Чоловік Світлани Лободи пофарбував дах школи під український прапор

У селі Куликівка Городнянського району побачила жовто-блакитний дах.

— Хто так покреативив?

— То наш Михайлович, — кажуть у селі. — Он він на велосипеді їде.

— Я чоловік Світлани Лободи, — усміхається Михайлович. — Вона моя дружина, в. о. директора Куликівської школи. До лютого я школою керував. Потім запросили начальником відділу освіти, культури, молоді та спорту Тупичівської об’єднаної територіальної громади, — розповідає 50-річний Олександр Лобода.


Олександр Лобода біля школи

— 30 років стажу, а пенсія 1500 гривень. Тому працюю з радістю. Учні в школі є. Цьогоріч шістьох випустили і шістьох набрали, — розповідає 51-річна Світлана Лобода.

Приміщення під розфарбованим дахом — це класи з української мови і літератури та світової літератури. Вони через стінку з учительським домом. В одній половині живе старенький вчитель. В іншій — родина Лободи.

— Караоке, більярд, батут, тарзанка, стадіон є, 39 пар лиж, у тому числі пластикових, гірка для спуску. Не кожна сільська школа може таким похвалитися, тільки рулетки не вистачає, — жартує Олександр Лобода. — Он ще вірьовку не зняв з даху, коли фарбував, — показує.

— Щороку ми робимо ремонти. Матеріали закупляємо у торгових представників. Так дешевше. Приїхав один до нас з Сум. Я запитую: «Які у вас новинки?» Він каже: «Гумова фарба, зарівнює щілини, розводять її водою». Взяли по банці жовтої і блакитної,— продовжує Світлана Лобода. — Чоловік все на роботі, руки не доходили.

— Так алкоголіка б найняли, хай би пофарбував.

— Е ні. Не дай Бог що з людиною станеться. Хто буде відповідати? Та й Михайлович такий, що любить, аби все ідеально було. Бувало, фарбуємо з колегами вікна. Прийде, перевірить, щоб і крапельки на склі ніде не лишилося.

На вихідних перед випускним знайшовся час. Син Артем якраз з Києва приїхав. Він у нас чемпіон з кікбоксингу, нині працює тренером. Батька страхував. Чоловік очистив дах від моху, якого було на три пальці. Прогрунтував. А тоді взяв у кочегара пульверизатор і став фарбувати. Наніс один шар — не яскраво, зробив другий — краса. Люди йдуть — заглядаються, усім подобається. Питають: «Хто це так зробив прикольно?»

Нашій школі 109 років. Чоловік її теж закінчував. Тому дбаємо про неї, як про рідну. Висадили ялинки біля стадіону, тепер там і гриби можна збирати. Діти і на канікулах приходять пограти на шкільний двір. Вчителі у нас предметники-сумісники, немає такого, що один викладає кілька дисциплін. Тому і результати є. Половина наших цьогорічних випускників вже теоретично вступили до вищих навчальних закладів.

— Олександре Михайловичу, у Тупичівській ОТГ креативите?

— Розриваюся між культурою й освітою. Потрібні гроші. Але це ще не все. Потрібно хотіти і робити. Я фізичної праці не цураюся. Було, взимку їздив пиляв дрова, як треба. А нині, коли я чую: «В колективном договоре этого нет. Мы этого делать не будем», — стає гірко на душі.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №30 (1681), 26 липня 2018 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.