«У кредитах. А що робити? Хоче дитя, і все»

61-річна Уляна Кравченко з Сосниці відправила свою онучку 19-річну Альону Кравченко навчатися у Польщу. Дівчина за кордоном два з половиною роки. Вступила до Університету туризму та екології в місті Суха-Бескидзька. Приїжджала додому на літо. Знову на навчання поїхала 7 жовтня. Бабуся розмовляє з онучкою по скайпу майже кожного дня. Що та повернеться додому, не чекає.


Альона Кравченко та її бабуся Уляна

Відправити дитину навчатися за кордон матеріально бабусі було складно. З грошима у Польщі Альонці допомагає її мама, яка зараз живе у Москві. Поїхала на заробітки, коли Альонці був місяць, і вже не повернулася. Жінку позбавили батьківських прав. Опікунами дівчини у Сосниці стали рідні бабуся і дідусь. Тут живе і її рідний брат Сергій. Він народився вже в Москві — син від другого шлюбу матері.

— «Я поступаю у Польщу», — сказала Альонка. Поїхала в Київ на презентацію вузів. І я з нею, — розповідає Уляна Кравченко. — Це була виставка саме по Польщі. Спочатку вирішила вступати на туризм. Тепер перейшла на міжнародні відносини. Так їй захотілося. Дівчинка самостійна.

Гроші на навчання треба великі. Так, баба у кредитах. А що робити? Хоче дитя, і все. Тепер навчається вже третій рік. Мати з Москви допомагає.

Альона — дитя як дитя. Висока, але худа. Вступати до польського вузу було досить легко. ЗНО в Україні не здавала. Для вступу враховували підсумковий бал атестата: треба 7,5 бала, а в онуки було 8,5.

Альона з невивченими уроками не ходила. Не на «12», але все розуміла. Багато, правда, і пропускала, як дуже хворіла. По два місяці випадало на лікування.

Польську мову тут вчила, у Сосниці. У другій половині одинадцятого класу активно нею зайнялася. Після школи уроки повчить, а потім за польську береться. І розмовник купляла. До репетитора не ходила. Та й при університеті вже в Польщі на курси ходила близько місяця.

Як приїжджала на літо додому, вже коли навчалася, ще й дітей польської мови вчила. З Корюківки дівчинка до Альонки приїжджала, з Коропа.

Не боюся за неї в Польщі. Про нареченого поки нічого не каже, та це ж молоді люди, все може бути.

У цілому дівчина задоволена. Зовсім інше життя, інша культура. Нема сміття на дорозі. Дощ пройшов — калюж немає. Ідеш у туфлях — і сухо, і чисто. «Ти б побачила, яка там чистота», — говорить мені.

Навчатися, каже, не важко. Навчання на місяць коштує 300 злотих. Стільки ж гуртожиток і квартира. Перший рік жила у гуртожитку. Тепер — на квартирі. Вдвох з дівчинкою. 300 злотих платять з кожного.

Альона підпрацьовує. Цьогоріч на квартиру гроші вже їй не давали. Тільки на навчання. Та й 300 злотих помножте майже на вісім — це дві з половиною тисячі гривень на місяць. Ще й дівчинка: треба одягатися, ходити по кафе. Перший рік по грошах був дуже важкий. Аби не мама в Москві, ми б не витягли.

Мама дівчинки Юлі, з якою вони живуть, Алла, вийшла заміж за поляка. Квартира, де живуть дівчата, від неї недалеко. Має якийсь салон у Польщі.

Ще й тому я за Альонку спокійна, бо вона під наглядом цієї мами. Вони з Юлею разом навчаються. Вона з Житомира. Дівчинці вже 22 роки. Вона закінчила університет Поплавського в Києві.

Спілкувалися з Аллою лише по телефону, в житті цю жінку не бачила. Як субота-неділя, привозить дівчатам на квартиру сумки з їжею. Я кажу їй: «Нащо, невдобно». А мама Алла: «Не переживайте: вони мені обидві як рідні». А нам же не дозволяли через кордон перевозити нічого, як їхала на навчання. Ні картоплі, ні сала.

Навчання польською мовою. І англійська, і французька ще в універі є. Альона ще й італійську знає, в Італію їздила на місяць відпочивати. Вона ж у нас з дідом під опікою. В другому класі онука дуже захворіла. У неї хвороба Пертеса. На ногу не могла ступала. Починала дробитися кістка у стегні. На витяжці півроку лежала. І мені допомогли через всі ці соціальні служби: хай дитя їде на оздоровлення, і все буде нормально. Жила Альона в родині. Жінка була вчителем англійської мови, а чоловік — директором школи.

Альонці в травні буде 20. Валя народила — ні роботи, ні зарплат, нічого. Доня була вимушена поїхати до Москви на заробітки. А дитинку тут і залишила, їй місяць було.

Потім у Валі там нова родина з’явилася. Так вийшло, що і друге дитя тут, у Сосниці, — Сергій, восьмикласник. Він від москвича. Та й і з цим не живуть. Розлучилися. Валя вже другий раз заміж вийшла. З цим живуть, усе нормально.

Хлопець активний. На новорічних святах Дідом Морозом був. У Москву не хоче. Добре йому тут.

Спілкуватися любить. Бідовий. Але ж навчатися ніяк не хоче. Це не Альона. У Польщу не хоче. Каже: «Боже, скільки грошей на цю Польщу. Не хочу. Тут буду, є технікум і бурса». Може, щось зміниться.

Я сама за спеціальністю зоотехнік. У школі працюю техпрацівницею ЗО років. Заміж вийшла сюди, в Загребелля, це поряд з Сосницею. Мене направили туди зоотехніком на роботу в колгосп. Працювала років 12. Безперервного стажу 40 років.

Я сама з Коропського району, з села Нехаївка. Чоловік мій теж на пенсії, механізатор. Троє дітей. Шість онуків.

Донька Валентина в Москві працює диспетчером. Оксана, 40 років, — у Сосниці. Рак щитовидної залози був. У неї двоє дітей. Владиславу 22 роки, Віталію — 18. Обидва закінчили бухгалтерський технікум. Молодший їздить на вахти в Київ, в охорону. Не захотів далі навчатися. А Вадик туди раз з’їздив і не захотів, зараз щось там по телефонах робить.

Сину Ромі 35 років. Його сину Саші чотири роки, а доньці Танюші щойно минув рік. Рома живе в Загребеллі, працює в охороні в будинку відпочинку в Сосниці.

Ми з дідом тримаємо господарство: є і корова, і все, що треба. Як приїхала в Загребелля, познайомились в клубі на танцях. Це ми разом з 1976 року.

Аліна Сіренко, тижневик «Вісник Ч» №4 (1655), 25 січня 2018 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.