Від рідкісного діагнозу - до Книги рекордів

Ще зовсім недавно 22-річний Костянтин Мухомодєєв з Ніжина був пересічним студентом. Ходив на пари, підробляв у столиці. Коли з’являлася вільна хвилина -поспішав у спортзал. Та як за кілька літ став дворазовим рекордсменом України, затятим і цілеспрямованим атлетом - більшість ніжинців і досі дивуються.

Історія у спортсменів, зазвичай, яка? Постійні тренування, наполегливість, щоденні перемоги над собою. А тут вирішальну роль відіграли доля і... чергова поїздка на роботу.



Злий жарт

Костянтина знаю давно. Пам’ятаю нашу першу зустріч: університетський конкурс талантів, він, як ніхто інший - серйозний і зосереджений. Здавалося б, чи не талант -присідати зі штангою! Але тоді я навіть не здогадувався, що для професійного спорту справді потрібен особливий хист і неабиякий, сильний характер.

Уже тоді в Кості було й одне, й інше. Цікавитися спортом почав іще в дитинстві. Воно й не дивно, бо ріс із ним з пелюшок.

- Батько в молоді роки займався карате, старша сестра знайшла себе у бойовому мистецтві джіу-джитсу, а дядько - у вільній боротьбі... Спортивний дух жив у мені! - каже хлопець.

Підтягування на перекладині, віджимання, біг - серед однолітків юнаку не було рівних. Та всі особисті рекорди й мрії про професійну кар’єру ледве не рухнули в один момент

- Костянтин отримав другу групу інвалідності. Лікарі не одразу поставили точний діагноз, були розмови про рак... Втім, недуг виявився рідкісним - системне захворювання сполучної тканини. Звучить навіть лячно, не кажучи вже про симптоми, з якими боровся хлопець, - високу температуру, що трималася кілька тижнів, страшенну інтоксикацію, слабкість.

Про спорт Кості заборонили й думати. Мовляв, повноцінно жити - вже не для нього.

Наперекір усім

- Коли чуєш подібне у 17-18 років, охоплює така депресія! - зізнається 22-річний спортсмен. - Але переборов себе, полишив лікарські застереження і зробив усе навпаки -записався в університетську «качалку»... Завжди туди тягло! До того ж, хотілося привести себе у форму, бо через хворобу дуже схуд, з’явилися «розтяжки» на шкірі.

До спортзалу Костянтин часто вибирався зі скандалами - мама переживала. Все просила не ризикувати, а він знову підіймався і йшов. Перелаштувався на здорове харчування й почав ходити пішки. Згодом знайшов професійного тренера, котрий розумів його нестримний ентузіазм і не просив грошей за свої послуги, бо платити за заняття у новій залі юнаку й так було ледь по кишені.

Чекати бодай якогось результату довелося недовго: хвороба турбувала все менше і швидко перейшла в стадію ремісії. Від цього бажання хлопця реалізуватися в спорті тільки міцнішало! Хто він без нього?!

Рекорд за рекордом

Але жити самою «тренажеркою» не міг, та й грошей постійно не вистачало, тож влаштувався охоронцем в один зі столичних готелів. Інколи через специфічний графік роботи пропускав навчання, тренування і займався, коли був час. Проте, відчував у собі сили щодня досягати більшого.

- Колись читав, що можливості людського організму - безмежні. Й усе питав себе: чи є у мене ця межа? - каже Костянтин Мухомо-дєєв. - Про те, аби перевищити чийсь «максимум» і встановити новий рекорд, вперше серйозно задумався, коли їхав у маршрутці на роботу... Взагалі, о четвертій ранку що завгодно може прийти в голову!

Над усе в якості розминки юнак любив присідання, з них і вирішив почати. Примічав певну кількість повторів, які треба виконати, і кожного ранку цю кількість підвищував. Потім писав цифру на папері й вішав перед собою на тренуванні. Зовсім скоро досяг позначки в п’ятсот разів, потім - тисячу, півтори...

- Кохана дівчина не надто вірила, що мені вдасться зробити більше, мама відмовляла, бо це «нереально». Тож коли у вересні 2016-го на міському стадіоні «Спартак» присів 3 тисячі 20 разів за годину і встановив всеукраїнський рекорд, спочатку й сам не повірив, - ділиться особистим мій співбесідник.

Перший рекорд змусив Костянтина вкотре впевнитися, що спорт - його стихія! Натомість рідні та знайомі стояли на своєму: «Спробував, довів собі, що можеш, отже досить». Вмовляли покинути спорт.

Та з цим випробуванням хлопець також впорався і після невеликої перерви через травму коліна знову взявся за тренування. Відтоді він займався під керівництвом легкоатлета Олександра Кремеза, котрий запримітив у молодого спортсмена нереалізований потенціал ще в одній вправі - згинанні тулуба Іншими словами, качанні пресу.

- Не гаючи часу, почали підготовку до нового рекорду. Відчутно якіснішу, ніж минулого разу, - додає. - Тренувався шість разіз на тиждень, водночас навчався і працював. .. Не втомлювався, навпаки - мотивація була ще більшою!

І результат знову не забарився: 9 вересня цьогоріч Костянтин «качнув» прес 4 тисяч 248 разів, тим самим встановив свій другий всеукраїнський рекорд із підйомів тулуба.

А світ підкоримо?

Встановлювати і реєструвати рекорди - задоволення, зазвичай, не з дешевих. Зокрема, для Кості квитанції з сумами 8 і більше тисяч гривень виявилися непідйомними. Та втілити мрію хлопцю допомогли спонсори: невідомий благодійник підтримав у рекорд з присідання, а компанії «Екософт» та «Газпік-сервіс» - у згинанні тулуба.

До речі, техніка виконання підйомів тулуба, яку обрав собі Костянтин, надскладна. Але йому до снаги, тому нині шукає кошти для встановлення вже світового (!) рекорду А паралельно здобуває другу вищу освіту - фізичного реабілітолога - в Національному університеті фізичного виховання та спорту, планує здати нормативи й отримати звання кандидата в майстри спорту. Також цікавиться рекордами з утримання планки та бігу. Хто знає, мо’, й тут досягне успіху?

«Бережіть свою іскру!»

Часто запитують, як змінилося моє життя після двох всеукраїнських «перемог», посміхається молодий рекордсмен. - Так ось, я не став мільйонером чи зіркою. Мої рекорди - це частина самореалізації та самопізнання, а не хизування й позерство, як вважають деякі.

Костянтин запевняє: саме вони допомогли йому зрозуміти, чого він хоче і чекає від життя. Бо рекорд - це просто праця над собою, в якій (як і будь-якій іншій) щось та й осмислюється.

- Взагалі, люди різні трапляються. Одні цікавляться, скільки заробив на тих рекордах, інші - що ті рекорди мені дали... Й говорити з такими не хочеться! Все зводять до слави і матеріальної вигоди, - зазначає співрозмовник.

- Спортивна кар’єра, як відомо, завершується доволі рано...

- З цим не посперечаєшся, - додає Костянтин. - Скільки зможу - тренуватимуся, вчитиму підростаюче покоління. Та крім цього, мрію відкрити власний спортивно-реабілітаційний центр і спробувати себе в підприємницькій діяльності.

- З особистого нелегкого досвіду що порадиш юним спортсменам?

- Насамперед, не бажаю удачі - це для слабких духом, яким у спорті не місце. Зичу міцної і завзятої праці, бо вона - запорука успіху! Бережіть свою іскру і не дайте їй згаснути!

Михайло Ломоносов, "Деснянка" №46 (679) від 16 листопада 2017

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.