GOROD.cn.ua

Віктор Ткаченко: «Місцеве самоврядування – це фікція»

Виктор Ткаченко
 
Чернігівське земляцтво в Києві керівники інших земляцтв майже одноголосно називають найвпливовішим. Так було і на початку його діяльності, коли це багато хто пояснював походженням тодішнього президента Леоніда Кучми. Але час уродженця села Чайкиного минув, а чернігівська діаспора в столиці й досі вважається найпотужнішою! Ми зустрілися з Головою Ради товариства «Чернігівське земляцтво» в Києві Віктором Ткаченком, щоби знайти відповідь на це і багато інших питань.

- Пане Вікторе, свого часу Леонід Кравчук, який є почесним головою Рівненського земляцтва, сказав, що в наш час на першому місці стоїть фінансовий інтерес, потім родинні зв’язки і політична приналежність до одного табору, і лише за цим люди згадують про малу батьківщину і земляків…

- У кожного може бути своя точку зору. Узагальнити, ранжувати все це по місцях – неможливо. Дійсно, є люди, для яких важливіша та ж політика, або гроші. Але будь-яка діаспора – чи за тисячі, чи за 150 кілометрів від місця народження – об’єднується за принципами спорідненості душ і спільною батьківщиною.
Яскравий приклад в цьому плані – Радянська Армія, де українці, які зустрічали один одного, скажімо, у Прибалтиці чи в Казахстані, ставали найближчими друзями. А якщо чернігівець зустрічав чернігівця – майже братами.
Така спорідненість керує людьми, які опинилися за межами своєї малої батьківщини.
Потяг до рідних міст, до могил дідів і бабусь, які там залишились, бажання підтримувати зв’язок з рідною землею, бажання допомогти землякам, підтримка один одного… Це головні фактори для об’єднання.

- Серед вихідців з Чернігівської землі в столиці багато людей з різними, навіть з кардинально протилежними, політичними поглядами. Як вдається уникнути суперечок, об’єднати всіх заради однієї мети?
- Земляцтво перш за все організація, яка об’єднує людей за місцем народження. Ми свого часу вирішили, що ніколи не будемо займатися політикою. Повністю жити поза політикою неможливо, але ми стараємося не допустити її в стіни земляцтва.
Був такий момент до 2000 року, коли владі, на рівні Адміністрації Президента, Кабміну дуже хотілося залучити земляцтва на свій бік для того, щоби використати під час передвиборчих перегонів. Уявіть: приїздять в хутір Точене, що в Срібнянському районі, представники Чернігівського земляцтва. Там зараз, може, п’ять хат лишилося, але він дав трьох професорів, докторів медичних наук, один з яких – академік. Для жителів їхнє слово стане вирішальним. І так в будь-якому іншому селі, містечку, місті…
Ці спроби влади інтелігентно підім’яти земляцтва під себе призвели до того, що ми в 2000 році створили Раду керівників земляцтв для того, щоби координувати свої спільні дії. В тому числі домовилися й про спільні зустрічі з представниками влади.
Тоді ж домовилися залишати політику за межами земляцтва. Бо без цього нормальної роботи не було б!

- І така домовленість діє? Бо у Верховній Раді – не дуже.
- Діяла довгий час. Навіть в 2004-2005 роках ми впоралися і активно працювали на об’єднання. На жаль, в 2009 році чотири земляцтва (Донецьке, Луганське, Миколаївське і Дніпропетровське) відверто підтримали одного з кандидатів на посаду президента. Почалися непорозуміння, чвари… Довелося переформатовувати організацію, створювати замість Ради – Асоціацію земляцтв з постійним головою. Це був серйозний удар по іміджу земляцтв.
Я вважаю, усунення земляцтва від політики - інструмент самозахисту. Бо якщо ми поставимо діяльність земляцтва на будь-які політичні рейки, то припинимо діяльність і перетворимося на політичну партію.

- Чернігівське земляцтво часто називають найвпливовішим. За рахунок чого вдалося досягти такого статусу?

- Я не хотів би акцентувати увагу на тому, що ми найпотужніші чи найвпливовіші. Це дуже делікатна тема. Так, нам багато чого довіряють, з нами рахуються, прислухаються до наших ініціатив… Є два фактори, завдяки яким нам вдається підтримувати позитивний імідж.
По-перше, ми не залежимо від обласної політики, від губернатора. Чернігівське земляцтво самодостатнє. В той же час, дуже багато земляцтв фінансуються з області – і не можуть бути повністю незалежними в своїх діях.
А по-друге, ми багато чого запровадили першими серед земляцтв. Ми першими привезли до Чернігова керівників земляцтв і бізнесменів. Провели для них екскурсії містом і областю, організували зустрічі з головою ОДА і місцевими бізнесменами. Потім цю ідею підхопили інші – Донецьк, Львів… Ми першими, обіймаючи посаду координатора Ради земляцтв, підписали договір про співпрацю з Київською міською державною адміністрацією, який вже тричі після того був подовжений. В структурі Чернігівського земляцтва вперше з’явилися районні осередки, бо в один з моментів стало зрозуміло: в нас вже стільки членів, що вони не знають один одного в обличчя! Потім цю ідею запозичили хмельничани, житомирці й інші земляцтва. Чернігівське земляцтво єдине, яке видає свою газету «Отчий поріг»…

- В чому безпосередньо полягає робота Чернігівського земляцтва?
- Ми щороку видаємо таку книжку «добрих справ» – який осередок що зробив за рік. Там все перераховано по районах. Це і комп’ютери рідним школам, і медичне обладнання, і культурно-мистецькі заході та інше. Гроші великі для цього не потрібні, бо є багато людей в міністерствах, які вирішують питання передачі з балансу на баланс. Найчастіше це просто лобіювання інтересів наших земляків. На наступне зібрання Асоціації земляцтв я запросив розробників законопроекту про лобіювання. Подивимося, послухаємо – і вирішимо, чи будемо його підтримувати.
Займаємося видавництвом книг про Чернігівщину. В цьому році вийде з друку книга відомого українського поета Леоніда Горлача, який є редактором газети «Отчий поріг». Вже готова фундаментальна праця – своєрідне перевидання тому про Чернігівську область із серії «Історія міст і сіл УРСР». Йому вже більше 40 років! За цей час багато чого змінилося. Та й подача матеріалу у нас буде принципово інакшою – акцент зробили на розгорнуту інформацію про історію населеного пункту, про походження назви, географію, видатних земляків тощо. Собівартість цього проекту, за нашими підрахунками, складе 400 тисяч гривень.

- Звідки такі гроші? За рахунок чого живе земляцтво?
- Земляцтва фінансуються різними способами. Наприклад, Дніпропетровське – лише за рахунок місцевої влади. Є змішані способи фінансування, ми ж – виключно за рахунок внутрішніх можливостей членів земляцтва. Витрати Чернігівського земляцтва – 600 тисяч гривень на рік.

- За останні років 10 до Києва перебралось дуже багато молодих чернігівців, які знайшли тут роботу. Вони часто звертаються по допомогу до земляцтва?
- Постійно. Коли мова йде про якусь консультацію, чи юридичну, чи медичну, ми можемо це зробити без проблем. Нерідко звертаються і з проблемами житла. Ми тут безсилі, проте були разові випадки, коли вдавалося для членів земляцтва вирішити питання з кімнатою в гуртожитку. В цьому плані мене дивує те, що часто люди, які вперше почули про земляцтво,і приходять навіть не просити про допомогу, а вимагати її! Це неправильно.

- Не можу не запитати про проект «Чернігівська двадцятка», ініціатори якого включили вас до переліку тих людей, які будуть працювати «для вироблення конкретних механізмів розв’язання найболючіших проблем нашого міста».
- Я отримав запрошення. Але це був лише лист. Ніхто зі мною не розмовляв конкретно, не приїздив, не ділився ідеями, планами на перспективу. Знаю, що й багатьох інших «запросили» так само... Вони жодного поняття не мають про сам проект, про його мету, засоби роботи і таке інше. Мені особисто здалося, що це елемент піару. Ідея дуже добра, але яка методика дій?

- Які, на вашу думку, найголовніші проблеми мають бути вирішені, щоби Чернігів почав нормально розвиватися?
- Ці три проблеми актуальні не лише для Чернігова і підійдуть до будь-якого іншого міста. Перше – це відсутність системи самоврядування. Місцеве самоврядування – це наразі фікція!
Друге – це різновекторність місцевої влади, що особливо видно на прикладі облдержадміністрації та обласної ради.
Третє – це відсутність свідомого громадянського суспільства і, як наслідок, контролю за діями влади.

- Багато хто вважає головною проблемою відтік молоді в столицю...
- Це не проблема, а наслідок трьох вищезазначених проблем. Переїзд на роботу до Києва і неповернення молоді після навчання в столиці означає лише те, що їм нема куди і заради чого повертатися.
Так, Чернігів близько до Києва й уникнути міграції неможливо, але треба створити в Чернігові умови для того, щоби молодь мала альтернативу! Кажуть, що Чернігів знаходиться в київській орбіті. Так у нас така політико-адміністративна система, яка цю ситуацію створює! Причому не лише для Чернігова. Але у знаходженні в цій «орбіті» є свої плюси і мінуси. І все залежить від того, як на місцях зможуть використати переваги близького розташування до столиці.

- Кілька років тому в Чернігові завели мову про будівництво Палацу спорту, але розмови так і залишилися розмовами. Ви, як людина, яка більше 20-ти років очолює київський Палац спорту, вважаєте такий заклад потрібним для міста?
- Зі мною тоді розмовляли, але я був лише консультантом. Я скептично ставився до ідеї з двох причин. По-перше, у нас часто практикується виділення землі під будівництво одного, а будується на ній зовсім інше.
А по-друге, окупити Палац надзвичайно важко. Навіть якщо він буде скромний – на 1500 глядачів, наприклад. Про київський Палац спорту не можна сказати, що він ледь зводить кінці з кінцями, але ми працюємо з рентабельністю в 7-8%. І це в самому центрі столиці, з прекрасним менеджментом, з можливістю організовувати концерти зірок світового масштабу! А до Чернігова так зірки регулярно не приїздитимуть...
А на спортивних заходах ми лише втрачаємо. То що вже говорити про Чернігів…

Сергей Кириченко, еженедельник «Семь дней» №23 (448)

Теги: Виктор Ткаченко, «Чернігівське земляцтво», Сергей Кириченко