Умиймося водицею зі святої криниці

Творець світу передбачив усе необхідне для повноцінного життя людини. Передав нам і заповіді, яких маємо дотримуватися, аби не руйнувалася гармонія в природі і суспільстві. Тут одних працьовитих рук замало, тож у кожну людину вселено безсмертну душу, ії ніхто не бачить, але всі знають про  її існування. І саме від того, яка вона - чиста чи забруднена недобрими помислами - залежить доля не лише окремо взятої людини, а й всього людства. Недаремно з небес послано на землю конкретні чистилища душі і тіла. Про одне з них і піде мова - про святі криниці.

У древніх не було ані професійних лікарів, ні, тим більш, сучасних медикаментів. Але людське суспільство й без цього жило і самотужки знаходило способи боротьби з недугами, про ефективність яких легенди складені. Головна цінність тих способів, напевно, в тому, що в них поєднані духовні і матеріальні божі ліки.

Як думаєте, шановний читачу, чи випадково практично біля кожного людського поселення є цілюще джерело? А поспитайте в місцевих мешканців, як вони про його існування дізналися. І у відповідь в кожному випадку почуєте свою легенду, але неодмінно зі схожим початком: комусь з нужденних з'явилося видіння того місця з особливою водою. І водночас людській душі було підказано, як ставитися до такої знахідки.

Зазвичай там, на місці джерела, облаштовують криницю. І це вже не лише матеріальне, а й духовне. Скажімо, в Івано-франківській області є криниця, яка має офіційний статус Духовної. Вона відома вже більше семи століть. За переказами, ще князь Данило Галицький освячував у її воді свої знамена. А першопричиною святості стало лікування тут діток від страшної недуги. За легендою, сама Матір Божа з'явилася у сні нещасній земній матері і вказала на цілющу воді. Відтоді потоки людей, які прямують до криниці, не зменшуються.

Сліпа прозріла

У наших місцевих криниць теж є свої легенди, в яких спільне одне - присутність позаземного ока і голосу. Можливо, в ході переказів хтось домислює щось своє, але суть історії і головний висновок не змінюється.
Так, біля села Нова Басань цілюще джерельце набуло широкого визнання після того, як його водою умилася до схід сонця незряча дівчинка і раптом побачила силует батька. Радісно збентежена мати, якій невідомий внутрішній голос підказав спосіб зцілення дочки, впала навколішки і підняла руки до небес з молитвою.

Побачивши таку картину, її чоловік аж злякався, бо не знав ще причин незвичайної поведінки дружини. Він пізніше підійшов сюди і не чув, як дочка показала на нього пальцем і сказала матері: «Он і наш батько йде». Жінка з несподіванки навіть остовпіла, а потім запитала дочку, чи вона справді його побачила. Та відповіла, що спочатку ледь засірів силует чоловіка, а потім розгледіла в ньому батька. Причому говорила так спокійно, ніби нічого надзвичайного не трапилося. Тож матір і пройняв неземний приплив емоцій.

Ця легенда переказується з покоління в покоління. На місці підземного джерельця обладнали криницю. За церковним обрядом там щороку, у визначений день, святять воду. Можна почути багато історій, як та вода допомагає людям позбутися фізичних і духовних недуг. Приїжджають до криниці люди й з віддалених населених пунктів. Головною тут, мабуть, є віра саме в цю святу воду.

Свята ікона й вогненний стовп

Неподалік від Свидовця криниця стала місцем паломництва для людей звідусіль. В окремі дні сюди приїжджають автобусами навіть з великих міст, в тому числі з Києва. До наших днів дійшли перекази про те, що на місце цілющої води вказала ікона великомучениці Параскеви, яку в прадідівські часи знайшли в полі косарі. Саме там згодом забило цілюще джерело. Водою з нього зцілилося багато людей.

Споруджена там криниця в радянські часи розвалилася, її місце заросло чагарниками, забуто було й стежку до святої води. Але в людській пам'яті жила легенда про цілюще джерело. Її й розповіли місцеві жителі ігумену Стефану, який 10 років тому став настоятелем храму в Свидовці. З благословення митрополита Чернігівського і Ніжинського -Антонія (нині покійного) й розпочалося відновлення святої криниці. На місце забутого цілющого джерела вказало нічне небесне світило у вигляді вогненного стовпа. Тепер там споруджений обрядовий комплекс для освячення води і служіння церковної відправи.

Дорога до джерела відкрилася уві сні

Криницю біля села Осовець відкрила жителька Вороньків. Вона тривалий час хворіла і в молитвах до Бога просила допомоги. Однієї ночі їй наснився сон, в якому чийсь голос порадив піти до сусіднього села і знайти неподалік цілюще джерельце, яке й допоможе їй зцілитися. Нещасна жінка так і зробила. Пізніше розповідала, що ноги самі вели її до того місця.

Було то дуже давно, але історія виникнення криниці не забувається. І цілюще джерельце не пересихає. Тривалий час тут стояв скромний дерев'яний зруб. В роки тотального атеїзму, коли в селі не було священика, на криницю звертали менше уваги. Неподалік колгосп спорудив курятник і викопав глибокий штучний ставочок. До нього гонили на водопій велику череду корів, яка ледь не затоптала криницю.

Одним з перших забили тривогу Федір Горбач (згодом він став священиком) і Микола Предко. Вони згуртували навколо себе бригаду, яка почистила криницю і встановила там бетонні кільця. І хоча обряд освячення води ще не проводився, але поступово поверталася до людей віра в цілющі властивості цієї води, як і взагалі віра в небесного Творця.

Обох ініціаторів відродження криниці вже немає в живих, але як все відбувалося - добре знає їхній сусід Павло Дмитрович М'ягкий.

- З Миколою ми виросли по-сусідству, неподалік криниці, В дитинстві бігали туди, особливо коли там святили воду. Багато людей збиралося. Дітям гостинці роздавали. Коли ж повиростали - доля закинула мене в чужі краї. І сусід перебрався жити на іншу вулицю. Через багато років я знову повернувся в рідне село. Якось розговорилися з Миколою і про "криницю. Він розповів, що в наш Осовець приїздила якась давня родичка тієї жінки, що давним-давно зцілилася, але криниці не знайшла. Тоді й вирішили чоловіки її відродити. Я теж пригадав розповідь нашої сусідки Надії Андріївни про те, як допомагає їй справлятися з недугами цілюща вода. Слово за слово, й прийшли до рішення - не зупинятися на зробленому і далі продовжити впорядкування криниці..

Павло Дмитрович також уточнює, що "Згадана ним Надія Андріївна Бриловська - одна з найстаріших жительок села. Вона тривалий час працювала на колгоспній птахофермі, що була біля криниці. І навіть тоді, коли люди під впливом боротьби комуністів з релігією відвернулися від святого місця, пташниця тихенько користувалася цілющою водою. Певний час мовчала, що бачила біля майже сплюндрованої криниці й інших односельців, а також і зовсім незнайомих людей. Тобто, послане на землю Всевишнім ніхто не затопче і не витравить з людських душ.

За осучаснення криниці взявся і художник Василь Горбик, котрий останніми роками практично постійно проживає в рідному селі, а в столиці буває лише наїздами. Він намалював проект споруди над криницею, власноруч виготовив міні-купол, працював з місцевими столярами. Допомогли набути криниці нинішнього вигляду і сторонні благодійники, які по всій Україні займаються відродженням духовних святинь.

Поновилося і освячення води в криниці. Обряд проводить настоятель місцевого храму отець Петро, уродженець Осовця. Майже два десятиліття тому він став священиком і відразу ж попросив владику Антонія, щоб той направив його служити в рідне село. Тоді тут не було ані типового храму, ні належно обладнаного приміщення для відправи служби. Проте було бажання усе те зробити з волі Господа і при підтримці прихожан та благодійників. Мрія отця Петра збувається: новозбудований храм- красень вже майже готовий для богослужінь.

Ну а освячення води у відродженій криниці батюшка проводить давно у визначений день - на свято матері Соломії і семи її синів Маккавеїв. Ще в давні часи Маккавеї перетворилися у нас на „Маковія", але незмінним залишилося освячення криниць. Цей обряд, як і водохрещенський, спрямований на очищення для людей. Є ще обряди юріївський і купальський, відповідно для зцілення тварин і успішного проведення жнив, про це свідчать відповідні друковані джерела.

Взагалі, освячення криниць - давній звичай наших пращурів, коріння якого сягає язичницьких вірувань у живу силу води. Про це йде мова і в «Повісті врем'яних літ».

Обряд на Маковія бере початок з Києва, зокрема з Хрещатика, коли там були ще хащі і численні джерела. В святковий день збиралася сила-силенна людей. Усі чоловіки мали бути в козацькому вбранні. Вони виконували відповідні дійства, які доповнювали особливу літургію.

Традиції освячення криниці на Маковія дотримуються і донині, і все більше людей приходить на це святе дійство. А ще цілюще освячене джерело допомагає людям і повсякдень. Головне - приходити до святині зі щирим прагненням очистити душу й тіло молитвою і святою водою.

Виявляється, не так уже й багато Всевишній вимагає від людини для її ж блага, та багатьом, видно, духу не вистачає дотримуватися божих заповідей. Не поспішають навіть виконувати елементарне, що споконвіку робили наші пращури: умивалися водицею із святої криниці, чим очищали тіло й душу від різних недугів і недобрих помислів.

Григорій Войток, газета "Чернігівщина" №47 (375) від 22.11.12

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.