Іван Круш: «Я тримав усе в собі, назовні нічого не вихлюпував. Хіба в піснях»

Дві трагедії в особистому житті пережив чернігівський співак, який виступав на найбільших сценах колишнього Радянського Союзу, заслужений артист України, власник оксамитового, надзвичайного по красі і силі баритона 79-річний Іван Круш. Обидві трагедії пов’язані з наглою смертю дружин.


Іван Круш

У січні 2016 року 72-річною померла друга дружина Івана Круша Аделаїда Хромінська. Прожила шість днів після інсульту. Несподівано відмовили нирки.


Аделаїда Хромінська

У листопаді 2003 року неждано обірвалося життя 62-річної Тетяни Григорівни, першої дружини. Її вбила донька Олена, ударивши у розпалі сварки по голові товкачиком від ступки. Трагедія була невимовною по болю. Подружжя Круш любило своїх дітей Андрія і Олену. Задля здоров’я доньки (у неї виявили вроджену ваду серця) Іван Круш залишив сцену Новосибірського театру опери і балету, найбільшого театру Сибіру, який, до речі, маючи серед співаків багато українців, конкурував із московським Большим театром і гастролював по всьому світу. Наш земляк виконував провідні оперні партії у театрі, мав у центрі Новосибірська трикімнатну квартиру, але поміняв її на Мінськ, а згодом, залишивши мінську квартиру сину, переїхав у Чернігів. Добився чотирикімнатної квартири.

«Донька... вбила матір на порозі цієї кімнати»

У чернігівській квартирі і сталося жахливе убивство. Про нього у Чернігові говорили різне.

— Що тоді насправді сталося? — запитала Івана Петровича.

— Донька Лена, щось із психікою було не те, вбила матір на порозі цієї кімнати, де ми зараз сидимо. Бачите, шпалери відірвані трошки, їх брали на експертизу, — показує.

— Убивство не з горілкою пов’язане?

— Ні. Вона (донька) не п’є взагалі. Почали лаятися, і вона вбила її. Товкачиком від ступки. Ступка десь була, а товкачик забрали на експертизу. Це сталося у 2003 році, дев’ятого листопада. 12 років тому. їй дали сім років, відсиділа п’ять. Повернулася у Чернігів. Живе зі своєю донькою, моєю онучкою, їй 20 років. Онучка народила хлопчика, два роки буде, — тепло усміхається.—Донька живе у квартирі, яку мені залишила концертмейстер Ніна Сарагорська.

— З Ніною Миколаївною були такі близькі стосунки?

— Вона одинока. Не мала рідних.

— Як ви пережили сімейну трагедію?

— Розумієте, у мене усе всередині. Я тримав усе в собі, назовні нічого не вихлюпував. Хіба в піснях. Я переживав. Але ніколи не плакав. З Тетяною одружився у 1962-ому, у 26 років. Дружина вчилася у Київському торгово-економічному інституті. Познайомилися у театрі на танцях, після спектаклю. У неї було цікаве обличчя. Волосся розкішне — темне, хвилясте. Вона на гречанку була схожа. Я закохався. Ми зустрічалися менше року.

— Доньці допомагали в ув’язненні? Посилки надсилали?

— Я їздив до неї іноді. Вона в Умані сиділа.

— Ви доньку не звинувачували?

— Після цих справ вона поріг цієї квартири не переступала.

Хоча я з нею розмовляю, іноді допомагаю матеріально, — продовжує після паузи. — Коли вона відбувала покарання, онучка, її донька, зі мною була. Ми удвох жили. Коли познайомилися з Адою, другою дружиною, стали жити утрьох.

— Як познайомилися з Аделаїдою Іванівною?

— Приїхав духовий оркестр із Києва, у мене там друг Володя Прокопенко. Я запросив її, ми послухали концерт, через кілька днів почали зустрічатися. Молодша на сім років. Працювала у культурі, у Десні була завклубом. Десять років тривав шлюб. Померла у січні цього року. Високий тиск. Інсульт. Ліки різні призначили. А нирки відмовили. Вважаю, лікарі винні. Шість днів прожила після інсульту.

— Ваші дружини допомагали вам бути артистом?

— Так, уявіть собі. Ада Іванівна мене красиво одягала, — усміхається. — У мене дев’ять костюмів! Вік, тож деякі костюми не сходяться, — показує на живіт. — У мене сорочок штук 30, не менше. Жінки мої готували добре, голодним ніколи не був.

«Ти вийшов на сцену — творити! А не плямкати ротом»

— Як треба харчуватися, щоб впливати на голос? Правда, що треба пити сирі яйця?

— Ні, неправда. Хоча я у молодості пив яйця. Вони трохи пом’якшують голосові зв’язки. Перед концертами не можна часнику, цибулі. Не можна гострих приправ. Бо це подразник для зв’язок. Хоча мені з їжі зв’язки нічого не подразнює. А от холоду боюсь. Якщо ноги мерзнуть, на голосі одразу відіб’ється. Я навіть вкриваюся двома ковдрами.

— Ви заслужений артист України тільки з 2009 року. Були з 1984 року солістом чернігівської філармонії. Активно концертуєте. Багатий репертуар — опери, народні пісні, романси.

— Рахманінов написав 80 романсів, я співаю 57. Чайковський написав 100, я співаю 82. Мене шість разів подавали на звання заслуженого артиста.

— Чому не давали?

— Подивіться, у нас багато начальників мають звання, а вони часто непутьові люди. Знаєте, як давали заслуженого Борису Гмирі (видатний співак, народний артист СРСР, лауреат Сталінської премії)? У 1948 році був концерт у Москві. Оголосили: «Поёт Борис Гмыря». А Сталін дуже любив співаків, інколи і хусточку до очей прикладав. Сидів у своїй ложі, послухавши Гмирю, запитав: «А, почему у этого Гмыри никаких регалий?» Йому кажуть: «Товаришу Сталін, він під час війни співав у Києві німцям в оперному театрі». «Ну и что. А разве у нас єсть лучший бас в Советском Союзе?» Наступного дня Гмиря — заслужений артист. Він сам мені розказував.

— З ким іще з видатних співаків були знайомі? Із Дмитром Гнатюком? (Легендарний виконавець пісні «Два кольори» помер у квітні 2016 року).

— Ні. Коли у Срібному був концерт, років шість-сім тому назад, він приїхав і Анатолій Паламаренко (Герой України, народний артист України). Було прохолодно, з Паламаренка піт ллється, а Дмитро вийшов, сім пісень проспівав, я чую, що ті ж «Два кольори», що в юні роки.

— Ви жодного разу не співали під фонограму?

— Жодного. Це велике неподобство. Ти вийшов на сцену — творити! А не плямкати ротом. Я співаю без фонограми, і в чернігівській філармонії — без мікрофонів. Мікрофон викривлює звук. Коли у філармонії стояли дерев’яні стільці, була краща акустика. А тепер пінопластикові поставили, воно вбирає звук.

— Студійні записи є у вас? Диски можна купити?

— Я цим не займаюся.

Співак із талантом живописця і математичною освітою

Іван Круш з 1995 року працює педагогом у Чернігівському музичному училищі імені Левка Ревуцького. Також займається живописом. На стінах його чотирикімнатної квартири більше 200 картин. З дитинства любив малювати. Та стати архітектором, як хотів, не вдалося.

Ріс з бабусею Катериною Омелянівною і дідусем, агрономом-садівником Арсентієм Микитовичем Шейною. Закінчив два класи у Старому Білоусі Чернігівського району, вчився у 4-ій школі на Лісковиці (район Чернігова поблизу Болдиних гір). Коли у 1949 році відбудували школу №1 (зараз — спеціалізована школа з поглибленим вивченням іноземних мов, розташована у центрі Чернігова, неподалік «Дитячого світу»), перейшов до неї. Мати, звали її Ганна, жила на Подусівці, окремо. Працювала на фабриці первинної обробки шерсті. Батька арештували у 1949 році. Він щось сказав на радянську владу, сусід доніс. Дали 25 років. Відсидів десять.

— Бабуся порадила: «Іване, вступай у педагогічний інститут. Тим паче, що хороша команда спортсменів підбирається», — розповідає співак. — А я десять років був чемпіоном області з бігу на сто метрів, пробігав за 10,7 чи 10,9 секунди (чинний світовий рекорд, поставлений у 2009 році, 9,58 сек. — Авт.). Поступив у педінститут на фізико-математичний факультет.

У 1959 році, ще до закінчення педінституту, поїхав у Київ у консерваторію, на прослуховування. «Скільки вам років?» — питають. «Дев’ятнадцять». — «Приїжджайте, коли вам буде 22. Бо у вас голос нез’ясованого характеру, не тенор і не баритон».

У1960 році поїхав у консерваторію до Мінська. Був рекомендаційний лист від Ірини Климової (акомпанувала мені в педінституті). Прийняли на підготовчий відділ, бо не було початкової музичної освіти, і мене педагог неправильно повів, тенором. Почали боліти голосові зв’язки від перенапруження. Я плюнув на ту консерваторію і приїхав додому. Працював рік на Лісковиці на фабриці лозових меблів, потім Толик Кот, вів хор у школі №1, став моїм кумом, позвав мене на роботу. Згодом Тетяна Пінська запросила у школу-інтернат на Подусівку.

У 1966 році, вже одруженим, поїхав у консерваторію до Львова. Мене прийняли і відразу направили навчатися до директора Львівського оперного театру Миколи Шелюжка. Дружина у цей час у Чернігові працювала у магазині, уже у нас був дворічний син Андрій.

Зарахували у консерваторію на вечірнє відділення. Навчався легко. Після першого курсу відразу перевели на третій. Четвертий курс закінчив партією «Євгеній Онєгін». Був стажером Львівського оперного театру, отримував 80 карбованців.

На п’ятому курсі відмовили із стажуванням. Я зрозумів, що залишитися працювати у Львівському оперному театрі не вийде, хоча я на той час вже вивчив десять оперних партій. Диригент Семен Арбіт запропонував написати лист його вчителю і другу з Новосибірського оперного театру Сидору Заку. Наголосив: «Він обов’язково, обов’язково тобі відповість». Я написав і отримав телеграму: «Просимо явитися на прослуховування, оплату туди й назад гарантуємо». Прилетів у Новосибірськ о пів на другу ночі. Чую оголошення: «Товаришу Круш, вас чекає «Волга», номер такий-то». Наступного ранку прийшов у театр. Голос сподобався, прийняли на роботу. Зарплату отримував — спочатку 120 рублів, згодом підвищили до 220.

— Де поселили у Новосибірську?

— У готелі при театрі. Гарна кімната, 26 квадратних метрів, кухня. Із Чернігова дружина приїхала з сином Андрієм. У 1974-ому отримав у Новосибірську трикімнатну квартиру недалеко від театру. У 1975 році народилася донька. Хворіла. У дружини розвинувся цукровий діабет. З харчами були проблеми. Я сам на ринок ходив: ще нема м’яса, а вже черга за ним стоїть.

Обміняли трикімнатну квартиру у Новосибірську на двокімнатну у Мінську. Працював артистом хору держкомітету Білоруського телебачення і радіомовлення, артистом хору ансамблю пісні і танцю Білоруського військового округу. У Мінську жили чотири роки, син там школу закінчив. Виріс — 195 сантиметрів зростом, 47 розмір взуття. Навчався у технічному училищі, працював на шарикопідшипниковому заводі. Живе й зараз із дружиною у Мінську.

Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №21 (1568)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.