Втратила чотирьох чоловіків. Двох – в один і той же день, з різницею в кілька десятків років

23 листопада у селі Сокирин Козелецького району поховали 71-річного Миколу Шубу. Чоловік загинув 21 листопада близько 18:00 на київській трасі. Його збив зерновоз. Дружина, 78-річна Мотрона Шелест, врятувалася. Сталося це на неосвітленій ділянці дороги, неподалік від повороту на село. Йшли не по переходу.



Водій фури, 55-річний Руслан Довгань з Львівщини, помітив їх надто пізно. Намагався об’їхати. Вивернув на зустрічну смугу. Та це не врятувало, ще й фура під час маневру завалилася на бік. З неї висипалася кукурудза. Зерно валялося на дорозі два дні, доки авто не забрали.

Поминали Миколу прямо на кладовищі. Він був церковним паламарем (допомагав священику під час богослужіння). З рідні на поминках не було нікого, бо приїжджий. Не попрощалася і баба Мотря — вона у Козелецькій центральній районній лікарні. У неї черепно-мозкова травма, струс головного мозку і рана потиличної ділянки, її зашили. Провідують сусіди, донька, кума Наталя та троюрідний брат Володимир Завалій.

Водія вже виписали з лікарні. Він лежав в одному відділенні з бабусею, тільки у різних палатах. У нього садна лівого коліна і ліктя. І була підозра на розрив великої артерії стегна через величезну гематому, та не підтвердилась.



— Мій чоловік і Мотя одне дитя хрестили, отакі ми куми, — каже 73-річна Олександра Лобас із Сокирина. — Хто її підтримає, як не ми? Корову подою і хазяйство попораємо. Сестра старша у неї в Києві і син в Росії, аж в Іркутській області. На поминки моя донька наготувала.

Мотря у молодості красунею була, та перехворіла, і обличчя змарніло. Вона переживала, що її ніхто не полюбить. Народила сина. Потім був Петро з Нічогівки. 21 листопада, на Михайла, вони пішли на храм у Омелянів. Йшли звідти, йому зробилося погано. Вона і воду йому з канави руками носила.

Не спасла.

— Олександро Григорівно, так і Микола загинув, коли йшли з храму. І теж на Михайла. Містика якась.

— Хто його знає. На Миколу їй заздрили. Тихий, до роботи беручкий, ще і при храмі нашому паламарем прислужував.

Другий був Іван з Миколаєва. Йому куток був треба, розжився трохи. Каже: «Поїду картоплю продавати». Як поїхав, з тих пір ні його, ні картоплі, ні грошей. Не схотів вертатися. Третій був Діма з Київщини. Пожив і покинув. Микола з Бистрика Сумської області жив біля кордону з Росією. Удівець. Є падчерка. У селі родичі одній бабі хату купили. Вона Мотрі такого жениха і знайшла. Бо Мотя боялася жити сама. У неї крайня хата. Не раз цигани обкрадали. Коля такий добрий був. Зайшли недавно цигани, три курки схопили. А він тільки руками розводив. Рік тому вони з Мотею обвінчалися у нашій церкві. Людей було. Тепер боїмось, щоб батюшка наш не з’їхав. Церква у нас красива, та вже без дзвонаря,— журиться пенсіонерка.

Мотря Шелест лежить у лікарні. Лице з синцями і подряпинами. Те, що сталося, пам’ятає уривками.

— Ми з Миколою 13 років прожили. Він хороший був. Пам’ятаю: ідемо через дорогу до свого села. І тут раптом він на нас так швидко полетів і гепнув. Мені тільки у бік попало, а машина далі поїхала. Я впала, закричала: «Ой, рятуйте». Тиша. Не знаю, що далі було, хто викликав поліцію. Отямилася, а у мене в голові: «Темно, корову треба заганяти». І я побрела додому. А там вже як людям розказала, так і потрапила до лікарні.

— Навіщо вам те хазяйство, себе жаліти треба. Може, до сина б поїхали?

— Аби забрав, зголосилася б. У мене там двоє онуків, Іван і Аня. Тільки син у мене давно не був, ще перед війною приїздив, — зітхає і починає раптово дрімати. Травма взнаки дається.

— Бабусі щодня ставлять крапельниці,— кажуть сусідки по палаті.

Поліція відкрила кримінальне провадження за ч. 2 ст. 286 («Порушення Правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого»). Водієві загрожує від 3 до 8 років ув’язнення. Його відпустили на батьківщину.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №49 (1648), 7 грудня 2017 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.