Бджолинний рай Володимира Пекура

«Ось у цьому дворі дванадцять вуликів, тут десять, за зеленим парканом шість, а он там – аж дев’яносто...», - проводить для мене екскурсію досвідчений пасічник Володимир Пекур невеличким селом Шапіхи, що на Козелеччині. Аж невіриться, що не будиночок, то вулики, вулики...



«Раніше тут хрюкало й мукало, тепер гуде», - жартують місцеві. А от у Володимира Миколайовича вже давно живуть комахи-трудівниці – з 1982 року. Саме тоді хлопцеві, який щойно повернувся з армії, вдалося втілити в життя свою дитячу мрію. З тих пір в окрузі всі знають – мед у нього найсмачніший. А ліжка для хворих людей, які він облаштував не де-інде, а прямісінько у вуликах, лікують багатьох людей.

Диво-ліжка у вуликах

Після кількагодинного спання біля бджіл у відвідувачів пасіки поліпшується самопочуття, нормалізується кров'яний тиск, проходять радикуліти, болі в суглобах, застуди. Комахи створюють біополе та мікровібрацію, які позитивно впливають на здоров'я людей. А що найцікавіше – таку терапію радять лікарі з відомих медичних центрів.



«Коли кручусь біля бджіл – у мене тиск, хоч у космос: 120 на 80, - хизується з усмішкою на вустах господар хатини, яка ледь не впирається в ліс. - А загалом 160 і вище... У мене тут чудове розташування: з одного боку ліс, а з іншого – гречане поле. Все що треба для мого «смугастого» господарства. Є у мене товариш, якому лікар з Трускавця порадив для покращення самопочуття щороку відпочивати на біололежаках. Кілька років підряд він таким чином покращує своє здоров’я. Я йому навіть у Козелець додому одне з диво-ліжок возив. Для зручності. Вони ж у мене переїздні. А йому добре – не треба щодня по бездоріжжю на наш хутір добиратися».

Володимир Миколайович і сам живе в райцентрі та вже скоро збирається виходити на пенсію і воліє перебратися до поліського села, яке вабить тишею, красою і можливісю проводити ще більше часу за улюбленою справою. Чоловік присягається, що це для нього зовсім не бізнес, а хоббі, як, наприклад, для когось рибалка. Про бджіл пасічник знає все. Розмовляє з ними, наперед може сказати, в якому вулику буде більше меду.

«Я ніколи не вдягаю захисного костюма. Мої бджілки мене добре знають. Вони розумні комахи і звикають до запаху свого господаря, - пояснює мій співбесідник. - Отож беру димаря і йду на пасіку. А як і вкусить яка ненароком, то не страшно. Китайці запевняють, що навіть корисно».

Бджоли й справді чутливі до найменших змін довкола них, ароматів, навіть настрою людей. Якщо ви вирішили відвідати пасіку, краще не використовуйте у цей день жодних парфумів, радить бджоляр. Причарувати пахучими ароматами бджіл годі, навпаки, можна нарватися на неприємні укуси.

У бджіл варто повчитися...

Так вважає пасічник Володимир Пекур. Адже маленька бджола наділена незвичною мудрістю і працьовитістю. Вона невтомно долає десятки кілометрів у пошуку нектару, старанно наповнює стільники медом, захищає свою родину, та навіть жертовно віддає життя, якщо останній загрожує небезпека.

Те що свою справу чоловік справді любить – помічаєш одразу. В кожному русі, ставленні до бджіл: те, як неквапом відкриває вулик, старанно обкурює із димаря свій голосистий рій, виймає налиту медом рамку.

Каже, що роботи біля бджіл завжди вистачає. Особливо тепер, коли основна маса меду зібрана, бджоляр починає підготовлювати їх до зими. Здавалося б, чи не зарано? Виявляється, ні. Якщо не потрудитися у серпні, то потім малі трударі будуть голодувати і навіть можуть загинути.

«Бджіл не потрібно вчити, як мед носити. Це в них закладено природою. Головне, просто зрозуміти, в якому ритмі вони працюють і намагатися до нього пристосовуватися. В цьому й весь секрет. Звісно, у бджолиній сім’ї, як і в будь-якій іншій, є свої особливості. Проявляються останні по-різному: і в характері, і в тому, як бджоли збирають мед, і який пилок приносять. Справжній пасічник має розуміти, що вулик – це єдиний живий організм. На мій погляд, людям не завадило б повчитися у бджіл самоорганізації. У вулику кожен має свою роботу, займається своєю справою. Ніхто не рветься на інше місце. Знає, що має виконувати суто своє завдання і все: хтось лаштує соти, інший вилітає по мед, той робить вентиляцію вулика, інші його охороняють…».

Мед – Новою поштою

Тридцять п’ять років господарює пан Володимир на своєму обійсті. Та спогади про те, як малим хлопчам бігав до сусіда, у якого була пасіка, для нього особливі. Саме тоді навчився розпалювати димаря, викачувати мед... З тих пір він почав марити цією справою. Коли Володя повернувся з армії, родина бачила, що юнак вже цілком самостійний. Тож не стали перечити займатися Божим промислом. Зовсім скоро на його подвір’ї з’явилися вулики. А за кілька років нашого героя вже можна було сміливо називати справжнім професіоналом, що вміє знайти підхід навіть до найбільш норовливого рою, аби той працював повноцінно і приносив мед.

За смаколиками до господаря їдуть і зі столиці, й з інших великих міст.

«Мій товариш з Києва постійно каже, що такого меду як у мене, він ніде й ніколи не куштував. Це звісно радує, - посміхається бджоляр. – Кілька років тому я лежав у радіозаводській лікарні в Чернігові. Там познайомився з чоловіком з Луганська. Іван Іванович проходив в нашому обласному центрі діаліз. Бо їхню лікарню розбомбили і хворих направили до нас. Чоловік пролежав там сімнадцять місяців. Я йому, як товаришу возив мед. І він сам помітив, що його самопочуття покращується. Іванович і в гості до мене приїздив на пасіку. Пропонував йому тоді бджолотерапію, але він відмовився. Тепер зізнається, що дуже шкодує. Мед я йому й досі передаю Новою поштою. Вся сім’я смакує».

Куштували наш український продукт із Козелеччини і в далекій Лівії. У захваті від натурального запашного медочку з лісової пасіки пана Володимира.

«У них там геть нема натурального меду. А мед смачний лише тоді, коли це природний продукт, зібраний власними руками і ти знаєш, що він безпечний. Наразі часто намагаються підробити солодкий нектар, видати за натуральний. Тому з родиною споживаємо лише власноруч зібраний продукт. Доки займаюся цією справою сам. Маю сина, але він не дуже цікавиться моїм хоббі. Є в мене й онучок. Йому нині один місяць. Сподіваюсь, хоч у нього буде потяг до медової справи».



Дорогою до Козельця Володимир Миколайович розповів, що за останні роки бджолярство стало дуже модним і популярним заняттям серед дачників. Столичні гості тепер не лише відпочивають у наших селах від метушні великого міста, а й займаються корисною справою. Більше того – це досить прибуткове заняття. І зовсім не для ледарів. Адже, як трудяться бджоли, так само важко працює і пасічник. А все заради корисного, смачного й запашного продукту на нашому з вами столі.

Сніжана Божок, "Чернігівщина" №34 (643) від 24 серпня 2017

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.