«Були б ми, а бджоли - будуть!»

Вона щоранку виливає на себе два відра холодної води (колодязь - поряд з будинком). За будь-якої погоди і пори року! А він тим часом робить зарядку, вправи з гантелями, на турніку, стрибає на скакалці! Погребним з Корюківки давно минуло тридцять і тридцять п'ять. Але відчувають себе саме на стільки! Притримати молодість і не впускати старість їм допомагає постійна фізична активність, завдяки якій і тіло у формі, і душа. Дурним думкам немає місця. Тільки - позитив! А ще ж - бадьорість і нові сили на увесь день! Вважають, що мають у всьому гармонію і міцне здоров'я ще й завдяки трудолюбивим медоносним комахам. Пасіку тут тримають майже сорок літ!



Валентина і Володимир разом снідають, дружно порають господарство. На роботу чоловік не їздить (у гаражі стоїть легковик), а... бігає. Зустрічні мовчки озираються, найдопитливіші питають: «Що, знову запізнюєшся?!» Володимир на те лише посміхається й біжить далі.

- Я стараюся багато рухатися і частіше дарувати людям посмішку; - пояснює.

- І своїм дітям та онукам кажу: щастя - у простих речах. Робіть те, що до вподоби і приносить радість, тоді все буде гаразд!

Подружжя прокидається о шостій, спати лягає о десятій - усе за розпорядком. Сон має бути повноцінним, адже саме він - запорука здоров'я і краси.

- Моя мама пішла на той світ у дев'яносто, пережила свою неньку на сім років, - каже чоловік. - Тож я хочу прожити хоча б 97!

Володимир родом із Забарівки Корюківського району. За освітою - агроном. Багато років трудився за фахом, також працював головним механіком, тож у техніці розуміється. Нині він інженер з охорони праці у виробничому сільськогосподарському кооперативі «Імені Горького».

Мала батьківщина Валентини - Чор-нотичі на Сосниччині. Мама, як і більшість сільських жінок, була колгоспною дояркою, а тато - досвідченим пасічником, тримав бджіл усе своє життя, а ще унікальним майстром, багатогранною особистістю.

- Столяр за освітою. Умів будь-що змайструвати! Збудував церкву в Чорно-тичах. Навіть служив там дяком, - згадує Валентина. - Знав добре математику і німецьку мову. Любив творчість Тараса Шевченка, часто читав «Кобзаря» нам трьом: мені, сестрі і братові. Вдома у нас було багато літератури. Тато завжди ходив у капелюсі і шкіряній куртці. Виглядав молодше за свої літа. До речі, він на дванадцять років старший за нашу маму, але обоє були ніби ровесники.

Любов до бджіл Валентині прищепив батько - Андрій Чабан. Дівчинка змалечку не боялася цих комах і спокійнісінько підходила до вуликів, спостерігала за ними й допомагала татові викачувати мед. Нині так само не лякають медоносні трудівниці наймолодшу онуку Погребних Златославу. майбутню першокласницю.

Валентина Погребна наразі очолює Ко-рюківську районну раду ветеранів. Цікаво, що в області саме вона наймолодша серед голів. Роботу свою любить, каже, що спілкування і допомога людям її окрилює. Звичайно, що буває жінці важко, бо доводиться вирішувати найрізноманітніші питання. Намагається віднайти правильний вихід, підходить до проблеми, як кажуть, зважено. За що й має вдячність і повагу від людей.

До виходу на заслужений відпочинок чимало літ працювала керуючою справами виконавчого апарату районної ради. Тож Валентину Погребну знають на Корю-ківщині, і вона знає багатьох. Та мало хто відає, що нинішня голова ветеранів свою трудову діяльність розпочинала на... пасіці.

- Бджільництво у нашій сім! було чи-мось невід'ємним. Батько - біля бджіл. я - біля нього. Тому вивчившись на техніка-бджоляра у Борзнянському сільгосптехнікумі, потрапила на лісгоспну пасіку у село Верхолюся, неподалік Забарівки. - розповідає жінка. - Бджолосімей було мо', двісті! Робота важка - з ранку й до вечора. Пасічникували там діди, які й ділилися зі мною тонкощами цієї справи. Місцеві ж навіть попервах приходили подивитися на дівчину-паспника. На той час це була така рідкість! Мені всього ж було сімнадцять. худенька, маленька...

Вперше зустрілися Валя з Володею у Борзні, він також там вчився, але на агронома.

- Та кохання знайшов у Верхогпссі - посміхається чоловік. - У клубі. Наша хата в Забарівці - на околиці, тому до сусіднього села - рукою подати. А потім справили весілля, будувалися, на сесію по черзі їздили - вищу освіту здобували. доньок ростили - Яну і Юлю, тепер онукам радіємо - Іллюші, Нікіті і Златославі.

На городі у Погребних стоять вулики. Гарні, яскраві, ніби щойно пофарбовані. У Корюківці - п’ять бджолосімей, на батьківському дворищі в Забарівці - ще вісім. У село на пасіку Володимир навідується раз на тиждень. Каже, працювати біля бджіл - одне задоволення! Колись давно його батько Василь Погребний хотів мати пасіку, надбав вуликів, але так і не встиг завести. Його мрію здійснив син. Гудуть бджоли!

- А тут живу я! - чоловік відчиняє двері невеличкої бджолиної диво-хатинки. - Ось ліжко! Вдень тут спати жарко, а вночі - саме те! Через ці отвори в приміщення потрапляє повітря з вуликів. Послухайте, як гудуть...

- Справді.., - посміхаюся.

- Інколи в обід і я можу тут прилягти. - каже дружина. - Відпочиваю. нерви заспокоюю...

Володимир збудував цей апі-будино-чок два роки тому.

- Ми його ніде не рекламуємо, зробили. як кажуть, для себе. Але, якщо хтось бажає скористатися - залюбки запрошуємо! Грошей не візьмемо.

Ночує господар на вуликах у диво-ха-тинці з травня по вересень. Люди запитують: який ефект того сну?

- Це не пігулка, яку випив, і все минулося. Апітерапія впливає на весь організм. Перелаштовус його, - пояснює.

Раптом пасічник витяг невеличкий дерев'яний ящик.

- Це - воскова міль, - відкриває кришку і бере пальцями личинку. - Спеціально вирощую. Самої вощини для повноцінного росту їй замало буде, тож підгодовую іншою продукцією бджільництва. Одному знайомому знадобилася настоянка з цієї молі, як не допомогти?! Вважається, що вона має цілющі властивості, зокрема лікує туберкульоз...

В одній сім'ї - два пасічники! Дипломований і без освіти. Більше часу натепер біля бджіл проводить Володимир. Але викачувати мед, або, приміром, віднайти матку у вулику з 10-15 тисячами комах. - вдається тільки Валентині! Чоловік навіть жартома називає дружину сищиком.

Погребні настільки люблять бджіл, що навіть свого зятя Олександра залучили до цієї справи. Він вже три роки, як бджоляр, тримає у себе медоносних комах і жодного разу про це не пожалкував.

- Самій доглядати за бджолами важко, - каже Валентина. - А вдвох - ідеальний варіант!

- Так, копітка справа і затратна. - додає Володимир. - Головне, у вулик треба тоді заглядати, коли це потрібно бджолам, а не тоді, коли у пасічника настрій є, час чи бажання.

Колись, мо' років сорок тому. Володимир страждав на алергію. Як тільки вжалить бджола, так і набрякали очі. Нині все минулося, за стільки часу його організм пристосувався. Та захисний костюм, рукавиці і лицьову сітку все одно надіває. Звичка!

У неділю на базарі Володимир продає мед, забрус, прополіс, пергу, підмор.

- Конкуренти в районі велика. - розповідає пасічник, - та все ж люди потроху беруть, цікавляться. Мало хто знає, що підмор (мертві бджоли) дуже корисні, тому розповідаю, що воно таке і з чим його їдять. Бджолярі називають мертвих комах «відпрацьованим матеріалом». Вони мають дивовижний лікувальний ефект, зміцнюють імунну систему. Гільця подрібнюють і роблять з них настоянку, або просто додають у чай. Я отримую величезне задоволення і відчуваю себе потрібним, коли чую від людей щиру вдячність за допомогу.

На запитання, скільки триматимуть ще бджіл, господарі відповідають:

- Зазвичай, пасічники помирають а вулики гудуть. Були б ми. а бджоли - будуть!

Живе подружжя не лише пасікою. У них кілька городів, поросятко, кози, кури. Добре. що є тракторець! Володимир переробив його з мотоблоку, додав запчастини зі старенького «Запорожця», тепер не пара дується. Залізний помічник і картоплю саджає, і сапує, і викопує. Возить на город гній, траву худобі. Хоче чоловік, щоб ще й косив! Вже придумав, як це зробити. А ще у Погребних є цікава установка, комплекс із двох частин. З її допомогою колись у селах з картоплі крохмаль робили. Володимир з Валентиною на ній з яблук сік давлять. І не лише собі. До них щодня двері відчиняють друзі, знайомі, колеги, сусіди. Не у відрах яблука несуть, а в мішках! Дві години - і тобі два бідони свіженького соку! Сама скуштувала - смачний, ніби в дитинстві!

А ще вони з радістю допомагають одиноким сусідкам перемелювати зерно на борошно для худоби. Є у них і дроворуб, і циркулярка... Вміє Володимир зварювати метал, освоїв технологію холодного кування, наразі робить огорожу на могилу матері.

А Валентина смачні пиріжки з яблуками і корицею пече. Онуки їх дуже люблять!

- Життя швидкоплинне, на все часу не вистачає. А планів - багато. Що не встигнемо. вдасться у наступному жити, - посміхається чоловік. - Але прагнути треба завжди! Ось зроблю велосипед-тандем (для двох) і поїдемо з Валею на озеро купатися...

- Обов'язково поїдемо! - відказує дружина. - Ми й на концерт у Чернігів вибираємосяі, і в Бреч... Хотілося б частіше, та домашні клопоти не дають.

- У постійному труді! Але жити так нам подобається! - підсумовує господар.

Три роки тому, коли ще Володимир працював агрономом, з делегацією їздив на тиждень у Китай досвідом обмінюватися. Вражений від поїздки повернувся додому і найголовніше, що за кордоном перейняв - треба по-справжньому радіти життю й більше посміхатися.

- Якщо китаєць не показав сім зубів -вважай, не привітався. Тому; аби мати чудовий настрій; бути щасливимипосміхайтеся. їжте мед. рухайтеся, і молодість ще довго буде з вами. - радить усім корюківський пасічник і просто хороша людина.

Лариса Галета, "Деснянка" №33 (718) від 23 серпня 2018

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.