700 гривень за квиток до лікарні

Серед білого дня усі двори села Сальне Щорського району замкнені. Не тому, що люди остерігаються грабіжників або «туристів» з Росії (до кордону 5 км лісом). Усі на ягодах. Це чи не єдина нині в цьому селі можливість заробити. Вдома тільки 37-річна Валентина Мелащенко з дітьми, якій заробляти, як усім, не дозволяє здоров’я.


З доньками Олею і Мариною

– У мене проблеми зі спиною та кістками, – говорить пані Валентина. – Окрім того, минулого року я перенесла операцію з видалення зоба та отримала діагноз: вегето-судинна дистонія. Увесь день тільки ліки п’ю та лежу. На додачу ще й проблеми з нервами.

Останнє, беручи до уваги букет хвороб Валентини, сприймається як даність, хоча сама сальчанка свою нервозність пояснює характером. Мовляв, надто чуттєва і близько до серця приймає будь-яку дрібницю. З огляду на товщину медичної картки, пані Валентина є багаторічним спонсором міністерства охорони здоров’я, залишаючи шалені кошти (як для свого сімейного бюджету) в аптеках районного та обласного центру та лікарнях.

– Найближча від Сального аптека знаходиться у Щорсі, за 37 км, – пояснює Валентина Мелащенко. – Раніше ліки від нервів мені могла купити сестра, яка мешкає в райцентрі, і передати водієм автобуса. Віднедавна мої ліки як психотропні стали продавати тільки за рецептом, і купити їх можу тільки я особисто. Отож, слід їхати самій.

Автобус-примара

Дістатися від Сального до Щорса можна єдиним способом: через село Гута-Студенецька (центр однойменної сільради), закутком якого колись і було Сальне. Автобус Щорс – Гута-Студенецька ходить тричі на тиждень. Це щонайбільше, бо вівторковий автобус оплачується пенсійним фондом, і якщо бюджет перевізнику гроші не перерахував, то і автобус не їде. Для непенсіонерів проїзд у пенсійному автобусі коштує 10 грн.

У п’ятницю та неділю автобус курсує у режимі маршрутного таксі. І проїзд в один бік – 25 грн. Проте проблема не тільки у дорожнечі та непевності, чи приїде автобус. Заковика в тому, що розклад руху дуже незручний для людей, котрі їдуть у Щорс вирішити якісь проблеми, бо потребує тривалого часу.

– У Щорс автобус приїздить о 9 ранку, а о 12-й вже їде назад, – жаліється пані Мелащенко. – І що я за ці кілька годин встигну зробити у лікарні, де у кожен кабінет величезні черги?

Тим, кого не влаштовує автобусний розклад, з радістю допоможуть гута-студенецькі власники авто, які довезуть до Щорса у потрібний для замовника час, але за 250-300 грн (навіть при використанні бензину навар до 150%).

Однак і приїзд у Щорс – не гарантія тимчасового вирішення проблем зі здоров’ям. Багатьох з потрібних лікарів у райлікарні немає, як і процедур. Аналізи на гормони, на кальцій, на фосфор, каже Валентина, можна зробити тільки в Чернігові, а, значить, їдь в обласну лікарню (понад 100 км). Маршрутки Щорс-Чернігів ходять, але ж до Щорса слід дістатися, а якщо не раніше 9-ї ранку, то коли ж будеш у Чернігові?

– В Чернігів приїздимо дуже пізно, а отже, найчастіше, марно, – жаліється пані Валентина. – Скажімо, на УЗД в обласну лікарню я можу потрапити тільки у п’ятницю, а по п’ятницях вони працюють лише до 12-ї. Хочеш встигнути – бери таксі, а це 700 гривень. Як збираєшся у лікарню, то розумієш: у 1000-1500 гривень можеш і не вкластися.

Та й результатів від таких поїздок, за словами пані Мелащенко, дуже часто немає. Майже всю останню зиму вона пролежала у райлікарні Щорса – і жодних покращень.


Село Сальне. Покинуті хати й брама в нікуди

Сільські «заробітки»

Незважаючи на такі складнощі, навіть за наявності усіх необхідних автобусів, поїхати на прийом до лікаря Валентина може тільки у випадку, якщо дома буде чоловік, який пригляне за дітьми й господарством: їх самих не залишиш.

Сашко Мелащенко, чоловік Валентини, має єдиний для родини цілорічний заробіток. Він працює на розташованій поміж Сальним на Гутою-Студенецькою пилорамі. Вільний він лише у дні, коли на пилорамі відключають електрику.

Взимку зарплата пана Мелащенка складає 800-900 грн, влітку – 900-1200, чого на один візит дружини (навіть не до спа-салону) до лікарні не вистачить. Робота у Сашка дуже важка (за зміну доводиться перетягувати до 10 тонн деревини). Але яке ж іще виробництво буде посеред лісів?
Якусь копійчину вдається заробити завдяки корові. У Сальне приїздять скуповувати сир, але зараз всього по 8 грн за кг. За місяць можна наторгувати до 250 гривень.

– На п’ять уколів для моєї спини, – пояснює пані Мелащенко. – І то може не вистачити. З моїми проблемами мені радили регулярний масаж, але ж хто тут його зробить? Одного лише разу я потрапила до справжнього масажиста. Він подивився на мою спину, прощупав її і каже: «Тобі скільки років, дівчинко? Невже за 70?». Після його рук мені значно полегшало, а більше робити масаж у мене не було можливості. Деяку фізичну гімнастику я роблю регулярно, але вона мені майже не допомагає.

Минулого року родина змушена була продати телицю, яку два роки вирощували з надією подвоїти сирні доходи. Валентині потрібні були гроші на операцію і всі виручені 6,5 тис. грн дісталися лікарні. Купити корову (близько 10 тис. грн) родина не може.

У будь-яку вільну хвилину Сашко Мелащенко біжить до лісу, щоб трохи заробити, поки є ягоди та гриби. Лисички сальняни здають по 65 грн/кг, чорницю – 25 грн/кг. Ось і всі доходи родини Мелащенко. А на них треба не тільки дружину лікувати, а й ростити двох доньок-школярок і також лікувати, бо зі здоров’ям у дівчаток теж негаразд. Нещодавно старшій, 4-класниці Олі, діагностували епілепсію. Дівчинку іноді треба возити у Чернігів на енцефалограму. На маршрутці не можна: дівчинку починає нудити, тож доводиться брати таксі.

Окрім дорожнечі поїздок, останнім часом Валентина зіштовхується і з дією нещодавньої медичної реформи, направленої на створення сімейної медицини.
– Раніше ми приїздили й одразу йшли на енцефалограму, – згадує пані Мелащенко, – а зараз спочатку йди до лікаря, який має направлення дати, бо без нього не приймуть. Приходимо, чекаємо у черзі і не знаємо, на сьогодні отримаємо направлення чи на якийсь інший день. А нам же з краю світу їхати! Ми щодня не можемо!


Валентина Мелащенко і корова Марта

Освіта після «оптимізації»

Хворобливість дітей Валентина Мелащенко пояснює, зокрема, незручним шляхом малечі до школи. Відтоді, як 2004 року закрили гута-студенецьку школу, школярів возять у Тихоновичі за 10 км від Сального. Незважаючи на слова чинного та попередніх міністрів освіти, в Гуті-Студенецькій не залишили й початкової школи, а тому 8 дітей (з них 5 сальнян) їздять у 1-4 класи тихоновицької школи.
– Раніше наших початківців шкільний автобус забирав о 8 ранку, а повертав о пів на другу, – пояснює пані Валентина. – Зараз через брак пального привозять тільки о 16-й. Діткам по 7-9 років! Так, їх там двічі годують, але ж весь день без батьків та поза домівкою. Точного часу приїзду шкільного автобуса немає, й іноді, після годинної подорожі від дому до зупинки в Гуті-Студенецькій (а з дітьми швидше не буде), ми ще годину мусимо чекати автобус. І взимку теж. Маленькі діти годину на морозі чекають автобус! А доти спітніють, бредучи сніговими заметами з дому до зупинки. Ми неодноразово зверталися до сільради, щоб зробили поблизу зупинки опалювальне приміщення для дітей, де б вони у теплі чекали на автобус. Приміщень-то вистачає, але йти нам на зустріч ніхто не поспішає.

«Буває, – доповнюють слова пані Валентини ще дві сальнянські мами учнів початкової школи, – що чекаємо-чекаємо на шкільний автобус, а він зовсім не приходить, бо зламався. І нам ніхто не спроможеться зателефонувати і повідомити».

Слід зауважити, що стаціонарних телефонів у Сальному немає, проте, звісно, у всіх є мобільні. Однак з ними не так просто, як на «великій землі».
– Всі наші телефони стоять на режимі ручного вибору оператора, бо інакше за один дзвінок можуть пропасти усі гроші, – говорить Валентина. – Через близькість кордону телефон пропонує шість російських операторів і жодного українського. Щоб спіймати вітчизняного, слід на хату залізти, а російські ловлять будь-де. І ось запитання: «А в якій країні ми живемо?».

Ігор Стах, тижневик «Чернігівщина» №32 (536), фото автора

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.