там дійсно хочуть отримувати знання. А у загальноосвітніх школах більшість учнів бажання вчитися не мають. Вони мають бажання отримати оцінку. А далі, наприклад, піти до університету, здобути професію і почати заробляти гроші. Коли я вчилася у школі, відсотків 70 дітей хотіли вчитися. А зараз мотивація до навчання зникла. Учень каже про якийсь предмет: "А навіщо мені його вчити, що мені це дасть? Заробляти більше грошей я не буду".
Батьків, які б відчували, що їх дитина неправа, важко побачити. Є такі, які приходять до школи і кажуть: "А дитині нецікаво на уроках, чого їй вчитися". Тобто, вони і не роблять нічого для того, щоб їх дитина навчалася. Більшість батьків у випадку якогось конфлікту не бажає в ньому розбиратися, зразу стаючи на сторону дитини. Але це ж неправильна позиція. Якщо дитина неправа, треба їй допомагати. Адже у майбутньому проти них самих ситуація і обернеться.
В плані подальшої кар’єри нинішні діти більш приземлені, ніж ми у свій час. Ми хотіли бути артистами чи космонавтами. А зараз мріють про технічні чи будівельні спеціальності, роботу з комп’ютерами. Він популярних раніше економічних чи юридичних спеціальностей потроху відходять, розуміючи, що на роботу влаштуватися буде важко.
Молодих вчителів у школі мало. Якщо він приходить, зарплата у нього буде, припустимо, 1200 грн. А, наприклад, один спеціалізований журнал, які вчителі передплачують за свої гроші, може коштувати до 250 грн. на рік. А як оплачувати житло, свої потреби?
Раніше вчитель був людиною, яку поважали. А зараз всі ЗМІ розказують про те, що це якась погана корумпована людина, яка бере хабарі, ставить погані оцінки, чи навпаки, вимагає гроші за гарну оцінку, ображає дітей. Як же можна про всіх вчителів говорити, що вони непотріб?
Табачник – це не міністр освіти. Абсолютно непрофесійний. Йому вже не раз пропонували піти і не заважати. От хай він так і зробить, а замість нього прийде хтось молодший і грамотний.
Треба, щоб держава нарешті повернулася обличчям до школи. І не до столичних, київських шкіл. А до периферії, де дуже багато обдарованих талановитих дітей. Якщо цих дітей не підтримувати, вони покинуть нашу країну, не потрібні нікому.
Богдан Гуляй
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.