«Люблю їх усіх!»

Онуки ласкаво називають її «бабуся» або просто «Валя». Хоч за плечима вже понад шістдесят, жінка років не рахує. Замість сивини - хусточка, замість зморщок - щира усмішка! А що? В душі їй завжди сімнадцять!



Єдине, чого ніяк не приховає, то це мудрості й невичерпної доброти. Саме завдяки ним Валентина Шеремет із Прилук ставала мамою аж сім разів! Двоє діток, п’ятеро онуків. Наче й небагато, але кожного змалечку виносила на руках, з усіма «закінчувала» дитсадок і школу, переживала перші перемоги, поразки та втрати. Ніколи ні за що не засуджувала, лише підтримувала. Справжня жінка!

Дім - то серце

Нині з бабусею Валентиною живуть троє меншеньких. Вони для неї - все! І вічний двигун також. Син із родиною переїхали в Чернігів, донька з зятем - за кордон, аби заробити дітям на ліпше життя. А бабусі - клопоту! З шестирічною онучкою Лілічкою вчить віршики на свята в дитсадок, читає казки й ходить на дитячий фітнес. Зі старшими хлопцями Данею і Семеном готує уроки і... складає іспити на сесії. Раніше ще й на роботу бігати встигала, наразі ж лише по господарству порається.

- Та хіба то хазяйство? - змахує рукою жінка. - Коли кіз і поросят тримали, всіляких кролів, нутрій, шовкунів - ото було! Тепер тільки кури, гуси, кішка та собака. Ну, городу соток дванадцять іще, сад. Не те, що в селі.

Валентина Шеремет родом із Дігтярів, що на Срібнянщині, кілька років працювала агротехніком за направленням на Харківщині. Завжди згадує свою малу батьківщину теплими словами. Біленька хата, річка та сосновий ліс за двором - рай! І хоча жінка вже понад тридцять років живе в Прилуках, частенько навідується в село. То до кумів погомоніти, то батькам на могилки квіточок занести.

- Пам’ятаю, як чоловік купив дім у місті. Ділянка занапащена, хата старенька. Так не хотіла сюди переїжджати! - зізнається. - Але сім’я є сім’я.

Трохи зусиль - і зробили таку «лялечку», що й не впізнати. А пізніше звели разом із сином двоповерховий будинок поряд.

- Скільки живемо, стільки й ремонт робимо, - жартує. - Але це - наш дім! Наше серце, де для кожного є місце, затишок і родинна любов.

З першою зіркою

Особливо бабуся Валя радіє, коли діти з’їжджаються на гостину. Тут неважливо: Новий рік, день народження чи просто візит. Чекає і готує вечерю, як на весілля! Одразу телефонує, запитує, хто чого смачненького хоче, і весь день чаклує на кухні.

Та над усе жінка чекає Святвечора 6 січня. Для неї це більше, ніж традиція.

- У святий вечір, коли всі збираються за одним столом, сім'я міцна і єдина, як ніколи! - впевнена. - Навіть, коли церкви в селі не було, по хатах у переддень Різдва пашіла вечеря і співали колядки. А ми лежали малими з сестрою на печі й ледве стримувалися: то голубці мама готувала, то пиріжки з варениками, то холодець...

За вечерю родина сідає, як заведено, з першою зіркою. На святковий стіл Валентина Шеремет обов'язково готує дванадцять пісних страв. Зазвичай це тушкована картопля, печена риба, гриби, всілякі салати, налисники з домашнім сиром або маком, пироги з яблуками, вишнями, капустою чи крохмалистою - які душа забажає!

- Пам’ятаю, найбільше любила випічку з калиною. В зимову пору це саме те! - продовжує. - Ягідки відварювала, заварювала з крохмалем та цукром і начиняла пиріжки. Смакота! От тільки кісточки постійно заважали, - додає з посмішкою ґаздиня.

Вечеря для хрещених

Та головною, «коронною» стравою для жінки в усі часи є кутя. Традиційно робила її з пшениці, а останнім часом - із рису. Й завжди заливала узваром із сушених яблук та груш. Бо яка ж без нього кутя?

- Злаки (будь-які) означають землю, себто джерело родючості та воскресіння. Мед і мак символізують достаток і злагоду, горіхи - міцне здоров’я, а родзинки, чорнослив і курага - благополуччя, - каже Валентина.

- Раніше вірили: що смачніша кутя, то вдалішим буде рік. Тому відкрию маленьку таємницю: готуйте її щедро, з любов’ю та хорошими думками!

Поки куховарить, дивись, хтось із онуків щось і допоможе: картоплю з льоху внесе, млинчиків накрутить чи... родзинок зі столу натягає. Оце так помічники!

Цього ж вечора - що на Прилуччині, що на Срібнянщині, - починаються так звані «вечері». Першу діти несуть батькам, бабусі й дідусю - 6 або 7 січня. А впродовж усього тижня до старого Нового року (14 січня) - хрещеним і всім рідним.

- Вечеря - це завше символ поваги, вдячності, достатку та благополуччя в родині, -пояснює досвідчена бабуся. - Нести на стіл можна що завгодно: кутю, запечену птицю, свинину чи яловичину, домашні ковбаси, рибні та м’ясні холодці, хліб, пироги. Все, щодо смаку! Натомість господарі мають «подякувати» за таке частування подарунками - тим, що дитина любить.

...і міцні обійми

Сюрпризи онукам до Різдва для пані Валентини - невід’ємна складова свята. Хоч грошей і небагато, витрачає всі до останньої копійки на найліпші подарунки.

- Знаю, кому що треба, про що мріють... І обов’язково дарую! - зізнас и.ся. Щоправда, коли, крім смартфону останньої моделі чи супер-ляльки, нічого но просять, «вмикаю» свою фантазію або купую паї тіл із рідними - таке вже не по кишені.

Поки діти були меншенькі, купувала їм книжки, іграшки, одні ы изуми. Тепер за інтересами - коне і рук юр -Лею», сукню чи косметику, боксерські рукавиці, годинник чи аксесуар до комп’юіера. Але ніколи не забуває додавати до кожною пакунка солодощі та міцні бабусині оіними!

- Скільки б їм років не було, щоразу щедрують і засіпаю і ь! аж сяє господиня. - А як надумаємося колядувати, то всі разом під пісню «Добрий вечір тобі...». Хоч довга й складна, іа боа неї ніяк!

По сусідських домівках ходила аж до юності, юму звикла в добрий і щедрий вечори відчини і и двері перед усіма бажаючими. Нехай за кілька цукерок, фруктів чи гривень але радість і добро в свою хату постійно запрошує.

«Палочка-виручалочка»

Валентина Шеремет саме з тих жінок, яких називають берегинями роду! Вона зрання «в с і рою», а втому помічає лише пізно ввечері, коли лягає онучці Лілі книжки читати... як тільки все встигає?

Чоловік мій, Віктор, дуже помаї ас. Порається, дітей зі школи забирає, в крамницю ходить (неблизький світ: до супермаркоіу й аптеки 3 кілометри!). Але коли він на роботі...

зітхає, прошу свого старшенької о Дато, студента. Він - моя «палочка-виручалочка»!

Взимку жінка ще справляється, наві і ь сорочки й ікони інколи бісером вишиває. Втім, тільки-но розпочинається городній сезон - без дітей не обходиться.

- Приїздять частіше на вихідні, буває, і на відпустку. Не хочу їх зайве обтяжувати, але самій не до снаги, - додає бабуся Валя. Що ж, і в саду лад треба навести з деревами, і картоплю обгорнути чи зібрати, велосипед поремонтувати... Вони завжди зі мною, хоч і живуть далеко. Люблю їх усіх!

Валерія Шеремет, "Деснянка" №1 (686) від 4 січня 2017

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.