Ніжність боксу

Якось одного вечора простував собі поволі романтичною вулицею хлопчина та й помітив попереду дівчину. Захотілося парубкові раптом познайомитися з володаркою стрункої фігури – тож він і прискорив ходу та ще здалеку почав залицятися різноманітними малодотепними фразами на кшталт: «Дівчино, давайте познайомимося», «Ви звідки така чарівна?», «Може, нам удвох по дорозі?» тощо.

І от, майже наздогнавши незнайомку, хлопець правою рукою схопив її ззаду за ліву руку та рішуче поставив останнє запитання:

– Ну як хоч звати тебе, красуне?!
– КаеМеС! – тільки й устиг почути хлопець майже китайське ім’я та побачити летючого правого кулака (правий хук у розвороті).
Далі світло вимкнули…
Певно, якась реальна пригода породила згаданий «анекдот», але мені, на щастя, довелося познайомитися зі своєю співрозмовницею досить спокійніше.



Героїня цієї статті Інна Коваленко – юна та приваблива 19-літня дівчина, майбутній педагог, яка своїми дівочими руками ще два роки тому підтвердила звання КаеМеС (кандидат у майстри спорту) з боксу. Здавалось би, не дівочий спорт – але ж КМС!

– Інно, розкажи, з чого все почалося? Чому саме бокс?
– Народилася я у Гмирянці Ічнянського району – на той час у нашій школі ніяких секцій не було, хоча юної енергії вистачало й хотілося чимось додатково займатися, а в Ічні була секція боксу. В той період мені потрапила до рук газета, в якій я прочитала статтю про дівчину, що виграла чемпіонат світу. Напевно, після цього я остаточно вирішила теж займатися боксом.

– Можливо, в сім’ї хтось займався спортом і це вплинуло на твій вибір?
– Та ні, в сім’ї професійно ніхто спортом не займався, а двоє молодших братів (Микола – 16 років та Леонід – 9 років) уже після мене пішли теж на бокс, а взагалі з нашої школи тренувалося близько 10 дітей, із яких нині, наскільки я знаю, ніхто цим уже не займається.

– Які залишилися перші враження від тренувань?
– Спочатку було важко – і не стільки фізично, як психологічно. А вже потім стало легше, та й сам спорт «затягнув» мене повністю. Коли я прийшла до нашого Ічнянського спортклубу «Берег», там було два тренери та дві групи – підготовча і спортивна (яка їздила на змагання та збори). І моїм першим бажанням стало потрапити з підготовчої групи до спортивної, що й відбулося поступово. А вже потім почалися змагання: перші – в Новгороді-Сіверському, а потім – 2013 року – обласні в Чернігові, на яких я двічі виборола перші місця у своїй ваговій юніорській категорії до 52 кілограмів. Згодом було багато інших поєдинків – загалом не менше 50, за які маю багато медалей та грамот.

– А як на тренуваннях із гендерним питанням – лише з дівчатами спарингувалася?
– У цьому плані в боксі, як і в житті, повна демократія – на тренуваннях доводилося мірятися силами як із набагато міцнішими дівчатами, так і з хлопцями.

– Хто був вашим тренером?
– Їх було двоє – Олег Олександрович Кравець та Юрій Зіновійович Шеменда. Це мої перші тренери в Ічнянському спортклубі «Берег». Але на всіх змаганнях і виступах нас супроводжував Олег Кравець – заслужений тренер України, майстер спорту з кікбоксингу, якого він і навчав спочатку всіх охочих, а вже потім перейшов до боксу.



– Як часто доводилося тренуватися?
– Щодня після уроків ми з молодшим братом сідали на велосипеди й 9 кілометрів крутили педалі до самої Ічні – була така собі гарна розминка перед тренуванням. А займаюся я з 15 років, була на багатьох спортивних зборах (куди прибували кращі спортсмени країни, де протягом кількох тижнів проводилося по три тренування на день) та чемпіонатах, входила навіть до складу Національної збірної України, адже для тих, хто посідає призові місця на обласних змаганнях, відкривається шлях на чемпіонат України, а потім – на європейські та світові чемпіонати. Я здобувала на чемпіонатах України другі місця, тому була можливість поїхати на чемпіонат Європи до Болгарії, але так склалися обставини, що не вийшло.

– За які кошти ви відвідували всі змагання та чемпіонати?
– У нашого СК «Берег» був і є чудовий постійний спонсор – керівник Ічнянського заводу сухого молока та масла Віктор Павлович Кияновський, який завжди підтримує молодь і спорт.

– А як часто відбувалися бої?
– Щороку, а то й кілька разів на рік – переважно восени та взимку, здебільшого на території Західної України. Наприклад, щороку є змагання на честь боксера Валерія Дем’яненка в Івано-Франківську, де збираються по кількасот учасників – лише в моїй категорії було 6 дівчат. Бій юніорів – це 3 раунди по 2 хвилини, а потім визначають переможця за очками.

– Яку стратегію бою маєш ти?
– Особисто у мене були й нокдауни, і один нокаут, але частіше здобувала перемогу за очками. Тому завжди в бою намагаюся не пасти задніх – перший раунд проводжу розвідку боєм, а у другому вже активізуюся та беру ініціативу у свої кулаки й максимально заробляю очки у суддів.

– Перемога – це завжди приємно. А чи були поразки?
– Звичайно, я ж не особлива чи унікальна – маю 6-7 поразок із півсотні боїв, а одного разу, ще на початку боксерської практики, програла бій сильнішій та професійнішій суперниці, отримавши, як зараз пам’ятаю, добру порцію ударів.

– Чи не заважає бокс навчанню?
– Гадаю, що ні, хоча й доводилося пропускати заняття під час чемпіонатів, але потім їх відпрацьовувала. Викладачі часто розуміють мене і йдуть назустріч, а нині в університеті навіть під час змагань дають офіційні відрядження.

– Тобто ти вже студентка? Тож де навчаєшся?
– У Чернігівському національному педагогічному університеті на третьому курсі факультету фізичного виховання. А ще, заочно, – на військовій кафедрі від Сумського державного університету. Планую отримати звання молодшого лейтенанта. Сподіваюся, що все це знадобиться мені в житті.



– Тобі допомагає спорт чи, можливо, трохи заважає?
– Бокс допоміг мені психологічно, адже я стала спокійнішою та впевненішою в собі, а у конфліктних ситуаціях, як і будь-який справжній боксер, намагаюся не розпочинати бій та бути витривалою і розважливою, тобто прагну максимально ліквідувати будь-яке непорозуміння чи проблему без активних дій або сутичок.

– Знаю, що спорт вимагає ще й жертвувати раціоном. Як тобі як дівчині без солоденького?
– Так, боксерові необхідно дотримуватися певної дієти, а особливо перед зважуванням до бою. Слід уживати менше вуглеводів – булочок, тістечок та солодощів – і навіть мінімум води. А взагалі – рекомендується їсти максимум білків та мінімум жиру, особливо тваринного походження. А ще радять приймати риб’ячий жир, який є універсальним джерелом вітамінів та енергії. Коли дотримуєшся дієти, то звикаєш.

– Чи продовжуєш ти нині боксерську практику?
– На жаль, майже ні, бо через напруженість на­вчання не встигаю все охопити, а взагалі – в Чернігові виступала від спортивного клубу «Ринг», адже в самому університеті секції боксу немає.

– У майбутньому не плануєш сама тренувати учнів?
– Можливо, але для цього передусім треба знайти спонсора та ще й отримати необхідні дозволи, а вже потім робити рекламу та набирати учнів. Тому поживемо – побачимо…

Ігор Гільов, газета «Деснянська Правда»

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.