Хто був творцем післявоєнного обличчя центральної частини Чернігова? (відео)

Понеділок, 1 липня 2019 11:15 | Переглядів: 4511 | Обновлено 5 липня 2019 09:30

Чернігів – унікальне місто. За кількістю і значністю архітектурних пам’яток він посідає одне з перших місць не тільки в Україні, а й у всій східній Європі. Вони є окрасою міста і надають йому загадкової неповторності.

Ігор Ягодовський, творець післявоєнного обличчя Чернігові.

Частина перша.

Друга світова війна перетворила Чернігів на суцільні руїни. Фашисти понівечили 1740 будинків. Центр міста нагадував пустку. За рівнем руйнувань Чернігів посідав 4 місце у колишньому СРСР і підлягав відновленню у першу чергу.

І стародавнє місто постало з руїн. Все це заново збудовано і збережено завдяки талановитим фахівцям – архітекторам, реставраторам та будівельникам.

Сучасні чернігівці та гості міста навряд чи зупиняться поряд з будинком, щоб замислитись над його історією та уважно роздивитися його архітектуру. А вона того варта.

Так хто ж був творцем післявоєнного обличчя центральної частини нашого міста?

Володимир Павленко, доцент ЧНТУ, колишній головний архітектор міста та області: «Він був чуйною, інтелігентною, товариською, високопрофесійною людиною. І завжди він стояв на позиціях, як краще людині щось зробити, щоб вона була задоволена своїм життям».

Олександр Козир, архітектор: «Це людина незвичайної культури. Незвичайної взагалі доброти людина. Професіонал. Ігор Дмитрович був людиною з дуже тонким гумором. Його жарти інколи людям доходили на 3-й день».

Будинок на розі проспекту Миру та вулиці Шевченка започаткував низку споруд, які нині формують після воєнне обличчя нашого міста. Без них не обходиться жоден путівник по Чернігову. Але залишаються невідомими автори таких помітних архітектурних об’єктів.

Будинок звели протягом 1948-1949 років. У будівельних роботах брали участь полонені німецькі солдати. Таким чином вони спокутували провину за тих, хто безжалісно руйнував наше місто. Споруда виконана у кращих традиціях радянської архітектури 40-50-хх років минулого століття. Для оформлення будівлі використані елементи бароко, еклектики та класицизму. Новобудова стала органічною складовою архітектурного ансамблю головної площі міста.

Групу авторів проекту у складі Букловського, Ковальова та Іванько очолив молодий архітектор Ігор Ягодовський.

Ігор Ягодовський

«Невідомий Чернігів» зустрівся з сином архітектора Костянтином Ягодовським, головою обласної організації охорони пам’яток історії, культури та архітектури. Як реліквію береже він старенькі альбоми з проектами, розробками, пропозиціями, дослідженнями, малюнками, світлинами. Це своєрідний літопис багаторічної трудової діяльності архітектора.

- Пане Костянтине, скажіть, де народився ваш батько? Які в нього корені? З якої він походив родини?
- Мій батько народився у нашому місті Чернігові 6 листопада 1917 року. Цей рік, як ви знаєте, був буремним роком. Народився він у Чернігівській губернії у відомій дворянській родині Ягодовських. Його батько був Дмитро Олексійович Ягодовський. Він був чиновником у Чернігові. Мати мого батька Ольга Федорівна Ферніковська теж була з дворянської родини. Це була Чернігівська дворянська родина. Працювали в окружному суді, були судовими виконавцями, – розповідає Костянтин Ягодовський, син архітектора. – Мого батька в дитинстві називали Русик, бо у нього були світлі волоси, а потім вони вже стали чорними.

- У 30-х роках родина переїхала до Харкова. Спочатку мій батько поступив на робфак, а потім з робфаку поступив до Харківського інженерно-будівельного інституту, де й навчався до самого початку війни, - розповідає пан Костянтин.

- А де ж він отримав фах архітектора?
- Після війни він закінчив Київський інженерно-будівельний інституту і отримав фах архітектора.

- Пане Костянтине, а яким був батьком Ігор Дмитрович? Він достатньо вам приділяв уваги?
- Незважаючи на те, що він був постійно зайнятий на роботі, він дуже багато уваги приділяв своїм дітям – мені і моїй сестрі Ользі Ягодовській. Вона старша, народилася 1947 року. Закінчила у чернігівські школу і поїхала навчатись 1955 року до Москви, а я залишився сам. І усю батьківську увагу, все батьківське піклування я вже одержував один. І тому його було достатньо. А яким він мене виховав, як бачите.

- А ваша сім’я мешкала у будинку, який спроектував ваш батько, чи в якомусь іншому?
- Спочатку сім’я жила на вулиці Бєлінського, зараз вона вулиця Єлецька. Будинок знаходився за адресою вулиця Бєлінського, 1. Це був будинок моєї матері, дворянської родини Мезенцевих. Але потім, коли мій батько спроектував будинок на розі двох проспектів – зараз проспекту Миру та Перемоги, то він там і одержав квартиру. Квартира була комунальна. У цій квартирі жили два архітектори. І я саме 60-го року народився у цьому будинку. А поки я був ще дуже малий, то у грудні 60 року здали будинок по вулиці Серьожникова, 8 і наша родина переїхала вже в квартиру по цій вулиці. І вже все моє дитинство пройшло на вулиці Серьожнікова.

- Пане Костянтине, ви знаний у нашому місті колекціонер, а чим займався ваш батько у позаробочий час?
- Зрозуміло, що колекціонером я став не сам по собі. А це риса, яка була притаманна моєму батькові. Скільки я знаю, усе життя, мій батько теж був колекціонером. Тільки у радянський час колекціонування було дещо інше. Він був одним з керівників і майже засновником чернігівського товариства колекціонерів поштових марок. Вся ця його колекція збереглася до цього часу. Я її залишив як спадок мого батька.

- А ви справу його не продовжували? Ви не збираєте марки?
- Ні, я не захопився цією справою. Крім, марок він колекціонував поштові листівки. Поштові листівки звісно були і з видами Чернігова, а були і інші, там дореволюційні, красиві. І ось це захоплення мені повністю передалося. Я як і збирав, так і збираю поштові листівки.

- До речі, мій батько був дуже професіональним, як кажуть зараз, фотомайстром.

- Скажіть, які відчуття вас охоплюють, коли ви проходите повз будинки, які спроектував ваш батько?
- В мене є подвійні відчуття. По-перше, відчуття гордості, бо практично вся центральна частина міста Чернігова, як кажуть сталінська архітектура Чернігова, це проекти або безпосередньо мого батька, або товаришів, з якими він працював разом. А по-друге, жаль, бо зараз всі фасади будинків спотворені – спотворені рекламою, прибудовами. Раніше, коли проектувався один будинок, то він проектувався як вся вулиця, як панорама, як він буде виглядати у контексті. А зараз просто береться дозвіл і робиться або генделик якийсь, або щось інше. І всі перші поверхи Чернігова перетворилися на таку хаотичну забудову.

- Пане Костянтине, дякуємо вам за щиру розмову.

А про творчість архітектора Ігоря Ягодовського ми поговоримо з вами у наступній програмі.

Частина друга.

Після закінчення інституту у 1948 році Ягодовського направляють на роботу до Чернігова в архітектурно-проектну майстерню на посаду архітектора. На той час вона розміщувалася у будинку колегіуму.

У 1956 році за проектом Ігоря Ягодовського будують нове приміщення офісу облпроекту, на території зруйнованої Хресто-Воздвиженської церкви. До сьогодні зберігся лише будиночок настоятеля цього храму.

Цікаво, що при будівництві нових житлових будинків використовували цеглу зі старих, зруйнованих споруд і в тому числі із храмів.

Ігор Ягодовський послідовно займав посади архітектора, головного архітектора проектів, начальника проектної майстерні, головного інженера.

Володимир Павленко, доцент ЧНТУ, колишній головний архітектор міста та області: «Я Ігоря Дмитровича Ягодоського знаю з 1971 року, коли я був направлений в інститут Діпроцивільпромбуд архітектором. Він дуже активно займався питаннями відбудови, формування площ, магістралей. Працювали вони в напрямку класичному, неокласична архітектура. Ігор Дмитрович був дуже наполегливою людиною у вирішенні професійних питань. Він активно розглядав всі наукові аспекти, конструктивні, - все це він зводив і вирішував, так скажемо, у потрібному напрямку. Він завжди активно займався молодими фахівцями, свій досвід він з задоволенням передавав. Він і професіонал, і наставник, і викладач».

Перша творча робота Ігоря Ягодовського – це створення та облаштування Алеї Героїв, у співавторстві з архітектором Букловським.

У вас є можливість на власні очі побачити первісний варіант однієї з улюблених локацій відпочинку чернігівців і гостей міста.

Як видно, сучасна Алея дещо нагадує перший її проект.

За авторськими проектами Ігоря Ягодовського у 1951-1952 роках зводять вишукані житлові будинки на сучасному проспекті Миру.

Костянтин Ягодовський, головою обласної організації охорони пам’яток історії, культури та архітектури: «За генеральним планом 1945 року передбачалося викладання великої бульварної алеї практично через усе місто, починаючи від Катерининської церкви і закінчуючи біля сучасного торгівельного центру Дружба. В якості реалізації цього проекту і була прокладена ця частина алеї, яка пізніше одержала назву «Стометрівка», на якій виросли будинки, більшість з яких були побудовані за проектами архітектора Ягодовського. Житловий будинок, за теперішньою адресою проспект Миру, 22, був побудований за проектом 1951 року. Будинок передбачав магазин і 37 квартир для мешканців. Замовником цього будинку була колишня вже, на жаль, фабрика обробки вовни у Чернігові. Характерною ознакою цього будинку є той факт, що він побудований з боку колишнього дворового фасаду готелю «Десна». І оздоблення будинку повинно було підкреслити, що це така територія, яка вже є зараз не дворовою, а центральною територією міста. І ось ці ліпні деталі – деталі під’їздів, деталі вікон, вони саме і підкреслюють це».

Костянтин Ягодовський, головою обласної організації охорони пам’яток історії, культури та архітектури: «Житловий будинок за адресою проспект Миру, 27 побудований за проектом архітектора Ягодовського в 1952 році. В цьому будинку теж багато елементів ліпного декору, елементів на балконах. Нижня частина фасаду спотворена не тільки маленькими вивісками і магазинами, а практично великою будівлею майбутнього ресторану у чорному кольорі, бо це практично не припустимо з точки зору архітектурного декору».

Костянтин Ягодовський, головою обласної організації охорони пам’яток історії, культури та архітектури: «Зараз ми знаходимося біля житлового будинку за адресою проспект Миру, 31, який знаходиться на розі двох проспектів – проспекту Миру та проспекту Перемоги. Він був побудований у 1952 році за проектом 1951 року. Автором проекту, якого був саме мій батько. До речі, після побудови цього будинку мій батько одержав тут житло на 2 поверсі. Це була комунальна квартира, там була квартира на родину двох архітекторів, у тому числі і мого батька. І саме 60-го року у цьому будинку я і народився».

Костянтин Ягодовський, головою обласної організації охорони пам’яток історії, культури та архітектури: «В цьому будинку був дуже цікавий магазин, який мав назву комісійний. Цей магазин був дуже популярним серед мешканців Чернігова. А архітектурне оздоблення будинку і за теперішнім проспектом Миру і за теперішнім проспектом Перемоги воно дуже цікаве. Тут балкони з еркерами, які прикрашені ліпним декором. А перший поверх був рустованим. На жаль, зараз тут майже все перекрито і сучасними магазинними вивісками, і перекриттям переходу. До речі, тут не передбачалося будівництво підземного переходу, а перехід був практично напряму. Навіть тут стояв регулювальник. І тут була його будка, який регулював рух на цьому перехресті».

Особливою віхою у творчому доробку митця була робота над проектом будинку Головпоштамту.

Костянтин Ягодовський, головою обласної організації охорони пам’яток історії, культури та архітектури: «Цей будинок у 1996 році одержав статус пам’ятки архітектури місцевого значення. А автором цього проекту будинку є архітектор Ягодовський. Проектні роботи тривали з 53-56 рік, бо на початку 50-х років і навіть до їх кінця Чернігів був доволі маленьким містом і населення його не перевищувало 100 тисяч людей. Але на перспективу мій батько зробив дуже великий проект. Був дуже великий чиновницький опір на побудову такого великого Головпоштамту. Навіть батько особисто їздив до тодішньої столиці великої нашої держави – до Москиви, затверджував цей проект. І тільки за вказівкою Москви було дозволено побудувати в Чернігові таку споруду. З моєї точки зору, ця будівля залишиться на довгі роки. А за яким призначенням вона буде використовуватися, побачимо».

Під час реалізації проекту побудови житлового будинку на вулиці Шевченка, 9, знайомого всім «Золотого ключика», видалили деякі деталі декору фасаду та зробили інші, значно спрощені.

Олександр Козир, архітектор: «З Ігорем Ягодовським доля мене звела у 1984 році, коли я прибув молодим спеціалістом до Чернігова в обласне управління архітектури. Довелося сидіти стіл в стіл навпроти з такою великою людиною. Для мене в основному знайомство з інтелігенцією міста Чернігів розпочалося з цього яскравого представника. Я багато чого навчився в нього і до цього часу ці знання дають мені можливість працювати і бути професіоналом. Ігор Дмитрович був доброю людиною. Він ніколи не підвищував голос. Ще він був суворим, як керівник. Суворим, але це була не нав’язлива суворість. Просто поруч з такою людиною не хотілося ні пригати, ні бігати, а займатися роботою».

Цікавою була робота над проектом облаштування веж завершень пам’ятки архітектури ХХ століття колишнього будинку єпархіального братства, нині філармонійний центр.

Костянтин Ягодовський, головою обласної організації охорони пам’яток історії, культури та архітектури: «Під час відновлення повністю зберегти первісний вигляд будівлі не змогли. І зокрема, не були відновлені ці завершення, які знаходяться на даху споруди. Ці завершення існували в оригінальній будівлі Чернігівського Єпархіального братства початку ХХ століття. У 1985 році мій батько запропонував і зробив основні креслення на відновлення цих башт. А вже робочі креслення та безпосередньо цю роботу виконував архітектор Козир. Але цієї башти, яка знаходиться на розі між Свято-Миколаївською та вулицею проспект Мира, не існувало. На цьому місці знаходилася каплиця. Каплиця була двоповерхова. Було прийнято рішення зробити таку ж само башту. І вона гармонійно вписалася у цей вигляд. І коли ми зараз дивимося на цей будинок, то більшість, напевне, не пам’ятає, що практично до 85 року цих завершень не існувало».

Наша подорож закінчилась. Пройдуть роки, зміняться покоління, пам’ять зітре імена творців післявоєнного обличчя Чернігова. Але залишаться будинки, німі свідки історії, які ще довго прикрашатимуть центральну частину нашого міста.

Сюжет телеканалу «Новий Чернігів»