Послідовник Форда живе в невеличкому селі

Інтерес до конструювання у двадцятирічного Михайла Білого з Корюківщини проявився, коли він навчався у випускному класі Сядринської школи. Тоді й почав займатися моделюванням. Був у нього мопед «Карпати». Для тих, хто знає, – це була витривала «двоколісна машина». Нею хлопець добирався з рідних Самотуг до Сядриного на навчання. Але хотілося, щоб швидкість була, як ото у реактивних літаків. І Михайло зайнявся всерйоз конструюванням. Товариші йому приносили несправні двигуни. Хлопчина уміло їх налаштовував і регулював. Різні пристосування виготовляв. Уже тоді його мопеди власної модифікації були високої прохідності. Міг з легкістю подолати багнисті дороги. Та навіть це не задовольняло. Планка була набагато вищою.



Згодом обрав професію зварювальника. Навчався у Чернігівському профтехучилищі. Вже за півріччя викладачі зрозуміли, що хлопець з Корюківщини не тільки добре опанував зварювальну справу, а й розуміється на автомобілях різних марок, може легко відремонтувати мотоцикл чи квадроцикл. Навіть складні поламки легко ліквідовував. Та тільки близькі товариші знали, що Михайло виношує мрію – конструювати нові мопеди чи мотоцикли, удосконалювати їх.

У хлопця у товстих зошитах були начерки майбутніх легких швидкісних мопедів (а такими він називає ті, які розвивають сто і більше кілометрів). Бувало, ночами робив описи, яким же шляхом та за рахунок чого можна зробити удосконалення.

Конструювання захоплювало дедалі більше. Почав «мандрувати» Інтернетом. Знаходив сайти, де такі ж хлопці, як він, з різних країн ділилися своїми надбаннями.

«Були там і хороші підказки, поради, – каже Михайло. – Тільки якщо своїми руками не перемацаєш тих вузлів мотоцикла, мопеда, не перебереш їх – у тебе нічого не вийде. І я брався за будь-яку роботу. З часом зрозумів, як і за рахунок чого можна поліпшити роботу двигуна. Коли навчався, зробив кілька начерків рам мопедів і мотоциклів. Мав деякі удосконалення з вилок та рульового управління».

Минали місяці, з’являлися все нові і нові ідеї.

Із шевця у конструктори

Успішно склавши іспити, повернувся до рідного села, яке майже за п’ять кілометрів від промислової зони Сядриного. Професія зварювальника затребувана. Тож невдовзі його і запросили на місцеве підприємство «Біомас». Фахівці кажуть, що як спеціаліст він відповідає високим вимогам. А більшість відгукувалися так: «Конструкторські здібності у нього особливі – це факт. Буде займатися і далі – результату досягне обов’язково. Він у нас місцевий Кулібін».

Не менш цікаво, що перша професія, яку отримав юнак у сільській школі, – швець. Дехто спочатку насміхався з нього, та коли не лише хлопцям, а й дівчатам почали ставити Михайла у приклад – затихли. Можливо, він би й став майстром з пошиття одягу, та потяг до конструювання переміг. Не міг сидіти, склавши руки. Взявся за виготовлення сільськогосподарського пристосування, яке б полегшило роботу на городі.

Для когось винахідник, для матері – вправний господар

«У селі завжди багато роботи і на городі, і в господарстві. Та будь-яку працю можна полегшити, – розповідає мій співбесідник. – Тож я вирішив, чому б і не спробувати. Так змайстрував сільськогосподарський інвентар. Тепер картоплю, буряк, моркву, кукурудзу обробляємо тільки механізовано».

Мати Світлана Євгеніївна не нарадується: «Син має серйозні наміри. Коли повертається з роботи, завжди крутиться біля своїх конструкторських саморобок. Щось складає, вигадує... І в нього це добре виходить. Він у мене дуже гарний господар. Я не приховую, що у мого Михайла золоті руки».

Був випадок, коли Михайло склав рідкісного за формою квадроцикла. Раму до нього сам зварив. І міг би уже їздити, та потім розібрав – не вистачало потужного двигуна, який хлопцеві не по кишені. Позаторік самотужки склав мопед. Обшив його цинком. Майстерно і старанно працював. Причепив бренди закордонні. Ця саморобна модель була приваблива. Часто його навіть зупиняли і розпитували: де придбав, скільки коштує? Коли зізнавався, що сам зробив, дивувалися і навіть не вірили.

«Складав у домашніх умовах. Купив двигун китайський з «Вайпера». Він потужніший, має 110 кінських сил. Тож і швидкість стала більшою – 120 кілометрів на годину. Колесо заднє поставив з легкового автомобіля. Воно набагато надійніше. У нас тут серед лісів жахливі дороги з глибокими ямами, багнюкою. Та мені тепер це не страшно. Я навіть жартома називаю свій мопед всюдиходом», – посміхається Михайло.

Багато цікавого можна знайти у списаних зошитах юнака. Нереалізованих ідей у нього – хоч греблю гати. Якби ще грошей вистачало на задуми, то, можливо, з часом хлопця не лише у вузьких колах називали б Фордом, а заговорили б про нього на всю країну.

Сніжана Божок, "Чернігівщина" №31 (588) від 4 серпня 2016

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.