Цукерка від водія чорного «Опеля»

Чернігівець Вадим Парфьонов зранку й до вечора - в автомобілі. Позначений він літерою «У». Всередині чорного «Опеля» - дві додаткові педалі І дзеркало заднього виду. Все для того, щоб навчати водінню учнів. На пасажирському сидінні «чергує» навчальний посібник правил дорожнього руху, а в багажнику складені яскраві дорожні конуси, що допомагають майбутнім водіям освоювати рух заднім ходом, виконувати «вісімку» та інші зигзаги. У Вадима є правило, коли учень під час заняття проїхав вдало - обов’язково каже: «Ростем!», і дає цукерку.



Почути від наставника схвальні слова й символічні солодощі - справжнє щастя! Бо, як виявляється, не все так просто, як спочатку здається.

У нього вчаться і журналісти, і педагоги, і медики, і підприємці... Словом, люди всіх спеціальностей. Зовсім молоді і трохи старші. Вадим Парфьонов - спеціаліст з навчання водінню автомобіля, уклав договір з КП Чернігівський обласний навчалльно-курсовий комбінат». За кермом уже десять років. А прищепив любов до цієї справи вітчим, якого Вадим все життя називає батьком. Сергій Потій двадцять років навчав кермуванню майбутніх водіїв, нині ж передав естафету у надійні руки.

- Мене тато посадив за кермо у тринадцятирічному віці, -розповідає Вадим. - Шоферувати дуже подобалося! З роками я зрозумів, яка ж це відповідальна робота!

Щоб стати інструктором, одних лише водійських прав замало. Закінчив спеціалізовані курси в автошколі в Бахмачі, склав теоретичні й практичні іспити і вже майже рік має офіс на колесах та вчить майбутніх водіїв.

- «Опеля» віддав мені батько, а сам тепер ходить містом пішки! - посміхається Вадим. -У Чернігові буває нечасто, працює водієм міжнародних перевезень. їздить у відрядження до далекої Данії, два місяці там, місяць - вдома.

Чи згадує досвідчений авто-педагог свої колишні будні? Звичайно! З неабиякою теплотою і трішки ностальгією.

- Мені навіть важко уявити, скількох же це він людей навчив! - каже Вадим. - Я ось працюю лише рік, і за цей час ми випустили вже вісім груп! З однієї набираю 5-7 учнів. Всі мої нині за кермом, інколи зустрічаю дорогою. Радію, що спільні старання згодилися їм ужитті.

Вадим Парфьонов каже, що, зазвичай, під час першого заняття майже всі його учні переживають невеличкий стрес.

- Усе відбувається дуже швидко, як кажуть, на одному диханні. Людина розуміє, що за кермом, але нічогісінько не усвідомлює. Я розповідаю, що і як треба робити, де й коли пригальмувати чи навпаки. Чути чують, але чи слухають і виконують? Усе приходить згодом. Десь на четвертому занятті людина вже починає боятися, відчуває небезпеку. Далі страх зникає. і вже під час десятого учні навіть помічають знаки, дорожню розмітку, передбачають подальші свої дії, - із захопленням каже інструктор. - А потім стає все легше й легше. Щоправда, попереду ще іспит, але хвилюватися не варто. Треба просто бути уважним, знати правила і виконувати їх. Буває, людина на заняттях добре їздила, а під час складання щось таке утне! То пасок безпеки не пристібне, то зупиниться, де забороняє знак, то розвернутися місця не знайде... Тож знову доводиться готуватися.

Більшість спеціалістів з навчання водінню автомобіля спочатку виїжджають з учнем за межі міста.

- Майже завжди вже на першому занятті учень за кермом повертається в Чернігів, - продовжує Вадим Парфьонов. - Наступні практики відбуваються вже десь на околиці, а решта -у самому центрі, головними вулицями, проспектами, а також на спеціальних майданчиках за містом. Там вчимося заїжджати в умовний гараж, відпрацьовуємо рух заднім ходом, різні маневри, і обов’язково забираємося на стрімку гірку! Дівчат, котрі за кермом, від страху чи адреналіну хіба ж так чути за сотню метрів! Сказати, скільки потрібно занять, аби людина більш-менш навчилася водити автомобіль, складно. Це все індивідуально. Дехто приходить до автошко-ли і до цього уже пробував кермувати, інший - ніколи в житті. Комусь дається легко, комусь -важче. Але бояться, мабуть, усі.

Коли сидиш на місці пасажира, думаєш: що там такого складного - тримаєш собі кермо, на педалі тиснеш і їдеш. Та насправді - це неабияка праця.

- Чи бувають такі, яких нереально навчити? Колеги розповідали, що «кадри» їм траплялися. Але, якщо серйозно, то вважаю, коли не лінуватися й виконувати все, що каже наставник, результат буде.

Найбільше Вадиму не подобається і навіть дратує, коли водії порушують правила дорожнього руху.

- Ідемо з учнем, а нас то з одного боку «підрізають», то з іншого. Водії не дотримуються швидкісного режиму, «не бачать» знаків, випереджаючи, не вмикають покажчиків поворотів. Не пропускають пішоходів і дуже часто сигналять чорному «Опелю» з літерою «У» на перехрестях чи виїздах з прилеглих територій. Забули, що самі колись так само вчилися! Усі мають бути взаємоввічливими, поважати учасників руху. На дорозі може всяке трапитися. Ось, приміром, нещодавно учениці потрібно було припаркуватися біля супермаркету. Коли заїжджала, з парковки здавав заднім ходом чоловік. За правилами він мав дати дорогу, але не зробив цього. Тож Аня (учениця) натиснула на педаль газу і не дала розбити автівку. Коли я вийшов з машини і запитав: «Дядьку, вам автомобіля свого не шкода?!», то він у відповідь: «У мене 46 років стажу!» Ось за таких «професіоналів» прикро, - зізнається мій співрозмовник.

Серед учнів Вадима - переважно представниці прекрасної статі.

- Нині така тенденція, що за кермо сідає все більше й більше жінок. їх, порівнюючи з чоловіками, вчити набагато легше. Дівчата ліпше запам’ятовують і схоплюють інформацію на ходу, у прямому і переносному значеннях. Свою дружину, Ольгу (до речі ми нещодавно одружилися), як не переконував сісти за кермо автомобіля, так і не зголосилася. Батько маму теж не навчив, але, мабуть, то дрібниці. Кожному - своє! Гэловне, щоб усім здоровилося і все було тільки добре! - наостанок посміхнувся 29-річний інструктор Вадим Парфьонов.

Лариса Галета, "Деснянка" №49 (682) від 7 грудня 2017

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.