GOROD.cn.ua

В’єтнамська поетеса і перекладач До Тхі Хоа Лі: «Чернігів – дивовижно красиве місто!»

Нова книжка «Колись ви вигадаєте нас» відомих українських письменників Тетяни та Сергія Дзюби щойно вийшла в місті Ханой у В’єтнамі зусиллями вчених Ханойського університету та престижного Ханойського видавництва. Її переклали рідною мовою в’єтнамська поетеса До Тхі Хоа Лі й знаний науковець, професор Нгуєн Хиу Хоанг. А передмову до дуже ошатної та незвичайної збірки написав кандидат філологічних наук, доцент Ханойського університету Нгуєн Суан Хоа. Перекладачка, котра тривалий час мешкає в нашій державі, та вчені з В’єтнаму – члени Міжнародної літературно-мистецької Академії України.



Це вже 23 зарубіжна книжка Сергія і Тетяни. Їхні книжки успішно вийшли в США, Великобританії, Канаді, Швеції, Сербії, Чехії, Польщі, Болгарії, Білорусі, Туркменістані, Казахстані та інших державах. За свою творчість Т. і С. Дзюби відзначені багатьма високими зарубіжними нагородами.

Президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України Сергій Дзюба урочисто вручив поетесі До Тхі Хоа Лі Міжнародну літературну премію імені Миколи Гоголя «Тріумф». Такими ж почесними відзнаками удостоєні вчені Нгуєн Хиу Хоанг і Нгуєн Суан Хоа.

Користуючись нагодою, поспілкувався з чарівною гостею.

– Лі, Ви задоволені презентацією?

– Так, чернігівські бібліотекарі – чудові, чуйні люди. Отримати гоголівську нагороду для мене – велика честь! Я вже втретє в Чернігові (двічі була на міжнародному літературному фестивалі «Литаври», що проводився на Придесенні). Чернігів – дивовижно красиве місто, і люди гостинні. З авторами книги, Сергієм і Тетяною Дзюбами, познайомилася на «Литаврах», тоді ж ми й домовилися про переклад їхніх віршів в’єтнамською. Перекладати поезію складно, але мені було цікаво! Часто засиджувалася до глибокої ночі.

– Скільки тривав цей літературний проект?

– Два роки, адже знадобився час на редагування, верстку та друк збірки. Чудово, що міжнародний проект підтримали відомі в’єтнамські вчені. Дуже їм вдячна! А в тому, що збірка вийшла на такому високому поліграфічному рівні та солідним накладом – заслуга Ханойського видавництва. Наскільки я знаю, чи не вперше з часу проголошення незалежності України поетична книжка її громадян вийшла у В’єтнамі. Тому це – важливий крок до співробітництва між нашими державами у сфері культури.

– У Вашому серці дві Батьківщини – народилися у В’єтнамі, а мешкаєте в Україні…

– Я сюди приїхала в 1988 році на роботу – працювала в Києві ткалею на Дарницькому шовковому комбінаті. Мій чоловік також із В’єтнаму, трудився зварювальником… Згодом я навчалася в Українському центрі міжнародних гуманітарних програм. Ми жили в Києві, а потім переїхали до Білої Церкви. Нині я викладаю в’єтнамську в Центрі іноземних мов, а також редагую інтернет-газету в’єтнамською. Чоловік – приватний підприємець. У нас двоє дітей. Син закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка (за фахом – філолог), працює перекладачем у В’єтнамі. Нещодавно одружився з громадянкою В’єтнаму, тож ми їздили на весілля. У мене там залишилися родичі й друзі. А донька навчається у Вінницькому медичному університеті, вийшла заміж за українця.

– В’єтнамська діаспора в Україні велика?


– Так, ми любимо Україну, її людей, природу, цікавимося історією. В’єтнамці – працьовиті та сумлінні, тож їх завжди цінують. І ми дуже дружні між собою! Коли я проводжу заняття з в’єтнамської мови в Києві, то у мене немає жодної проблеми, як-от де переночувати, є багато друзів, які з радістю запрошують у гості. І в Києві, і в Білій Церкві до нашої родини дуже добре ставляться. В’єтнамська мова вивчається в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, є вже магістри з в’єтнамської. Знаю, здібна випускниця планує, наприклад, відкрити власну туристичну фірму.

– Відверто кажучи, українці небагато знають про сучасний В’єтнам…

– У В’єтнамі багато жителів взагалі переконані, що Україна – це просто якась область, частина Росії… Тому так важливо постійно доносити до населення правдиву, об’єктивну інформацію. Нині В’єтнам активно розбудовується. В Ханої увесь час, неначе за помахом чарівної палички, з’являються багатоповерхівки. Там чудові дороги, значно кращі, ніж тут, в Україні… В’єтнаму зараз дуже допомагає дружня Японія, постійно робить великі фінансові інвестиції.

– А які стосунки зі США?

– Зараз цілком нормальні й партнерські. Та війна – в минулому… До Америки з В’єтнаму імпортуються продукти, зокрема всі цитрусові, рис... Щороку приїжджають американські туристи. Тобто співробітництво зі США взаємовигідно та ефективно розвивається.

– А як щодо Китаю?

– З Китаєм стосунки непрості. Були військові конфлікти, вони захопили деяку в’єтнамську територію й не бажають нічого повертати… Тому доводиться бути насторожі. Але в’єтнамська армія здатна захистити свою країну. І, я переконана, є великі перспективи у в’єтнамсько-українському співробітництві. Це вигідно нашим державам!

– В’єтнам – соціалістична республіка…

– Так, і правляча партія – комуністична. Однак там усе відбувається доволі демократично. Проводяться ринкові реформи. Головне – більшість громадян мають стабільну роботу і належні умови для життя. Скажімо, середня пенсія – близько 200 доларів. Середня зарплата – 300-400 доларів. Там продукти значно дешевші. І якщо вже людина придбала собі житло, то потім ЖЕКу взагалі нічого не платить – не так, як тут.

– В’єтнам – аграрна країна?

– Активно розвивається сільське господарство, рибна промисловість, відкриваються нові підприємства. Діти вчаться в школах, молодь – в університетах. Хто працює, той нормально живе. На вулицях багато автомобілів найновіших марок, одна з найпопулярніших – японська «Тойота». У Ханої затори навіть більші, ніж у Києві.

– А яка основна релігія?

– Буддизм, хоча є й інші вірування. Я, наприклад, вірю у вищий розум, у те, що ми – не єдині у Всесвіті. Головне – вірити і сподіватися, що все буде добре. Привітно ставитися до людей, нікому не бажати зла. Бо війна ще нікого не зробила щасливим. І як же можна бути щасливим, коли страждають інші?!

– Які риси найбільше притаманні в’єтнамцям?

– Працелюбність, доброзичливість, розум, доброта, чуйність. Хороші люди!

– Ви Новий рік святкуєте?

– Аякже, дуже люблю це свято. Хоча відзначаємо і в’єтнамський Новий рік, який святкують за місячним календарем – у січні чи лютому, як вийде.

– Весілля в’єтнамців – за народними традиціями?

– По-різному. Взагалі, дотриматися всіх народних традицій під час весілля нелегко! За народними традиціями, весільна сукня має бути червоною. Хоча на сучасних весіллях наречені нерідко одягають білі сукні, як і в Україні.

– А хто в сім’ї головний?

– Чоловік. Такі наші традиції. Він – глава родини, ухвалює всі найважливіші рішення. Але, звісно, дружина має заслужену повагу та любов.

– Що вважається символом В’єтнаму?

– Квітка персика – дуже красива та ніжна.

– Ваша родина харчується традиційно, як в’єтнамці?

– Авжеж, у нас в’єтнамська кухня: тричі на день – рис, а також їмо суп, рибу (іноді м’ясо), овочі, фрукти та цитрусові, зелений чай. Я люблю готувати. Також дуже люблю квіти, природу, мандрівки. Наприклад, побувала в Німеччині та Чехії… У мене ще багато цікавих мрій.

– Лі, міцного здоров’я, ніжної любові та великої удачі всій Вашій родині.

– Щиро дякую, Сергію, навзаєм. Миру, добробуту і щастя нашим народам!

Сергій Квітницький, «Чернігвщина» №52 (713) від 27 грудня 2018

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: в’єтнамська поетеса, перекладач, До Тхі Хоа Лі, Сергій Квітницький, «Чернігвщина»