Служба коханню не завада

Вона й досі ніяковіє, розповідаючи про той травневий день, коли коханий освідчився їй на плацу військової частини. Зашарівшись, згадує, як підкошувалися ноги, коли йшла до романтичного новобранця, аби прийняти обручку і сказати таке довгоочікуване «так». Сотні солдатів підтримували їх гучними оплесками, а вона бачила перед собою лише закохані очі, наповнені вірою й очікуванням.



Нині Валерій та Надія – подружжя. Але на побачення ходять лише з дозволу командирів і тільки у визначений час. Бо тепер вони обоє військовозобов’язані. Так... Саме так, ця мужня дівчина, не вагаючись, приїхала за хлопцем у 169-ий Навчальний центр «Десна» і підписала контракт на військову службу.

З одного боку Надія, з іншого – Валерій мчали на зустріч зі мною. Лише на мить заглянула в їхні закохані очі і зрозуміла, що не так до мене, як один до одного поспішали молодята. Адже такі зустрічі для них тепер на вагу золота.

«Це колись ми без проблем могли бачитися щодня, а коли побралися – все змінилося, – посміхається рудоволоса красуня, прикриваючи якось зовсім по-дівочому обличчя рукою. – Але, знаєте, тепер у нас все по-особливому. У наших стосунках наче відкрилося друге дихання. Ми ходимо на побачення, їмо морозиво, сміємося з якихось дрібниць і обіймаємося, щоб ніхто не побачив. Наче в шкільні роки...».

Саме зі шкільних років Валерій Чучкалов та Надія Артемова знайомі. Дівчина спочатку обрала іншого, та стосунки виявилися нетривалими. Від першого шлюбу у Наді є син Олександр, який називає Валерія татком, бо вже сім років новоспечене подружжя разом, два з яких прожили у цивільному шлюбі. А тут знов цукерково-квітковий період: ніжні слова, відверті зізнання і море квітів. На перший погляд вони зовсім різні: Надя – емоційна, темпераментна, імпульсивна, Валерій – спокійний, розсудливий, неговіркий... Та найголовніше, що їхні серця б’ються в унісон.

«Нині ми обоє проходимо курс молодого бійця, тож живемо в казармах, а потім плануємо орендувати в Десні житло і забрати Сашка, який зараз лишився з бабусею», – розповідає чоловік.

Подружжя родом із села Полівці, що на Рівненщині. Та саме в Десні їхні стосунки почали стрімко розвиватися. Ці двоє закоханих довели, що навіть армія коханню не завада.

«Я анітрохи не шкодую, що прийняла таке рішення. Хоча вдома всі були шоковані. У мене спокійна робота – бібліотекар, тому дивувалися, мовляв, Надю, воно тобі треба... Звісно, треба, бо я, по-перше, хочу бути поряд з коханим, а, по-друге, нашій армії сильні жінки теж потрібні...», – посміхається моя співбесідниця.

До речі, за освітою Надія – юрист і мала йти працювати у поліцію, тож фізична підготовка у неї досить непогана, що неабияк важливо для збройних сил.

Щастя любить тишу

Незважаючи на гучне освідчення, весілля молодят було без зайвих очей, застілля і танців до упаду... Та що там... У народження цього шлюбу навіть свідків не було.



«У мене не було весільної сукні, проте була українська – вишивана. Це мені навіть ближче до душі. Бо я людина патріотична. Вдвох з Валерієм поїхали до Козельця і там побралися. Командири нам пішли назустріч і виділили добу, аби ми вирішили наші амурні справи», – посміхається Надя.

Подружжя зізнається, що мріють про донечку, але на найближчі три роки не планують, адже серйозно налаштовані на службу за контрактом.

«На осінь хочу забрати сина, щоб він тут, у Десні, до школи пішов. Коли дитина буде поряд – я буду спокійна. Наше життя нині повністю змінилося, але ми ні про що не шкодуємо», – наголосила жінка-солдат.

Свята в родині Чучкалових – це привід для креативних подарунків, і це не дивно, адже молодий чоловік звик робити коханій сюрпризи. Це вже оцінив увесь 169-й навчальний центр. Надія цей день, без сумнівів, запам’ятає на все життя. День, який повністю змінив їхнє життя.

«Я люблю Валерія за те, що він легкий на підйом, за його вміння робити приємне... І зовсім не обов’язково, щоб це були каблучки-обручки, і неважливо, щоб були такі масштаби... Я люблю свого чоловіка за його смажену картоплю зранку і за букетик польових ромашок, які він встиг зібрати, доки я була чимось зайнята... Люблю його за неочікувані компліменти і за його вміння чути мене... Родина – це копітка праця. І коли ти впевнений у своїй другій половинці – ти працюватимеш охоче, аби зробити свою сім’ю щасливою і міцною», – наголосила наостанок Надія.

...Вони ще раз заглянули один одному в закохані очі... Хлопець блискавично провів рукою по її рудих, дещо дитячих косичках... Швидкий, неначе підлітковий, поцілунок в щічку – і вони розбіглися по своїх казармах... Кохання й справді буває різним: є кохання на виживання, є кохання-очікування, є кохання-страждання, а є, як у наших героїв – кохання з випробувальним терміном...

Сніжана Божок, "Чернігівщина" №30 (691) від 26 липня 2018

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.