Згорів сарай – гори і хата

«Не наші традиції», — кажуть про те, що нове або не дуже подобається. Не наш Хелловін, свято нечистої сили у ніч проти 1 листопада.

Не зовсім наше католицьке Різдво, 25 грудня. І як це взагалі може бути два Різдва?

Не наше свято закоханих, 14 лютого, день Святого Валентина. Коли дарують сердечка-валентинки. Але прижилося швидко.

А які ж традиції наші?

Про них говорили з Валентиною Карась – була сільським головою Кучинівки Сновського району чотири скликання, зараз пенсіонерка, депутат райради.



1. Підпалити стіг, хлів

— Наша традиція — підпалити сусіду сіно. Або сарай, або й хату, — зітхає Валентина Карась. — На зло або за образу. Часом з головою не дружать, то й палять. У Кучинівці теж був такий. Думаємо, завівся Чебурашка. Як його вирахувати? Підозрювали одного. (Васю Козика, покійний уже. — Авт.). Чи йому це просто подобалося, чи з головою не в порядку. Горіло, і всі боялися. Сіно близько до сараїв. Добровільна народна дружина вечорами чергувала. Я очолювала. Якось на одній пожежі його спіймали, полаяли, з того часу горіти перестало.

2. Потруїти сусідських курей або вкинути у сіно голку для корови

— Хто таке робив, не знаю. А от одній людині (Григорію Насіннику, підказують односельці) корова розвалила паркан у центрі села. Паркан — євро. З профнастилу. Удруге розвалили. Один раз за свій рахунок відновив. А вдруге каже: «Скільки я його буду ставити?» У нього й квіти під парканом, коровам там не можна б узагалі ходити. Але де їм ходити? Пастух компенсувати не хоче. Господар не хоче. Я, як сільський голова, у Шорський райсуд звернулася. Чи був раніше у них такий випадок? Кажуть мені: у законі пишеться, що пастух має відшкодувати. Думаю: «Бідний пастух. Хіба ж він може за всіма коровами прослідкувати, та ще й коли щодня буде пасти». До суду не дійшло, відшкодували господарі корови.

3. Битися за межу

— У кожному селі бувають історії багаторічної ворожнечі за межу, і наше не виняток, — говорить Валентина Карась. — Катерина Сміловець доглядала за однією бабусею, сусідка, Любов Реус, уже покійна, — за іншою. Бабусі повмирали. Городи нічийні. Треба було добровільно, мирно поділити город на дві частини. Створили земельну комісію. Мирили-мирили, десять раз міряли — і нема діла. Катерина каже, не там межа, і Люба те саме. Земельна комісія пише акт, що нема мирної угоди, рекомендовано звернутися до суду. Суд розділив навпіл.

Недавно купили кияни дачу. Хотіли приватизувати. А сусідка не дає згоду на межу. Кажемо: по закону біля господарської будівлі має бути вільним метр площі для обслуговування цього сараю. Чи гній викинути, чи під’їхати. Кияни поїхали в суд подавати на свою сусідку. А нам же жалко, вона ж кучинівська. Роботяща, у неї три корови. Та що робити, як вони лаються-б’ються між собою?

4. Лякати собаками

У Голубичах Ріпкинського району був конфлікт. Собаки бігали по вулицях, лякали людей. У Миколи Красножона, Володимира Вітченка, Юрія Велігорського, Ірини Франузо, Олександра Марченка, інших селян були претензії до Ольги і Геннадія Литвинів, Анатолія Красножона, Геннадія Слесаря, Ірини Паляниці («Надягніть намордник!», «Вісник Ч» за 27 липня 2017).

— У нас було, що собак рано одв’язували і вони з дворів вибігали на вулиці, — згадує співрозмовниця. — Ми власників попереджали. Та що там собаки. Була суперечка за бджіл. Боже мій! До Києва дійшли.

У одного господаря — бджоли. А до другого приїхало у гості внученя. Спало, і вкусила його бджола. А дитя малюсіньке, рік чи півтора. Повезли дитя з укусом на Щорс (Сновськ) у лікарню. А нам — скарга у сільську раду. Бабуся дитини написала заяву на виконком: вживайте заходів. Поскаржилися у Київ. Дзвонили у сільраду аж звідти.

Що робити? Тоді ж Інтернету у сільраді ще не було. Ми давай піднімати закон про бджільництво, як тих бджіл утримувати. Попоходили, попочитали, мо’, місяць. Поки вичитали, що треба поставити двометровий паркан. Бджоли не літають на таку висоту.

З Києва кажуть: що ви там вирішили, дитя ж до баби не може приїхати. Відповідаємо: якщо знаєте, що робити, підкажіть нам. Хіба вже ми будемо людей карати за ту бджолу? Бджола не винна, летіла, а дитятко пахло молоком.

Ледве-ледве втихомирилися. Обійшлися без паркану.

(У Кучинівці досі не забули цю історію. Згадують і Герасименка Віктора, бджоляра, і сусідку Катерину Сміловець).

5. Ходити в «поліклініку»

— Іду, зустрічаю чорнобильця Сергія, — говорить Валентина Миколаївна. — Каже: «Іду в поліклініку» — «Так вона ж не в той бік» — «Так я ж не в ту поліклініку». На точку.

І в свята, і в будень шукають «ліків» у «поліклініках». Несуть у пляшках.

Іван Герасименко колись бігав на точку з майонезною баночкою. Тьотя Оля лежала, він доглядав. Я прийшла, каже: «Мені так усе набридло. І порайся, і корова, і піч топи». Іще й син у них був хворий. Од горілки потім і син із пляшкою у руках умер. Так утомився Іван від усього, що в тій майонезній баночці шукав відраду. Кажу: «Зелений змій швидко доведе до могили. Ставайте навколішки — і ви, і я. Присягніть, що не будете пити». Вийшла надвір, мороз, у мене сльози капають: «Отець небесний, зроби так, щоб не пив він».

Поліція про точки знає, але не чіпає.

На сході села зачитували, хто жене горілку. Не помогло, хоча ображалися.

Побачила якось у новинах, що до самогонщиків ходять з церкви півчі. Співають під двором молитви. Пішла до нашого батюшки, запропонувала і в нас так зробити. Каже: «Не будемо по хатах, я краще у церкві зачитаю. Вони у церкву теж ходять».

Господь Бог накаже тих, хто точки тримає. Через бідність, хвороби. Бо ж проклинають їх і їхні «ліки».

6. Куритіл у хаті на постелі, засинати і не гасити недопалок

— Чи не половина пожеж у хатах — через цигарки. І хата згорає, і людина гине.

Перед цим Новим роком згорів мужчина, Олексій Дідковський, — журиться Валентина Карась. — Раніше, на самий Новий рік, 31 грудня, згорів Олександр Мелащенко. У клубі був празник, а тут кричать: «Пожар!» Дружина пішла з донькою у клуб, а він п’яний ліг спати, подушка загорілася і постіль, і сам. Усім Новий рік, а я до ранку стояла, щоб пожежу потушити і його знайти. Знайшли одні ребра. А в морг все одно ж треба везти.

Труповозки у селі нема. Сільський голова де хочеш шукай гроші, машину. Вантаж хоч на трактор. Незалежно, чи пенсіонер загинув, чи ні. Хоча працездатних мають транспортувати у морг працівники поліції.

Добре, коли є діти у покійних, а одинокі? Як Петро Демиденко, що умер від горілки. Повісився на яблуні. Якщо нічийний, у селі ще й збираємо гроші поховати. Теж традиція.

7. Спати п'яним на морозі

Що це наша народна традиція — щороку підтверджує опікове відділення Чернігівської обласної лікарні та відділення у районних лікарнях. Як тільки мороз — з обмороженнями і молоді, і старі, і з міст, і з сіл.

Від обморожень доводилося рятувати і кучинівській медичці Наталії Булденко, і головисі.

— Якось о другій годині ночі дзвонять, що п’яниця на вулиці замерзає, — згадує Валентина Карась. — Микола Новиков у будинок-інтернат не хоче, пенсію пропиває. На санки вантажимо, веземо додому. А то було, що замерзав уночі Сергій Клименко. Поклали на санки, привезли, ще й грубу розпалювали з Наталією Булденко. З Ігорем Федосієнком схожа історія траплялася.

8. У гості без запрошення

— Якось до односельця уночі прийшла чужа людина. Вибило двері з коробкою. У веранді лежить. Дзвонять мені. Я взяла ліхтарик. Дивлюся: здоровенний, білі кеди. Спочатку сказав, що приїхав із Ніжина, потім — з Рогізок. Дзвоню рогізківському голові. Каже: «Викликай поліцію». Викликаю. І до гостя: «Вставай». А він: «Відведи мене до родичів». Воно встало, височенне таке, веду я його по селу вночі. Іду й молюся: «Ангел мой, иди со мной. Ты впереди, я за тобой». Але той хлопець нічого мені не зробив. Вже аж під ранок поліція дзвонить: «Миколаївно, де ви його діли?» Кажу: «Уже півні співають, а ви тільки надумались запитати. Міг досі зварити і з кашею з’їсти».

9. Чудити на Михайла

Михайло-Чудотворець річки повертав, людей лікував.

Наші люди на Чудо, на Михайла, 19 вересня, теж показують свою силу. Лавки, хвірточки переносять, щоб начудити. Задоволені і ті, і ті. Обписують стіни, ворота.

10. Залишати на тарілці останній шматок недоїденим

Традиція дивна. Може, гість засвідчує, що він не з голодного краю прийшов. Що він ситий і може лишити навіть хазяйським котам чи собакам, чи й самому господарю. А може, так засвідчується природна делікатність, сором’язливість. Не тільки гості, часом і батько родини не чіпає останнього шматка. Щоб не страждати, можна запхати руку до тарілки, голосно вигукнути: «Не люблю я цю традицію, дурна вона якась!» — і злопати ласий шматок. Він найсолодший, бо заборонений.
«На щастя, на здоров'я на новий рік...»

«На щастя, на здоров’я на новий рік…»

Колядують у ніч перед Різдвом, з 6 на 7. Славлять Різдво. Щедрують увечері 13 січня, перед Старим новим роком. Засівають 14-го. Напередодні Різдва варять кутю. Печуть ковбаси.

Перед Великоднем теж печуть ковбаси, паски. Різні — круглі, у формі баранців, з ізюмом, цукатами, з різними посилками, помадками, сирні.

— На Паску йдеш у гості — давали цукерки. На Різдво обов’язково давали гроші, — згадує 70-річна Ольга Петрик із Кучинівки Сновського району, народилася у селі Браниця Бобровицького.

P.S. Більшість недобрих традицій — від браку любові.
— Я вірю в любов, — говорить Валентина Карась. — Якби по любові все робили, то прекрасно жили б. Пишеться у Біблії: люби ближнього, як самого себе. Якщо цю одну заповідь виконуватимеш. решта — не убий, не укради — і не потрібні.

Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №3 (1654), 18 січня 2018 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.