І піцайоло, і суші-кухар…

Сьогодні таку страву, як піца, знають у кожній українській родині. «Прибула» вона до нашої країни відносно недавно, хоча в кулінарній історії про неї відомо вже не одне століття. З’явився смаколик в Римській імперії – на дивовижному Апеннінському півострові, а саме в Неаполі, її ж «батьківство» приписують давньоримському полководцеві та гурманові Лукулу, який здобув популярність скоріше завдяки своїм бенкетам, аніж військовому ремеслу.
Вважається, що слово pizza походить від слів piatto (так італійці називають тарілку) та piazza (перекладається як «площа»). Заклади ж, що спеціалізуються на приготуванні піци, називають піцеріями, а кухара, який її готує, називають піцайоло (італійською - pizzaiolo).
Віднедавна піцайоло з’явився і в Корюківці. Наш кореспондент зустрівся з ним, дещо розпитав і, звичайно ж, продегустував деякі із виготовлених смаколиків. Але давайте, щоб не забігати наперед, про все по черзі.



- Почнемо зі знайомства і маленької біографічної довідки? - спитав я, вітаючись і тиснучи руку своєму співрозмовникові.

- Звати мене Андрій Барабаш, - приязно усміхаючись при зустрічі, розпочав свою оповідку юнак. - Народився в Корюківці у 1989 році. Навчався в Корюківській гімназії, а після її закінчення у 2006-му році вступив до Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» на кафедру «Прикладне матеріалознавство».

- Як переніс зміну місця проживання і яким було перше враження від великого міста?
- О, Харків – це місто-казка, місто кохання, місто фонтанів, місто студентів. Я міг би говорити про нього годинами – стільки різних моментів мого життя він мені подарував. Тож зміну місця проживання переніс наче безболісно. Саме в Харкові я і зі своєю коханою дружиною Наталею познайомився. Ми з нею – одногрупники, почали зустрічатися на першому курсі, а одружилися на останньому. У 2012-му закінчили інститут і влітку того ж року стали батьками – народився наш синочок Іллюша.

- Після здобуття освіти не було труднощів з працевлаштуванням?
- Ні. Що стосується роботи, то я, як і більшість студентів, мав різні підробітки у вихідні, а інколи навіть і замість навчання. Трудився фізично –на будівництві, на хлібозаводі. Але після четвертого курсу, коли я вже мав диплом бакалавра, мені запропонували працювати за спеціальністю і я не відмовився. Так, у 2010-му році став я співробітником науково-дослідного інституту металів «УкрНДІМет».

- І чим конкретно займався?
- Технологією гартування залізничних рейок. Дослідження, відрядження, конференції: мені така робота подобалася, та й колектив був дуже гарний. «Практику» пройшов ще ту! І засвоїв її на «відмінно», тому й диплом захистив уже за матеріалами своєї роботи.

- Вибач за, можливо, щемливе питання, але якщо все так добре складалося в Харкові, то чому ж разом із сім’єю повернувся до Корюківки?
- Питання про переїзд постало саме тоді, коли почалися політичні негаразди в країні, - зітхає Андрій. – Ми з дружиною дуже не хотіли залишати Харків. Але там на той час було неспокійно й тривожно, та й з роботою стало сутужно. Тему переїзду ми обговорювали кілька разів з перервою у 2-3 місяці. Все думали куди краще поїхати: чи в Артемівськ, на батьківщину дружини (але там дуже близько були воєнні дії), чи в Корюківку (там же для нас не було роботи за спеціальністю). Психологічно дуже важко приймали остаточне рішення. Але все ж таки обрали моє рідне місто і навесні 2015 року переїхали саме сюди.

- Рідні місця зустріли приязно?
- Та все нормально: тут же і друзі й рідня – без підтримки не залишився. Вдома є вдома – неначе в лоно материнське повернувся. Одразу ж почав пошук роботи на підприємствах міста, але нічого пристойного так знайти і не вдалося, тож зайнявся квартирними ремонтами. Правда, восени 2015 року мені запропонували роботу в ПАТ «Слов’янські шпалери - КФТП», але попрацював там лише 4 місяці й потрапив під скорочення.

- А треба ж сім’ю годувати.
- А як же ж? Як чоловік, несу за це відповідальність – маю годувати і в переносному і в прямому сенсі цього слова! Взагалі-то готувати я і люблю і вмію. Цьому мабуть посприяло тривале життя в гуртожитку, бо їсти ж завжди хочеться! І хочеться чогось смачненького, а не те, що пропонували у студентських закладах харчування. Тож за допомогою маминих консультацій по телефону і вчився «куховарити». Також Інтернет допомагав – рецептів там на будь-який смак вдосталь. І якось так повелося, що в гуртожитку на різні свята робив до столу собі й друзям плов та піцу, які всі розхвалювали. Отак і «набивав руку» в кулінарних «університетах».

- То, мабуть, після чергового приготування смачної страви й виникла думка стати вправним піцайоло?
- Так. Якось вдома на вечерю приготував піцу і, смакуючи разом з дружиною та синочком, завели мову про те, що таку піцу можна ж і продавати. Вирішив спробувати і розмістив у соціальних мережах Інтернету оголошення, що можу приготувати піцу на замовлення. Люди прочитали й почали потроху замовляти.

- Так он як усе почалося? І про власну справу саме тоді подумав?
- Думав і раніше. А тоді почав цим цікавитися детальніше – дізнався від районного центру зайнятості про можливість пройти двотижневі курси з підприємницької діяльності і отримати грошову допомогу на відкриття власної справи. Вирішив скористатися такою можливістю. В Чернігові пройшов ті курси, зареєстрував ФОП та й зайнявся виготовленням і продажем піци вже більш серйозно. А трохи згодом і знайомі й незнайомці почали казати, що хотіли б у мене замовляти ще й суші (традиційна страва японської кухні, зроблена на основі рису і різноманітних начинок, серед яких переважають морські продукти). Та я й сам розумів, що ця популярна на сьогодні страва зацікавить багатьох. Спробував раз, другий і пішло!

- І все це ти готуєш сам?
- Сам. І поки-що справляюсь. Останнім часом мене часто запитують, чи не на заготовках печу піцу? Відповідаю відверто: ні, тісто роблю сам.

- А де береш решту складових? Адже ж, я так розумію, не всі продукти-компоненти можна знайти в себе «на городі».
- У Корюківці й справді деяких інгредієнтів знайти неможливо, особливо для суші, тому доводиться їх замовляти. Дещо мені привозять з Чернігова, дещо висилають поштою з Києва, дещо – з Дніпра. А піцу свою я пакую в коробочки, які надходять з Харкова. Отака у моїх страв географія!

- То в тебе вже, мабуть, є і постійні клієнти?
- Так, є. Роблю таким знижки, ще і в подарунок щось додаю.

- А як швидко замовлення виконуєш?
- Якщо в мене все підготовлене і немає нікого на черзі, то страва буде доставлена за 30-40 хвилин. Але у святкові дні замовлень буває багато, тому, щоб не залишитися без улюбленої страви, я раджу своїм клієнтам телефонувати й записуватися на неї десь за день чи навіть за два.

- Мабуть і «фірмова» страва в тебе є?
- Та якусь із п'яти видів піци, що я пропоную, виділити не можу. Бо беруть якось «хвилями» – то "Салямі" частіше замовляють, то "Курка-Ананас" стає популярною, то інші. Творю їх з однаковим натхненням. Якщо просять гострішу, то роблю гострішою, або ж, за бажанням, часниковим соусом добре можу приправити.

- Чув, що й майстер-класи вже проводиш…
- Так. Днями, в одному з місцевих кафе провів майстер-клас по приготуванню піци для дітей. Моє завдання полягало в показі процесу створення піци так, щоб малеча зрозуміла і зробила її власноруч. Прийшло дуже багато діток, ми навіть на початку зародження ідеї не очікували такого ажіотажу!
Створили 3 команди по 15 дітей і виділили по 2 години на кожну команду. Дуже багато було роботи, але судячи з відгуків, та дзвінків наступного дня, батькам ця ідея сподобалася і вони перепитували, коли буде ще щось подібне. Тож, думаю, що в майбутньому для дітей ще щось вигадаємо й проведемо.



- За час твоєї роботи траплялися якісь кумедно-смішні випадки?
- Ну, ось нещодавно був один цікавий випадок. Телефонує один мій знайомий і терміново замовляє на 8-му годину ранку суші (хоча я працюю з 10-ї). Таким чином він хотів привітати свою кохану з першою річницею весілля. А трохи раніше, на цей же день, до мене надійшло замовлення теж на суші, але на 16.00. Ото, значить, віддаю йому при зустрічі зранку суші, а замовлення на вечір доставляю вже за адресою. І тут виявляється, що то його дружина теж замовила екзотичні смаколики для святкування річниці їхнього весілля. Отак вони один одного й привітали!



- Ти працюєш під маркою «CALIFORNIA Sushi & Pizza». Чому обрав саме таку назву?
- Ну, ще до мого студентства та й зараз молодь Корюківки жартома називає своє рідне місто Каліфорнією. Тож вирішив що це буде гарна назва зі своєрідною ідентифікацією. Та і в пам'ять вона добре вкарбовується.

- А якою ти бачиш свою справу в майбутньому? Чого взагалі хочеш досягти?
- Звичайно хотілося б у майбутньому відкрити власний заклад. Яким він має бути? Ідей багато, але на все це потрібні час, кошти, і, до того ж, немалі. Тож поки-що буду працювати вдома. Але тим, хто саме зараз думає, чи починати власну справу, раджу: починайте! Це не так вже і важко, як може здатися на перший погляд. Я витратив на її реєстрацію всього три дні і біля сотні гривень – тепер маю всі документи. Тож, якщо є ідеї – не сидіть, склавши руки, а втілюйте їх!

Ось такий він, піцайоло з Корюківки. Розумний, але простий у спілкуванні, підприємливий і наполегливий у досягненні своєї мети, привітний і доброзичливий, та ще й гостинний, бо не відпустив мене без своєрідного проходження процесу дегустації – пригостив власноруч виготовленими стравами. Покуштувавши ж, я був вражений смаковими якостями кінцевого продукту і вирішив зберегти номер телефону свого співрозмовника у власному записнику, бо десь у підсвідомості відчув, що дзвонитиму тепер йому частенько.

Андрій Навродський

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.